Тема 4. Грошовий ринок (4 год.) 4 страница

Характерними ознаками діяльності кредитора є:

- джерелами цінності для видачі кредиту можуть бути як власні, так і залучені в інших суб’єктів:

- метою кредитора є отримання прибутку;

- кошти, що передаються у тимчасове користування іншим суб’єктам ринку залишаються власністю кредитора.

2. Позичальник – це учасник кредитної угоди, який отримує певні цінності у тимчасове користування і зобов’язується повернути їх по закінченні встановлених термінів.

Характерними ознаками діяльності позичальника є:

- метою є задоволення тимчасової потреби у додаткових ресурсах;

- позичальник не є власником отриманих коштів, а лише їхнім тимчасовим розпорядником;

- позичальник має надати економічні та юридичні гарантії повернення отриманих від кредитора коштів.

Об’єкт кредиту – це певна вартість у грошовій чи матеріальній формі, що передається від кредитора до позичальника.

Характерною ознакою об’єкту кредиту є збереження позичальником одержаних в користування цінностей, тобто передача ним кредиторові рівноцінної вартості отриманих у позику ресурсів.

Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:

- позичальниками виступають суб’єкти господарювання, а кредиторами – банківські установи;

- гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);

- кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання

норми прибутку.

3. Основні функції кредиту

Безпосереднім проявом суті кредиту є його функції.

Основними функціями кредиту є:

1. Перерозподільча;

2. Економії витрат обігу (емісійна);

3. Контрольна.

1. Перерозподільча функція кредиту полягає у здійсненні перерозподілу тимчасово вільних грошових і матеріальних цінностей від одних суб’єктів ринку до інших на задоволення виробничих і споживчих потреб.

Перерозподіл на основі кредиту охоплює тимчасово вільні гроші і матеріальні ресурси, які уже були початково розподілені між їхніми власниками у процесі суспільного відтворення. Перерозподільча функція кредиту відображає виробничий продуктивний характер руху вартості, оскільки повернення отриманих у позику цінностей із приростом у вигляді проценту може бути результатом лише розширеного відтворення.

Крім того перерозподільча функція може відображати також переміщення грошового капіталу із одних сфер господарювання в інші, забезпечуючи отримання більш високого прибутку.

Рушійним мотивом перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді відсотка, а позичальник – у вигляді прибутку на позичені кошти.

2. Економії витрат обігу (емісійна) (антиципаційна) полягає у заміщенні обігу готівкових грошей кредитними операціями. Дана функція визначає роль кредиту у розвитку безготівкових розрахунків, що прискорює швидкість руху грошей,

а від так знижує загальні витрати обігу в економіці.

Економія витрат обігу як функція кредиту відображає специфіку організації сучасного грошового обігу та переважання у ньому безготівкової форми. Зберігаючи гроші на рахунку у банку клієнт вступає із ним у кредитні відносини, що створює умови для заміни обігу готівкових грошей кредитними операціями, які здійснюються у вигляді відповідних записів по банківських рахунках, тобто безготівкового грошового обігу.

У результаті скорочується готівковий грошовий обіг, а від так і витрати обігу пов’язані із виготовленням, перерахунками, перевезенням і охороною готівки.

3. Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника, при цьому банк здійснює як попередній, так і поточний контроль за діяльністю. Варто зазначити, що вступивши в кредитні відносини, одержувач кредиту також має здійснювати контроль за своєю діяльністю з тим, щоб своєчасно і повністю повернути кредитні ресурси. Зворотність кредиту дає змогу не тільки виявити порушення процесу виробництва чи реалізації продукції, а й зацікавлює підприємства, суб’єктів господарювання не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплат зайвих відсотків банку, до обмеження або повного припинення видачі кредиту.

4. Принципи організації кредитних відносин

Принципи організації кредитних відносин утворюють вихідні, початкові засади взаємовідносин між кредитором і позичальником у процесі передачі вартості у тимчасове користування.

