Це спричиняє тут підвищення заробітної плати, що генерує зростання витрат ще до того, як національна економіка досягає певної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в представниках іншої професії, в інших – перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці недостатньо пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще перед тим, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції.

У 60-х – 70-х роках більшість економістів уважали, що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома національної економіки – інфляцією та безробіттям. Інакше кажучи, якщо країна хоче досягти низького рівня безробіття, вона змушена прийняти вищий рівень інфляції. І навпаки, щоб знизити темпи інфляції, нація мусить терпіти вищий рівень безробіття. Відтак крива Філліпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив уряду на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики давав змогу переміщувати економіку по кривій Філліпса і вибирати певну точку на ній, тобто певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття. Наприклад, стимулювальна макроекономічна політика збільшувала сукупний попит, а отже й рівні національного виробництва та зайнятості. Проте водночас вона не будувала вищий темп інфляції. Навпаки, стримувальна монетарна політика давала змогу знизити рівень інфляції, але коштом зростання безробіття, тобто зниження обсягу національного виробництва.

Однак на підставі статистичних даних 70-х років для однієї країни можна було побудувати аж декілька кривих Філліпса. В аналітичній економіці заговорили про те, що крива Філліпса вже не підтверджується. Проте подальші дослідження показали, що крива Філліпса може переміщуватися.

Крива Філліпса стабільна, якщо в національній економіці існує інерційний, тобто з року в рік однаковий, темп інфляції. Цей темп підтримується доти, доки немає зрушень у сукупному попиті чи сукупній пропозиції. Збурення в сукупному попиті настають, наприклад, тоді, коли рівень безробіття помітно нижчий за його природну норму. У цьому разі темп інфляції зростає, бо тиск до підвищення заробітної плати, що індукують незайняті робочі місця, перевищує тиск до зниження заробітків, що генерує безробіття.

Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філліпса в гору. Якщо рівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції знижуватиметься. Річ у тім, що тиск до зниження зарплати, індукований безробіттям, перевищує силу тиску до зростання заробітної плати, тому рівень заробітної плати і витрати знижуються, а відтак і ціни, що уповільнює темпи інфляції. Тому крива Філліпса переміщується до низу.

Збурення пропозиції, як нам уже відомо, мають місце тоді, коли умови функціонування національної економіки різко змінюються, що впливає на витрати виробництва товарів та послуг і внаслідок цього – на ціни, які встановлюють фірми. За несприятливих збурень пропозиції витрати виробництва зростають, а відтак і ціни. Це означає, що темп інфляції змінюється і крива Філліпса переміщується вгору. І навпаки, за сприятливих збурень сукупної продукції, наприклад унаслідок зниження світових цін на нафту, темп інфляції знижуватиметься і крива Філліпса переміщуватиметься донизу.

4.2 Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття

Щоб глибше зрозуміти, як збурення у сукупних попиті і пропозиції переміщують криву Філліпса, припустимо, що національна економіка функціонує за природної норми безробіття, тобто продукує природний обсяг продукції . Нехай унаслідок певних обставин, наприклад, стимулувальної політики уряду, сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіття знижується, і фактичний ВВП перевищує природний. Оскільки рівень безробіття спадає, фірми активно наймають працівників, а окремі з них енергійніше підвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати, і ціни також починають зростати.

Інфляційні очікування ще не змінюються, але нижчий рівень безробіття пришвидшує темп інфляції.

Із підвищенням заробітної плати та цін на фірми й наймані працівники починають очікувати вищої інфляції, що передбачають в угодах щодо зарплати і ціни. Отже, інфляційний темп інфляції зростає. Короткострокова крива Філліпса переміщується вгору. Нова крива Філліпса покаже вищий очікуваний темп інфляції.

Розвиток національної економіки зрештою уповільнюється, і обсяг виробництва повертається до природного, а рівень безробіття – до його природної норми. Внаслідок вищого рівня безробіття темп інфляції знижується. Тепер за природного рівня безробіття інерційний темп інфляції вищий. Учасники ринкового процесу очікують вищого рівня цін. Отже, у національній економіці рівень зайнятості буде тим самим, що й до піднесення, але всі номінальні показники зростатимуть швидше, бо темп інфляція буде вищий.

