Економічні закони: сутність, об’єктивний характер, різновиди. Економічні категорії.

Вивчення економічної теорії передбачає курси політекономії, мікроекономіки, макроекономіки, історії економічної думки. Тому дуже важливо зрозуміти особливості підходу до аналізу економічного життя, що розглядається в межах курсу політекономії, у порівнянні з курсом мікроекономіки, котра разом з макроекономікою входить до складу дисципліни “економікс”. В класичній політекономії представлені ідеї Сміта, Рікардо, Маркса, а в економікс – ідеї Джевонса, Маршалла, Менгера, Візера, Кейнса тощо.

Працюючи над економічною теорією, вчені-економісти з’ясовували такі питання:

1) Які головні чинники зростання виробництва і продуктивності праці, мотиви і стимули господарчої діяльності людини?

2) Що є джерелом багатства: торгівля? Земля? Праця?

3) Які існують закони розподілу результатів виробництва, що визначають частку соціальних груп, класів і джерело конкретних доходів?

4) Які існують закони обміну, що лежать в основі обміну товарами?

Ці ж питання будуть цікавити і нас в курсі політекономії.

В класичній політекономії акцент був зроблений на глибинній, суттєвій стороні економічного життя, на об’єктивних, тобто незалежних від волі та свідомості людей, виробничих відносинах і притаманних їм економічних законах. Маркс розглядав виробничі відносини і економічні закони на різних ступінях розвитку суспільства. У центрі уваги були відносини класів з приводу власності на засоби виробництва, розподілу результатів виробництва. Трудова теорія вартості Маркса, що була створена на основі праць Сміта і Рікардо, бачила джерело вартості товарів і доходів членів капіталістичного суспільства в праці найманих робітників, висвітлювала, головним чином, причинно-наслідкові зв’язки у розвинутому товарному господарстві (капіталізмі).

Предмет класичної політекономії – глибинна, суттєва сторона економічного життя, об’єктивні, тобто незалежні від волі та свідомості людей виробничі відносини та притаманні їм економічні закони (більш детально їхні визначення були вже раніше розглянуті).

Термін “економікс” (англ. “економічна теорія”, “економіка”) став розповсюдженим наприкінці ХІХ сторіччя. Особливо цьому сприяла праця англійського економіста Альфреда Маршалла “Принципи економікс”. Вважалось, що економікс, на відміну від політекономії, абстрагується від класових, ідеологічних сторін економіки і займається лише проблемами ефективного функціонування економіки, раціональної поведінки суб’єктів ринкових відносин.

В економікс акцент був зроблений на господарчі відносини, що представляють виробничі відносини на більш поверховому рівні існування. На цьому рівні виробничі відносини значною мірою відображають вплив суб’єктивного фактору, опосередкуються правом, проявляються через конкретні господарчо-організаційні форми. При вивченні господарчих відносин правові, організаційні, психологічні аспекти економічного життя стають об’єктом дослідження.

Важливе місце в економікс займають теорія граничної корисності, що пояснює вартість товарів граничною корисністю, і теорія граничної продуктивності (економічний напрямок – маржиналізм, назва від англ. слова «граничний»). Обґрунтування і розвиток цих теорій здійснювали представники неокласичного напрямку економічної теорії – англ. Джевонс (1835-1882), Маршалл (1842-1924), австр.: Менгер (1840-1921), Візер (1851-1926), Бем-Баверк (1851-1914), швейц. Вальрас (1834-1910), америк. Кларк (1847-1938), швед Вікселль (1851-1926).

Центральною проблемою економікс є проблема ефективності – як використати обмежені економічні ресурси, які можуть використовуватись в альтернативних цілях, щоб отримати максимальний корисний ефект, тобто максимальне задоволення безмежних потреб суспільства.

В економікс вивчається, головним чином, функціональний аспект економічного життя, взаємодія, взаємозв’язок економічних суб’єктів і об’єктів. Тому економікс часто називають функціональною економічною теорією. Власність і розподіл знову створеної вартості розглядаються економікс серед багатьох інших чинників, що впливають на економічну ефективність. В межах цієї дисципліни розробляються способи узгодження різних економічних інтересів шляхом компромісу, без руйнування суспільних відносин.

Економікс – це суспільна наука, що досліджує поведінку людей в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених економічних ресурсів, що досліджує проблему такого використання обмежених ресурсів, при якому забезпечується максимальне задоволення матеріальних потреб суспільства.

Економікс включає в себе мікроекономіку і макроекономіку, що досліджують економіку на різних рівнях.

Мікроекономіка досліджує процеси прийняття рішень домашніми господарствами і фірмами та їх взаємодію на ринках товарів, послуг, економічних ресурсів. Мікроекономіка має справу з конкретними економічними одиницями, аналізує принципи їхньої раціональної поведінки. Вона займається такими питаннями як доходи і видатки окремих домогосподарств і фірм; умови раціонального розподілу обмеженого бюджету домогосподарства; умови максимізації прибутку фірми; формування ринкової ціни на певний товар, послугу чи економічний ресурс у зв’язку з попитом і пропозицією на цьому ринку; яким чином на економічні одиниці впливає політика уряду.

Макроекономіка досліджує економіку як ціле, з’ясовує зв’язок між її секторами (споживацький сектор чи сектор домогосподарств, підприємницький сектор, державний сектор, міжнародний сектор), економічні цикли, інфляцію, безробіття, економічне зростання, державний бюджет, фіскальну і монетарну політики. Показники, що необхідні для такого аналізу, вже стосуються не окремих економічних одиниць, а економіки в цілому (агрегати) – ВВП (валовий внутрішній продукт), ВНП (валовий національний продукт), національний доход, рівень інфляції, рівень безробіття.

Функції політекономії (а також мікроекономіки та макроекономіки):

1) теоретико-пізнавальна – пояснює сутність, закони, принципи економічної діяльності;

2) світоглядна – формує систему наукових поглядів на економічну реальність і місце в ній окремої людини, класів, соціальних груп, на основі чого люди усвідомлено будують свою діяльність;

3) методологічна – теоретичні положення політекономії, мікроекономіки, макроекономіки кладуться в основу конкретних економічних наук (економічна статистика, економіка труда, економіка промисловості, економіка підприємства, менеджмент, маркетинг);

4) практична – дає наукове обґрунтування економічної політики держави.

Наши рекомендации