Основні заходи щодо підвищення стійкості роботи об’єкта у НС

Визначальним фактором у підтриманні безпечної життєдіяльності населення, котрий суттєво впливає і на обороноздатність країни, є її економічний стан. Головною складовою економічного потенціалу держави є ОГД, їх стійке функціонування в умовах НС мирного та воєнного часу. Порушення стійкої роботи ОГД, значні руйнування та великі втрати виробничого персоналу можуть привести до значного скорочення обсягів випуску промислової та сільськогосподарської продукції, а у воєнний час впливати на хід війни в цілому. У зв'язку з цим виникає необхідність запроваджувати відповідні заходи з забезпечення і підвищення стійкості роботи ОГД та із захисту їх виробничого персоналу у НС мирного і воєнного часу.

Під стійкістю роботи об'єкта господарчої діяльності розуміють його здатність в умовах воєнного часу і при НС мирного часу виробляти продукцію в запланованому обсязі і номенклатурі, а при одержанні слабких та середніх руйнувань або порушенні зв'язків з кооперації та постачання відновлювати своє виробництво в максимально короткий термін. Під стійкістю роботи об’єктів, що безпосередньо не виробляють матеріальні цінності, розуміють їх здатність виконувати свої функції в умовах НС. Сьогодні питання стійкості роботи підприємств набули особливо актуального значення. Це пов'язано з низкою об'єктивних причин, основними з яких є:

- ослаблення механізмів державного регулювання і безпеки у виробничій сфері, зниження проти аварійної стійкості виробництва, що сталося в наслідок довготривалої структурної перебудови економіки України;

- високе прогресуюче зношення основних виробничих фондів, особливо на підприємствах хімічного комплексу, нафтогазової, металургійної та гірничодобувної промисловостей із одночасним зниженням темпів їх поновлення;

- підвищення технологічних потужностей виробництв, зріст обсягів транспортування, збереження і використання небезпечних речовин, матеріалів та виробів, накопичення відходів виробництва, що є загрозою населенню та довкіллю;

- відсутність в Україні відповідних законодавчої і нормативно-правової баз, які повинні забезпечити у нових економічних умовах стійке та безпечне функціонування потенційно небезпечних виробництв, що стимулює заходи із зниження ризику НС та пом'якшенню їх наслідків, а також підвищує відповідальність власників ПНО;

- відставання вітчизняної практики від закордонної у галузі використання наукових основ аналізу проблемного ризику в управлінні безпекою та попередженням НС;

- підвищення вірогідності виникнення воєнних конфліктів і терористичних актів.

Життя підвело нас до такої риси, коли про надійність функціонування ОГД необхідно визначитися на більшості об'єктів. Основні вимоги до стійкості ОГД в умовах НС мирного та воєнного часу закладені у Державних будівельних нормах (ДБН – 97), а також у відомчих нормативних документах, що розроблені на їх підґрунті і передбачають спеціальний перелік заходів ЦО. Вони обов'язкові до виконання відповідно закону “Про ЦО України” адміністрацією підприємств, закладів і організацій незалежно від форм власності та господарювання. Тривалий термін проблемами підвищення стійкості роботи ОЕ глибоко і серйозно займалися міністерства, відомства, органи ЦО і само керівництво об'єктів. Було накопичено значну кількість позитивного досвіду. У 90-х роках багато чого з цього знехтували, почали безпідставно спрямовувати призначені кошти на інші цілі, хоча вимоги закону “ Про ЦО України “ ніхто не скасовував. Але ж життя змусило все ж не тільки думати і говорити про стійкість роботи ОЕ, а реально вирішувати цю проблему, вкладати гроші і матеріальні ресурси в систему необхідних для цього заходів. Так бомбардування Югославії свідчать, що агресор прагне зруйнувати в першу чергу військово-промисловий потенціал країни. А з урахуванням того, що, відбувається загальне істотне зниження рівня стабільності у світі, тобто не виключені воєнні конфлікти, збройні зіткнення, не зменшується також кількість стихійних лих, аварій і катастроф, виняткову важливість здобуває надійне, стійке функціонування ОЕ як у воєнний час, так і у мирний. Вплив руйнівних факторів війни та НС мирного часу здатний спричинити руйнування чи порушення діяльності будь-якої ділянки технологічного процесу ОГД, що може привести або до тимчасової зупинки, або навіть до припинення виробництва на ньому в цілому. На стійкість функціонування ОГД у НС впливають різні фактори: ступінь розосередженості виробничих сил по районах країни, розвиток господарчої діяльності в цілому та її окремих складових; вплив первинних та вторинних вражаючих факторів НС мирного часу і сучасних воєнних засобів нападу (особливо ЗМУ); здатність інженерно-технічного комплексу ОГД, енергосистем та інших комунікацій протистояти в певній мірі цим факторам; надійність захисту виробничого персоналу, систем постачання об'єкту всім необхідним; стійкість та безперервність управління виробництвом та ЦО об'єкту; підготовленість до ведення АРІНР, тощо. Стійкість роботи ОГД залежить:

- від забезпеченості виробничого персоналу ЗІЗ та ЗКЗ;

- міцності й опірності його будівель та споруд;

- стійкості устаткування і технологічного процесу до дії вражаючих факторів;

- безперервного енергопостачання і матеріально-технічного забезпечення;

- створення умов, що виключають чи ослабляють вплив вторинних факторів ураження;

- надійності виробничих зв'язків з кооперації і наявності запасних варіантів на випадок їхнього порушення;

- підготовки ОЕ, інженерно-технічних і матеріальних засобів до відновлення виробництва;

- надійності управління виробництвом в умовах НС мирного та воєнного часу.