Загалом є підстави для таких тверджень. З відхиленням рівня безробіття від його природної норми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий за його природну норму, доти темп інфляції зростатиме. І навпаки, інфляція зменшуватиметься доти, доки рівень безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у національній економіці рівень безробіття дорівнює його природній нормі, інфляція стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталеним темпом.

Влада має можливість керувати короткостроковою кривою Філліпса. Вони можуть зменшувати рівень безробіття, і нація тимчасово налагоджуватиметься високим рівнем зайнятості, але за рахунок зростання інфляції. І навпаки, якщо інерційний темп інфляції надто високий, то, викликавши спад і збільшивши безробіття, можна зменшити інерційний темп інфляції. У довгостроковому періоді крива Філліпса є вертикальною лінією, що піднімається вгору від природної норми безробіття. Тому зникає можливість вибору між інфляцією та безробіття.

Сучасна крива Філліпса відрізняється від ранньої трьома особливостями. По-перше, у сучасній кривій Філліпса темпи приросту національної зарплати замінено на темпи інфляції. Утім це не має принципового значення, бо у періоди високих темпів зростання зарплати швидко зростають і ціни. По-друге, сучасна крива Філліпса враховує очікувану інфляцію. По-третє, вона враховує збурення сукупної пропозиції.

Отже, згідно з уявленнями економістів основною потоку макроекономіки, у короткостроковому періоді існує можливість вибору між інфляцією та безробіттям. Змінюючи сукупний попит, Влада може вибирати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філліпса. При цьому положення націй криві залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо він зростає, крива переміщується вгору, й вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливий. У цьому разі за кожного рівня безробіття темп інфляції буде вищий.

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді зберігається класична дихотомія: крива Філіпа є вертикальною, а можливість вибору між інфляцією та безробіттям зникає.

Прихильними теорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної короткострокової кривої Філліпса, а отже можливості вибору між інфляцією та безробіттям. Їхня логіка така. Споживачі, підприємці, наймані працівники та інші учасники ринкового процесу розуміють, як функціонує національна економіка. Вони використовують усю наявну інформацію для захисту своїх інтересів. Зокрема, вони враховують заходи економічної політики при ухваленні власних рішень і розуміють, як ці заходи впливають на національну економіку та їхнє становище.

Якщо наприклад, уряд проводить стимульовальну макроекономічну політику, то працівники передбачають зростання інфляції та відповідне зниження реальної зарплати. Вони одразу висунуть вимоги про підвищення своєї номінальної зарплати, щоб нейтралізувати вплив очікуваної інфляції на свої реальні доходи. За правильного передбачення ними рівня зростання цін і відповідних вимог щодо підвищення номінальної зарплати жодного, навіть тимчасового, підвищення обсягу наукового виробництва і рівня зайнятості у національній економіці не відбудеться.

Натомість розвинеться інфляція, і рівень цін зросте. Отже, згідно з теорією раціональних сподівань, крива Філліпса є вертикальною не лише в довгостроковому, а в у короткостроковому періоді.

Якщо ж працівники не правильно оцінюють економічні події, наприклад, вважають, що їхні реальні заробітки зростають унаслідок макроекономічної політики уряду, то вони пропонуватимуть більше своєї праці, і безробіття знизиться. Цілком можливо, кажуть прихильники теорії раціональних сподівань, що працівникам може здаватися, що їхня реальна заробітна плата знижується. Пропозиція праці зменшиться і безробіття зросте. На думку адептів теорія раціональних сподівань, економісти помилково роблять висновок, що існує стабільна короткострокова крива Філліпса.

Згідно з названою теорією, між безробіттям і інфляцією немає вибору і в короткостроковому періоді. Уряд не може впливати на реальні змінні – обсяг виробництва і рівень зайнятості, намагання стимулювати розвиток національної економіки лише підвищить загальний рівень цін. Зазначимо, що більшість економістів піддають сумніву положення теорії раціональних сподівань щодо кривої Філліпса [19; с. 200-231].