Основними принципами є:

1. Принцип поверненості означає необхідність обов’язкового повернення позичальником одержаної у тимчасове користування вартості. Можливість даного принципу для кредитора пов’язана із тим, що він тільки тому надає позику що очікує на повернення переданих цінностей. Для позичальника значення даного принципу зумовлене необхідністю так організувати свою діяльність, щоб забезпечити вивільнення отриманої у тимчасове користування вартості та її повернення кредиторові. При цьому передана позичальнику вартість, здійснюючи кругооборот у його господарстві повертається до свого вихідного пункту – кредитора.

2. Строковість кредитування передбачає становлення періоду користування позиченими коштами і кінцевого терміну їхнього повернення кредиторові. Необхідність становлення такого строку зумовлена тим, що кредит видається на задоволення тільки тимчасових потреб, що визначаються особливостями діяльності конкретного позичальника.

При цьому строк користування позиченою вартістю залежить від тривалості кругообороту капіталу позичальника на формування якого береться кредит. Принцип строковості передбачає повернення позики не в будь-який зручний для позичальника час, а у строго визначений термін зафіксований угодою між сторонами.

3. Принцип платності полягає у тому, що кредит надається позичальнику за певну плату яка визначається у вигляді процентів.

Дотримання даного принципу є вирішальним фактором економічної зацікавленості кредитора у передачі цінностей у тимчасове користування позичальнику.

Це пов’язано з тим, що кредитор передаючи кошти в

тимчасове користування сам позбавляється можливості їх дохідного використання, а тому ці витрачені можливості мають бути компенсовані відповідною платою за кредит.

Для позичальника принцип платності є стимулом для найбільш ефективного використання отриманих у позику коштів так, як окрім власного прибутку потрібно ще й мати дохід для сплати процентів.

4. Принцип забезпеченості кредиту означає наявність певних умов для повернення позичальником вартості отриманої у тимчасове користування. Такими умовами можуть бути:

- Наявність у позичальника певних товарно-матеріальних цінностей еквівалентних вартості позики на придбання яких вона і видається;

- Загальна можливість позичальника вернути кредит за рахунок надходження майбутніх доходів або реалізації рухомого чи нерухомого майна.

Даний принцип виражає необхідність захисту майнових інтересів кредитора при порушені позичальником взятих на себе зобов’язань. Розмір майнового забезпечення встановлюється на рівні, що перевищує розмір позики, на випадок зниження ринкової ціни застави.

5. Принцип цільового характеру кредиту полягає в тому, що суб’єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь визначити на яку ціль будуть використані кошти.

Для кредитора основними критеріями при визначенні цілей кредиту є належна дохідність та мінімальний рівень ризику за тими операціями на здійснення яких видається позика.

Дотримання такого принципу забезпечується контролем кредитора за здійснюваними позичальником операціями.

Такими чином, усі принципи кредиту тісно пов’язані між собою, оскільки випливають із сутності кредиту і в комплексі можуть забезпечити її реалізацію.

5. Форми і види кредиту

Форми кредиту – це зовнішні прояви кредитних відносин, що визначаються об’єктом, тобто матеріальною основою тих позичених цінностей, які передаються від кредитора до позичальника.

Основними формами кредиту є:

1. Товарна форма кредиту передбачає передачу кредитором позичальнику товарно-матеріальних цінностей у тимчасове користування. Погашення кредиту наданого в товарній формі може здійснюватися як у вигляді товарів так і у вигляді грошей.

Практичне застосування товарної форми кредиту може передбачати такі способи як:

- реалізація товарів і послуг з відстроченням платежу;

- розміщення державних позик, що погашаються у товарній формі;

- прокат речей;

- оренда нерухомого майна;

- лізинг обладнання.

2. Грошова форма кредиту передбачає, що передача вартості у тимчасове користування і її повернення кредиторові відбувається виключно через рух грошових коштів у готівковій чи безготівковій формі.

