Глобальні проблеми сучасності: сутність, класифікація та процеси їх загострення.

Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.

Класифікація глобальних проблем:

1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Кожна з названих глобальних проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил, географічним положенням країн, рівня прогресу техніки, природно - кліматичними умовами, тобто матеріальним змістом суспільного способу виробництва, а з іншого боку, - специфічною суспільною формою, особливостями розвитку відносин власності. При численності глобальних проблем їм притаманні причинно-наслідкові зв’язки, які визначають розвиток технологічного способу виробництва.

Демографічна проблема. Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична.

Екологічна проблема. Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським відношенням людини до природи, що проявляється у масовій вирубці лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні шкідливими відходами прісної води.

Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. Проте енергетичні ресурси планети обмежені. З точки зору матеріально-речового змісту основними причинами загострення паливно-енергетичної та сировинної проблем є зростання масштабів залучення у виробничий процес природних ресурсів та їх обмежена кількість на планеті.

Демографічні проблеми.

Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Так, якщо темпи приросту населення в країнах, що розвиваються протягом ХХ ст. складав близько 2,5% в рік, то в розвинених країнах не перевищував 1%. Це стало причиною того, що в Африці, Азії і Латинській Америці близько 1 млрд. чол. живуть в умовах абсолютної бідності, близько 250 млн. дітей хронічно недоїдають, а від голоду і недоїдання щорічно помирає майже 40 млн. чол. Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливою причиною загострення глобальних проблем з точки зору матеріально-речового змісту є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, а також екологічно чистих технологій. Внаслідок цього з природної речовини, яка залучається у виробничий процес лише 1,5% приймає форму кінцевого продукту. За прогнозам експертів ООН, до 2025 року населення світу досягне 8,3 млрд. людей. На земній кулі щорічно народжується більш ніж 130млн. людей, вмирає 50млн.; таким чином, приріст населення складає близько 80млн. людей. Як показує досвід цілого ряду країн, зниження темпів росту населення залежить від багатьох факторів. До таких факторів належать забезпечення всього населення житлом належної якості, повна зайнятість, вільний доступ до освіти і медичного обслуговування. Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації с/г, без розвитку освіти, рішення соціальних питання. Дослідження, проведені в останні роки у деяких країнах Азії та Латинської Америки, показують, що там, де рівень економічного і соціального розвитку більш низький, де більшість населення безграмотне, народжуваність дуже висока, хоча у багатьох з них проводиться політика по регулюванню народжуваності, і навпаки, налице її зниження при прогресивних економічних перетворень.
Не менш актуальний зв’язок між ростом світового населення та такими глобальними проблемами, як забезпечення людства природними ресурсами та забруднення навколишнього середовища. Швидкий ріст сільського населення вже привів у багатьох країнах що розвиваються до такого „тиску” на природні ресурси(ґрунту, рослинності, тваринного світу, прісної води тощо), який у деяких районах підірвало їх здатність до самовідновлення. Зараз вживання різних природних ресурсів для промислового виробництва в країнах що розвиваються з розрахунку на душу населення в 10-20 раз менше, ніж у розвинутих. Однак, припустимо, що з часом ці країни стануть економічно розвинутими і досягнуть такого ж рівня даного показника, як у наші часи в Зх.Європі, їх потреби в енергії та сировині виявились в абсолютних величинах приблизно у 10разів більше, ніж зараз у всіх країнах Європейської спілки. Якщо ж врахувати темпи росту населення країн що розвиваються, то їх потенційні потреби в природних ресурсах повинні були б подвоїтись до 2025року, та відповідно могло б значно зростати і забруднення навколишнього середовища промислового виробництва.За даними ООН, при задоволенні потреб, відповідних до сучасного західного суспільства, сировини та енергії вистачить тільки на 1млрд. людей, якраз на населення США, Зх.Європи та Японії. Через те, ці країни стали називати „золотим мільярдом”. Всі разом вони споживають більше половини енергії, 70%металів, утворюють 3/4 від всієї маси відходів, з них:США споживають близько 40% світових природних ресурсів, виділяє понад 60% всіх забруднень. Значна кількість відходів залишається в країнах, добуваючих сировину для „золотого мільярду”. Прирости населення в різних регіонах різні. Переважаюча більшість населення живе в країнах, що розвиваються. В 1990 р. у цій групі країн проживало 4087 млн осіб (разом з Китаєм). До 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд осіб, що становитиме 95% приросту населення світу. Таких темпів приросту країни цієї групи не мали навіть у 60-ті роки XX ст., на які припадає пік природного приросту населення. Особливо динамічно зростає населення в країнах Африки, де природний приріст становить 3%: на рік, тобто 10 мли осіб щорічно. Середньорічні темпи природного приросту населення країн Азії і Латинської Америки становлять 1,8%, серед яких виділяються Індія, країни Західної і Південної Азії, Центральної Америки і Андської групи. Кількість населення економічно розвинених регіонів світу знизилося із 33,1% у середині XX ст., до 24,1% в останній чверті століття; за прогнозними розрахунками ООН спад триватиме й далі. Особливо це стосується розвинених країн, що входять до Організації економічного співробітницт­ва і розвитку — 20% в 1950 р. і 14% наприкінці століття. В той же час відбулося зростання цього показника в країнах Азії, Африки, Латинської Америки — з 66,9%. у 1950 р. до 79,5%, у 2000 р. Прогнозні розрахунки ООН свідчать, що навіть якщо найбільш бідними в економічному розвитку залишаться лише країни Південної Азі і і Африки, їх частка в населенні світу до кінця XXI ст. перевищить 60%. Глобальністьпроблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, і нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.

