Економічна сутність малого підприємництва

РОЗДІЛ 2.

ОСНОВИ РОЗВИТКУ

МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

2.1. Економічна сутність малого підприємництва.

2.2. Сутність проблеми визначення розміру підприємства.

2.3. Варіанти підходів до визначення малих та середніх підприємств.

2.4. Роль і місце малого підприємництва у структурі перехідної та розвиненої ринкової системи.

2.5. Проблеми розвитку малого підприємництва.

2.6. Світовий досвід підтримки.

малого підприємництва.

Економічна сутність малого підприємництва

Суб'єкти підприємницької діяльності можна класифікувати за окремими критеріями залежно від конкретних завдань дослідження, аналізу, мети тощо. Так, за функціональним призначенням виділя­ють три види підприємництва: виробниче, комерційне та фінансове [15,28].

Відповідно до масштабів діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. Класифікація за масштабом діяльності має винятково важливе значення, тому що дає можливість виявити й проаналізувати сильні та слабкі сторони кожного з перелічених суб'єктів, визначити оптимальні варіанти їхнього співвідношення та взаємодії і на цій підставі надати відповідні рекомендації. Світо­вий досвід господарювання свідчить, що мале, середнє та велике підприємництво не взаємовиключають, а доповнюють одне одного. Найважливішою складовою ринкової економіки має бути існування та взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, оптимальне їх співвідношення.

Треба зазначити, що ключовим елементом зовнішнього середовища малого підприємництва є великий бізнес. Роль великого підприємництва визначається двома обставинами. По-перше, його провідною роллю в ринковій системі. Так, один із відомих американських вчених у галузі управління та економіки А. Чандлер зазначає, що "...центром економічного зростання, починаючи з останньої чверті XIX сторіччя і по сьогоднішній день, у всіх провідних країнах світу були і залишаються капітало- та науковомісткі галузі, такі як нафтова, хімічна промисловість, металургія, автомобілебуду­вання, електротехніка”. У цих галузях економічний розвиток визначає відносно невелика кількість компаній. Саме великий бізнес зробив Німеччину найбільшою промисловою державою першої половини XX ст., США – найбільш розвиненою країною 20-60-х років, Японію – лідером останніх десятиліть".

По-друге, великий бізнес має величезний потенціал підтримки малих фірм, який реалізується через широкий спектр форм госпо­дарської інтеграції. I справа тут не в "бажанні" керівників вели­ких підприємств допомогти суб'єктам малого підприємництва, а в об'єктивних закономірностях великого сучасного виробництва, що вимагає стійкої та ефективної системи коопераційних зв'язків. Про це свідчить і світовий досвід. Зокрема, відомі російські вчені-економісти зазначають, що «...економіка західних країн базується на двох засадах – на великих організаційно-господарських структурах, з одного боку, та малому бізнесі, – з іншого. Перша надає їй стабільності й керованості, відкриває шлях до великомасштабної реалізації науково-технічних новацій; друга створює конкурентне середовище, забезпечує виробництву гнучкість та індивідуалізацію».

Об’єктивна необхідність розвитку малого підприємництва зумовлена також змінами, що відбуваються у великому виробництві на сучасному етапі. У західній літературі, зокрема, підкреслюється, що в зовнішньому середовищі великого виробництва спостерігається, по-перше, загострення конкуренції в глобальному масштабі внаслідок розвитку транспорту, інформатики та засобів комунікації; по-друге, підвищення ступеня невизначеності зовнішнього середовища внаслідок істотного сповільнення темпів зростання в індустріально розвинених країнах; по-третє, посилення тенденції до фрагментації ринків через диференціацію споживчого попиту. Зазначається, що зовнішні зміни, які відбуваються, не змогли не викликати відповідної реакції корпорацій, які пристосовуються до нових умов, і що глобалізація конкуренції веде до зростання і спеціалізації, тоді як невизначеність та фрагментація ринків змушують компанії посилювати гнучкість господарювання й інтенсифікувати пошук нових шляхів диференціації продукції та послуг, що виробляються.

Таким чином, явно виникає суперечність між тенденцією до специфікації, що передбачає концентрацію однакового виробництва, та посиленням диференціації, тобто розширенням спектру виробництва товарів. Формою розв'язання зазначеної суперечності стає гнучке (диференційоване) масове виробництво. Про це свідчить розвиток великих господарських структур за останні два десятиліття. Масове та крупносерійне виробництво за останні десятиліття модифікувалися, зазнали якісних змін і мають сьогодні потребу в постійному оновленні асортименту продукції, гнучкому реагуванні на зміни потреб.

