Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 16 страница

• розподіл окремих видів податків між рівнями влади;
• пайова участь різних рівнів влади в розподілі доходів від окремих видів податків;
• використання різними рівнями влади спільної бази оподаткування й участь у розподілі окремих податків на основі власних ставок оподаткування;
• система загальних і спеціальних трансфертів.

Децентралізація бюджетних і податкових повноважень спостерігається і в процесі організації міжбюджетних взаємовідносин у багатьох унітарних та федеративних державах (Італія, Португалія, Франція, ФРН).

2. Зарубіжний досвід використання бюджетних трансфертів

Трансферти – це узагальнюючий термін, яким у зарубіжних країнах називаються фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня, а також у зворотному напрямку.

За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується домінуюча частина доходів місцевих органів влади (на Мальті – 98 % доходів муніципальних бюджетів, у Румунії – 79, у Латвії – 68, у Словенії – 67, у Великобританії – 77, у Нідерландах – 60 %).

У зарубіжних країнах сформувалася розгалужена система трансфертів. Вони є інструментом проведення державної регіональної фінансової політики. За допомогою трансфертів:

• здійснюється фінансове вирівнювання;
• фінансуються так звані агентські послуги (делеговані повноваження);
• забезпечуються послуги місцевої влади на рівні встановлених центральною владою мінімальних соціальних стандартів;
• компенсуються втрати окремих громад через додаткові витрати на послуги, якими користуються жителі інших територіальних колективів.

Трансферти поділяються на чотири групи:

1) розподілені податки;

2) гранти;

3) субвенції;

4) інші.

В свою чергу гранти поділяються на дві групи:

- специфічні гранти (субвенції) – мають цільовий характер;

- генеральні гранти – не обумовлюються конкретною метою їхнього витрачання.

За сучасних умов у багатьох країнах спостерігається тенденція спрощення системи трансфертів, зменшення чисельності їхніх видів.

Йде процес заміщення спеціальних трансфертів загальними, тобто не обумовленими конкретною метою. Це стало вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування.

У Німеччині загальні субсидії надаються на фінансове вирівнювання. Обумовлені субсидії виділяються як федерацією, так і землями на поточні витрати, на допомогу з обслуговування боргів, на соціальні послуги і добробут молоді, на запобігання стихійному лиху, на вдосконалення дорожньої інфраструктури, на утримання шкіл, дитячих садків і лікарень, а також громадських культурних закладів тощо.

Інвестиційні субсидії надаються для розширення дорожньої (транспортної) інфраструктури, для спорудження шкіл і дитячих садків, муніципальних очисних підприємств, житла для студентів, державного житлового фонду.

Значних змін зазнала система трансфертів у ФРН після приєднання східних земель і утворення фонду «Німецька єдність». Ці зміни було спрямовано на переорієнтацію фінансових ресурсів з метою прискорення розвитку східних земель.

Контрольні питання

1. У чому полягає сутність міжбюджетних відносин? Розкрийте їх роль і значення у функціонуванні бюджетної системи України.

2. Що є підставою для існування міжбюджетних відносин?

3. Як вплинуло прийняття Бюджетного кодексу України на вдосконалення міжбюджетних відносин у нашій країні?

4. Які проблеми міжбюджетних відносин в Україні потребують швидкого вирішення?

5. Які субвенції переважно надаються останніми роками з державного бюджету місцевим бюджетам?

6. Розкрийте сутність основних концепцій організації міжбюджетних відносин.

7. Проаналізуйте форми руху фінансових ресурсів у процесі здійснення міжбюджетних відносин.

8. Визначити цільове спрямування субвенцій з державного бюджету.

9. Охарактеризувати основні види бюджетних трансфертів.

10. За рахунок яких доходів загального фонду державного бюджету надаються міжбюджетні трансферти в нашій державі?

Тести для самоперевірки

1. Міжбюджетні трансферти – це:

а) кошти, які безоплатно та безповоротно перераховуються з одного бюджету в інший;

б) надання коштів з державного бюджету місцевим для збалансування доходів і видатків усіх бюджетів;

в) сукупність між бюджетних трансфертів, що здійснюються протягом бюджетного року;

г) усі відповіді правильні.