Продовольчі проблеми.

Світова продовольча проблема визнана глобальною проблемою людства. Сьогодні від недоїдання страждає майже п’ята частина населення планети. 800 млн. людей знаходяться на крок від смерті саме через цю проблему. На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку світового співтовариства дуже важливо домогтися надійного забезпечення населення земної кулі продуктами харчування. Продовольство постійне виступає необхідною і безальтернативною частиною фонду життєвих засобів , і наростання по тим або інших причинах його дефіциту справедливо сприймається як нещастя, що вимагає швидких дій. Закономірно, що продовольча проблема має давні історичні корені і при своєму загостренні неминуче породжувала на всіх континентах серйозну погрозу здоров'ю і самому існуванню їхніх жителів, а також нормальному функціонуванню господарського механізму. Вона придбала нині глобальну значимість із причин гуманістичної властивості й у силу цілісності сучасного світу , де ще широко зберігаються голод і недоїдання, боротьба з якими взаємозалежна з настільки ж нелегкою й актуальною задачею подолання економічної відсталості колишніх колоній і залежних територій Найбільше гостро проблема дефіциту продуктів харчування коштує в багатьох країнах, що розвиваються, (до них по статистиці ООН відноситься і ряд постсоціалістичних держав). Зокрема , до числа найбільш нужденних країн, де середньо душове споживання продовольства по енергетичній цінності складає менш 2000 ккал у день і продовжує знижуватися, Того і Монголія. У той же час у ряді країн, що розвиваються, рівень споживання на душу населення в даний час перевищує 3000ккал у день, тобто знаходиться на цілком прийнятному рівні Іншим найважливішим аспектом продовольчої проблеми є незбалансованість харчування . Так деяких країн характерно не стільки зниження енергетичної цінності споживаного продовольства (протягом 90-х рр. - з 2500 до 2300 ккал у день), скільки погіршення структури харчування . Іншими словами, душове споживання найбільш важливих видів продовольства знаходиться значно нижче медичних норм, що рекомендуються для повноцінного харчування , і продовжує скорочуватися. Основною причиною голоду і передчасної смерті через недоїдання є бідність, який піддана п'ята частина населення світу . Тому з економічної точки зору варто забезпечити бідняків достатнім заробітком або землею, а фермерам повинні бути надані економічні стимули для виробництва харчових ресурсів. І, звичайно, потрібно здійснювати керування світовим господарством таким чином, щоб знизити рівень шкідливого впливу на навколишнє середовище. Продовольча проблема є багатоплановою. Вона, одночасно природна і соціально-економічна, відбивається ледве чи не на всіх сторонах життя суспільства, представляє собою велику загрозу для багатьох дестяків держав. Останнім часом навіть з’явився навіть такий термін як продовольча безпека. Цій проблемі присвячена маса літератури на різних мовах світу. Вперше її розглянув Томас Мальтус у 1824. Через 130 років вийшла серйозна робота на цю тему - книга бразильського фізіолога і антрополога Жозуе де Кастро “Географія голоду”. В наші дні авторитетними міжнародними організаціями визначені медицинські норми харчування людей і, відповідно самі поняття голод і недоїдання. За їх оцінками, приблизна норма харчування для однієї людини повина складати 2400-2500 ккал в день. Деякі ж вчені вважають, що “середньостатичному” жителю Землі для нормальної життєдіяльності потрібно 2700-2800 ккал в день. Зрозуміло, цей показник може дещо варіювати в залежності від статі, віку, виду роботи, природно-кліматичних умов та деяких інших факторів. Явно виражене недоїдання настає, коли він опускається нижче 1800 ккал, а яскравий голод – коли переходить критичну позначку 1000 ккал в день. Харчування, при якому не вистачає не лише калорий, але й білків (в першу чергу тваринного походження), а також жирів, вітамінів, мікроелементів, називають неповноцінним, або ж прихованим голодом.

