Зв'язок платіжног баласу з снр

Національний банк, формуючи дані для платіжного балансу, об’єднує банківську статистику з іншими допоміжними інформаційними джерелами. Банківська звітність щомісячно постачає інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках у розрізі операцій платіжного балансу, на рахунках фізичних та юридичних осіб-резидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти.

Для забезпечення глобальної автоматизованої перевірки якості даних в Україні організовано замкнену систему збору інформації, згідно з якою рух коштів на коррахунках в іноземних банках у розрізі статей платіжного балансу зіставляється із залишками на початок та кінець періоду. Щомісячно, на 15-й день після звітного періоду, електронною поштою надходять звіти комерційних банків про залишки та рух коштів по кожному відкритому коррахунку у валюті з іноземним банком з інформацією про рух коштів по статтях платіжного балансу та країнах — торговельних партнерах. Додатково за подібною схемою надходить інформація про рух коштів на розрахункових рахунках підприємств, що отримали дозвіл НБУ на відкриття таких рахунків в іноземних банках за кордоном. Для перевірки правильності кодування інформації платіжного балансу кожний платіж на суму, що перевищує 250 тис. дол., декларується копією платіжного документа.

Торговельний баланс формується на основі інформації, що надходить від підприємств та організацій усіх форм власності. Статистичні органи щомісячно проводять розрахунки торговельного балансу країни з іншими державами та надають його органам управління і Національному банку.

Реєстрація всіх операцій між резидентами та нерезидентами в платіжному балансі на практиці здійснюється на основі двох різних методів (схем) збору даних:

1) на основі системи статистичної звітності, яка головним чином надається банками, — про всі одиниці, які беруть участь у міжнародних грошових операціях;

2) за допомогою обстежень.

В Україні, в умовах діючої системи організації державної статистики ширше застосовується перший метод збору статистичної інформації — на основі статистичної звітності.

Національний банк з метою виконання регулятивних і наглядових функцій визначає форми звітності та порядок їх складання, які є обов’язковими до виконання всіма суб’єктами господарювання, в тому числі:

1) для банків і фінансово-кредитних установ, розташованих на території України (резидентів і нерезидентів) — для складання грошово-кредитної і банківської статистики;

2) для всіх суб’єктів підприємницької діяльності (резидентів і нерезидентів) — для складання статистики платіжного балансу та здійснення валютного контролю.

Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, надає дозвіл на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. НБУ також забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, надає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи. Нацбанк встановлює обов’язкові для банків та інших фінансово-кредитних установ стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

Для складання платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції в Україні розробляються такі форми звітності:

1) Звіт банку про фінансові операції з нерезидентами України (форма № 1-ПБ);

2) Звіт підприємства (організації) про фінансові операції з нерезидентами України (форма № 2-ПБ);

3) Звіт про міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій (форма № 3-ПБ);

4) Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій (форма № 4-ПБ);

5) Звіт про міждержавний рух капіталів у формі інших інвестицій (форма № 5-ПБ).

Показники цих форм звітності використовуються лише у зведеному вигляді і є основою для складання платіжного балансу України, який, у свою чергу, виступає як важливе джерело інформації для складання системи національних рахунків.

Система запису платіжного балансу має подвійний вигляд, за якого кожна операція відображається два рази: як у кредитовому, так і дебетовому рахунках. Кредитові рахунки використовуються для обліку потоків матеріальних ресурсів, що відтворюють експорт, і фінансових потоків, що позначають або зменшення іноземних активів країни, або збільшення зовнішніх зобов’язань, тобто приплив іноземної валюти в країну в результаті будь-яких зовнішньоекономічних угод. Дебетові записи застосовуються з метою обліку потоків матеріальних ресурсів, що відображають імпорт, і фінансових потоків, які відтворюють або збільшення активів, або зменшення пасивів, тобто відплив власної валюти. Якщо припустити, що кредит позначається знаком «плюс», а дебет знаком «мінус» і що кожна операція включає запис однакової суми кредиту і дебету, то сума всіх записів повинна дорівнювати нулю.

Час реєстрації операцій визначається виходячи з ведення обліку на основі методу нарахувань, тобто тоді, коли економічні цінності утворюються, перетворюються, обмінюються, переда- ються або ліквідуються. Виникнення фінансових зобов’язань і вимог пов’язано з переходом права власності. Такий перехід може оформлюватися юридично або передбачити фактичну передачу ресурсів чи інших економічних процесів, пов’язаних з установленням контролю над цими ресурсами (або володіння ними) іншою стороною.