Дана форма є найбільш поширеною і використовується усіма суб’єктами кредитних відносин.

Це пов’язано із тим, що:

1. Саме гроші є загальним еквівалентом при обміні

товарних цінностей;

2. Гроші є найбільш ліквідним активом та універсальним засобом платежу при здійсненні будь-яких кредитних операцій.

Види кредиту – це організаційно – економічні способи побудови кредитних відносин в залежності від того хто є їхнім суб’єктом.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин усі види кредиту поділяються на 5 наступних:

1. Банківський кредит – це форма організації кредитних відносин одним із учасників яких виступає банк. При цьому банк може бути як позичальником так і кредитором, відповідно залучаючи кошти на вклади та надаючи їх у позику.

Банківський кредит надається як правило тільки у грошові формі.

Особливістю банківського кредиту є продуктивне використання позичальником отриманих коштів з тим, щоб отримати прибуток та сплатити належні банку проценти.

За термінами користування:

- короткострокові (до1 року);

- довгострокові (більше 3 років).

За забезпеченням:

- забезпечені заставою (майном, цінними паперами);

- гарантовані (банками, чи майном третьої особи);

- іншим забезпеченням (поручительством чи свідоцтвом страхової компанії);

- незабезпечені (бланкові – кредит, який надається без забезпечення – лише під зобов’язання повернути кредит і як правило надійним позичальникам).

За методами надання:

- у разовому порядку ( видаються на підставі документів

які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позиці. Банки надають такі кредити клієнтам, поточні рахунки яких відкриті в іншому банку);

- відповідно до відкритої кредитної лінії ( надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. Тобто, з позичкового рахунку оплачуються розрахункові документи в межах встановленого кредитним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позики і без оформлення її документами);

- гарантійні (надається тоді, коли банк узяв на себе зобов’язання надати клієнту в разі потреби позику протягом певного періоду у визначеному розмірі).

За терміном повернення:

- строкові – кредити, які надані на визначений у договорі термін;

- до запитання – кредити, що видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у термін, визначений ним самостійно;

- пролонговані – це кредити, в яких продовжено термін погашення позики через фінансову неспроможність позичальника. Пролонгація позики оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки;

- прострочені – кредити, які не погашені позичальником у передбачений кредитним договором термін. Такі кредити обліковуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну ставку.

2. Комерційний кредит – характеризує відносини між підприємством із приводу продажу товарно-матеріальних цінностей з відстрочкою платежу. При цьому підприємство постачальник товарів є кредитором, а підприємство покупець – позичальником.

Значення комерційного кредиту для економіки полягає у

стимулюванні збуту, прискорення реалізації товарів та кругообороту капіталів підприємств.

3. Державний кредит відображає таку організацію кредитування одним із суб’єктів якого виступає держава.

Зазвичай держава у кредитних відносинах є позичальником мобілізуючи кошти для покриття бюджетного дефіциту, що здійснюється шляхом випуску цінних паперів.

Основною формою державного кредиту є грошова.

4. Споживчий кредит виражає відносини між кредитором і позичальником з приводу кредитування кінцевого споживання.

При цьому позичальниками є фізичні особи, а кредиторами можуть бути або товарні підприємства які здійснюють продаж товару із відстроченням платежу або кредитні установи що надають позики на придбання товарів або на витрати споживчого характеру.

Споживчий кредит може видаватися як в товарній так і в грошовій формах.

5. Міжнародний кредит характеризує рух позичених

коштів між суб’єктами кредитних відносин, що знаходяться у різних країнах.

Суб’єктами міжнародного кредиту можуть бути держава, банки, міжнародні валютно-кредитні організації, а також окремі юридичні особи.

При цьому міжнародний кредит за участю держава та міжнародних валютно-кредитних організацій завжди має грошову форму, а у зовнішньо – економічній діяльності інших суб’єктів – як грошову так і товарну.

