Інтеграційні процеси в Західній Європі, еволюціонуючи, пройшли 4 етапи

Перший етап (кінець 50-х початок 70-х років ХХ ст.) характеризується поступовим скасуванням мит і кількісних обмежень у торгівлі між країнами-членами ЄЕС, формуванням митного союзу, введенням єдиного митного тарифу стосовно третіх країн.

Другий етап (середина 70-х – середина 80-х років ХХ ст.) – це період застійного, кризового розвитку західноєвропейської інтеграції. Інтеграція не стала панацеєю від світової економічної кризи 1973-1975рр. Різке падіння промислового виробництва й зростання безробіття відбулися в країнах-членах ЄЕС, підсилилися диспропорції в рівнях економічного розвитку між країнами Співтовариства.

Третій етап (середина 80-х – початок 90-х років ХХ ст.) відрізняється подальшим успішним розвитком інтеграційних процесів, збільшенням членів співтовариства й розширенням до 69 складу країн, що розвиваються, асоційованих у ЄЕС. З 1979 року в ЄЕС починає діяти Європейська валютна система (ЄВС), тобто проводиться валютна інтеграція. Її головна мета - використати західноєвропейську регіональну валюту ЕКЮ на противагу долару й згідно з новою зміненою економічною й політичною обстановкою у світі виробити загальну стратегію у валютно-фінансовій сфері країн-членів ЄЕС і реалізовувати її у МВФ, на нарадах Великої сімки, у системі світогосподарських зв'язків.

Головним імпульсом у подальшому просуванні процесів інтеграції в Західній Європі стало набуття чинності із 1 липня 1987 р. Єдиного Європейського акта (ЄЄА).

ЄЄА підтвердив загальну мету держав-членів співтовариства - формування Європейського Союзу як союзу політичного й економічного, у якому забезпечується високий рівень інтеграції в економічній, валютно-фінансовій і гуманітарній областях, а також у зовнішній політиці, включаючи забезпечення безпеки.

На третьому етапі головним результатом інтеграції в межах ЄЕС було формування до кінця 1992 року єдиного внутрішнього ринку країн-членів Співтовариства, а також створення передумов для формування валютного й політичного союзів.

Четвертий етап (середина 90-х років – початок ХХІ ст.). Із січня 1993р. здійснюється вільне пересування факторів виробництва, тобто в межах ЄЕС сформувався єдиний економічний простір, що є новим якісним етапом у розвитку західноєвропейської інтеграції. На основі Маастрихтського договору (лютий 1992р.) Європейське економічне співтовариство з 1 січня 1994р. перетворилося в ЄС.

Згідно з Маастрихтським договором відбувається поетапне формування єдиної європейської валютної системи з єдиною грошовою одиницею євро. У період з 1999 по 2002р. взаємно фіксуються курси валют і прив’язуються до євро, засновується Центральний банк ЄС й європейська система центральних банків. З 2000р. почали друк грошових знаків євро з європейською символікою на одному боці купюри й національною символікою – на іншому. Із січня 2002р. євро ввійшло в обіг поряд з національними валютами, а з липня 2002 р. стало єдиною грошовою одиницею в межах ЄС. Одночасно формується єдиний політичний союз, що виражається в політичному зближенні країн ЄС й у посиленні дієвості унікальної системи міждержавного керування в ЄС за допомогою п'яти основних інституціональних органів: Європейського парламенту, Комісії ЄС, Європейської ради, Ради міністрів, Суду ЄС, що представляють законодавчу, виконавчу й судову влади.

Об'єктивні процеси економічної інтеграції відбуваються й в інших районах світу. Найбільш розвиненим інтеграційним угрупованням в американському регіоні є НАФТА (North American Free Trade Association) - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі, утворена в січні 1994 року США, Канадою й Мексикою.

На відміну від Західної Європи, де інтеграційні процеси починалися з ініціативи зверху від урядів, у Північній Америці імпульсом до створення інтеграційного об'єднання йшли знизу вгору, від прагнення до співробітництва на мікрорівні між американськими й канадськими компаніями, а також між американськими й мексиканськими фірмами.

