Підходи до керування організаціями

За останні сім тисячоріч систематизація знань і досвіду в області керування пройшла шлях від реєстрації фактів і визнання необхідності планування (Древній Єгипет) до розуміння доцільності спільної економічної діяльності людей, заснованої на волі, рівності й братерстві.

Специфічною моделлю передбачуваної діяльності людини, що узагальнює багатовіковий досвід, є модель, запропонована Д. Мак-Грегором на початку 1960-х рр. (так звані теорії «Х» і «В»). Прихильники теорії «Х» уважали, що нормальній людині властив ворожість до праці; людина ледача по своїй природі і його необхідно примушувати до праці; людина бажає, щоб їм управляли, і уникає відповідальності. Прихильники ж теорії «В» виходили із протилежних переконань: людина по натурі - творець, і витрати фізичних зусиль для нього так природні, як гра або відпочинок; нормальна людина шукає відповідальності; погроза покарання - не єдиний стимул для досягнення поставленої мети. Теорія «В» орієнтована на творчу активність людини.

Таким чином, відмітними рисами теорії «Х» є наступні показники:

виділення завдань керування в самостійний клас завдань;

детальні приписання виконання працівниками операцій;

оцінка якості виконання завдань шляхом порівняння досягнутих результатів з еталонами;

використання персональних заохочень і покарань.

У цій системі керування важливе значення має раціоналізація діяльності, заснована на виробленні нормативів, розроблювальних апаратом керування. Його ціль поступово розходиться із цілями безпосереднього виробництва, що приводить до негативних наслідків:

ростуть непродуктивні видатки;

у складних технологічних процесах і динамічних середовищах апарат не справляється зі своїм завданням;

мотивується виконання функції, а не підсумкова ефективність;

реакція на зміни зовнішнього середовища вповільнена.

Два десятиліття через У. Оучи, як би приграючи Мак-Грегору, висунув теорію «Z». Відповідно до неї до працівників організації варто ставитися як до найбільш важливого ресурсу розвитку організації, як до вищої її цінності. Теорія «Z» відображає необхідність співучасті кожного працівника в процесі керування організацією, і при цьому колективна творчість благотворно позначається на якості керування. Відпадає необхідність в утримуванні громіздкого бюрократичного апарата.

Цінності організації, на думку А. И. Пригожина, найбільшою мірою пов'язані з керованістю, инновационностью й клиентной орієнтацією [54]. Керованість у цьому випадку розглядається як міра в співвідношенні між керуючими й керованою частинами організації в частині того ступеня контролю, що перша з них може поширювати на другу. Инновационность являє собою здатність організації приймати нові рішення існуючих завдань і здійснювати їхню реалізацію. Клиентная орієнтація організації укладається в її відповідності тим очікуванням, які присутні в зовнішнім середовищі організації. Модель розглянутої сукупності цінностей організації представлена в табл. 1.2.

Якщо підходити аналітично до розвитку системного керування організаціями, то можна запропонувати трифазну модель розвитку організацій: фаза становлення підприємництва (первопроходческая фаза, або фаза «тусовки»); фаза спеціалізації й формування технічних підсистем організації (фаза диференціації); фаза інтеграції, що поєднує колектив спільно працюючих людей. Еволюція систем керування представлена в табл. 1.3.

Таблиця 1.2

Базові цінності організації

Підходи до керування організаціями - student2.ru

При іншому підході до організації керування можна побудувати й інші моделі організаційного розвитку. Але, незважаючи на розмаїтість моделей, існують устояні принципи організації. По визначенню, принципи є оптимальними правилами, які сформулювали люди [23, 41]. Структурна схема подібних принципів організації наведена на мал. 1.4.

Таблиця 1.3

Еволюція систем керування

Підходи до керування організаціями - student2.ru

Ґрунтуючись на зазначених принципах, необхідно виділити наступні напрямки можливих змін організацій у майбутньому:

1) децентралізація керування організацією, спрямована на скорочення проміжних інстанцій між особою, що приймає рішення, і виконавцем;

2) диверсифікованість і нововведення як спосіб не програти в конкурентній боротьбі в середньостроковій перспективі;

3) стратегічна орієнтація, що забезпечує ясність цілей організації в майбутньому й формуюча специфічну соціальну (корпоративну) культуру організації;

4) використання потенціалу внутрішнього підприємництва, що забезпечує зниження витрат на проведення обліку й звітності, накладних видатків, ефективна організація інформаційних потоків;

5) динамічна відповідність змінам зовнішнього середовища – гнучкість і адаптивність; підтримка індивідуальності й формування команд керування; внутрішня конкурентоспроможність персоналу і його диверсифікованість.

Існують і інші класифікації організацій і менеджменту.

Підходи до керування організаціями - student2.ru