Головні інструменти фінансової підтримки суб'єктів малого підприємництва

Країна	Головні інструменти фінансової підтримки
Азербайджан	Податкові пільги надають на 3 роки. МП, які діють у найбільш продуктивних сферах господарства, звільняються від податку на інвестиції в обладнання, нові технології та навчання працівників
Латвія	20% податку на прибуток. Користуються спрощеними проце­дурами бухгалтерського обліку. Держава здійснює для МП субсидіювання позик. МП, в яких оборот менший ніж 10000 латів, не сплачують ПДВ
Молдова	Мікропідприємства звільняються від податку на період до 5-ти років (3 роки у сфері послуг) і сплачують зменшену суму податків упродовж наступних 2-х років, якщо вони реінвестують хоча б 80% зекономлених на податках коштів у подальшу діяльність. МП отримують позики за низькими відсотками (гранти)
Росія	Забезпечуються знижки при сплаті податків на наступні 2 роки. Звільняється від оподаткування прибуток, який спрямовується на оновлення та реконструкцію основних фондів. МП отри­мують кредити за низькими відсотками, а також субсидії на запровадження пріоритетних науково-технічних розробок
Узбекистан	Надаються податкові пільги для новостворених МП, гарантії під позички, субсидіювання кредитів. Спрощені процедури реєст­рації для МП

Податкові пільги, насамперед, слід розглядати як засоби вирівнювання можливостей малих і великих підприємств за умов конкурентної боротьби та компенсації матеріальних збитків підпри­ємців від їх діяльності у сфері підвищеного ризику. Отже, потрібні спеціальні податкові режими для суб'єктів малого підприємництва, які б давали змогу максимально спростити облік та контроль за оподаткуванням цих суб'єктів і забезпечити стабільні надходження до бюджету. Стосовно фінансової допомоги на сучасному етапі жодна з можливих форм не застосовується в Україні [299].

Програма державної підтримки малого підприємства у сфері туризму України повинна враховувати всі можливі шляхи надходження фінансових коштів і передбачити заходи щодо забезпечення умов їх активного залучення.

Іноземні інвестиції у готельне господарство є важливим джерелом збільшення функціонуючого капіталу, підвищення рівня сервісу й ефективності функціонування різного типу підприємств цієї сфери.

Важливим напрямом прямих інвестицій є фінансування проектів розвитку туристичної інфраструктури країни, а саме реконструкції аеропортів та автомагістралей, облаштування пляжів і паркових зон, будівництва центрів відпочинку й об'єктів спортивного призначення, здійснення екологічного захисту територій.

Нині найбільш принциповим фактором впливу щодо загальної несприятливості інвестиційного клімату в Україні є відсутність механізму державного регулювання відтворювальних процесів із відповідними важелями його реалізації як на державному, так і регіональному рівнях.

Світова практика доводить, що завдяки регіонально-галузевій диверсифікації ставок стягнення та обґрунтованій системі відпо­відних пільг податок на прибуток може використовуватися як дієвий засіб структурних змін, підвищення ефективності суспільного виробництва та стимулювання інвестицій.

Одним і найважливіших серед завдань економічних передумов розвитку підприємництва є забезпечення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування у реалізації наданих їм повно­важень, що є неможливим без місцевих податків і зборів. При цьому фіксовані нормативи перерозподілу коштів, передбачені встанов­леним порядком використання стягнених сум єдиного податку, значно звужують регулюючу та фіскальну функції регіональної податкової політики. І це в той час, коли невирішеність найбільш принципової проблеми - збалансування центрального та місцевих бюджетів - залишається головним бар'єром економічного розвитку регіонів України на всіх рівнях її територіальної організації.

Податки та податкові платежі відіграють особливу роль у розвитку окремих регіональних дестинацій. Суттєву частину місце­вого бюджету формують місцеві податки та збори, що сплачують туристичні підприємства або інші інституційні утворення, які обслуговують туристів у певній місцевості. В Україні таким спе­ціальним цільовим збором є курортний збір, до 2004 р. - готельний збір. У Польщі суттєву частку місцевої економіки регіонів, розташованих у прикордонній зоні, формує торговий збір, який на 100% зараховується до місцевого бюджету [224, с23]. В Україні механізм нарахування та використання на регіональному рівні коштів від надходження курортного збору потребує чіткості та прозорості.