Інтеграційні процеси в НАФТА, за задумом його організаторів, будуть проходити за типом інтеграції в ЄЕС: створення загальних ринків товарів, капіталів, робочої сили, технологій, а у кінцевому підсумку - зрощування процесів відтворення, формування єдиного господарського організму трьох країн.

Інтеграція в НАФТА в порівнянні з ЄС відрізняється тим, що домінуюче положення в північноамериканському регіоні займає одна країна - США, і тим, що для неї характерна асиметричність економічної взаємодії трьох країн і розрив у рівнях їх економічного розвитку, що утрудняє створення єдиного господарського комплексу. Наприклад, обсяг ВВП у 1996р. склав (у млрд дол.) у
США – 6785, у Канаді - 607, у Мексиці – 608. Але якщо за ВВП на душу населення, продуктивності праці й за рядом інших показників Канада наблизилася до рівня США, то Мексика значно відстає від них. Нерідко канадські й мексиканські фірми діють не як союзники, партнери з інтеграції, а як конкуренти на ринку США в боротьбі за інвестиції, експорт-імпорт своїх товарів, технології, робочу силу.

У НАФТА слабко розвинені мережі органів міжнаціонального регулювання й зовсім відсутні органи наднаціонального регулювання інтеграційних процесів, які є в ЄС. Планується, що повноцінний загальний ринок у межах північноамериканської інтеграції буде створений у 2010р., а в перспективі НАФТА інтегруватиметься із країнами Південної Америки й навіть Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Проходять інтеграційні процеси й в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), де проживає
3,5 млрд осіб. На АТР припадає 56% світового валового продукту, 45% світового експорту й 45% світового імпорту.

Особливості інтеграції в АТР:

- в інтеграцію включені країни з різним рівнем економічного розвитку;

- процеси інтеграції відбуваються в основному на мікроекономічному рівні між фірмами, корпораціями країн регіону;

- ступінь організаційної готовності інтеграційних процесів поки невелика.

АТР включає ряд субрегіональних об'єднань: Асоціацію країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), Австралійско-Новозеландську зону вільної торгівлі й т. ін.

Найбільше активно інтеграційні процеси проходять в АСЕАН, створеній у 1967р. у складі 5 членів: Брунею, Індонезії, Малайзії, Філіппін, Сингапуру, Таїланду. У 1995р. до них приєднався В'єтнам. У 1992р. між державами-членами АСЕАН – була досягнута домовленість про організацію зони вільної торгівлі до 2008р. на основі поступового зниження тарифів.

АТЕС засноване у 1989р. Її членами (до 1997р.) були 18 держав: Австралія, Бруней, Гонконг (Сянзан), Канада, Китай, Кірибаті, Малайзія, Маршаллові острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Республіка Корея, Сингапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі. У 1997р. до АТЕС приєдналися ще три країни: В'єтнам, Перу й Росія.

Мета АТЕС - шляхом об'єднання країн у даному угрупуванні стимулювати взаємне співробітництво в різних областях: у першу чергу на ринку товарів і капіталів, а також в області транспорту, енергетики й т.ін. Кінцева мета об'єднання - утворення зони вільної торгівлі до 2020р., а всі необхідні умови для цього повинні бути забезпечені промислово розвиненими країнами об'єднання до 2010р.

Інтеграційні процеси розвиваються на різних континентах, у різних регіонах земної кулі: в Африці, на Близькому Сході, у Латинській Америці. У 80-ті роки ХХ ст. країни, що розвиваються, заснували понад 40 торгово-економічних об'єднань, але більшість із них перебували на підготовчому етапі, деякі з них до цього часу вже розпалися.

Особливо слід сказати про таке інтеграційне об'єднання, що виникло в останньому десятилітті, як Співдружність Незалежних Держав (1992р.), у яке входили 12 країн до кінця 2008р.: Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан та Україна, як асоціїрований член. Грузія наприкінці 2008р. вийшла зі складу СНД.

У межах СНД у 1992р. був підписаний договір про вільну торгівлю, а у вересні 1993р. - договір про створення економічного союзу, у 2004 р. – про єдиний економічний простір.

Незважаючи на те, що економіка країн-членів СНД - була раніше інтегрована в єдиний народногосподарський комплекс, економічні відносини між ними будуються важко. Заважають зміцненню й зімкненню Співдружності Незалежних Держав як протиріччя економічного й політичного характеру між країнами-членами, так й явні й приховані дії західних країн, які прагнуть остаточно роз'єднати колишні радянські республіки й будувати відносини з кожною з них окремо.