6. Процент за кредит і фактори, що його визначають

Процент за кредит – це плата яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими грошовими коштами або матеріальними цінностями.

Процент є ціною кредиту, що виступає оплатою його споживчої вартості, як здатності задовольнити тимчасові потреби суб’єктів ринку.

Формування процентної ставки залежить від таких чинників:

- рівня облікової ставки НБУ;

- терміну надання позики;

- особливостей забезпечення кредиту;

- платоспроможності позичальника;

- темпу інфляції;

- перспектив зміни ринкової конюктури.

Величина динаміки процента за кредит визначається нормою процента (процентною ставкою).

Норма позичкового процента – визначається як виражене в процентах відношення суми коштів сплачених за користування кредитом до величини кредиту:

N – норма процента (плата за кредит); D – річний дохід на позичковий капітал; К – сума капіталу, наданого6 в кредит.

Процентні ставки бувають: - постійні (фіксовані) , які не змінюються протягом усього періоду кредитування; - змінні (плаваючі) , які змінюються в процесі кредитування. Щоб запобігти втратам банки, особливо в період інфляції користуються змінними процентними ставками, періодично їх переглядаючи.

Залежно від способу нарахування процентного доходу за наданим кредитом норма позичкового процента може розраховуватися за формулою простих або складних процентів:

Прості проценти – передбачають нарахування процента доходу тільки на основі суми початково виданого кредиту, що залишається незмінним протягом усього періоду кредитування. Сума простого процента в процесі нарощування визначається за формулою:

, де I - сума процента за період в цілому; P –

первісна вартість грошових засобів; n – кількість періодів, за якими відбувається кожна процентна виплата; і – процентна ставка у вигляді десяткового дробу.

1) Майбутня вартість вкладу за простими процентами визначається:

З даної формули виводиться розрахунок первісної вартості

вкладу за простими процентами:

Складні проценти передбачають нарахування процентного доходу не лише на основну суму кредиту, але і на нараховані за попередній період процента придбані до основної суми боргу.

2) Майбутня вартість вкладу за складними процентами визначається за формулою:

З даної формули виводиться розрахунок первісної вартості вкладу за складними відсотками

3) Відсотковий платіж за користування кредитом банку може здійснюватись у:

1) помісячному режимі: , де - плата за користування коштами у помісячному режимі; - сума наданої позики; - термін користування грошима у місяцях; 12 – кількість місяців у році.

2) поденному режимі: , де - плата за користування коштами у поденному режимі; - сума наданої позики; - термін користування грошима у днях; 365 – кількість днів у році.

4) Реальна майбутня вартість вкладу з урахуванням індексу інфляції визначається за формулою:

, де - реальна майбутня вартість вкладу.

Середня норма прибутку є максимальною межею норми приросту. Мінімальна межа норми процента, повинна покривати витрати кредитора, пов’язані з цією операцією і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

Залежно від співвідношення норми процента темпами інфляції в країні розрізняють номінальну та реальну процентну ставку.

Номінальна процентна ставка – це поточна ринкова норма процента, що визначає плату позичальника за користування кредитом.

Реальна процента ставка – це такий рівень номінальної процентної ставки, який скоригований на темпи інфляційного знецінення грошей.

Усі фактори, що визначають величину процента за кредит поділяються на:

- макроекономічні;

- мікроекономічні.

До макроекономічних належать:

1. Співвідношення між попитом і пропозицією на кредити, що визначаються фазами економічного циклу та рівнем ділової активності в країні. Тобто, чим більший попит на кредит, тим вища процентна ставка, і навпаки.

2. Темпи інфляції в країні є фактором, що визначає необхідність підтримання реальних ставок процента на позитивному рівні з метою забезпечення належного рівня дохідності кредитних операцій. Прискорення темпів інфляції викликає підвищення процентної ставки, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу.