За методом нарахувань, на відміну від методу фактичної оплати, основні моменти реєстрації відображаються таким чином:

а) операції з товарами — на момент переходу права власності на них (за винятком товарів, які орендуються по фінансовому лізингу, товарів для переробки, поставок товарів між головною компанією та її зарубіжними філіалами і руху товарів, пов’язаного з торговим посередництвом);

б) послуги — на момент, коли вони надаються;

в) дивіденди — на дату їх виплати;

г) відсотки — безперервно;

д) оплата праці — коли у роботодавця виникає зобов’язання перед найманим працівником;

е) трансферти у формі обов’язкових платежів (податків, штрафів, страхових відшкодувань і т. д.) — у разі, коли виникає зобов’язання до платежу;

є) інші трансферти — той момент, коли відображається операція з товарами, послугами або активами, яку вони балансують;

ж) операції з фінансовими активами та зобов’язаннями — коли здійснюється передача права власності, тобто на момент, коли в бухгалтерських документах кредитора та дебітора відображаються виникнення вимог і зобов’язань.

Альтернативним методу обліку на основі нарахувань є метод обліку на касовій основі, відповідно до якого операція відображається на рахунках тоді, коли здійснюється оплата.

У платіжному балансі однією з найважливіших характеристик будь-якої господарської одиниці є її належність до економіки певної країни, оскільки в основу цієї статистичної системи покладена ідентифікація операцій, які здійснюються між резидентами та нерезидентами. Поняття резидента, що використовується в Керівництві по платіжному балансу МВФ, базується не на національній належності або правових критеріях, а на двох основних ознаках: центр економічного інтересу та економічної території. Інституційна одиниця вважається одиницею-резидентом, якщо на економічній території даної країни вона має центр економічного інтересу. Резидентами даної країни можуть бути два основних види інституційних одиниць:

1) фізичні особи — домашні господарства та приватні особи, які є їх членами (до них належать: приїжджі та туристи, відсутні менш року; робітники або наймані працівники), за винятком іноземних студентів та осіб, що проходять курс лікування, а також співробітники іноземних посольств, які перебувають у країні понад рік;

2) юридичні та соціальні одиниці, тобто підприємства (корпорації та квазікорпорації, некомерційні організації, органи державного управління країни). Підприємства можуть бути як фінансовими, так і нефінансовими установами.

Економічна територія країни — це географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, в межах якої може вільно пересуватись робоча сила, товари та капітал. У разі наявності морських кордонів до неї включаються острови, які належать даній країні і підпорядковані тим самим фіскальним органам та органам грошово-кредитного регулювання, що й основна територія.

Економічна територія країни включає також повітряний простір, територіальні води і ту частину континентального шельфу, що розташований у міжнародних водах, відносно якої країна користується винятковим правом на рибну ловлю або видобуток на шельфі палива чи інших корисних копалин.

До економічної території включаються також територіальні анклави, що розташовані на території інших країн (території посольств, консульства, військові бази, наукові станції та ін.). Крім того, до економічної території належать вільні зони та митні склади і підприємства, експлуатація яких здійснюється оффшорними підприємствами під контролем митних органів.

Інституційна одиниця має центр економічного інтересу в даній країні, якщо на економічній території даної країни існує певне місцерозташування — жилі приміщення, виробнича дільниця або інші об’єкти, в яких (або за допомогою яких) вона здійснює або збирається здійснювати економічну діяльність та операції в значних обсягах протягом невизначеного або визначеного тривалого часу. Поки це місце залишається в межах даної економічної території, воно необов’язково має бути фіксованим. Вибір терміну здійснення діяльності в країні частіше визначається протягом року і більше, але це правило не є жорстким, а слугуватиме лише рекомендованим орієнтиром.

При підготовці статистичної звітності в галузі зовнішньоекономічної діяльності для СНР використовується національна валюта, тобто розрахункова одиниця, яка є основною у внутрішньому обліку. В той же час на практиці діє система множинних валютних курсів, і курс національної валюти зазнає постійну та сильну девальвацію стосовно іноземних валют. Тому при складанні платіжного балансу і міжнародної інвестиційної позиції рекомендують застосовувати метод перерахунку національної валюти в стабільну іноземну валюту, частіше долари США, євро або СПЗ (спеціальні права запозичення).

Найсуттєвішим напрямом використання даних платіжного балансу і супутнього йому балансу зарубіжних інвестицій є обґрунтування зовнішньої і внутрішньої економічної політики, оскільки диспропорції балансу, внутрішні і зовнішні інвестиції відіграють дедалі вагомішу роль в економічних і політичних рішеннях у взаємопов’язаній світовій економіці. Крім того, дані платіжного балансу застосовуються для аналітичних досліджень існуючих причин диспропорцій та обґрунтування заходів з їх коригування; оцінки взаємозв’язку між зовнішньою торгівлею і прямими інвестиціями; вивчення міжнародної торгівлі послугами, потоків міжнародних банківських капіталів і цінних паперів, проблем зовнішнього боргу, зв’язків між валютними курсами і потоками поточного і капітального рахунків і т. ін.

Усі операції платіжного балансу можна розділити на дві групи: поточні операції та операції з капіталом і фінансовими інструментами. Ці групи відображаються в платіжному балансі в рахунках поточних операцій і операцій з капіталом і фінансовими інструментами.