Стосовно мирного часу слід відокремити два напрями забезпечення стійкості функціонування ОЕ: недопущення випадкових шкідливих викидів енергії та речовини у довкілля і зменшення безупинних їх викидів; відмовлення або максимально можливе скорочення енергоємності і токсичності технологічних процесів, що на них застосовуються. Перший напрям веде до усунення або максимально можливого зменшення техногенного ризику. Реалізація його напряму сприяє одночасному задоволенню трьох умов, а саме: запобіганню помилкових дій персоналу, недопущення відмовлень устаткування, яке їм використовується, запобігання несприятливих зовнішніх впливів на людей, техніку і навколишнє середовище. Другий - зберігає техногенний ризик, але при цьому не дозволяє дуже сильно забруднювати природне середовище шкідливими викидами. Необхідно не тільки прагнути виключати окремі передумови НС, але і вживати заходів на випадок їхньої появи. Для цього доцільно вибирати таку технологію робіт на ОГД, яка враховувала й імовірність появи зазначених передумов і передбачала б заходи для зниження збитку від можливих небезпечних подій. Логічно уявляти ОГД у вигляді системи "персонал-устаткування-середовище". Це може бути аргументовано наступними доказами: така система містить у собі і джерело небезпеки, і потенційну жертву; її функціонуванням є експлуатація персоналом устаткування об'єкта; у неї існує наявність носіїв всіх типів помилок людини, відмовлень машини і несприятливих впливів на них виробничого середовища. Враховуючи, що стійкість функціонування ОГД можна визначити, як його здатність виконувати призначені функції шляхом створення умов, необхідних для комфортної життєдіяльності персоналу і запобігання можливих НС, досить коректно інтерпретувати її як взаємодії у системі "персонал-устаткування-середовище", що обумовлені безліччю її властивостей і взаємозв'язків. Тому, забезпечення стійкості такої системи можливо тільки на підґрунті системного підходу. Під системою забезпечення стійкості, розуміють сукупність взаємозалежних нормативних актів, організаційно-технічних та інших заходів, а також відповідних їм сил і засобів, призначених для зниження збитку від техногенно-виробничих і природно екологічних і воєнних небезпек. З цього випливає, що структура розглянутої системи повинна містити щонайменше три компоненти: нормативні документи, котрі регламентують вимоги щодо забезпечення прийнятного рівня стійкості; заходи, які виконуються при підготовці, проведенні та закінченні технологічних процесів з метою виключення небезпечних подій, а також зниження збитку від них і безупинних шкідливих викидів; ресурси, які необхідні для практичного здійснення заходів щодо стійкості функціонування об'єктів. Головними завданнями цієї системи є: попередження загибелі і нещасливих випадків з людьми; виключення НС на території об'єктів; мінімізація шкідливих викидів у навколишнє середовище; завчасна підготовка до аварійно-рятувальних та відбудовних робіт; ефективне використання всіх сил і засобів для забезпечення стійкості ОЕ у НС. Так, рівень надійності виробничого комплексу визначається ступенем руйнувань, при яких: потрібна короткочасна зупинка виробництва для виконання середнього відбудовного ремонту (при слабких руйнуваннях); необхідна тривала зупинка виробництва для виконання капітального відбудовного ремонту (при середніх руйнуваннях); виробництво виведене з ладу, відновленню не підлягає (при сильних і повних руйнуваннях). В цілому ж за рахунок системного забезпечення стійкості функціонування ОЕ досягається як зниження техногенного ризику шкідливих матеріальних і енергетичних викидів, так і ретельне використання природних ресурсів. От чому економія енергоносіїв, перехід до мало відхідних технологій і замкнутих циклів, дбайливе відтворення навколишньої флори і фауни можуть ослабити навантаження на біосферу і знизити гостроту антропогенне природних небезпек. В якості основного методу забезпечення стійкості існуючих ОГД, а також тих, що проектуються, можна рекомендувати запровадження програмно-цільового планування та управління. Під управлінням розуміють втілення сукупності взаємозалежних заходів, що здійснюються з метою встановлення, забезпечення, контролю і підтримки оптимальних показників стійкості ОГД. Природно, що ці чотири головні завдання повинні вирішуватися на всіх етапах існування ОГД, починаючи від проектування і закінчуючи утилізацією технологічного устаткування, що відпрацювало свій ресурс. При цьому ефективне управління стійкістю досягається: стратегічним плануванням (обґрунтуванням вимог до її рівня і розробкою відповідних цільових програм); своєчасним контролем за його виконанням і підтримкою заданих показників у допустимих межах.

