Сутність і значення міжнародного поділу праці у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків

Сучасний світовий суспільний розвиток характеризується по­силенням економічних зв'язків і взаємодії між країнами, що зумовлено необхідністю вирішення глобальних проблем. Жодна країна світу в су­часних умовах не може повноцінно розвиватися, якщо вона не втягнута в систему світових міжгосподарських зв'язків.

Дипломатичне визнання молодої Української держави більші­стю країн світу прискорює і розширює розвиток її зовнішньоеко­номічних відносин. Світові економічні зв'язки необхідні Україні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і зростання на цій основі життєвого рівня населення.

Нині Україна здійснює зовнішні економічні зв'язки майже з 190 країнами світу. Україна робить перші кроки на шляху вхо­дження її як рівноправного партнера у світове господарство. Ос­новні причини, що перешкоджають входженню її як рівноправ­ного партнера у світове господарство обумовлені:

по-перше, низькою конкурентоспроможністю її продукції на світових ринках. Більшість товарів, на які є попит на зов­нішніх ринках, дуже часто не відповідають міжнародним станда­ртам;

по-друге, переважанням в експорті України паливно-сировинних ресурсів (більше 70 %);

по-третє, низькою часткою машин, обладнання, об'єктів інтелек­туальної власності (патентів, ліцензій, ноу-хау) в експорті (до 10 %);

по-четверте, незначною часткою в експорті товарів, які виро­бляють відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва;

по-п'яте, високою часткою бартерних операцій у зовнішньоеко­номічній діяльності та господарській діяльності всередині країни;

по-шосте, відсутністю стабільного законодавства, науково об­ґрунтованої політики зовнішньоекономічної діяльності.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове госпо­дарство безпосередньо випливає із потреб використання в еконо­мічному розвитку міжнародного поділу праці для прискореного переходу до ринкової економіки. Така необхідність сприяє фор­муванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоеко­номічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що вирішу­ються спільними зусиллями.

В Україні існують і об'єктивні можливості для таких процесів: економічний, трудовий і природно-ресурсний потенціал нашої країни, що дає підстави для належної участі у міжнародному поділі праці. Україна має природні, історичні, техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в міжнародному поділі праці. Крім цього, Украї­на має дуже вигідне економіко-географічне і стратегічне поло­ження, знаходячись в центрі Європи, на перетині залізничних і автомобільних шляхів і маючи вихід до морів.

Розміщення продуктивних сил країн світу, і в тому числі Украї­ни, нерозривно пов'язано з розвитком міжнародного поділу праці і формуванням міжнародних економічних зв'язків. Міжнародний поділ праці — це спеціалізація окремих країн на виробництві тієї чи іншої продукції чи наданні послуг у світовому масштабі. Кож­на країна світу концентрує на своїй території виробництво пев­них видів продукції, для виробництва якої вона має найбільш сприятливі соціально-економічні і природні передумови. У вироб­ництві продукції галузей спеціалізації країна повинна мати певні переваги перед іншими країнами світу. Для цього вона повинна мати: кваліфіковані кадри; розвинуту науково-дослідну базу; до­статній природно-ресурсний потенціал; вигідне економіко-геог­рафічне положення; специфічні агрокліматичні умови; значний попит на продукцію галузей спеціалізації на світовому ринку та високий рівень її конкурентоспроможності.

Територіальний поділ праці, у тому числі і міжнародний поділ праці, є проявом суспільного поділу праці і має історичний харак­тер. У первісному суспільстві поділ праці існував між чоловічою і жіночою працею, між працею дорослих і дітей. Перший суспі­льний поділ праці пов'язаний з поділом племен, що займалися тваринництвом і рослинництвом, другий — у зв'язку з відокрем­ленням ремесла від землеробства і тваринництва. Третій суспільний поділ праці пов'язаний з появою нового суспільного прошарку населення — купців, що виконували функ­ції посередників між регіонами виробництва і регіонами спожи­вання продукції. Завдяки цьому суспільний поділ праці набув ознак територіального.

