Тема 6. Регіональні аспекти міжнародного поділу праці

6.1. Історичні передумови формування міжнародного поділу праці

Міжнародний територіальний розподіл праці (ТРП) – це процес концентрації в окремих країнах виробництва товарів і надання послуг, що перевищує внутрішні потреби з розрахунку на їх обмін або продаж іншим країнам. Міжнародний ТРП передбачає розвиток економіки країн із розрахунком на завезення ряду товарів і послуг з-за кордону, наявність між країнами або регіонами не тільки торгових відносин, а і кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв'язків.

Рис. 3.32. Види міжнародного розподілу праці

Суспільний розподіл праці у сфері виробництва – це виділення видобувної, обробної промисловості і сільського господарства. До того ж міжнародна спеціалізація окремих країн визначається наявністю сприятливих природнокліматичних умов, а міжнародний ТРП виявляється в поділі країн-експортерів на індустріальні, сировинні й аграрні.

F Поняття спеціалізації

C Вибір виробництва продукції на підставі зовнішніх чинників із метою отримання максимального ефекту.

Одиничний територіальний розподіл праці – спеціалізація окремих країн у виготовленні окремих вузлів, деталей, агрегатів і компонентів продукції на технологічних стадіях промислового виробництва. Цей тип властивий розвиненим країнам.

Сучасні тенденції в міжнародному територіальному розподілі праці:

- різке поглиблення спеціалізації;

- поєднання національних господарств розвинених країн в міжнародній кооперації;

- поглиблення інтеграційних процесів;

- вплив міжнародних корпорацій;

- поява “країн-надекспортерів”;

- перенесення деяких галузей з розвинених країн у ті, що розвиваються.

Рис. 3.33. Тенденції територіального розподілу праці на сучасному етапі

Науково-технічна революція змінила форми і сутність міжнародного ТРП. Розквітає внутрішньогалузева і детальна спеціалізація окремих країн, з'явилися зустрічні потоки.

F Поняття зустрічних потоків

C Перевезення однотипної продукції між регіонами або державами.

G Наприклад, США експортують свої автомобілі до Європи і Японії, одержуючи звідти європейські і японські машини.

Міжнародний розподіл праці включає обмін між державами як готовими виробами, так і сировиною, і робочою силою. Мінеральна сировина становить 3 % світового зовнішньоторговельного обороту.

Країни, що розвиваються, є основними постачальниками сировини на світовий ринок, що пояснюється не так багатством надр, як підлеглим характером розвитку їх економік у міжнародному ТРП.

G Країни, що розвиваються, володіють третиною світового експорту сировини і лише десятою частиною його імпорту.

Серед готових товарів ключову роль у міжнародному обміні відіграє продукція машинобудування. На світовому ринку посилилася спеціалізація виробництва і зросли його масштаби. Це зумовлено не тільки скороченням номенклатури виробів, що випускаються в кожній країні, а і більшою залежністю розвинених країн від імпорту машинобудівної продукції. Багато підприємств автомобільної промисловості і ракетобудування належать транснаціональним і багатонаціональним компаніям.

F Поняття транснаціональних і багатонаціональних компаній

C транснаціональні компанії – ті що працюють на ринках декількох держав, але власниками яких є представники однієї держави (звичайно там розміщена головна компанія, наприклад, Дженерал моторс, Сіменс). Багатонаціональні мають єдину відмінність – до числа власників такої компанії можуть входити представники різних країн (наприклад, Юнільовер – харчове і хімічне виробництво).

Світовий ринок споживчих товарів– цим товарам властива висока експортність. Наприклад, понад половину вироблених у світі автомобілів призначено на експорт. Крім того, споживчі товари – одна з основних статей імпорту більшості країн. Величезний ринок виробництва споживчих товарів – Західна Європа, де зосереджена половина світового експорту й імпорту споживчих товарів. На другому місці – США, на третьому – Японія.

На ринок продовольчих товарів великий вплив має рівень життя в державі. Чим заможніша країна, тим більше вона ввозить і вивозить споживчих товарів. Ринок споживчих товарів найдинамічніший, лідери в ньому змінюються кожні 10–20 років.

Міжнародний розподіл праці в сільському господарствісклався раніше, ніж в інших сферах виробництва, що пов'язано з основним призначенням сільськогосподарської продукції. Серед найбільших країн завжди велися війни за володіння джерелами сільськогосподарської сировини. Міжнародний розподіл праці в сільському господарстві пов'язаний з різними природними умовами, соціально-економічними і політичними чинниками.

Останніми роками в Західній Європі відбуваються зміни у використанні обробних земель. Через перевиробництво сільськогосподарської продукції, яке веде до розорення багатьох фермерів, деякі країни почали зменшувати площі під зерновими культурами. Ці землі виводяться із землекористування, на них висаджуються ліси, а фермери одержують дотації з бюджету держави.

Рис. 3.34. Прояв міжнародного розподілу праці на ринку мінеральних ресурсів

Країни, що розвиваються, все ще відрізняються монокультурністю свого сільського господарства і спеціалізуються на вирощуванні для експорту 1–2 культур.

G Питома вага експорту кави в загальному обсязі експорту деяких країн: у Колумбії – 60 %, в Уганді – 97 %, в Ефіопії – 64 %; какао: у Гані – 74 %, в Кот-д'Івуарі – 60 %.

Рис. 3.35. Прояв міжнародного розподілу праці в різних галузях народного господарства

Групи країн, що розвиваються, за виробничою спеціалізацією в міжнародному розподілі праці:

§ країни-виробники й експортери нафти: 12 країн ОПЕК, а також деякі експортери нафти, які не входять до цієї організації, наприклад Мексика, Бруней, Румунія;

§ Марокко, Того, Сенегал – 65 % експорту фосфатів; Чилі, Замбія, Заїр – 40 % експорту міді; Ефіопія і Бразилія – 33 % експорту марганцевої руди; Малайзія, Болівія, Індонезія і Таїланд – 72 % експорту олова;

§ нові індустріальні країни (НІК): Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань та ін.;

§ країни монокультурного сільськогосподарського виробництва: “бананові республіки" Центральної Америки – основні постачальники кави, какао, арахісу, тростинного цукру і т. п.

Основна причина об'єднання капіталу – концентрація виробництва в країнах Західної Європи, США і Японії. Ці ж регіони характеризуються високими темпами науково-технічного прогресу. Широкий розвиток ТНК одержали в тих сферах, де необхідні чималі витрати на проведення науково-дослідницьких робіт.

G За даними Вашингтонського університету, до кінця сторіччя 300–400 супервелетенських корпорацій зосередять у своїх руках 75 % світового промислового виробництва. За даними ООН, у світі існує понад 500 ТНКз оборотом капіталу понад 1 млрд. дол.

У формуванні економіки вирішальну роль відіграють міжнародні монополії.

Рис. 3.36. Міжнародні монополії

Рис. 3.37. Причини об'єднання і перетікання капіталу

Форми вивозу капіталу:

1. Прямі капіталовкладення у виробництво для випуску матеріальних цінностей, які дають право контролю над виробництвом.

G Лідери в залученні інвестицій – Східна і Південно-Східна Азія, Латинська Америка. Серед країн головним інвестором виступають США.

2. Портфельні інвестиції – капіталовкладення, придбання акцій, облігацій, які не дають права контролю закордонних підприємств. Поки що Україна для іноземних інвесторів належить до країн із найбільш нестабільним інвестиційним кліматом.

3. Міжнародні позики – надаються одними країнами іншим або міжнародними (транснаціональними) банками.

Рис. 3.38. Форми вивозу капіталу

Також важливу роль у міжнародному розподілі праці відіграє міжнародна міграція робочої сили, що пов'язано з різним рівнем оплати праці в різних державах.

Основні форми зовнішньоекономічної діяльності:

¾ торгівля;

¾ кредитування;

¾ науково-технічна співпраця;

¾ створення спільних підприємств;

¾ реалізація проектів на компенсаційній основі;

¾ культурна співпраця;

¾ туризм і т. п.

Міжнародна торгівля. Найважливішою характеристикою торгівлі є товарообіг – оборот товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання.