Найголовнішим фактором, що перешкоджає розвитку інтеграційних процесів у СНД, є політичний. Політичні й націоналістичні амбіції деяких операторів країн-членів СНД - не дозволяють створити умови найбільшого сприяння в економічних, правових, інформаційних сферах.

Як відомо, головною ланкою інтеграційного зближення є мікрорівень, співробітництво й кооперація між зацікавленими підприємствами, яких на території колишнього СРСР тисячі. Однак на території СНД даний фактор аж ніяк не домінує. Багато в чому через те, що не ухвалені рішення політичного характеру, а якщо й ухвалені, то «не працюють». Так, хоча й був підписаний у 1993р. рамковий договір про створення економічного союзу, відкритий для вступу кожної із країн СНД, робилися спроби реального створення митного союзу, однак виконання поставлених завдань гальмувалося найчастіше саме політиками.

Були створені й наднаціональні органи управління, такі, як, наприклад, Міждержавний економічний комітет (ММК) у жовтні 1994р.-постійнодіючий виконавчо-розпорядницький міжурядовий орган з певними контрольними функціями, однак процеси усередині СНД як і раніше не ведуть до реального об'єднання ресурсів, коштів і зусиль країн-учасниць в інтересах формування нової реальної економічної спільноти.

Для України членство в СНД об'єктивно вигідно з кількох сторін.

1 Причини економічного характеру:

- економічна залежність економіки України саме від країн СНД;

- товари України більш конкурентоспроможні на ринках цих країн;

- технологічний зв'язок українських підприємств із підприємствами інших країн-членів СНД.

2 Причини неекономічного характеру:

Історична, культурна й релігійна спільність народів, родинні зв'язки й т.д.

Таким чином, перед країнами СНД стоїть завдання розроблення й реалізації нової моделі економічного союзу, яка б відповідала їхнім довгостроковим інтересам.

Питання для самоконтролю

1. Що таке економічна інтеграція? Які її передумови і мета?

2. Які основні етапи інтеграційного процесу, що в них загального й у чому різниця?

3. Наведіть приклади інтеграційних угрупувань у різних регіонах світу, що ставлять за мету створення зони вільної торгівлі, митного союзу, загального рину.

4. Які типи економічних ефектів виникають при створення митного союзу?

5. Поясніть виникнення ефекту створення торгівлі й ефекту відхилення торгівлі.

6. Від чого залежить зростання чи падіння загального рівня добробуту в результаті створення митного союзу?

7. У наслідок яких закономірностей інтеграція в більшості випадків веде до загального зростання добробуту країн, шо беруть участь у них?

8. Які сторони розвитку інтеграційного процесу в Європі є для України сприятливими і які несприятливими?

Практичні завдання

3 Завдання. Львівський автобусний завод (ЛАЗ) має 50% акцій у капіталі нафтопереробного заводу «Туркменбензин» у Туркменістані. Прибуток «Туркменбензину» становить 200 тис. у.о., з яких 100 тис. були реінвестовано як дивіденди. ЛАЗ надав «Туркменбензину» довгостроковий кредит на 500 тис. у.о. під 10% річних. Зі свого боку «Туркменбензин» дав Лазу короткостроковий торговельний кредит на 100 тис. у.о. під 15% річних для закупівлі у нього бензину. З метою одержання кредитних грошей ЛАЗ випустив корпоративні облігації на 100 тис. у.о. під 8% річних, які купив «Туркменбензин». Як будуть відображені ці операції в платіжному балансі України?

4 Правильно/неправильно.

Коли англійське відділення ІВМ переводить свій прибуток у США, то ця операція виступає як кредит у платіжному балансі Англії.

Підсумок платіжного балансу країни, по суті, завжди становить нуль.

Коли ми надаємо позики резидентам інших країн, ця операція виступає як кредит у нашому платіжному балансі.

Коли американська компанія ІВМ купує в Києві завод, ця операція виступає як кредит у платіжному балансі України.

Дефіцит балансу за поточними операціями фінансується в основному чистим припливом капіталу.

Наши рекомендации