Аналіз економічної природи малого підприємництва визначається двома обставинами: по-перше, воно об'єктивно існує і розвивається як певна цілісність, сектор економіки (національного, регіонального, місцевого рівнів); по-друге, воно є особливим типом підприємницької діяльності.

Підхід до малого підприємництва як сектору економіки засно­вано на виявленні єдності двох сторін суспільного виробництва: соціально-економічної та організаційно-технічної. Перша сторона – виробничі відносини, які утворюють суспільну форму виробництва. Друга сторона – це продуктивні сили, тобто сукупність матеріально-речових елементів виробництва, робочої сили та форм організації виробництва. Причому остання «відображає (відповідно до рівнів кооперування та поділу праці, які склалися) способи та систему концентрації, централізації та спеціалізації виробництва».

У контексті аналізу економічної суті малого підприємництва виключно важливо мати на увазі, що саме форми організації виробництва є об'єктивною основою утворення підприємств різних роз­мірів.

Структура економіки (галузі) за розміром передбачає співісну­вання підприємств різних розмірів, у тому числі й малих, які утво­рюють відповідну групу. Цю сукупність виробничого осередка, невеликого за масштабом, характеризує поняття "дрібне виробництво". Суспільною формою малої виробничої одиниці в умовах ринко­вої економіки стає мале підприємство. Головними економічними рисами його є:

- відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик);

- спеціалізація на будь-якому виді діяльності;

- реалізація виробничих товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку.

Соціально-економічна природа малого підприємства доповнюєть­ся іншими обставинами, а саме: мале підприємство може бути за­сноване на особистій праці власника та членів його сім'ї, а також – на використанні найманої праці у поєднанні з виробничо-управ­лінською діяльністю господаря (його сім'ї).

Мале підприємство є "клітинкою малого підприємництва". Отже, мале підприємництво є особливим сектором економіки, який утво­рюється сукупністю малих підприємств і тому є специфічною су­спільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Таким чином, дрібне виробництво як особливий уклад за розміром характеризує організаційно-технічну сторону виробництва (площину продуктивних сил), а мале підприємництво – його соці­ально-економічний вимір.

Мале підприємництво як тип підприємницької діяльності найбільш повно розкривається через характеристику її суб'єктів, тобто підприємця. Підприємець, як зазначалося в першому розділі, – це особистий фактор відтворення, здатний на інноваційній та ініціа­тивній основі йти на ризик і раціонально поєднати інші фактори виробництва, так щоб у перспективі одержувався підприємницький дохід. Це визначення повністю підходить і до поняття "мале підпри­ємництво".

Насамперед розглянемо поняття "мале підприємництво", "ма­лий бізнес", "мале підприємство". Незважаючи на значну кількість праць із цієї проблеми, на жаль, дотепер чіткого, заснованого на науковій теорії, однозначного визначення цих понять не склалося. Як свідчить практика, ці поняття дуже часто ототожнюються. Так, професор В. Карсекін та інші автори зазначають, що "...дійсно, практично повсюдно проходить ототожнення підприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці та практиці терміна "мале підприємництво".

Чіткого визначення відповідних понять, на жаль, не виявлено. He применшуючи важливості дослідження різними авторами сутності підприємництва, і зокрема малого підприємництва, можна констатувати наявність суперечливих поглядів на природу цього феномена і його сутність.

Мале підприємництво – це самостійна (за рахунок власних коштів) систематична інноваційна діяльність громадян-підприємців та малих підприємств на власний ризик з метою отримання підприємницького доходу (надприбутку). При визначенні поняття "мале підприємництво" треба враховувати не стільки критерії (кількість працюючих, розміри капіталу, прибутку, грошового обігу, обсяги валової продукції, продажу тощо), скільки якісну характеристику. B першу чергу, треба виділяти такі якісні критерії, як правова незалежність, єдність права власності та безпосереднього управління фірмою; безпосередній характер відносин між хазяїном (господарем) та робітником; повна відповідальність за результат господарювання; невеликий ринок збуту; сімейне відання справою тощо.

