Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах

опіки, травми) і тварин, які одержали дози опромінення понад 600 Р. їх забивають на м'ясо у перші 3—4 дні після ураження. У другу чергу забивають на м'ясо тварин при можливому розвитку важкого ступеня променевої хвороби, на 3 — 10-й день після ураження.

При легкому ступені ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо через 2 — 3 тижні після забруднення або одужування.

При середньому і важких ступенях ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо між 6-м і 12-м днями після закінчення надхо­дження РР в організм. За цей період радіоактивність у м'яких тка­нинах організму зменшиться в 10 і більше разів.

До забою не допускають тварин, які мають виражені клінічні симп­томи променевої хвороби з підвищеною температурою тіла і в яких поверхня тіла забруднена РР понад допустиму дозу.

М'ясо та інші продукти забою з вмістом РР понад допустимі нор­ми закладають на зберігання, за час якого радіоактивність буде змен­шуватися внаслідок розпаду радіоізотопів. Туші та інші продукти забою після зберігання перед реалізацією перевіряють на вміст РР. Забій тварин, уражених РР, проводять на м'ясокомбінаті або на забій­ному пункті господарства після забою здорових тварин, або на спеці­альному пункті.

Для забезпечення стійкості роботи галузі тваринництва в умовах хімічного і біологічного зараження місцевості необхідне проведення комплексу таких заходів: оцінювання обстановки, яка може склас­тися на об'єкті; заходи щодо збереження або рятування тварин і зниження втрат продукції тваринництва; протиепізоотичні заходи введення карантину і обсервації; встановлення розмірів і орієнтов­них меж осередку хімічного і біологічного зараження та ураження; надання профілактичної допомоги ураженим тваринам; знезаражу­вання території, тваринницьких приміщень, кормів, води, техніки.

Отруйні й сильнодіючі ядучі речовини токсичні для тварин, тому залежно від дії тієї чи іншої з цих груп речовин необхідно проводи­ти антидотне і симптоматичне лікування тварин.

У разі ураження тварин отруйними чи сильнодіючими ядучими речовинами потрібно терміново ввести тваринам антидоти на місці ураження груповим або індивідуальним способом; при зараженні крапельно-рідинними хімічними речовинами провести часткову ве­теринарну обробку шкірних покривів; організувати евакуацію тва­рин із зон зараження; застосувати засоби індивідуального захисту поза зоною зараження, при потребі провести повну ветеринарну об­робку шкірних покривів, нейтралізацію ОР чи СДЯР, які потрапили з кормами і водою в організм тварини.

При ураженні зарином, зоманом, Ві-Ікс як антидоти застосовують тарен, пентафен, фосфалітин (найефективніший з цих препаратів) у вигляді 75 % водної суміші або в сполученні 3 : 1 з реактиватором холінестерази — препаратом ТМБ-4 (20 % -й водний розчин), що підви­щує ефективність фосфалітину, введеного в ну тр ішньом'яз ов о .

При ураженні люїзитом як антидот тваринам вводять 5 % -й вод­ний розчин унітіолу з розрахунку 5 мг/кг маси.

Тварини, уражені отруйними і сильнодіючими ядучими речови­нами, іноді підлягають вимушеному забою. їм обов'язково прово­дять ветогляд, навіть до обов'язкової ветеринарної обробки і анти- дотного лікування. Уражених ОР і СДЯР тварин, що підлягають забою на м'ясо, доцільно забити у перші 2 год з моменту їх заражен­ня (крім тварин з клінікою важкого ураження люїзитом). Якщо такої можливості немає, встановлюють черговість забою.

У першу чергу направляють на забій тварин, уражених фосфо­рорганічними ОР: типу зарин — важкого ступеня; іпритом — при явищах вираженого неспокою, прискореного дихання, порушенні сер­цевої діяльності й набряку шкіри в місцях ураження; люїзитом — середнього і легкого ступеня не пізніше 2 год з моменту зараження.

У другу чергу — уражених фосфорорганічними ОР: типу зарин незалежно від шляхів зараження, в яких уже припинилися судоми і відновилися зоровий і слуховий рефлекси; через органи дихання парами іприту, люїзиту та ОР задушливої дії, при явищах набряку легень, підвищенні температури тіла і порушенні серцевої діяльності.

У третю чергу направляють на забій тварин уражених: іпритом і люїзитом через органи травлення, при сильній слинотечі, набряку губ і слизової оболонки ротової порожнини; люїзитом — середнього і легкого ступеня, незабитих у перші 2 год після зараження. Ці тва­рини можуть бути забиті не раніше, ніж через 12 —14 год, тому що в проміжку від 2 до 8 год після зараження у м'язах нагромаджується миш'як, а надалі його кількість поступово зменшується.

При одночасному ураженні тварин стійкими ОР (іприт, трихлор- триетиламін та ін.) через шкірні покриви, органи дихання і травлен­ня час забою їх визначають, головним чином, залежно від ступеня ураження через шкірні покриви.