3. Ступінь державного регулювання процентних ставок – це

фактор, що визначає вплив держави в особі центрального банку на формування вартості кредиту. Даний вплив може здійснюватися як економічними заходами через зміну облікової ставки так і адміністративними – через нормативне регулювання рівня процентної ставки.

4. Розмір бюджетного дефіциту є фактором що впливає на

динаміку процентної ставки виходячи із попиту держави на

позичені кошти.

Мікроекономічні фактори включають:

1. Сума кредиту, що впливає на процентну ставку виходячи із ризику можливих втрат кредитора у наслідок неплатоспроможності позичальника, тобто відсоткова ставка з великих позик повинна бути нижчою, ніж по дрібним;

2. Строк кредиту, рівень процентної ставки знаходиться у прямій залежності від строка кредиту: чим довший термін, тим вища процентна ставка, оскільки підвищується ризик від неповернення кредиту та знецінення запозичених коштів у зв’язку з інфляцією;

3. Витрати кредитора які визначаються особливостями формування коштів для передачі у тимчасове користування (депозитний процент, затрати на оформлення і контроль за використанням позиками). Чим вищою є ціна залучених і запозичених коштів, тим вищою буде процентна ставка;

4. Забезпечення кредиту яке можу передбачити заставу різних видів рухомого і нерухомого майна. Чим вище ліквідність майнових цінностей, що є забезпеченням кредиту, тим нижчою буде процентна ставка;

5. Цілі кредиту, що визначають ризикованість передачі вартості в тимчасове користування на певні виробничі або споживчі потреби;

6. Репутація і надійність позичальника є фактором, що впливає на проценту ставку виходячи із того наскільки стабільним є фінансовий стан позичальника, які перспективи його розвитку та репутація серед ділових партнерів;

7. Рівень дохідності для кредитора альтернативних можливостей вкладення коштів – це фактор, що визначає привабливість для власників грошових коштів тих чи інших

напрямів їхнього розміщення.

7. Економічні межі кредиту

Економічні межі кредиту являють собою певні границі суспільних відносин у рамках яких реалізується суть кредиту як економічної категорії. Тобто, під межами кредиту слід розуміти такий рівень розвитку кредитних відносин, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників процентної ставки.

Необхідність встановлення меж кредиту пов’язана із тим, що лише при оптимальному рівні кредитних вкладень вплив кредиту на економіку буде позитивним. Це визначає потребу встановлення кількісних та якісних меж кредиту виходячи із його суті.

Кількісні межі кредиту визначають масштаби проведення кредитних операцій для економіки загалом і для окремих суб’єктів ринку.

Для економіки загалом кількісні межі кредиту визначаються:

- величиною і темпами зростання ВВП;

- спрямованістю грошово-кредитного регулювання;

- фінансовою політикою держави;

- рівнем розвитку банківської системи країни;

На рівні суб’єктів ринку межі кредиту зумовлюються:

- зміною потреб підприємств у формуванні основного і оборотного капіталу;

- коливанням величини споживчого попиту на товари і послуги;

- динамікою процентної ставки за кредитами;

- співвідношення між нагромадженням і споживанням;

- наявністю ефективних проектів на реалізацію яких

позичаються кошти.

Кількісні межі кредиту визначають негативні наслідки для економіки як надлишкового так і недостатнього надходження кредитних вкладень у господарство.

Якісні межі кредиту визначають кредитні відносини через певні характерні ознаки і відрізняють їх від грошових та фінансових відносин. Даними ознаками є:

- передача вартості при збереженні нею свого власника;

- обов’язкове повернення переданої у тимчасове користування вартості.

У фінансових відносинах, що засновуються на розподіл ВВП рух коштів має безповоротний характер, а їхній власник змінюється, тоді як кредитні відносини передбачають перерозподіл ВВП, а вартість передається на поворотній і платній основі.

Грошові відносини охоплюють усі економічні процеси, а їх суб’єктами є всі економічні агенти, тоді як суб’єктами кредитних відносин – лише кредитори і позичальники.

