Типи грошово-кредитної політики

Рестрикційна грошово-кредитна політика (політика “дорогих грошей”),спрямовується на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті.

Застосовується рестрикційна політика як з метою згладжування різних коливань фаз економічного циклу, так і для боротьби з інфляцією та стабілізації грошової системи.

Експансійна грошово-кредитна політика (політика “дешевих грошей”),спрямовується на розширення обсягів кредитних операцій, зниження рівня процентних ставок і загальне зростання грошової маси.

Застосовується експансійна політика з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності стимулювання інвестиційних процесів та збільшення платоспроможності попиту на товари і послуги.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою ж мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку.

Політика облікової ставки є важливою складовою грошово-кредитного регулювання, яка полягає у змінах процента за позиками, котрі центральний банк надає комерційним банкам, що відображається на кредитному потенціалі останніх.

Політика облікової ставки – це регулювання оплати (процента) за позики, які центральний банк надає комерційним банкам, що впливає на їхню здатність розширювати кредитні операції.

Механізм зміни облікової ставки центрального банку залежить від типу грошово-кредитної політики:

1. політика “дорогих грошей” –збільшення ставки:

− зниження обсягів кредитування комерційних банків;

− зростання процентних ставок за кредитами комерційних банків;

− зменшення кредитних вкладень в економіку.

2. політика “дешевих грошей” –зменшення ставки:

− збільшення попиту на кредити з боку комерційних банків;

− зниження процентів за кредитами комерційних банків;

− зростання обсягів кредитування економіки.

Рефінансування комерційних банків інструмент грошово-кредитноїполітики тісно пов'язаний з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як кредитора в останній інстанції. Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

Важливим інструментом реалізації грошово-кредитної політики, що може застосовуватись в ринкових умовах господарювання, є операції з цінними паперами на відкритому ринку,які полягають у змінах обсягів купівлі та пролажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках з метою підтримання курсу національної валюти щодо іноземних валют і впливу на загальний попит та пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до зниження курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на сьогодні), урівноважуючи попит із пропозицією і, відповідно, підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а у випадку купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно, збільшення обсягу грошової маси в обігу.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментомвпливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

− реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

− установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках; установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.