Загальна характеристика та класифікація сільськогосподарських кооперативів часів незалежної України

ВСТУП

З давніх часів відомо, що аграрне виробництво – це така галузь економіки, яка може розвиватись адекватно й більш динамічно лише при існуванні широкого спектру форм господарювання, серед яких належне місце займають сільськогосподарські кооперативи. Розбудова ринкової економіки в Україні з притаманною їй різноманітністю форм господарювання не можлива без належного функціонування аграрного сектора виробництва.

Уся історія розвитку кооперативів свідчить про їх перманентність ринкові, розквіт і відродження при повороті влади до демократії. Швидкий розвиток кооперації в цей період ще раз засвідчив, що вона є формою господарювання, притаманною ринковій структурі економіки.

В 1997 р. з прийняттям спеціального нормативного акта – Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» розпочався новий етап розвитку кооперативів на селі [10]. Підтвердженням цього є також вміщення відповідних норм щодо статусу кооперативів до Цивільного та Господарського кодексів України та прийняття Закону України «Про кооперацію».

Однак, незважаючи на формальне вдосконалення правового регулювання діяльності сільськогосподарських кооперативів в Україні з прийняттям Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», окремі його положення викликають заперечення і створюють нові проблеми у правозастосовчій практиці. Зокрема, не зовсім чітко дається визначення сільськогосподарського кооперативу, його різновидів, правосуб'єктності, недостатньо врегульовано майнові відносини, що виникають у кооперативі, майнові права й обов'язки його членів тощо.

Комплексного предметного аналізу становлення сільськогосподарських кооперативів в умовах ринкових відносин майже не проводилося. Дослідження окремих аспектів кооперативних правовідносин у сільському господарстві проведено такими науковцями України, як Я.З. Гаєцька-Колотило, Х.А. Гайдаржи, В.М. Гайворонський, О.В. Гафурова, О.В. Глотова, В.П. Жушман, І.І. Каракаш, П.Ф. Кулинич, І.М. Кучеренко, М.І. Палладина, В.О. Проценко, В.І. Семчик, А.М. Статівка, Н.І. Титова, В.Ю. Уркевич, В.І. Федорович, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та інші науковці.

Для найбільш повного дослідження особливостей становлення сільськогосподарських кооперативів використовуються метод історизму при аналізі становлення кооперації в Україні, порівняльний метод для співставлення з іншими суб’єктами аграрних правовідносин, структурно-функціональний метод – при характеристиці окремих прав і обов’язків членів кооперативу, які тісно пов’язані між собою, з правомочностями самого кооперативу та обумовлені його правовим становищем і складають єдине комплексне явище.

Об’єктом дослідження є законодавство України про сільськогосподарську кооперацію, локальні акти окремих сільськогосподарських виробничих кооперативів; теоретичні наукові дослідження у галузі сільськогосподарської кооперації.

Предметом дослідження є урегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають та функціонують у процесі стоверення та діяльності сільськогосподарських кооперативів.

Усі ці та низка інших актуальних питань, пов'язаних з правовим регулюванням становленя й функціонування сільськогосподарських кооперативів на сучасному етапі розвитку ринкових відносин, потребують ґрунтовного аналітичного вивчення. Особливого значення воно набуває на сучасному етапі реформування аграрного сектора економіки України.

РОЗДІЛ 1. Історико-правові аспекти становлення сільськогосподарських кооперативів в Україні

1.1. Поняття та ознаки сільськогосподарського кооперативу: історико-правовий аспект

На початку XX ст. поняття «кооператив» на нормативно-правовому рівні було сформульовано в Положенні про кооперативні товариства та їх спілки, прийнятому Державною думою 20.03.1917 р., згідно з яким, ним «...визнається товариство зі змінним складом і капіталом, яке, діючи під особливою фірмою, має за мету сприяти матеріальному й духовному добробуту своїх членів завдяки спільній організації різного роду господарських підприємств або праці своїх членів» [50,с.11].

На сучасному етапі розвитку законодавства дефініція кооперативу є дещо іншою. Вона має відповідати таким його принципам, як-то: 1) добровільність і доступність членства; 2) кооперативна демократія – діяльністю товариства керують особи, обрані його членами й підзвітні їм; для членів первісних кооперативів – рівне право у прийнятті рішень за принципом «один член – один голос»; 3) суворе обмеження відсотку на пайовий капітал; 4) належність прибутку членам товариства і розподіл його таким чином, щоб виклю­чити можливість наживання одного члену за рахунок іншого; 5) організація просвіти в галузі кооперації; 6) співробітництво з іншими кооперативними організаціями [52, с. 54].

Взявши за основу перелічені принципи, Міжнародний кооперативний альянс (МКА) як міжнародна організація, що об'єднує кооперативи всього світу, у своєму Статуті 1966 р. закріпив визначення кооперативу. Згідно з ним будь-яка асоціація осіб або товариств буде визнана кооперативом за умови, якщо вона ставить за мету покращання економічного й соціального становища своїх членів шляхом використання підприємства, заснованого на взаємодопомозі.

Подібне поняття кооперативу визначила й Міжнародна організація праці. Кооператив, засвідчує вона, – це асоціація осіб, які добровільно об'єдналися з метою задоволення спільних потреб шляхом утворення демократично контрольованого підприємства, зробили рівномірні внески в капітал свого товариства і погодилися поділити ризик і зиск від діяльності, у якій вони активно беруть участь.