2. Суб’єктами міжбюджетних відносин є:

а) місцеві осередки політичних партій;

б) громадські утворення й організації;

в) органи державної влади й органи місцевого самоврядування, до компетенції яких включені повноваження щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів;

г) усі відповіді правильні.

3. Субвенції на виконання інвестиційних проектів можуть надаватися:

а) з Державного бюджету;

б) з місцевих бюджетів;

в) з Державного та з місцевих бюджетів;

г) заборонені Бюджетним кодексом України.

4. Обсяг коштів, що підлягає передачідо державного бюджету, встановлюється для бюджету, у якого:

а) показники доходів перевищують розрахунковий обсяг видатків;

б) показники доходів відповідають розрахунковому обсягу видатків;

в) показники доходів менші за розрахункові обсяги видатків;

г) кошти передаються у випадках а і б.

5. Третій вид трансфертів – передача коштів до державного бюджету із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнтів, стосується бюджетів:

а) АРК, обласних і районних;

б) міст обласного значення;

в) міст Києва та Севастополя;

г) усі відповіді правильні.

6. З місцевих бюджетів надаються субвенції на:

а) утримання об’єктів спільного користування;

б) будівництво і придбання житла;

в) виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст

та їх об’єднань;

г) утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

7. Міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про їх надання – це:

а) дотації вирівнювання;

б) субвенції;

в) кошти, що перераховуються з одного бюджету в інший;

г) усі відповіді правильні.

8. Міжбюджетні трансферти, обсяг яких визначається шляхом зіставлення видатків місцевих бюджетів і кошику їх доходів – це:

а) дотації вирівнювання;

б) субвенції;

в) кошти, що перераховуються з одного бюджету в інший;

г) інші дотації.

9. Підставою для існування міжбюджетних відносин є:

а) визначений у законодавстві розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування;

б) значні відмінності у формуванні доходів і складі та обсягах видатків бюджетів певних територій;

в) гарантія фінансування витрат на реалізацію наданих повноважень з боку держави органам місцевого самоврядування;

г) усі відповіді правильні.

10. Основними формами руху бюджетних ресурсів у процесі

міжбюджетних відносин є:

а)міжбюджетні трансферти;

б)взаєморозрахунки;

в)об’єднання коштів бюджетів;

г) усі відповіді правильні.

Література: 4; 6; 12; 14; 19; 21, с. 283 – 323; 22; 27; 28; 34, с. 351 – 399; 42.

Тема 7. УПРАВЛІННЯ МІСЦЕВИМИ ФІНАНСАМИ

1. Система управління місцевими фінансами. Бюджетний процес.

2. Місцеві фінансові органи, їх завдання, повноваження, функції.

3. Казначейська система обслуговування місцевих бюджетів.

4. Фінансовий контроль на місцевому рівні.

Питання для самостійного вивчення:

1. Місцеві фінансові органи та місцеве фінансове планування в зарубіжних країнах.

2. Касове виконання місцевих бюджетів у зарубіжних країнах.

1. Система управління місцевими фінансами. Бюджетний процес

Управління місцевими фінансами – це складова частина управління економікою адміністративно-територіальних одиниць. Його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

Управління місцевими фінансами – це процес формування, використання та розпорядження коштами місцевих бюджетів, а також фінансами комунальних підприємств.

Система управління місцевими фінансами – це сукупність складових, які ґрунтуються на використанні знань економічних законів розвитку суспільства, закономірностей процесу формування, використання та розпорядження коштами місцевих бюджетів. Основними елементами системи управління є:

- компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів – це коло

повноважень, якими місцеві органи влади наділяються законом для виконання покладених на них функцій. Основними етапами компетенції є бюджетний процес, встановлення місцевих податків і зборів, формування фондів, випуск муніципальних позик та ін.;

- місцеві фінансові органи, їх завдання, повноваження, функції – це складова системи управління місцевими фінансами, яка визначає провідну роль у функціонуванні фінансів на місцевому рівні;

- казначейська система обслуговування місцевих бюджетів – сукупність органів, які наділені повноваженнями щодо касового виконання бюджетів;

- фінансовий контроль на місцевому рівні – діяльність суб’єктів, спрямована на попередження та своєчасне виявлення фактів незаконних і неефективних дій у сфері місцевих фінансів.