Протягом XX ст. кількісні показники харчування суттєво поліпшились. Ще в середині 30-х рр. середнє споживання на одну людину складало 2100 ккал, зараз це вже приблизно 2700 ккал. Звичайно, такий приріст не є випадковістю. За ним стоїть перш за все помітне збільшення світового вирбництва зерна, яке багато в чому завдячує “зеленій революції” у країнах, що розвиваються та біотехнологічній революції у розвинених країнах. Також не останню роль при цьому зіграли розширення зрошуваних площ, вдосконалення методів селекції та засобів агротехніки. Варто зауважити, що у 50-80 рр. виробництво зерна у світі випереджало ріст населення – не дивлячись на пік демографічного вибуху; кардинальні зміни сталися і в двох інших важливих галузях забезпечення продовольством – виробництві м’яса та морепродуктів. Не зважаючи на перераховані успіхи продовольча проблема і зараз стоїть надзвичайно гостро. Навіть у благополучні в плані урожайності роки ставалися світові продовольчі кризи, коли продовольча безпека багатьох країн опинялась під загрозою, а запаси продовольства скорочувались до критичних позначок. В 90-х роках відбулося різке уповільнення світового приросту зерна, так що приріст населення знову став його випереджати. Причини цього явища слід шукати в скороченні орних земель, які просто перетворюються в пустелі. Це призвело до малоземелля та безземелля селян, дефіциту прісної води, гострої нестачі матеріально-фінансових ресурсів більшості країн світу. Ось чому абсолютні показники, що характеризують голод і недоїдання залишаються такими небезпечно високими. За даними ФАО, загальна чисельність голодуючих у 80-х рр. складала 550-580 млн. Від хронічного недоїдання на початку 70-х страждали 920 млн. чол. Щороку через голод, недоїдання та супутні їм хвороби помирають приблизно 40 млн. чол, з них 13 млн. – діти. Те саме можна сказати і про відносні показники. Ще в кінці 20-х рр. Ліга Націй опублікувала дані, згідно з якими 2/3 населення планети голодували або недоїдали. В 70-х роках голодували і хронічно недоїдали 36% жителів Землі. І хоча в 90-х рр. їх доля зменшилась до 25%, вона все ще залишається жахливою. Окрім кількісних, необхідно враховувати і якісні показники харчування людей, структури їх раціону. За медицинськими нормами цей раціон повинен включати не менше 100 г білків на день. Неповноцінне харчування знижує роботоздатність і слугує причиною багатьох захворювань. Зараз у світі необхідної кількості мікроелементів і вітамінів не отримують приблизно 40 % населення. Питання різноманітних типів харчування широко висвітлені в літературі. Можна згадати американського географа Г.Керіеллі, який на світовій карті виділив пшеничний, рисовий, кукурузний, просово-сорговий та деякі інші види харчування. Для економічно розвинених країн явище голоду і недоїдання в цілому вже не характерне. Ці країни нині виробляють і споживають більш ніж ¾ світового продовольства, хоча в них проживають лише 15 % населення Землі. В більшості цих країн середня калорійність харчування перевищує 3000 ккал на добу, а в деяких і 3500. У зв’язку з цим останнім часом в літературі багато уваги приділяється вже проблемі переїдання, в результаті якого знову ж таки знижується працездатність і скорочується тривалість життя. Загальне число осіб, котрі переїдають оцінюється приблизно в 600 млн, лише в США під цю категорію потрапляють 100 млн чол, або більше половини всіх жителів віком від 20 років і старше. Така ж проблема постала перед Великобританією та деякими