Отже, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим рядом факторів. Важливу роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні інфляційних процесів в економіках перехідного періоду відіграє держава. Серед основних стабілізуючих заходів мають бути: регулювання системи оподаткування (зниження податків і стимулювання виробництва); розвиток ринку цінних паперів; обмеження бартерних операцій; відмова НБ від прямого кредитування бюджетного дефіциту та неперспективних підприємств (підприємств-банкуртів); запровадження комерційних платіжних інструментів (чеки, векселя); виплата заборгованостей по зарплатам, ін.

Саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї чи іншої країни та її інтеграції в світове суспільство в якості рівноправного члена.

5. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ БЕЗРОБІТНИХ В УКРАЇНІ

5.1 Вплив діяльності Державної служби зайнятості на зайнятість населення

Застосування поняття “Зайнятість населення” регламентується відповідними законодавчими актами.

Розділ 1 Закону України “Про зайнятість населення” містить дві рівнозначні статті: стаття 1 “Зайнятість населення”; стаття 2 “Безробітні”.

Стаття 2 визначає коло клієнтів державної служби зайнятості, які пропонують свою робочу силу. “Безробіття” є протилежністю “зайнятості”, але діалектично вони поєднується одним законом. В назві служби само слово “зайнятості”, яке взято з назви закону, має на увазі соціальний захист безробітних, тобто надання соціальних послуг громадянам, які уже стали не зайнятими, тобто втратили роботу.

Така діалектика є причиною виникнення непорозумінь, коли до державної служби зайнятості часто звертаються з питань, які не відносяться до її компетенції. Зокрема, щодо рівня зайнятості населення.

Рівень зайнятості населення є інтегрованим показником, за яким оцінюється ефективність реалізації державної політики зайнятості в регіонах України. Проте ні одна статистична форма чи адміністративний реєстр державної служби зайнятості не містять цього показника. Служба зайнятості надає повний спектр послуг лише незайнятим громадянам, які до неї звернулись.

В умовах економічної стагнації більшості підприємств пропозиція робочої сили на регіональному ринку праці значно перевищує попит на неї. Дефіцит вільних робочих місць особливо відчувається в сільській місцевості. В таких умовах завдання забезпечення потреби роботодавців в робочій силі для обласної служби зайнятості значно спрощується – незначну потребу можна задовольнити досить легко. Проте зменшення кількості працівників при одночасному зниженню обсягів виробництва веде до збідніння основних верств населення, зростання безробіття а це не відповідає стратегії держави в соціальній сфері [17; с. 86].

5.2 Державна програма зайнятості населення

Напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості конкретизуються Державною програмою зайнятості населення. Щойно опубліковано проект Державної програми зайнятості населення на 2005-2008 роки та відповідного проекту Закону України і почалося його обговорення.

Проектом Програми враховані процеси, які об’єктивно набули поширення на ринку праці в останні роки. Мета програми – забезпечення регулювання ринку праці за допомогою правового, організаційного та економічного механізмів, що створюють умови для забезпечення зайнятості населення та соціального захисту від безробіття.

Програма не називає відповідальних виконавців – її реалізація здійснюється через щорічні плани дій, але передбачає ще більше посилення відповідальності органів влади за реалізацію політики зайнятості. Одним із наріжних принципів державної політики зайнятості є ефективне використання робочої сили при одночасному забезпеченні соціального захисту безробітних громадян. Як бачимо, названий принцип також має двоєдиний характер. При цьому відповідальність за ефективне використання робочої сили покладається на органи влади, які мобілізують усі ресурси регіону на збільшення потреби в працівниках, запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, що створюють нові робочі місця.

Динаміка безробіття протягом 2005-2008 років буде формуватися під впливом економічних чинників та зростанням вимог роботодавців до якості робочої сили. За прогнозом чисельність незайнятого населення, яке буде отримувати соціальні послуги та матеріальне забезпечення в службі зайнятості має збільшитися з 3,0 млн. осіб у 2005 році до 3,2 млн. осіб у 2008 році.