Що ж до сучасної вітчизняної юридичної науки, «Кооперативне право», відповідно до якого кооператив – це самостійне, самоврядівне об'єднання громадян, які на основі добровільності, відкритості членства і взаємодопомоги з додержанням коопе­ративних принципів об'єднуються для спільної господарської чи іншої статутної діяльності з метою поліпшення свого економічного і соціального стану (для споживчих та обслуговуючих кооперативів) або отримання прибутку (для виробничих кооперативів), об'єднуючи для цього частку свого майна (майновий пай) чи землі (земельний пай) [51, С.14].

Не менш цікавими є визначення поняття кооперативу та його правових ознак, що містяться в роботах таких учених як Ш.М. Ісмаїлов, Є.В. Сєрова, О.М. Сонін, В.І Федорович та ін.. Так, В.І. Федоровичем сформульовані такі юридичні ознаки кооперативу, як:

а) добровільність об'єднання;

б) членський характер об'єднання;

в) рівноправність членів;

г) обов'язкова участь членів у діяльності коопера­тиву (трудова – у виробничій, участь у господарських операціях – в обслуговуючій);

д) пайовий характер майна кооперативу;

е) основна мета діяльності – задоволення матеріальних та інших потреб членів, а не здобуття прибутку;

є) досягнення мети шляхом здійснення спільної господарської діяльності, мають важливе значення в подальшій розробці вчення про кооператив [50,с.39].

Закони України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" та від 10 липня 2003 р. "Про кооперацію" є правовою основою функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні [10]; [8].

Законодавче закріплення поняття кооперативу міститься в ст. 2 Закону України «Про кооперацію», відповідно до якого кооператив – це юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Отже, таке поняття майже у повній мірі відображає міжнародні кооперативні принципи [8].

Закон "Про сільськогосподарську кооперацію", на відміну від Закону "Про кооперацію", регулює діяльність тільки одного виду кооперативів – сільськогосподарських [10]. Він є комплексним нормативно-правовим актом, що регулює взаємозв'язані між собою земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які мають місце в сільськогосподарському кооперативі.

Вже із самого змісту терміна «сільськогосподарський кооператив» зрозуміло, що це об'єднання осіб, якому притаманні загальні риси кооперативу але з урахуванням специфічних для сільського виробництва ознак. і це не випадково, оскільки сільське господарство є специфічною галуззю економіки, що має свої особливості (наприклад, основу сільськогосподарського виробництва становлять біологічні процеси, воно має сезонний характер, залежить від природних умов, а головним засобом виробництва є земля).

Переважна більшість дослідників, говорячи про основні ознаки сільськогосподарського підприємства, кооперативу, називають перш за все, використання землі як основного засобу виробництва, ведіння сільськогосподарської діяльності, його знаходження в сільській місцевості. Погоджуючись із цим, В.І. Семчик, П.П. Кулинич, В.І. Федорович спеціально виділяють також таку його ознаку, як задоволення потреб переважно сільського населення, а Ш.М. Ісмаїлов, окрім вищевказаних, ще й особливості членських відносин, наявність внутрішньогосподарських відносин, участь у кооперативній діяльності без нанесення збитку власному господарству[50,с.39].

Аналіз вищенаведених точок зору щодо поняття «сільськогосподарський кооператив» та його рис дозволяє зробити висновок про те, що визначальною специфічною його ознакою є ведіння сільськогосподарської діяльності. Усі інші ознаки не є необхідними, для сільськогосподарського кооперативу; вони можуть бути присутніми або відсутніми в таких кооперативах, або ж притаманними також іншим організаційно-правовим формам ведіння господарської діяльності в сільському господарстві.

Так, використання землі як основного засобу виробництва не завжди характерно для сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, а стосовно сільськогосподарських виробничих кооперативів, ця ознака поглинається, оскільки ведення сільськогосподарської діяльності неможливо без використання земель сільськогосподарського призначення.

Обслуговування переважно сільського населення також не може бути визнано беззаперечною ознакою сільськогосподарського кооперативу. Що стосується обов'язкового знаходження такого кооперативу в сільській місцевості, то, на перший погляд, ця ознака є однією з визначальних, адже сільськогосподарською діяльністю займається, як правило, населення, що мешкає на селі, має навички обробки землі тощо. І все ж таки, не принижуючи ролі та значення всіх цих рис, чи не найголовнішим для визначення сутності будь-якого кооперативу (в тому числі й сільськогосподарського) є не місцезнаходження, не сфера діяльності тощо, а зміст його діяльності. А знаходження у сільській місцевості не є ознакою, притаманною для всіх без винятку сільськогосподарських кооперативів. Зрозуміло, що переважна більшість їх знаходиться саме на селі, у сільських районах, але розташування їх в іншій місцевості не може бути підставою для виключення таких кооперативів із числа сільськогосподарських.

Загальна характеристика та класифікація сільськогосподарських кооперативів часів незалежної України

Законодавчого визначення сільськогосподарського кооперативу не існувало в Україні до 1997 р. – до прийняття Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». У ст. 1 цього Закону формулювалося поняття сільськогосподарського кооперативу, відповідно до якого це було «добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб у іншу юри­дичну особу на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності та обслуговуванні переважно членів кооперативу» [10]. Визначення породило хвилю суперечок і дискусій.

Як правильно зауважував В.І. Федорович, по-перше, фізичні особи не можуть об'єднуватися в «іншу юридичну особу», тому що вони самі по собі не є юридичними особами, а, по-друге, неправильним було формулювання про «об'єднання фізичних і юридичних осіб» у юридичну особу, оскільки кооператив набував прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, тобто вже після об'єднання.

Із наведеного вище поняття також можна було зробити висновок, що сільськогосподарський кооператив – це завжди об'єднання фізичних і юридичних осіб.

Можна назвати такі загальні ознаки кооперативу:

Наши рекомендации