Задача підвищення стійкості роботи ОГД вирішується шляхом завчасного проведення заходів щодо посилення його найбільш уразливих елементів і ділянок. Основними шляхами, спільними для всіх ОГД щодо підвищення стійкості роботи при НС, є: проведення певних заходів на рівні держави, таких як розосередження промисловості по країні, розвиток енергосистем, засобів зв’язку, доріг, транспорту і таке інше; виконання вимог ДБН-97 під час будівництва та реконструкції міст та ОГД; проведення необхідних заходів ЦО на існуючих (діючих) ОГД з метою підтримки та підвищення стійкості їх роботи в умовах НС у воєнний час.

Отже, спочатку стійкість закладається ще на стадії проектування об'єктів економіки, будівлі, споруди, промислової установки, технологи і т. ін. Але з часом та стійкість, що була передбачена проектом і втілена при будівництві, перестає відповідати новим умовам. Будівлі, споруди, обладнання і т. ін. старіють, з часом змінюються технології, а можливий агресор постійно працює над створенням все більш ефективної зброї. Тому й виникає необхідність виявлення слабких місць у всіх системах та ланках, відпрацьовування комплексу організаційних, інженерно-технічних, спеціальних та інших заходів, що до їх усунення. Нижче, за прикладом, наведені деякі з вимог ДБН-97. При розміщенні ОГД: нові ОГД слід розміщувати поза зоною можливих сильних руйнувань в економічно перспективних малих та середніх містах на безпечній відстані від КМ та ОГД “ОВ": від КМ - 1 гр. – R = 60 км; від КМ - П гр. – R = 40 км; від КМ - Ш гр. та ОГД “ОВ”- R = 25 км; нові АЕС повинні будуватися на безпечних відстанях від великих населених пунктів. Наприклад, місто з населенням від 500 тис. до 1 млн. чол., АЕС з потужністю W=4 ГВт (4000 Мвт), відстань між ними R = 30 км; бази, склади розміщують: держрезервів - за зоною можливих руйнувань; обласних резервів - за зоною можливих сильних руйнувань; поточного постачання - на околицях міста, в різних місцях; збереження НХР - тільки в заміській зоні; трамвайні, тролейбусні парки, автотранспортні підприємства (АПТ) – на околицях міста; санаторії, бази відпочинку і т. ін. – за зоною можливих сильних руйнувань. При цьому забороняється розміщення об'єктів в потенційно небезпечних зонах (катастрофічного затоплення, сейсмонебезпечних і т.п.).

При проектуванні та будівництві виробничих будівель та споруд: необхідно застосовувати залізобетонні каркаси та огороджуючи конструкції з негорючих матеріалів; підприємства, склади продтоварів повинні мати герметичні приміщення; міські лазні, хімчистки, пральні, душові підприємств і т.п. повинні мати можливість для спецобробки людей, одягу, тощо.

При проектуванні та будівництві КЕМ (електро-, водо-, газопостачання) повинні мати: не менше двох основних та одного резервного (аварійного) джерела, окрім газопостачання; газопостачання – дві незалежні системи з різних сторін ОГД (міста) і підземні ємності; автоматичне та ручне вимикання будь якої ділянки лінії КЕМ; берегові прилади (пристрої) для отримання електроенергії від суден (кораблів) та пересувних (плавучих) електростанцій; системи водопостачання повинні мати між собою сполучення, колодязі і свердловини – можливість герметизації.

Здійснення всіх вимог ДБН-97 пов'язане з додатковими витратами, тому встановлено, що вони виконуються у повному обсязі тільки: на всіх ОГД та в населених пунктах, що розташовані в ЗМР; у всіх КМ і на ОГД “ОВ” та 1 категорії, що стоять окремо, незалежно від зони їх розташування. У всіх інших випадках вимоги ДБН-97 виконуються частково (в основному з питань радіаційного захисту).

На ОЕ, що значний термін експлуатуються, забезпечують, а за необхідністю й підвищують стійкість її роботи. Це досягається проведенням низки організаційно-технічних заходів, а також виконанням окремих вимог, передбачених ДБН-97, що не були виконані за будь-якими причинами. Всі заходи ЦО, що необхідні для підвищення стійкості діючих ОЕ можуть запроваджуватися у різний час: у мирний, при загрозі нападу агресору (або НС) та за сигналом “Увага всім” (безпосередньо при виникненні НС). Проте, взагалі усі заходи здійснюються у мирний час (у широкому розумінні, тобто без війн та НС) і тільки ті, які неможливо або недоцільно проводити у мирний час, виконуються при загрозі нападу або за сигналом “Увага всім” (при загрозі або впливі НС). Наприклад: будівництво сховищ відбувається у мирний час, приведення їх у готовність - при загрозі нападу, переховування в них людей - за сигналом “Повітряна тривога”.