З метою забезпечення соціального захисту безробітних протягом 2005-2008 років передбачається реалізація заходів щодо:

1) удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення та у сфері соціального захисту безробітних на страхових засадах;

2) надання соціальних послуг та матеріального забезпечення безробітним за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

3) створення стабільних фінансових засад соціального захисту населення від безробіття, зміцнення інституційної спроможності державної служби зайнятості та Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття щодо забезпечення соціального захисту населення від безробіття [18; с. 73-74].

З метою ефективного використання існуючого потенціалу вільних робочих місць, зменшення тривалості пошуку роботи незайнятим населенням у 2005-2008 роках передбачається:

1) забезпечити інформування та консультування населення, зокрема, шляхом організації роботи консультаційних пунктів в сільрадах, райдержадміністраціях, податкових інспекціях;

2) впровадити систему автоматизованих консультацій (IVR- телефонія), використання тач-скринів, впровадження біг-бордів;

3) здійснювати постійну актуалізацію та поповнення банку вакансій для інформування населення про можливості працевлаштування, проведення спеціалізованих заходів, ярмарок тощо;

4) організувати роботу інформаційних та тендерних центрів, комп’ютерних класів, інтернет-центрів;

5) впровадити нові технології пошуку безробітними роботи, у тому числі технологій, які сприятимуть безробітним у самостійному пошуку роботи.

Для забезпечення додаткових гарантій зайнятості та розширення можливостей працевлаштування незайнятих працездатних громадян, особливо тих, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, передбачається:

1) бронювання робочих місць на діючих підприємствах відповідно до законодавства;

2) надання дотацій роботодавцям для працевлаштування безробітних за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних відповідно до потреб ринку праці і вимог роботодавців у 2005-2008 роках передбачається:

1) удосконалення профорієнтаційної роботи та професійного навчання безробітних громадян за професіям та спеціальностям з урахуванням потреб ринку праці та вимог роботодавців;

2) надання професійної інформації про стан ринку праці та перспективи його розвитку, особливості та вимоги до професій і спеціальностей, можливості працевлаштування, навчання новим професіям, підвищення кваліфікації тощо;

3) проведення профконсультацій з питань вибору сфери діяльності, прийнятної роботи, семінарів, тренінгів з пошуку роботи, зокрема з орієнтації до зайняття підприємницькою діяльністю безробітних, визначення напрямів професійної підготовки;

4) розширення практики підготовки кадрів з числа незайнятого населення за індивідуальними планами і програмами на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця та стажування безпосередньо на робочих місцях;

5) розширення мережі навчальних центрів державної служби зайнятості при регіональних центрах зайнятості [21; с. 74-78].

Вдосконалення форм і методів сприяння та підтримка підприємницької ініціативи безробітних шляхом:

1) посилення координації і взаємодії державної служби зайнятості та інших заінтересованих органів виконавчої влади за всіма програмами і видами діяльності, спрямованими на сприяння безробітним у започаткуванні власної справи;

2) проведення професійної діагностики та консультування безробітних щодо визначення можливостей їх діяльності в сфері підприємництва, самостійної зайнятості, навчання безробітних основам підприємницької діяльності, надання правової, фінансової та організаційної підтримки під час започаткування ними власної справи.

У 2005-2008 роках передбачається розширення видів та обсягів громадських робіт з урахуванням соціально-економічних потреб регіонів та професійного складу безробітних.

З метою забезпечення широкого інформування незайнятого населення щодо можливостей служби зайнятості у надані соціальних послуг та матеріального забезпечення, забезпечення потреби роботодавців у робочій силі у 2005-2008 роках передбачається:

1) вдосконалення системи інформаційної підтримки державної політики зайнятості, збору та аналізу інформації про стан ринку праці та діяльність державної служби зайнятості;

2) інформування населення та роботодавців через електронні та друковані засоби масової інформації, телебачення, радіо, в тому числі спеціалізовані періодичні видання державної служби зайнятості, про стан ринку праці; гарантії соціального захисту тощо;

3) реалізація Програми „Створення та утримання єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості України на 2004-2008 роки” та програм щодо створення умов для обслуговування безробітних громадян;

4) координація проведення наукових досліджень з найбільш актуальних проблем ринку праці.