Поява машин привела до підвищення продуктивності праці, до збільшення концентрації виробництва промислової продук­ції в окремих країнах. Поява і подальший розвиток сучасних видів транспорту, особливо залізничного, морського, повітря­ного, трубопровідного, зумовили поглиблення міжнародного територіального поділу праці. В інтеграційні, або обмінні, про­цеси втягується все більша кількість країн, віддалених терито­рій і материків.

На індустріальній стадії виробництва поглиблюється спеціалі­зація окремих країн, розширюється кількість галузей міжнарод­ної спеціалізації. Виникають регіональні утворення світу, які ма­ють свою конкретну галузеву і регіональну спеціалізацію: країни Північної Америки (США, Канада, Мексика), Європейський Союз (ЄС), країни ОПЕК — основні постачальники нафти на світовий ринок (понад 60 % світових поставок) [30].

В умовах науково-технічного прогресу міжнародний поділ праці як найвища форма суспільного територіального поділу праці має якісно нові риси. Сучасні продуктивні сили потребу­ють такого поділу праці, який робить економічно неефективним або просто неможливим забезпечення всіх потреб, у тому числі і виробничих потреб окремої країни лише за рахунок її власних сил. Участь у міжнародному поділі праці стає необхідною пере­думовою нормального соціально-економічного розвитку країни. Саме тому в сучасних умовах зовнішні економічні зв'язки — одна з найважливіших сфер діяльності держави.

Сьогодні ні структура, ні обсяги експорту не від­повідають стану України у світогосподарських зв'язках. Украї­на, населення якої становить близько 1% населення світу, яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має невідповідно низьку частину у світовому експорті — близько 0,2%. Якщо в Канаді на душу населення експортується продук­ції на суму майже 6 тис. дол., Німеччині — більше 5, Франції — більше 4, Італії, Японії і Великобританії — більше З, США — більше 2, то в Україні — менше 0,3 тис. дол. США [ 31,87-89] .

Міжнародні економічні зв'язки — це сис­тема господарських зв'язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Для України на сучасному перехідному етапі розвитку її еко­номіки особливо важливим є повне і ефективне використання зов­нішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

Зовнішньоекономічна політика – це система заходів уряду, яка направлена на зміцнення позицій країни у світовій економіці, в міжнародних економічних стосунках.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня її населення. Україна як молода суверенна держава робить пер­ші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: «Про зовнішньоекономічну діяльність України», «Про створення експортно-імпортного банку», «Про іноземні інвестиції», а також декретів Кабінету Міністрів України [36] .

Повільне входження України як повноправного партнера у світове господарство зумовлене об'єктивними причинами. Основ­ною перешкодою цього є низька конкурентоспроможність її про­дукції на світових ринках. Так, з вітчизняних промислових то­варів на ринках далекого зарубіжжя можуть конкурувати 1%. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках не відповідають міжнародним стандартам. Як приклад, весь чавун не має світових сертифікатів, йому властивий низький обсяг но­менклатури відливок, що зумовлює велику металомісткість про­дукції, а відходи металу становлять майже 25 %.

Недосконалою є в Україні і система управління зовнішньо­економічною діяльністю.

Сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України зумовлений такими основними причинами.

По-перше, після розпаду колишнього Радянського Сою­зу і розриву господарських зв'язків України з країнами СНД Україна втратила ча­стину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало під­приємств через відсутність комплектувальних виробів тощо. Росія значною мірою втратила інтерес до виготов­лених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також випла­вленого металу тощо внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не мо­жуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за за­рубіжні аналоги на 30—50 %.

По-друге, зберігається недосконала структура експорту Украї­ни, в який паливно-сировинна група товарів і товари народного споживання становлять понад 90 %.

По-третє, в структурі експорту низькою є частка машин, об­ладнання, об'єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату України, тільки 0,5 % від загальної кількості ви­роблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на світовому ринку.

Слід визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спе­ціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої про­дукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудуван­ня, літакобудування, в ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів. В Україні необхідно налагодити виробництво імпортозамінної продукції, зокрема такої, як зернові, кормо- та картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, авто­мобілі та ін.

По-четверте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найва­жливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній діяльності. Нині Україна згідно з оцінкою міжнародних експертів за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце у світі.

По-п’яте, важливо налагодити надійний державний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і все­бічний контроль за експортом та імпортом товарів.

Наши рекомендации