8. Основні теоретичні концепції кредиту

Основними теоріями кредиту є:

1. Натуралістична теорія полягає в тому, що кредит виступає лише способом перерозподілу матеріальних цінностей в натуральній формі. Основоположниками цієї теорії є англійські економісти Адам Сміт, Давід Рікардо, Джон Стюарт Міль.

Основні положення натуралістичної теорії кредиту зводяться до:

1. Об’єктом кредиту є виключно натуральні не грошові цінності у речовій формі;

2. Кредит є лише технічним знаряддям за допомогою якого

речові блага переходять з одних рук в інші;

3. Необхідність кредиту зумовлена тим, що власники цінностей самі не бажають використовувати їх як капітал;

4. Роль кредиту полягає в економії витрат обігу металевих грошей шляхом заміщення їх банківськими операціями;

5. Банки є лише посередником що за допомогою кредиту здійснюють передачу благ від одних осіб до інших;

6. Кредит сам по собі не створює нову вартість і капітал що формуються у матеріальному виробництві;

7. Норма позичкового процента залежить від норми прибутку в реальному виробництві.

Позитивним моментом натуралістичної теорії є теза, про те, що кредит не створює реального капіталу котрий утворюється на виробництві.

Недоліками натуралістичної теорії є трактування кредиту виключно як способу передачі натуральних благ і визначення ролі банків лише як посередників, що заперечує їх активний вплив на економіку.

2. Капіталотворча теорія полягає в тому, що кредит може створювати багатство і капітал, а тому виступає основним рушієм розвитку економіки.

Основоположниками є англійські економісти Джон Ло, Генрі Маклод.

Основними положеннями капіталотворчої теорії є:

1. Кредит як і гроші є капіталом і багатством, а тому розширення меж кредиту означає нагромадження капіталу;

2. Наявність невикористаних земель і робочих рук є наслідком недостатньої кількості грошей;

3. Достатність грошової маси в економіці досягається за

допомогою випуску банками кредитних грошей відповідно до

потреб господарства;

4. Кредит створює капітал, а отже багатство суспільства;

5. Кредит приносить прибуток, а тому він є виробничим капіталом;

6. Банки є творцями капіталу, оскільки вони створюють кредит, а отже і капітал.

Позитивними моментами теорії є розгляд кредиту як важливого засобу впливу на економіку та визнання можливості заміни повноцінних грошей кредитними операціями.

Недоліками теорії є те, що її практичне застосування може стати фактором розвитку інфляції, а також те, що вона розглядає кредит у відриві від реальних процесів виробництва.

9. Роль кредиту в економіці

Роль кредиту виражає результати функціонування кредитних відносин в економіці і визначається конкретними сферами їхнього застосування. Тому основними факторами, що визначають цю роль є наступні:

1. Кредит виступає найбільш мобільним і гнучким джерелом коштів для забезпечення потреб підприємств, що сприяє організації безперебійного виробничого процесу та економічному зростанню.

2. Кредит дозволяє господарюючим суб’єктам здійснювати інвестиції в основний капітал ще до того як будуть нагромаджені у необхідних обсягах власні ресурси, що сприяє розміщенню і модернізації виробництва випуску нових видів продукції.

3. Кредит, що надається на споживчі потреби приватних осіб розширює платоспроможний попит на ринку, що стимулює як розвиток виробництва, так і підвищення життєвого рівня населення;

4. Кредит, що виступає основою залучення коштів державою дозволяє уникнути прямого емісійного покриття бюджетних витрат сприяючи підтриманню фінансової стабільності економіки та раціональному використанню державних коштів;

5. Кредит є важливим інструментом регулювання економіки, що виражається у проведенні центральним банком відповідної монетарної політики, спрямованої на розширення чи обмеження його кредитних операцій із комерційними банками.

10. Розвиток кредитних відносин в Україні

Розвиток кредитних відносин у перехідній економіці пов’язані із такими макро економічними проблемами як: