Основні організаційні механізми

Механізм формуючий

1. Кон'югація

Результати кон'югації бувають тектологічно різні. Досліджуючи питання про них, легко намітити три мислимі випадки.

1) активності одного комплексу й активності іншого з'єднуються так, що не становляться "опорами" одні для інших, отже, без будь-яких втрат: граничний позитивний результат.

2) випадок прямо протилежний: активності одного комплексу стають цілком опорами для активностей іншого, повністю паралізують їх або паралізуються ними.

3) Випадок найбільш звичайний: два комплекси з'єднуються таким чином, що їх елементи-активності частково складаються, частково є взаємними опорами, тобто організаційно віднімаються.

2. Інгресія

3. Дезінгресія

4. Кризи

Механізм регулюючий

1. Консервативний підбір

2. Рухома рівновага

3. Прогресивний підбір

23. Поняття і сутність синергетики

Слово синергетика має грецьке походження і буквально означає сумісний, такий, що погоджено діє.

Синергетика - науковий напрям, що вивчає зв'язки між елементами структури (підсистемами), які утворюються у відкритих системах завдяки інтенсивному (потоковому) обміну речовиною і енергією з навколишнім середовищем у нерівноважних умовах. У таких системах спостерігається узгоджена поведінка підсистем, внаслідок чого зростає ступінь її впорядкованості, тобто зменшується ентропія (так звана самоорганізація)"

Особливості синергетики як науки полягають у пізнанні реальних, дійсних переходів від неструктурованості, від безсистемності, від невизначеності до структури, до визначеності. Важливу складову синергетичного пізнання утворює і розгляд зворотних переходів -від порядку до хаосу, що наочно виявляється, наприклад, у теорії катастроф, конфліктології і деяких інших спеціальних теоріях.

Синергетика ставить завдання, схожі із завданнями системних досліджень. Синергетика має спільне з іншими теоріями самоорганізації та системними дослідженнями. їх об'єднують принципи системності, розвитку, ізоморфізму, типологія систем. Синергетика ввібрала в себе всі значущі для дослідження процесів самоорганізації теоретичні і методологічні висновки системних досліджень.

24. Синергетика в сучасній науці

Синергетика займається вивченням систем, що складаються з великого числа частин, компонент або підсистем, одним словом, деталей, що взаємодіють між собою складним чином.

Системи, що складають предмет вивчення синергетики, можуть бути будь-якої природи і змістовно, і спеціально вивчатися різними науками, наприклад, фізикою, хімією, біологією, математикою, нейрофізіологією, економікою, соціологією. Кожна з наук вивчає "свої" системи своїми, тільки їй властивими, методами і формулює результати на "своїй" мові. При диференціації науки це приводить до того, що досягнення однієї науки часто стають недоступними розумінню представників інших наук.

На відміну від традиційних областей науки синергетику цікавлять загальні закономірності еволюції (розвитку в часі) систем будь-якої природи. Відмовляючись від специфічної природи систем, синергетика має здатність описувати їх еволюцію на інтернаціональній мові, встановлюючи свого роду ізоморфізм двох явищ, що вивчаються специфічними засобами двох різних наук, що мають спільну модель або приводяться до спільної моделі. Виявлення єдності моделі дозволяє синергетиці робити надбання однієї області науки доступним розумінню представників зовсім інший, мабуть, далекій від неї області науки і переносити результати однієї науки, здавалося б, чужорідний ґрунт.

Синергетика замість великого числа чинників, від яких залежить стан системи (так званих компонент вектора стану) розглядає нечисленні параметри порядку, від яких залежать компоненти вектора стану системи і які, у свою чергу, впливають на параметри порядку.

У переході від компонент вектора стану до нечисленних параметрів порядку поміщений сенс один з основоположних принципів синергетики - так званого принципу підпорядкування (компонент вектора стану параметрам порядку). Зворотна залежність параметрів порядку від компонент вектора стану приводить до виникнення того, що прийнято називати круговою причинністю.

Синергетика з її статусом метанауки спочатку була покликана зіграти роль комунікатора, що дозволяє оцінити ступінь спільності результатів, моделей і методів окремих наук, їх корисність для ін­ших наук. Положення міждисциплінарного напряму зумовило ще одну важливу особливість синергетики - її відвертість, готовність до діалогу на правах безпосереднього учасника або невибагливого посередника, що бачить своє завдання в усесвітньому забезпеченні взаєморозуміння між учасниками діалогу. Діалогічність синергетики знаходить своє віддзеркалення і в характері запитання приро­ди: процес дослідження закономірностей навколишнього світу в синергетиці перетворився (або знаходиться у стадії перетворення) з добування безликої об'єктивної інформації в живий діалог дослід­ника з природою, при якому роль спостерігача стає відчутною і зримою.

25. Поняття науки та наукової діяльності

Під наукою розуміється сфера людської діяльності, направленої на вироблення і систематизацію нових знань про природу, суспільство, мислення та пізнання навколишнього світу.

Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання.

Закон дає також визначення вченого, наукового працівника:

1. Вчений - фізична особа (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), яка має повну вищу освіту та проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження й отримує наукові та (або) науково-технічні результати.

2. Науковий працівник - вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, пітверджену результатами атестації.

Визначення наукової роботи і її результатів:

1. Науково-дослідна (науково-технічна) установа (далі - наукова установа) — юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.

2. Наукова робота - дослідження з метою одержання наукового результату.

3. Науковий результат — нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

4. Науково-прикладний результат - нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспільну практику. Науково-прикладний результат може бути у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Функції науки:

• пізнавальна - задоволення потреби людей у пізнанні законів природи і суспільства;

• культурно-виховна - розвиток та формування культури людини;

• практична - вдосконалення виробництва та системи суспільних відносин.

Завдання науки:

1) збирання, опис, аналіз, узагальнення та пояснення фактів;

2) виявлення законів руху природи, суспільства, мислення і пізнання;

3) систематизація отриманих знань;

4) пояснення суті явищ і процесів;

5) прогнозування подій, явищ і процесів;

6) встановлення напрямів і форм практичного використанняотриманих знань.