Інвестиційні проекти підприємств та організацій, залучення іноземних інвестицій

Метою управління інвестиційними ресурсами підприємства є забезпечення ефективності інвестиційної діяльності підприємства в короткостроковому й довгостроковому періодах.

Досягненню цієї мети сприяє вирішення ряду завдань, до яких належать:

- формування й оцінювання обсягу інвестиційних ресурсів підприємства;

- координація інвестиційної діяльності та задоволення інвестиційних потреб підприємства;

- пошук і реалізація напрямів використання наявних інвестиційних ресурсів підприємства;

- оцінювання ефективності використання наявних інвестиційних ресурсів підприємства;

- виявлення факторів росту ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

Необхідною умовою ефективності інвестиційної діяльності підприємства є розробка його інвестиційної стратегії. Формування інвестиційної стратегії підприємства складається з таких етапів:

1) Визначення часових горизонтів формування інвестиційної стратегії, які залежать від галузевої приналежності підприємства, прогнозованого розвитку економіки в цілому та інвестиційного клімату зокрема.

2) Визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності, які можуть полягати у забезпеченні приросту капіталу, зростанні рівня прибутковості інвестицій, зміни технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень, зміни співвідношення між фінансовими та реальними інвестиціями.

3) Вибір найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності, які повинні перебувати у відповідності до загальних стратегічних цілей підприємства.

4) Оцінка розробленої інвестиційної стратегії.

Розробка та реалізація інвестиційного проекту виробничого спрямування охоплюють певний проміжок, який називають циклом інвестиційного проекту (або інвестиційним циклом). Він включає три фази:

Передінвестщійна фаза інвестиційного проекту здебільшого складається з трьох стадій: аналітичної, проектної та оцінної.

Перша (аналітична) стадія передбачає узагальнення інформації про необхідність інвестування в конкретний об'єкт.

Друга (проектна) стадія охоплює: а) попереднє обґрунтування; б) допоміжні (функціональні) дослідження; в) техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту.

На третій (оцінній) стадії приймається остаточне рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза циклу інвестиційного проекту зазвичай охоплює такі види робіт:

· формування юридичного, фінансового та організаційного базису;

· детальне проектування й контрактація;

· будівництво;

· виробничий маркетинг;

· організація і проведення навчання експлуатаційного персоналу для новоспоруджуваного підприємства (об'єкта).

Виробнича фаза циклу - уведення в експлуатацію новоспорудженого підприємства чи іншого виробничого об'єкта, започаткування господарської діяльності підприємства чи організації після практичної реалізації проектних рішень.

Для забезпечення ефективного розвитку економіки будь-якої країни важливим завданням є залучення інвестиційних ресурсів, в тому числі й іноземних. Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають:

Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвесторами й місцевими партнерами. В ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства.

Створення власних дочірніх підприємств (філій), як варіант вкладання капіталу, є найбільш ризикованим і пов'язаним із найбільшими зобов'язаннями з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягти найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу).

Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною корпорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару.

Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати портфельними (пасивними).

Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації, обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більші зобов'язання іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків.

Іноземні інвестори, коли приймають рішення про доцільність інвестицій у тій чи тій країні, звертають увагу на наявність достатніх ознак привабливості інвестування. До таких ознак належать:

· характеристика місцевого ринку (його місткість, купівельна спроможність населення, потенціал зростання цих показників);

· наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність;

· ступінь валютного ризику (курс місцевої валюти має сприяти економічній стабільності і породжувати довіру зарубіжних інвесторів);

· можливість репатріації капіталу (передовсім наявність законодавства, що не обмежує вивезення інвестованого капіталу і прибутку);

· наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій;

· сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

· політична стабільність у країні, в яку здійснюються інвестиції тощо.

Врахування фактора часу

Якщо варіанти капітальних вкладень відрізняються тривалістю будівництва, різним розподілом капітальних вкладень за періодами часу, то при порівнянні цих варіантів необхідно врахувати вплив різночасності капітальних вкладень на їх ефективність. Порівняння варіантів капітальних вкладень, що здійснюються в різні терміни, може бути здійснене приведенням витрат:

1) пізніших років до теперішнього моменту часу шляхом застосування коефіцієнта приведення;

2) до пізнішого розрахункового року.

Варіанти приведення витрат.

Приведення витрат|затрат| до початку будівництва. Для цього застосовується формула:

де:

– норматив приведення різночасових витрат з врахуванням банківської ставки і рівня інфляції (0,08);

t – кількість років, що відокремлюють витрати від початку розрахункового року.

Приведення витрат на початок будівництва здійснюється за наступними| формулами:

Приведення витрат до моменту закінчення будівництва здійснюється за допомогою коефіцієнта .

Приведення капітальних вкладень здійснюється за формулами:

Приведення поточних витрат в процесі експлуатації основних фондів на початок експлуатації:

де:

Аt – поточні витрати певного року експлуатації;

ТЕ – число років експлуатації.

При аналізі ефективності капітальних вкладень необхідно враховувати розрив за часом між здійсненням капітальних вкладень і отриманням ефекту від них. Цей розрив називається часовий лаг.

Розрізняють наступні лаги капітальних вкладень:

· будівельний лаг – період часу, необхідний для перетворення авансованих капітальних вкладень на виробничі потужності; його величина визначається розподілом капітальних вкладень за роками і тривалістю будівництва підприємства;

· лаг освоєння – період часу, необхідний для досягнення передбаченого проектом рівня віддачі від введення в дію виробничих потужностей; він визначається за галузями (середня тривалість від одного до п'яти років);

· повний лаг – сума будівельного лага і лага освоєння.