Для будь-якої країни важливе співвідношення суми експорту й імпорту зовнішньоторговельного сальдо. Воно повинне бути позитивним, що дає можливість країні мати вільні засоби для розширення виробництва або інвестування.

G У 1995 р. створена Всесвітня торгова організація (ВТО), членами якої є 128 країн. У функції ВТО входить підписання багатосторонніх угод за загальними правилами торгівлі.

Рис. 3.39. Структура світового товарообігу

Кредитування й інвестування. Кредитування – надання кредиту, тобто позики в грошових одиницях або у вигляді товару на умовах повернення з виплатою відсотків. Інвестиції – це капіталовкладення у виробничу сферу. Іноземні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в промисловість, сільське господарство, транспорт й інші галузі економіки. Найбільшими інвесторами у світі є Японія, США, країни Західної Європи. Серед країн світу щорічно проводиться рейтинг ступеня сприятливості для інвесторів. У ньому враховуються політична й економічна стабільність, інфляція, рівень безробіття і т. п. До першої десятки інвестиційно сприятливих держав входять: Люксембург, Швейцарія, США, ФРН, Нідерланди, Франція, Австрія, Великобританія, Японія, Фінляндія.

G У рейтингу 180 країн Україна посідає 129-е місце, Росія – 159-е, Куба – 177-е. До найбільших країн – боржників світу належать Мексика, Китай, Росія, Бразилія.

Форми науково-технічної співпраці:експорт продукції, що являє собою досягнення науково-технічного прогресу; кооперація країн при створенні нової техніки і технології з подальшим її впровадженням і використанням; створення за кордоном заводів “під ключ" або експорт комплексного устаткування при виробництві нової техніки; модернізація об'єктів за участю закордонних партнерів; оренда нового устаткування – лізинг; технічне навчання персоналу країн-імпортерів технологій; обмін передовим технічним досвідом; загальні конференції, симпозіуми, публікації, координація і кооперація щодо наукових досліджень; технічна допомога під час оволодіння новими виробництвами; науково-технічна співпраця у галузі навчання і підвищення кваліфікації наукових кадрів; продаж ліцензій (авторських прав) на використання запатентованих винаходів на території країн, де вони захищені патентами.

Спільне підприємництво –порівняно поширена форма зовнішньоекономічної діяльності. Окрім економічних вигод у вигляді отримання інвестицій або нових технологій, загальне підприємництво пом'якшує і політичні проблеми, оскільки країна, яка вклала капітал в економіку іншої держави, буде зацікавлена в постійності.

Рис. 3.40. Форми зовнішньоекономічної діяльності

Експорт і імпорт послуг. До цієї сфери відносять: міжнародний і транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків і страхових компаній, послуги охорони здоров'я, навчання, торгово-технічну діяльність і т. п.

Види туризму:рекреаційний (70 %), науковий, діловий. Основний потік туристів переміщується на території розвинених країн.

6.2. Економічна інтеграція у регіонах

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетіння національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу праці. Слово “інтеграція" походить від латинського “integer" – цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи. Тобто на певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торговельними, а й тісними виробничими, фінансовими зв'язками. Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення спільного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони.

Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств. Міжнародна економічна інтеграція має декілька рівнів.

Рис. 3.41. Рівні міжнародної економічної інтеграції

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов. Інтеграційні процеси набули в сучасному світі надзвичайного поширення і стали одним із найбільш серйозних чинників, що визначають розвиток світової економіки.

Інтеграційні процеси відбуваються з неоднаковою глибиною й інтенсивністю в різних регіональних угрупованнях. Це залежить від загального рівня розвитку країн регіону і рівня поглиблення територіального поділу праці між ними. У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція, як це видно з рисунка 3.41 проходить ряд етапів (виокремлюються такі регіональні інтеграційні об'єднання країн).

Рис. 3.42. Етапи розвитку міжнародної економічної інтеграції

Кожний з інтеграційних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості. Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в таблиці 3.4. Як правило, утворення інтеграційних об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу, прискорення НТП, зміцнення позицій на світовому ринку чи щось інше.

Таблиця 3.4