Серед повноважень місцевих органів влади, що формують їх компетенцію, основна роль належить бюджетному процесу. У Бюджетному кодексі України наведено таке визначення бюджетного процесу.

Бюджетний процес – регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями. Бюджетні повноваження – права й обов’язки учасників бюджетних правовідносин.

До складу учасників бюджетного процесу на місцевому рівні можна віднести тих, хто бере у ньому безпосередню участь, і тих, хто здійснює правову регламентацію бюджетної діяльності шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів у межах своєї компетенції. До останніх належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, а також інші органи, які виконують нормотворчу діяльність у бюджетній сфері відповідно до положень Бюджетного кодексу та на їх виконання.

У системі учасників бюджетного процесу на місцевому рівні, залежно від ролі, місця, функцій та характеру їх діяльності, можна виділити такі основні групи учасників:

1) органи, наділені повноваженнями щодо нормативно-правового врегулювання бюджетного процесу;

2) органи, які визначають бюджетні пріоритети та місцеву бюджетну політику;

3) органи, які здійснюють контроль та оперативне управління бюджетним процесом;

4) розпорядники та одержувачі бюджетних коштів;

5) органи, які здійснюють регулювання грошово-кредитної діяльності та місцевих запозичень.

Бюджетний процес є безперервним і складається з окремих бюджетних циклів.

Бюджетний цикл – це період бюджетного процесу, який повністю охоплює діяльність, пов’язану зі складанням, розглядом, затвердженням і виконанням певного конкретного бюджету, а також розглядом та ухваленням рішення щодо звіту про його виконання. Бюджетний цикл триває на місцевому рівні більше двох років.

Бюджетний період – це період, протягом якого бюджет є чинним. Як правило, бюджетний період збігається в часі з процесом виконання бюджету.

Бюджетний процес складається з чотирьох стадій. На місцевому рівні такими стадіями є:

1) складання проекту місцевого бюджету;

2) розгляд та прийняття рішення про місцевий бюджет;

3) виконання місцевого бюджету, в т.ч. у разі необхідності внесення змін до рішення про місцевий бюджет;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Невід’ємними елементами бюджетного процесу є фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів, які здійснюються на всіх його стадіях. Розглянемо особливості організації бюджетного процесу на кожній з його стадій детальніше.

1. Складання проекту місцевого бюджету включає такі етапи:

- встановлення граничних обсягів бюджетних асигнувань;

- складання і доведення до розпорядників бюджетних коштів інструкцій з підготовки бюджетних запитів;

- підготовка бюджетних запитів;

- аналіз і зведення бюджетних запитів;

- підготовка проекту рішення про місцевий бюджет і документів, що до нього додаються;

- подання проекту рішення про місцевий бюджет на розгляд.

2. Розгляд і прийняття рішення про місцевий бюджет.Рішення має містити такі обов’язкові елементи:

- загальна сума доходів і видатків – визначаються окремо для загального та спеціального фондів бюджету;

- граничний обсяг річного дефіциту чи профіциту місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді й боргу АРК або місцевого самоврядування на кінець наступного бюджетного періоду;

- повноваження щодо надання гарантій АРК і місцевого самоврядування, а також обсяги цих гарантій;

- доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

- бюджетні призначення для головних розпорядників коштів і кодів бюджетної класифікації;

- бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

- обсяги обігової касової готівки місцевого бюджету;

- додаткові положення, які регламентують процес виконання бюджету.

3. Виконання місцевого бюджету – це забезпечення повної та своєчасної мобілізації надходжень місцевого бюджету, як загалом, так і за кожним із джерел, а також своєчасного, повного, безперервного та цільового фінансування передбачених ним програм і заходів.