Як бачимо, суб'єктом малого підприємництва може бути лише економічно самостійний господарюючий суб'єкт. A це неможливо без права монопольного володіння всім майном, що перебуває в його розпорядженні, тобто права власності. Як зазначає професор Л.І. Boротіна, "...підприємництвом вважається не будь-яка діяльність виробника, банкіра, працівника торгівлі, сфери послуг, а лише діяльність власника, який самостійно розпочинає і здійснює (чи із залученням найманої робочої сили) виробництво, надання послуг, торгівлі тощо" [14, 15].

Головними умовами здійснення підприємництва мають бути:

- по-перше, приватна автономність підприємця, тобто його повна економічна і господарська свобода у виборі сфери, методів, часу, здійснення підприємницької діяльності;

- по-друге, повна відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності й пов'язаний із нею ризик;

- по-третє, власна орієнтація на комерційний успіх, на одержання прибутку.

Отже, при визначенні суб'єктів малого підприємництва треба виділяти базові та похідні властивості цього типу підприємницької діяльності. До базових властивостей слід віднести економічну свободу, володіння ресурсами, інноваційність, прийняття рішень тощо.

Тому з'ясування економічної суті малого підприємництва необхід­но здійснювати на двох рівнях теоретичного аналізу:

- на політекономічному рівні, що передбачає соціально-еконо­мічний аналіз форм власності;

- на організаційно-економічному рівні, тобто на основі аналі­зу конкретних організаційно-правових форм малого підприємництва, в яких реалізуються певні форми власності.

Власність, є основою виробничих економічних відносин і відображає їхній глибинний рівень. Світовий досвід свідчить, що відносини власності перебувають у постійному й без­перервному розвитку, що забезпечує ефективність функціонування економіки. Ha сучасному етапі економічного розвитку цивілізованого суспільства форми власності все більше ускладнюються і ста­ють "розмитими" з погляду уявлень, які існували раніше. Іде не­впинний розвиток відносин власності в межах тієї чи іншої її фор­ми, а також на стикові декількох форм. Це стосується, зокрема, приватної власності, яка найбільш іманентна природі підприємництва, а також найкраще реалізує потенційні можливості малого підприємництва.

Приватне привласнення відповідає духу підприємництва, є засобом розвитку і прогресу продуктивних сил. I саме в цьому поля­гає якісна відмінність приватної власності від решти типів і форм власності, які випробувала цивілізація.

Суттю приватної власності є не тільки привласнення як таке, а головним чином творення, перманентна боротьба за примноження. Приватна власність – це наявність і відтворення господаря, без якого не відбувається боротьби за високий кінцевий результат, еко­номічну ефективність, економію та якість продукції, будь-які інновації і в кінцевому підсумку – за прогрес. Вона створює психоло­гію економічної активності та підприємництва, сприяє розвиткові ринкових відносин, підвищує зацікавленість в ефективнішому, ощадливішому веденні господарства. Крім того, приватна власність має безперечні переваги соціального характеру. Із трьох можливих форм соціальної мотивації до праці – силування, заохочення та ототожнення – дві останні найбільше відповідають характерові та вимогам зазначеної форми власності. Тут інтереси кожного окремо­го робітника або підприємця-індивіда збігаються з інтересами підприємства значно більшою мірою, ніж за інших форм.

Милий бізнес – це діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою одержання прибутку. Практично це будь-яка діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. Не обов’язково це має бути особливо ризикова та інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності. Саме в цьому якісному чиннику й полягає різниця між поняттям "мале підприємництво" і "малий бізнес". Ha жаль, ці поняття не розмежовуються ні в економічній літературі, ні на практиці.

Малі підприємства – це організаційно-економічний вид підприємства, які, згідно із ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні", кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності. Щодо визначення ще одного критерію – обсягу господарського обороту – ця робота уряду ще не набула логічного завершення.

Таким чином, можна стверджувати, що в основі малого підприємництва, особливістю якого є діалектична єдність власності, управління і контролю в особі суб'єкта підприємницької діяльності, лежить саме приватна власність на засоби виробництва та кінцеві результати виробничої діяльності.

Приватну власність, як підтверджує світовий досвід, слід розглядати в двох аспектах: приватна власність, заснована на індивідуальній трудовій діяльності без залучення найманої праці, та приватна власність із застосуванням найманої праці, яка, у свою чергу, може бути представлена двома формами її реалізації – індивідуальною та колективною.

У малому підприємництві можуть вільно розвиватися зазначені модифікації приватної власності або будь-яка інша форма власності й господарювання, яка має в тому чи іншому вигляді елементи приватності [15, 47].