Інтеграційні процеси в регіоні.

Прихід до влади демократично обраних урядів поглибив курс на активну участь у міжнародному поділі праці, на інтеграцію у світову економіку. Ставка була зроблена на розвиток ринкових структур економіки, розв'язання проблеми державних фінансів за рахунок приватизації державного сектору. Країни Латинської Америки намагаються зробити економіку соціально орієнтованою і ліквідувати зовнішній борг. Латиноамериканським країнам вдалося знайти власне місце у світовій торгівлі. Вони експортують товари з високим рівнем обробки і технологічних компонентів.

Бразилія, Аргентина, Мексика вже переросли рамки країн, що розвиваються, і впритул наблизились до групи промислово розвинутих країн. Таким змінам у країнах Латинської Америки сприяють радикальні структурні зміни в економіці на основі неоліберальної моделі розвитку з акцентом на удосконалення ринкових механізмів, приватизацію державного сектору, створення адекватної юридичної бази, податкової системи і т.д.

Інтеграційним процесам в Латинській Америці сприяє:

спільне історичне минуле;

схожість економічних процесів;

мовна і культурна близькість

Всі ці фактори стали тим підґрунтям, на якому після Другої світової війни активно розгортались інтеграційні процеси в Латинський Америці.

Першим кроком на цьому шляху стало політичне співробітництво держав Західної півкулі. У вересні 1947 р. 20 країн Америки підписали в Ріо-де-Жанейро Міжамериканський договір про взаємодопомогу. У 1948 р. на IX Міжамериканській конференції у Боготі було створено Організацію Американських Держав (ОАД). Там же було прийнято "Декларацію про збереження і захист демократії в Америці", яка мала антикомуністичну спрямованість. ОАД санкціонувала втручання у внутрішні справи країн, яким загрожувала комуністична небезпека.

Прагнення урядів країн Латинської Америки вирватись з економічної відсталості і стати на шлях стабільного економічного розвитку дало поштовх до економічної інтеграції, яка розвивається на субрегіональному й регіональному рівні. Економічна інтеграція включає в себе засоби по блоковій лібералізації взаємної торгівлі і режиму інвестицій; формування єдиних валютних просторів, координацію і уніфікацію внутрішньої торгівлі; проведення колективної зовнішньоекономічної політики з метою створення на континенті зон вільної торгівлі і її наступної трансформації у спільний ринок.

На вирішення цих завдань орієнтована діяльність регіональних об'єднань, які виникають у 50-ті роки.

· 1959 р- Міжамериканський банк розвитку.

· 1960 р.- Аргентина, Бразилія, Уругвай, Чилі, Парагвай, Перу утворили Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ). Згодом ЛАВТ стала об'єднувати 22 держави регіону і навіть Кубу. 1980 ЛАВТ була реорганізована у латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ).

· 1969 р. - Андська група - субрегіональне торговельно-економічне угруповання в рамках ЛАІ. Її утворили Болівія, Колумбія, Перу, Чилі, Еквадор і Венесуела.

· 1975 р.- Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС).

Діють також субрегіональні об'єднання - Центральноамериканський спільний ринок (ІДАСР), Карибська асоціація вільної торгівлі (КАВТ). Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу утворили так звану Андську групу. Крім того, діють об'єднання, створені для вирішення конкретних проблем. У 1983 р. Мексика, Венесуела, Колумбія, Панама об'єднались у Контадорську групу для подолання конфліктів у Центральній Америці. Функціонує Амазонський пакт, покликаний вирішувати екологічні проблеми. Для вирішення проблем заборгованості у 1984 р. створено Картахенську групу.

Незважаючи на таку кількість організацій, реальна інтеграція країн Латинської Америки залишається мрією. Воєнні диктатури, революції, перевороти, партизанські рухи, міждержавні конфлікти, амбіції окремих лідерів стримують цей процес.

У 80-90-х рр. в країнах Латинської Америки відбулися процеси певної демократизації суспільства. У багатьох державах військові диктатури були замінені цивільною владою, проте темпи економічного розвитку уповільнились. Рівень життя багатьох людей продовжує залишатись низьким: 80 млн. людей знаходяться за межею бідності.

Однією із найсерйозніших проблем розвитку Латинської Америки є дуже гостра проблема зовнішньої заборгованості. Вона зросла з 20 млрд. дол. у 1970 р. до 500 млрд. дол. у середині 90-х pp.

Ще одною значною проблемою для Латинської Америки стало нелегальне виробництво наркотиків і діяльність наркомафії, особливо колумбійської.

На початку 90-х років склались необхідні умови для кращого розвитку інтеграційних процесів.

Найбільш ефективним економічним об`єднанням Південної Америки став МЕРКОСУР, в якому об`єднані найбільш сильні економіки регіону: бразильська і аргентинська. Утворений 26 березня 1991 року.

З моменту утворення до теперішнього дня об`єм взаємної торгівлі між країнами зріс у 3 рази. Вдалось врятувати цілі галузі національних економік. У відповідності до угоди про вільну торгівлю між чотирма країнами були ліквідовані митні тарифи на 905 товарів, узгоджені загальні зовнішні тарифи на 85% товарів, що імпортуються, налагоджені механізм регулярних консультацій на рівні голів державі урядів, міністрів закордонних справ, економіки, фінансів, торгівлі, соціального забезпечення, культури, під час яких здійснюється координація національних політик.

Ефективність МЕРКОСУРа проявилась в роки економічних криз в Бразилії та Аргентині наприкінці 90-х років. ХХ ст. До того ж союз врятуваввід занепаду економіки Уругвая і Парагвая. Економіка останнього до того ж показує визначні темпи розвитку (до 10% на рік) і дотягується до більш розвинутих партнерів. Успіхи Парагваю вирішили повторити Болівія і Еквадор, зажадавши вступити до союзу.

1 січня 1995 року відповідно до Оуро-Претських угод, підписаних 1994 р., МЕРКОСУР перейшов на вищий інтеграційний рівень: від зони вільної торгівлі до митного союзу.

Зрештою 1 липня 2004 р. відбулося об`єднання МЕРКОСУР і Андської групи. В результаті виник спільний ринок з населенням у 350 тис. чол. Лідери держав нового союзу активно обговорюють ідею створення єдиної латиноамериканської валюти, щоб протистояти доларизації (Еквадор перейшов на долар США, під такою загрозою знаходиться і Аргентина). До нового союзу прагне долучитися і Мексика, яка розчарувалася у НАФТА. Якщо таке відбудеться, то це стане початком розвалу економічної залежності Латинської Америки від США.

У всіх країнах, крім Куби, при владі знаходяться демократично обрані президенти. Проводяться широкі економічні реформи. США, Канада, Мексика у 1992 р. підписали угоду про північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

У 1995 р. у Маямі відбулась нарада лідерів країн Західної півкулі, на якій президент США Білл Клінтон запропонував створити спільний ринок від Аляски до Вогняної Землі, споживачами якого стали б 850 млн. осіб.

Для того, щоб ця ідея стала реальною, країнам Латинської Америки потрібно:

· зміцнити демократичні інститути влади,

· приборкати повстанський рух,

· у політичній боротьбі застосовувати лише конституційні методи боротьби та ін.