Виконання місцевих бюджетів за видатками складається з таких стадій:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов’язань;

4) отримання товарів, робіт і послуг;

5) здійснення платежів;

6) використання товарів, робіт і послуг на виконання передбачених бюджетом програм.

4. Підготовка та розгляд звіту про виконання місцевого бюджету і прийняття рішення щодо нього. Повноваження щодо складання звітів про виконання місцевого бюджету та їх подання на розгляд відповідної ради належать до компетенції Ради міністрів АРК, місцевої державної адміністрації або виконавчого органу місцевої ради.

Звіти про виконання місцевого бюджету подаються радам у 2-місячний термін після закінчення бюджетного року та кожного його кварталу. Основою для складання звітів є складені та подані територіальними органами казначейства до місцевих фінансових органів баланси, звіти про виконання місцевих бюджетів та інші фінансові звіти.

До 20 березня здійснюється публічне представлення звітів про виконання місцевих бюджетів (крім бюджетів сіл і селищ) за статтями економічної класифікації видатків. Інформація про час і місце представлення звітів публікується разом зі звітом про виконання відповідних бюджетів. До звітів додається розшифрування витрат за статтями, обсяг яких перевищує (крім заробітної плати за нарахуваннями на неї та комунальних платежів): для бюджету міста Києва – 2 млн грн.; для бюджету АРК, обласних бюджетів, бюджету міста Севастополя – 1 млн грн.; для бюджетів міст, районів – 500 тис. грн.

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями тобто правами й обов’язками учасників бюджетних правовідносин.

Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань і здійснення видатків з бюджету.

Одержувачі коштів місцевого бюджету – це фізичні та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з місцевого бюджету з метою фінансової підтримки або в рамках виконання передбачених бюджетом програм виключно через розпорядників бюджетних коштів.

2. Місцеві фінансові органи, їх завдання, повноваження, функції

Місцеві фінансові органи є складовою системи управління місцевими фінансами, яка визначає провідну роль у функціонуванні фінансів на місцевому рівні.

Рис.7.1. Система управління фінансових органів в Україні

Система місцевих фінансових органів представлена на рис. 7.1.

У Бюджетному кодексі України (ст. 2) визначено, що місцевий фінансовий орган – це установа, яка відповідно до законодавства України здійснює функції зі складання, виконання місцевих бюджетів, з контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов’язані з управлінням коштами місцевого бюджету.

Всі фінансові органи, які належать до системи Міністерства фінансів України і функціонують у складі місцевих державних адміністрацій, залежно від обсягу повноважень і рівня підпорядкованості, поділяються на дві підгрупи:

1) фінансові органи регіонального рівня – головні фінансові управління обласних і Київської міської державної адміністрації та фінансове управління Севастопольської міської державної адміністрації;

2) фінансові органи субрегіонального рівня – фінансові управління районних (адміністративних районів і в районах м. Києва) державних адміністрацій та фінансові відділи районних у м. Севастополі державних адміністрацій.

Фінансові органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 11 Закону «Про місцеве самоврядування» утворюються за рішеннями місцевих рад. Сучасна вітчизняна практика передбачає функціонування таких органів виключно у містах обласного та республіканського (АРК) значення. В селах, селищах і містах районного значення повноваження, які чинним законодавством віднесені до компетенції місцевих фінансових органів, здійснюються виконавчими комітетами рад.

В системі місцевого самоврядування України практика створення фінансових органів місцевих рад мало поширена, про що свідчать офіційні дані. Так, станом на 1 вересні 2005 р. в нашій країні функціонувало 12 112 місцевих рад, з них 176 міських рад міст обласного та республіканського значення. Дана інформація стверджує, що власних фінансових органів в Україні не мають більш ніж 98 % місцевих рад [21].