Тварини, уражені ОР легкого ступеня зі слабо вираженими озна­ками і уражені фосфорорганічними отруйними речовинами, але з проведеною ефективною антидотною терапією, можуть бути забиті у будь-який час залежно від потреби в м'ясі.

Ветеринарно-санітарна експертиза туш і органів проводиться за загальними правилами, але з урахуванням патологоанатомічних змін, характерних при ураженнях тією чи іншою хімічною речовиною.

Заходи ліквідації осередку біологічного (бактеріального) заражен­ня проводять у два етапи. Перший етап — з моменту застосування чи потрапляння у навколишнє середовище біологічних засобів до встановлення виду збудника інфекційної хвороби. За цей період необхідно провести загальні профілактичні й протиепізоотичні за­ходи, встановити карантин, визначити розмір осередку зараження, провести дезінфекцію, неспецифічну терапію антибіотиками широ­кого спектру дії та інші заходи, спрямовані на локалізацію осередку зараження. Основним завданням служби захисту тварин і рослин у цей період є швидке встановлення виду збудника, що визначає успіх протиепізоотичних заходів протибактеріального захисту тварин в осередку зараження.

Другий етап — з часу встановлення виду збудника інфекційної хвороби до завершення основних пр отиепізоотичних заходів, тобто до зняття карантину. Характер і спрямованість протиепізоотичних за­ходів залежать: від виду збудника, його патогенності, шляхів передачі — повітрям, через переносників, воду, фураж або оточуючі предмети; стійкості збудника в навколишньому середовищі та інших умов.

Вид збудника хвороби визначає показання і порядок введення обсервації і карантину, загальні системи режимних заходів і строки відміни цих режимів.

Безпосереднє керівництво Ліквідацією осередку біологічного (бак­теріологічного) зараження на об'єктах здійснює керівник цивільно­го захисту об'єкта.

Протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні, лікувальні та інші спеці­альні заходи в осередку зараження організує і проводить начальник служби захисту сільськогосподарських тварин і рослин згідно з дію­чими інструкціями, рекомендаціями і постановами.

Якщо збудники інфекційних хвороб спільні для людини і тварин (антропозоонози), то всі заходи в осередку біологічного (бактеріоло­гічного) зараження організують у тісній взаємодії з медичною служ­бою, а при потребі — й іншими службами ЦЗ.

Засоби індивідуального захисту призначаються для високоцін- них продуктивних і племінних тварин. Для захисту органів дихан­ня коней і великої рогатої худоби від РР, ОР і СДЯР можна вигото­вити тор би-протигази і захисні маски (рис. 90, 91).

Торба-протигаз має вигляд мішка з трьох шарів мішковини, між якими прокладають два шари клоччя. Щоб надати торбі-протигазу відповідної форми, в мішок вкладають каркас із металевого кільця і трьох паличок, які запобігають западання стінок торби в ніздрі при диханні тварини. Виготовляють торбу-протигаз розміром 63 — 70 см окружності верхньої частини і висотою приблизно 35 — 40 см. На

  Бокова стінка 3 шт.  
  70 см
 
  Кругова тасьма |
  100 см і
   
Потилична тасьма  
| < 60 см

обід тор бп-пр отпгаз а пришивають мотузку, яка щільно притискує його стінку до голови тв арпнп.

Для нейтралізації фосгену, синильної ки­слоти, іприту і люїзиту торбу-протпгаз про­сочують розчином із 500 мл торф'яного мас­тила, 50 г гідроокису натрію і 450 мл води. Якщо такої суміші немає, можна використа­ти суміш машинного мастила і водії з миль­ним порошком або просочити 2 %-м розчи­ном гідрокарбонату натрію.

Для захисту шкірних покривів тварин від РР, ОР і СДЯР можна виготувати засоби за­хисту з тканини, вирізаної за формою тіла тварини і намоченої во­дою або розчином гідрокарбонату натрію.

Ветеринарна обробка уражених тварин РР, ОР, СДЯР і БЗ запобі­гає їх захворюванню, забезпечує можливість використовувати ураже­них тварин на м'ясо і не допускає поширення інфекційних хвороб.

Ветеринарну обробку тварин можна проводити різними машина­ми і технічними засобами, призначеними для підігрівання і подачі водії, для подачі миючих дегазуючих і дезинфікуючих розчинів об­робки шкірних покривів.

Для проведення обробки формування і служба ЦЗ тварин і рос­лин розгортають майданчик ветеринарної обробки тварин, найкра­ще за межами осередку зараження або на місцевості з допустимим рівнем радіації. На ньому виконують всі види обробки тварин і зне­заражування забруднених предметів догляду за ними, засобів захис­ту, упряжі.

Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах - student2.ru Рис. 90. Захисна маска та її розкрій
Підвищення стійкості роботи об'єктів народного господарства в надзвичайних умовах - student2.ru Рис. 9 1. Торба з про кладкою із повсті

Шкірні покриви уражених тварин обробляють сухим, вологим або комбінованим способами. У холодний період року обробку тва­рин потрібно проводити в пристосованих, утеплених приміщеннях.