іншими світовими країнами. Можна додати, що раціон розвинених країн такоєж відрізняється великою різноманітністю. Хоча всі вони (крім Японії) мають “пшеничний” тип харчування, але у якості джерел калорій поєднуються пшениця, картопля, цукор, м’ясо, рослинні і тваринні жири, а у якості джерел протеїнів - м’ясні, молочні і рибні продукти. Хоча і всередині цієї групи є певні внутрішні розбіжності. Так, говорять про американський тип харчування, характерний для США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а останнім часом і для деяких країн Європи. Недостатня забезпеченість продовольством негативно впливає на показники середньї тривалості життя людей. Вона відбивається на їх здоров’ї, фізичній працездатності, імунітеті, адаптації до сучасних високотехнологічних виробничих процесів. До числа хвороб, викликаних калорійно-білковою недостатністю, належать: квашиоркор – захворювання, пов’язане з нестачею білкового харчування, хвороби очей, анемія. В країнах із поширеним вживанням полірованого (очищеного від оболонки) рису широке розповсюдження отримали хвороби, викликані недоліком вітаміну В1. Крайнім виявом нестачі якого є хвороба бері-бері. На Землі існує обширний пояс голоду та недоїдання, що протягається по обидві сторони від екватору. Цей пояс починається в Південній Америці, охоплює більшу частину Африки, а потім продовжується в Азії. Єпіцентр цього поясу вже давно знаходиться в Тропічній Африці, найбіднішому регіоні світу. На початку 70-х років в Африці нараховувалось 90 млн. голодуючих, в середині 80-х – 140 млн., а в середині 90-х років – 210 млн. В цьому регіоні є країни, де частка голодаючих і недоїдаючих людей у вьому населенні перевищує 40% (Чад, Сомалі, Уганда, Мозамбік) або складає від 30 до 40% (Ефіопія, Малі, ДР Конго, Замбія). Не дивлячись на досягнення “зеленої революції”, досить складна продовольча ситуація зберігається в Південно-Західній, Південній та Південно-Східній Азії. Так, в Південній та Південно-Східній Азії загальна чисельність голодуючих в 70 – 80-х роках була на рівні 280-290 млн. чоловік, а в дев’яностих показник мало змінився. За деякими даними, в першій половині 90-х років в Непалі до категорії недоїдаючих належало 70% всього населення, в Індії – більше 60%, в Пакистані та Індонезії – 40%. В друці можна зустріти й таку цікаву статистику: середній американець за рік з’їдає 174 яйця, а індієць – всьго 25 (або одне яйце в два тижні). В країнах Південної Азії лише 2% споживаних білків припадає на м’ясо. Багато міжнародних експертів сходяться в тім , що виробництво продовольства у світі в найближчі 20 років буде здатно в цілому задовольнити попит населення на продукти харчування , навіть якщо населення планети буде щорічно зростати на 80 млн. чоловік. При цьому попит на продовольство в розвитих країнах, де він і так досить високий, залишиться приблизно на сучасному рівні (зміни торкнуться головним чином структури споживання і якості продуктів). У той же час зусилля світового співтовариства за рішенням продовольчої проблеми приведуть , як передбачається, до реального росту споживання продовольства в країнах, де спостерігається його недостача, тобто в ряді держав Азії, Африки і Латинської Америки, а також Східної Європи. Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему: природні умови і розміщення населення. Сюди відносять загальну пло­щу та структуру сільськогосподарських угідь, визначають сільськогоспо­дарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо;