Фінансові органи місцевого самоврядування є підконтрольними і підзвітними відповідним радам. Особливість функціонування цих органів полягає в тому, що поряд із забезпеченням реалізації загальнодержавної бюджетної політики на відповідній території пріоритетним напрямом їх роботи є виконання завдань у рамках місцевої бюджетної політики, схваленою місцевою радою. У своїй діяльності вони тісно взаємодіють із громадськістю, намагаючись якомога повніше врахувати основні потреби місцевого населення, орієнтуючись на їхні пріоритети. Фінансові органи місцевого самоврядування, як і місцеві ради в цілому, безпосередньо зацікавлені в тому, щоб результати їхньої роботи були схвалені територіальною громадою.

В сучасних умовах забезпечити функціонування фінансових органів територіальних громад дуже складно і причиною є недостатність ресурсів. Більшість із понад 12 тис. місцевих бюджетів в Україні не володіють достатніми ресурсами для задоволення найважливіших соціальних потреб населення. Останнім часом розглядається питання проведення реформи адміністративно-територіального устрою, яка повинна забезпечити створення власних фінансових органів територіальних громад, що сприятиме зміцненню місцевого самоврядування в Україні.

Місцевий фінансовий орган виконує такі основні завдання:

- забезпечує реалізацію на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці загальнодержавної та місцевої бюджетної політики;

- здійснює бюджетне планування і прогнозування;

- складає і подає на розгляд місцевої державної адміністрації або виконавчому органу місцевої ради розрахунки до проекту місцевого бюджету;

- здійснює загальну організацію та управління виконанням місцевого бюджету, координує діяльність учасників бюджетного процесу на місцевому рівні з питань виконання бюджету;

- формує пропозиції щодо фінансового забезпечення заходів соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

- розробляє рекомендації щодо вдосконалення методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат.

З метою реалізації покладених завдань місцевий фінансовий орган виконує такі функції:

- веде реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів;

- розробляє і доводить до головних розпорядників коштів місцевого бюджету інструкції з підготовки бюджетних запитів, визначає терміни їх подання;

- проводить аналіз бюджетних запитів на предмет їх відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів, а також приймає рішення про включення бюджетних запитів до проекту місцевого бюджету;

- бере участь у складанні балансу фінансових ресурсів, аналізує соціально-економічні показники розвитку території та враховує їх під час складання проекту місцевого бюджету;

- складає проект місцевого бюджету та подає його на розгляд виконавчого органу місцевої ради;

- складає та затверджує розпис місцевого бюджету, контролює відповідність його встановленим бюджетним призначенням;

- проводить моніторинг змін, що вносяться до місцевого бюджету;

- забезпечує надходження доходів до місцевого бюджету та вживає заходів щодо їх ефективного витрачання;

- готує і подає відповідній місцевій раді офіційні висновки про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету з метою внесення змін до рішення про місцевий бюджет;

- здійснює у межах своєї компетенції контроль за дотриманням бюджетного законодавства;

- бере участь у проведенні розрахунків за міжбюджетними трансфертами;

- вивчає разом з установами НБУ питання грошового обігу на відповідній території та приймає участь у складанні балансів грошових доходів і витрат населення;

- аналізує діяльність фінансових управлінь і відділів нижчого рівня та формує пропозиції щодо їх вдосконалення;

- забезпечує захист фінансових інтересів держави та територіальних громад та інші.

Місцеві фінансові органи у процесі реалізації завдань, віднесених до їх компетенції, активно взаємодіють з органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, територіальними органами Державної податкової служби, Державного казначейства України, Головного контрольно-ревізійного управління України, підприємствами та установами. Рівень організації такої взаємодії великою мірою визначає загальні результати діяльності місцевих фінансових органів. Особливо впливає на ефективність бюджетного процесу на локальному рівні, що, в свою чергу, впливає на загальний стан виконання місцевого бюджету.