Суху обробку при забрудненості шкірних покривів радіоактив­ним пилом можна проводити машинами, які мають вакуумні при­строї: ветеринарною дезінфекційною машиною (ВДМ), пилососом. Кращий спосіб сухої обробки овець — стрижка.

При зараженні шкірних покривів ОР, СДЯР і БЗ суху обробку проводять хлорним вапном, яким посипають тіло тварини і втира­ють у волосяний покрив джгутом із підручного матеріалу. Через 15—ЗО хв після обробки хлорне вапно з шкірних покривів потрібно видалити щіткою або солом'яним джгутом.

При ураженні тварин фосфороорганічними отруйними речовина­ми терміново до обробки їм вводять антидот проти ФОР.

Вологу обробку тварин, шкірні покриви яких заражені РР, вико­нують водними розчинами миючих (поверхнево активних) речовин або водою під тиском 200 — 250 кПа (2 — 2,5 атм).

Для обробки шкірних покривів як миючі засоби застосовують 0,3 % -й розчин порошку СФ-2У або СФ-2, 0,3 % -й розчин емульгатора ОП-7 або ОП-ІО з добавкою 0,7 % -го гексаметафосфату натрію. Якщо відсутні ці засоби, можна застосовувати сульфанол, звичайне жирове мило, стандартний піноутворювач ПО-1 пожежних машин. Якщо немає миючих засобів, обробку можна проводити чистою водою.

Шкірні покриви тварин, уражені ОР і СДЯР, необхідно обробляти дегазуючими речовинами хлоруючої і окислюючої дії: хлорним вап­ном у сухому вигляді або у вигляді кашки (2 кг вапна на 1 л води), двохосновної солі гіпохлориту кальцію (ДС-ГК) або 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК). їх застосовують у сухому вигляді або водної кашки (перша в співвідношенні 1 : 4, друга — 1 : 10); 2-м водним розчином марганцевокислого калію, підкисле­ним 1%-м розчином оцтової або соляної кислот (при ураженні трихлортриетил аміном).

Із дегазуючих речовин основного характеру застосовують: їдкий натр (0,5 %-й водний розчин); 10—12 %-й водний розчин аміаку (при ураженні фосфорорганічними речовинами), вуглекислий і дво­вуглекислий натрій (2 % -й розчин для дегазації слизових оболонок очей, носової і ротової порожнини).

Для дегазації зарину, зоману, Ві-Ікс застосовують лужний розчин перекису водню; для дегазації азотистого іприту — 0,3 — 0,5 %-й розчин перманганату калію на 1 % -му розчині оцтової або соляної кислоти; для дегазації зарину, зоману — 5 —10 %-й розчин аміаку.

Норми витрати сухих дегазуючих речовин на велику тварину і вівцю — до 1 кг, на молодняк великої рогатої худоби і дрібної рога­тої худоби, коней і свиней — 0,3 — 0,5 кг; кашки — на велику твари­ну і вівцю 3 — 5 л, на теля, лоша, свиню 1—2 л.

Після дегазації тварин переганяють у загін для витримки на 20 — ЗО хв, а потім вдруге направляють у станки, де обмивають водою і переводять на чисту половину майданчика.

У разі необхідності тваринам надають лікувальну допомогу.

Заражені БЗ шкірні покриви тварин обробляють одразу, не чекаю­чи встановлення виду збудника. Шкірні покриви обмивають роз­чинами дезіЦфекуючих препаратів, а потім чистою водою. Для об­робки шкірних покривів тварин, заражених споровими формами мікробів, застосовують водні розчини таких засобів: 8 —13 %-й роз­чин однохлористого йоду; розчин трихлоризоціанурової кислоти з вмістом не менше 0,'7 % активного хлору; 3 %-й розчин перекису водню на 0,5 — 1 %-му розчині мурашиної або оцтової кислот; 1 %-й розчин йодохлорпіридинію на 1,5 %-му розчині хлористого водню; 1 %-й розчин йодохлорнікотинію на 3,5 %-му розчині хлористого водню; освітлений розчин хлорного вапна вмістом не менш як 5 % активного хлору.

При зараженні шкірних покривів тварин вірусами або неспоро- утворюючою мікрофлорою застосовують розчин цих же препаратів, але в концентраціях у 1,5—2 раза менших. Крім цього, можна та­кож застосовувати 3 %-ву суспензію 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію, 1 % водний розчин хлораміну. Розчин потрібно готувати перед застосуванням. Оброблених тварин витримують 1 год у тіні. У жарку пору ро.Ку обробку потрібно повторити через ЗО хв, а через 1 год шкірні пркрови тварин обмити 0,2 %-м розчином одного з емульгаторів: СФ-2, СФ-2У, ОП-7, ОН-ІО або господарського мила.

Наши рекомендации