світовий транспорт і зв'язок, що забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок (залізничний транспорт, міжнародний автомобільний транспорт, розвиток судноплавства, наявність сучасних за­собів зв'язку);

політична ситуація у світі (розстановка політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об'єднань і навіть використання поставок продо­вольства у політичних цілях);

світова економіка і торгівля у їх єдності (продовольство як складова частина торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг (система безготівкових розрахунків).

Серед природних чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, визначальною є земля. Однак не вся земля придатна для вирощування сільськогосподарських культур. Структура її використання в державах і районах світу дуже різна. Тому встановлено, що вирішити продовольчу проблему молоді суверенні дер­жави "третього світу" можуть двома шляхами. Цо-перше, екстенсивним шляхом, за рахунок освоєння нових земель і, по-друге, інтенсивним, тоб­то шляхом підвищення продуктивності використовуваних земель, що при­веде до збільшення виробництва продовольства з одиниці площі. Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20% харчових білків тваринного походження. Оскільки можливості розширення сільськогосподарського виробницт­ва в більшості країн світу обмежені, а інтенсифікація виробництва продовольства вимагає значних затрат, що викликає ріст цін, то особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі. Таким чином, продовольча проблема має всі підстави для її вирішення. Ця проблема повинна зводитися не до зменшення кількості населення, а до впровадження економічних реформ, перш за все в країнах, що розви­ваються.

Екологічні проблеми.

Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським відношенням людини до природи, що проявляється у масовій вирубці лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні шкідливими відходами прісної води. Щорічно у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних. Порівняно з початком ХХ ст. споживання прісної води зросло більше, ніж в 7 разів і у 90-х рр. складало майже 300 кубометрів в рік на людину. Враховуючи, що чверть людства відчуває нестачу прісної води, проблема забезпечення населення якісною питною водою висувається на перше місце. При цьому за даними Світової організації з охорони здоров’я, виникнення близько 80% різноманітних захворювань пов’язане зі споживанням неякісної питної води. Злочинно халатне відношення людей до природи спостерігається і у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. кв. км землі, а на сьогодні щорічно втрачає близько 6-7 млн. га родючих земель. З початку 70-х років розпочалася екологічна криза, яка означає різне загострення протиріч між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин. У 70-80-х роках XX ст. учені все частіше стали фіксувати зменшення концентрації озону (О3,) у стратосфері, особливо над полярними і приполяр­ними районами. Це явище отримало назву озонових дір. Вони небезпечні тим, що зменшення вмісту О3 дає змогу вільно проникати на поверхню Землі ультрафіолетовим променям, які є шкідливими для живих організ­мів. Зменшення вмісту озону спричинене викидами різних речовин, насам­перед фреонів (вони використовуються у холодильниках і морозильниках) і розпилювачів. Крім зменшення викидів цих речовин, проблему "озонових дір" можна вирішити за допомогою спеціальних приладів — озонаторів. Адже О;і утворюється в природі під час гроз (проходження у повітрі елек­тричних розрядів), тому технологія виготовлення такого приладу проста. Але робота озонаторів вимагає величезної кількості електроенергії і, від­повідно, коштів. Для тих регіонів світу, де електроенергетика базується на спалюванні великої кількості вугілля, актуальною є проблема "кислотних дощів". Уперше з цією проблемою зіткнулися на Північному Сході США, у Вели­кобританії і Німеччині. Зараз кислотні дощі завдають значної шкоди екосис­темам Центральної і Східної Європи, скандинавських країн, багатьох районів Росії, Китаю та Індії. У викопному паливі, крім вуглеводів, завжди є домішки сірки, фос­фору та багатьох інших елементів. Так, у сирій нафті міститься від 0,1 до 5,5% сірки, а у різних сортах вугілля від 0,2 до 7% сірки. При спалюванні ці елементи, так само, як і азот, що міститься в повітрі, утворюють оки­сли. У результаті різноманітних фізико-хімічних процесів окисли сірки, азоту, фосфору перетворюються в кислоти, які разом з атмосферними опадами потрапляють на поверхню землі. Тоді як рН* дистильованої води становить 7, кислотність опадів у доіндустріальні часи була 5,2-5,6 (за аналізом льодів Антарктиди і Гренландії), то в багатьох сучасних промис­лових районах рН дощових вод становить від 3,5 до 4,5. Особливо небезпе­чними значення рН бувають у густому тумані під час смогів. У Лос-Андже­лесі була зафіксована рН-2, а під час трагічного лондонського смогу 1952 р. рН становила всього 1,6 (для порівняння рН лимонного соку 2). Потрапля­ючи в ґрунти, кислотні дощі зменшують в них кількість поживних сумішей калію, кальцію, магнію, гнітюче впливають на ріст рослин, а інколи при­водять до їх повної загибелі. Найбільш чутливо на випадання таких опадів реагують хвойні ліси, які знаходяться в пригніченому стані на великих просторах Західної і Центральної Європи та північного сходу США. Негативно впливають кислотні дощі і на органічний світ водойм. Спочатку зникають планктонні організми, потім гине риба, яка не має корму, а при ще нижчих значеннях рН розм'якшуються панцирі ракоподібних і молюсків. Значних збитків завдають окисли і кислоти сірки також матеріа­лам і спорудам. Посилюється корозія чорних і кольорових металів, мармур і вапняки внаслідок хімічних реакцій перетворюються у гіпс. Це особливо несприятливо позначається на стані архітектурно-історичних пам'ятників європейських країн, які, простоявши століття або навіть тисячоліття, мо­жуть бути зруйновані за кілька десятків років (Парфенон в Афінах, будів­лі в імператорському Римі, середньовічні статуї і храми багатьох міст Іта­лії, Франції і Німеччини). Важливими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату і виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище, виходу людської діяльності за межі планети у космічний простір, втягування у виробничий процес всіх складових біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озоновий шар над планетою різко зменшується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодовиків Арктики, затоплення більшої частини населених пунктів Землі, посилення ураганів інше. Ще однією ознакою екологічної кризи є проблема відходів внаслідок виробничої діяльності людини. Значні відходи накопичуються у Світовому океані. Океанський планктон щорічно поглинає близько 50 млрд. т вуглекислого газу, значна частина якого осідає на дно. Цей процес суттєво впливає на зростання вмісту вуглекислого газу в атмосфері планети. Експорт отруйних речовин складає на сьогодні більше 3 млн. т. в рік. Шляхи вирішення екологічної проблеми. Основними шляхами вирішення екологічної проблеми з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше;

структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

необхідність створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу. Це потребує значних державних витрат на природоохоронні заходи. Але якщо у США і Німеччині на ці цілі використовується щорічно до 2% ВВП, в Японії – 3%, то в колишньому СРСР – лише 1,2%;

розробка всіма країнами конкретних заходів з дотримання екологічних стандартів – чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

вивчення запасів всіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, сьогодні розвіданий неглибокий шар Землі – до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, та на дні Світового океану;

інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі господарства. Для вирішення проблеми голоду в цих країнах необхідно розширювати посівні площі, впроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво та рослинництво;

пошук ефективних методів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд. чол. на початок ХХІІ ст.;

призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання;

формування у людей екологічного світогляду, що дозволило б розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як в рамках окремих країн, так і на міжнаціональному рівнях;

комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі про відходи. Так, в США, Франції та інших країнах уряд зобов’язаний надавати підприємствам і організаціям технічну і фінансову допомогу у переробці відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт в даній сфері, поширенні передового досвіду інше. З цією метою використовуються податкові пільги, надання субсидій, зниження тарифів на перевезення вторинної сировини тощо;

нарощування екологічних інвестицій. Так, в Австрії такі інвестиції складають більше 15% всіх капіталовкладень.