ВИСНОВКИ

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

Офіційний процент безробіття в Україні (6-7 %), де на протязі 70 років панувала ідеологія повної зайнятості, сприймається болісно. Становище погіршується у зв`язку з практичною невідпрацьованістю механізмів допомоги безробітним та убогістю коштів, які держава може надати на ці цілі.

Політика зайнятості повинна бути підпорядкована головній стратегічній задачі – надання кожному працездатному члену суспільства не роботи взагалі, а можливості в найбільший мірі розвинути і реалізувати свій потенціал, отримуючи при цьому гідну винагороду за свою працю. Політика допомоги безробітним є органічною частиною цієї стратегії і це визначає її основні напрями. Особлива увага повинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу втрату накопиченого людського капіталу, по-друге, молоді, тому що у неї потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінної категорії працівників.

Що стосується України, то для неї реальну небезпеку являє деградація структури робочих місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницької діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового безробіття.

На цих проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю.

Так, активні міри, спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе лише в районах осередкового безробіття.

Привабливим, але дорогим засобом є прямі державні вкладення у створення нових робочих місць. Безумовна її перевага – адресний характер. При наявності хоча б мінімальних коштів такі програми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктурних проектів (дорог, мостів), у тому числі у сільській місцевості. Це не тільки дозволяє надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчої діяльності регіона, що в свою чергу може дати додаткові можливості зайнятості.

Інфляція – одне з найдошкульних явищ модерної ринкової економіки. Якщо не протидіяти їй, темпи цього явища дедалі швидшають. Але боротьба з інфляцією дуже важка. Навіть коли вдається її помітно знизити, то натомість випливають такі негативні для суспільства результати, як зростання безробіття. Особи, відповідальні за економічну політику, весь час мусять робити вибір між цими двома суспільними межами.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вплив економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура. Рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин та швидкого економічного зростання.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним фактором, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, К.: 1996.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Закон України від 01.03.91 р. № 803-XII „Про зайнятість населення”.

4. Закон України від 18.12.91р. № 1993-XII „Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення" та до Житлового кодексу Української РСР”.

5. Закон України від 14.10.94 р. № 206/94-ВР „Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про зайнятість населення".

6. Постанова Верховної Ради від 01.03.91р. № 804-XII „Про порядок введення в дію Закону Української РСР " Про зайнятість населення ".

7. Постанова КМ від 24.06.91 р. № 47 „Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР "Про зайнятість населення".

8. Постанова КМ від 29.04.93 р. № 315 „Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення" .

9. Постанова Верховної Ради від 12.12.96 р. № 603/96-ВР „Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення".

10. Постанова КМ, від 29.04.93, № 315, Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення" .

11. Постанова Верховної Ради, від 12.12.96, № 603/96-ВР, Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення".

12. Лист від 10.07.92, № 01-8/811 „Про деякі питання практики застосування статей 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення" .

13. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокіна М.Е. Економіка і соціологія праці : Підручник для вузів. – Москва : ЮНИТИ, 1999. – С.49-51.

14. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. К.: Основи, 1998 . – С. 318-320.

15. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. — Київ Знання Прес, 2000.- С. 115-140.

16. Гальчинський А.П. Основи економічної теорії.- К, 1995.- С. 86-101.

17. Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі Л.Брю Економік. - К, 1993.-С. 86.

18. Комісарук М.П. Макроекономіка: курс лекцій. Коломия, - 1999.- С. 73-74.

19. Ковальчук Т., Коваль М. Інфляції в Україні, «Фінанси України», №10 1998.-С.200-231.

20. Макконел, Брю. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.

21. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. К.: “Техніка”, 1999.-С.74-78.

22 Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб. — Київ : МАУП, 1997.-С.28-30.

23. Рофе А.И.Збишко Б.Г., Ишин В.В. Ринок труда, зайнятість населення, економіка ресурсів для праці: Навч. посібник. — Москва: МИК, 1997.- С.30-38.

24. С.Мочерний. Основни економічних знань. – Київ, 1995.- С. 215-216.

25. Савченко А. та ін. Макроекономіка. К.: “Либідь”. 1999 С. 63-68.

Наши рекомендации