В існуючих організаційно-економічних межах господарювання готельний збір суттєво впливав на процес ціноутворення в турис­тичній галузі та рівень конкурентоспроможності вітчизняних підпри­ємств. Однак кошти, що надходили до місцевих бюджетів, часто

перерозподілялись на використання з іншими господарськими цілями. У 2004 р. готельний збір відмінено. Питання щодо недоцільності такого місцевого збору, на наш погляд, є спірним. У багатьох країнах він застосовується з розміром ставки 2-5% з дотриманням контролю за цільовим використанням. Наприклад, такі збори в системі оподаткування існують у Білорусі та Молдові (розмір готельного збору - 5%).

Туристична діяльність в Україні може здійснюватися за рахунок власних фінансових ресурсів її суб'єктів, грошових внесків громадян та юридичних осіб, позикових коштів, позабюджетних фондів, коштів фонду розвитку туризму України, іноземних інвестицій, надходжень від туристичних лотерей та ін.

За 2000-2005 pp. загальний обсяг інвестицій в туристичний сектор економіки України змінювався нерівномірно. З 2000 до 2003 р. він зменшився з 407 до 337 млн грн, у 2004-2005 pp. відбувалося інтенсивне зростання - до 800 та 1200 млн грн, відповідно (рис. 4.5).

і

					■ 2200
			337 /	^>800
■------- .			_/
		■■ —1	------ ж

Роки

Інвестиції' !

Рис. 4.7. Динаміка обсягу інвестицій в туристичну індустрію України за 2000-2005 роки

У структурі джерел інвестування вітчизняної сфери туризму власні кошти підприємств становили у 2005 р. 89% галузевих інвес­тиційних вкладень, що є наслідком тенденції активізації підприєм­ницької активності внаслідок загострення конкуренції на ринку

туристичних послуг, зокрема у зв'язку з входженням на ринок відомих світових готельних ланцюгів Rexes та Radisson.

Об'єктивно зростає актуальність активізації залучення до турис­тичної сфери прямих іноземних інвестицій, значну частку яких (39,9%) у структурі інвестиційних джерел у 2005 р. можна розглядати як показник успішності зусиль Уряду України в цьому напрямі, оскільки ця частка значно зросла порівняно з 2003 р.

На відміну від агропромислового, паливно-енергетичного та металургійного комплексів, медичної, легкої, хімічної промисловості, транспорту, зв'язку, туризм на законодавчому рівні не є в Україні пріоритетною сферою державного інвестування та становить всього 2,5% (2005 p.).

Зростаючу роль повинно відігравати бюджетне фінансування туристичної галузі. Так, у 1999 р. з 1,7 млн грн, закладених у бюджет України на рекламування національного туристичного продукту, галузь отримала тільки 40 тис. грн. На аналогічні цілі у бюджеті 2000 р. замість обґрунтованих 5 млн грн було затверджено суму в 1 млн 300 тис. грн. На 2006 р. у бюджеті держави взагалі не передбачено фінансування на потреби реалізації державної туристичної політики. При цьому просування національного туристичного продукту на зарубіжних ринках є не єдиним завданням, вирішення якого потребує бюджетних видатків у сферу туризму.

Туристичному бізнесу притаманний високій рівень комерційного ризику, що пов'язано із властивостями попиту на туризм у регіоні-донорі, - непостійність, сезонність та ірраціональність. Проте цей попит повинний задовольнятися туристською дестинацією, де пропо­зиція не завжди гнучка. У цьому причина фінансової нестабільності в туризмі, необхідність створення фінансових фондів страхування, призначених для забезпечення фінансової стійкості підприємства і захисту споживачів послуг стосовно фінансової відповідальності за дотримання вимог туристичного договору, зокрема у форс-мажорних обставинах. Такий механізм було запроваджено в Україні з набуттям чинності Закону України «Про туризм» у редакції від 2003 р.

Найбільш дієвою формою реалізації регіональних інвестиційних програм у галузі туризму є утворення спеціальних економічних зон (СЕЗ) туристично-рекреаційного призначення.

Окремим напрямом наукових досліджень є економічне обґрун­тування обсягів і напрямів використання різних видів туристично-рекреаційних ресурсів у туристичному бізнесі. За розмірами плати за природні ресурси Україна знаходиться на одному з останніх місць у світі. Разом з тим економічні важелі у формі спеціальних податків і

податкових зборів (екологічний збір, курортний збір, за в'їзд в охоронні природні заповідники), платності послуг об'єктів ПЗФ є найбільш впливовими в ринкових умовах господарювання. Вони дозволяють контролювати цільове використання коштів та спрямову­вати їх у заходи щодо охорони навколишнього середовища, збереження невідновлюваних природних туристичних ресурсів і культурної спадщини.