3. Казначейська система обслуговування місцевих бюджетів

Ключовим моментом в історії розвитку вітчизняної системи казначейського обслуговування місцевих бюджетів стало ухвалення 21 червня 2001 року Бюджетного кодексу України, який передбачив її обов’язковість і визначив основні повноваження та функції органів казначейства. Згідно з Бюджетним кодексом і наказом Міністерства фінансів України від 29.10.01 № 482 «Про забезпечення запровадження з 1 січня 2002 року казначейського обслуговування місцевих бюджетів» з 2002 р. органи казначейства почали здійснювати касове виконання дохідної частини місцевих бюджетів і операції з перерахування міжбюджетних трансфертів. Починаючи 3 2004 р. всі місцеві бюджети переведені на повнофункціональне казначейське обслуговування – як у частині доходів, так і за видатками.

Казначейство – державний або муніципальний орган, головним завданням якого є здійснення касового виконання бюджету.

Головна мета запровадження казначейської форми виконання бюджету – підвищення ефективності управління суспільними фінансами.

В Україні розроблено таку казначейську модель, яка передбачає існування внутрішньої платіжної системи Державного казначейства та консолідацію всіх бюджетних коштів на єдиному казначейському рахунку, відкритому в НБУ. З 2001 року Державне казначейство України стало повноправним учасником системи електронних платежів НБУ, що дало змогу скоротити терміни проходження бюджетних платежів і своєчасно складати оперативну звітність про виконання бюджетів.

Основним, проте не єдиним, завданням казначейства є здійснення касового виконання бюджетів. При цьому поняття «касове виконання бюджетів» та їх «казначейське обслуговування» не є тотожними.

Касове виконання місцевого бюджету – це діяльність, пов’язана із зарахуванням коштів до місцевого бюджету, їх зберіганням, витрачанням на передбачені в бюджеті цілі, а також обліком їх наявності.

У світовій практиці розрізняють три моделі касового виконання місцевих бюджетів: банківську, казначейську та змішану, яка поєднує ознаки двох попередніх. Однак навіть казначейська модель, як і інші, передбачає участь банків у касовому виконанні бюджетів. Ступінь такої участі обумовлюється, головним чином, специфікою організації бюджетного механізму в тій чи іншій країні.

В Україні застосовується казначейська модель касового виконання місцевих бюджетів, яка передбачає закріплення провідної ролі в цьому процесі за органами державного казначейства. Крім казначейських органів, у діяльності з касового виконання місцевих бюджетів України беруть участь також місцеві фінансові органи, банківські установи, розпорядники й одержувачі коштів.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів – це діяльність органів казначейства щодо здійснення віднесених до їх компетенції завдань і функцій у процесі виконання місцевих бюджетів.

Функції органів Державного казначейства України як учасників бюджетного процесу на місцевому рівні поділяються на дві основні групи:

- з обслуговування місцевих бюджетів за доходами;

- з обслуговування видаткової частини місцевих бюджетів.

Крім того, за характером повноважень, які органи казначейства виконують у бюджетному процесі, ці функції можна згрупувати так:

1) функції «бухгалтера», в основі яких лежить діяльність з відкриття бюджетних рахунків, їх обслуговування, ведення обліку та складання звітності у процесі виконання місцевих бюджетів;

2) функції «касира», пов’язані із зарахуванням, зберіганням та витрачанням коштів місцевих бюджетів;

3) функції «контролера», що полягають у здійсненні контролю в процесі виконання місцевих бюджетів, перерахування міжбюджетних трансфертів;

4) функції «менеджера» бюджетних ресурсів включають організацію функціонування внутрішньої платіжної системи казначейства, управління ресурсами єдиного казначейського рахунку, надання позик на покриття тимчасових касових розривів, що виникають у процесі виконання місцевих бюджетів, проведення взаємних розрахунків між бюджетами.

Розрахункове обслуговування бюджетних установ органами казначейства – це діяльність органів казначейства щодо зарахування коштів на рахунки бюджетних установ, приймання від них розрахункових документів, здійснення на основі цих документів грошових переказів і надання бюджетним установам інформації про рух коштів на їхніх рахунках.

Органи казначейства, на відміну від банків, не здійснюють операцій з готівкою. Бюджетні установи обслуговуються структурними підрозділами казначейства на договірній основі в межах операційного часу.