Валютний ринок. Види валютних операцій на валютному ринку

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту.

Без такої можливості контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов‘язань, платежів за міжнародними розрахунками, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов‘язань.

Такий ринок заведено називати валютним.

Проте на валютному ринку купують і подають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей:

для спекулятивних операцій,

операцій хеджування валютних ризиків тощо.

Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрхунково – платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому урівноважується попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів і механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно купити - продати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має всі елементи звичайного ринку:

- об‘єкти і суб‘єкти,

- попит і пропозицію,

- ціну,

- особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об‘єктомкупівлі – продажу на цьому ринку є валюта та валютні цінності.

Суб‘єктами валютного ринку можуть бути будь – які економічні агенти

- юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти;

- посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які зводять продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі – продажу.

Спільним для всіх суб’єктів валютного ринку є бажання одер­жати прибуток від своїх операцій.

Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб’єктами валютного ринку є:

¾ підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);

¾ інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;

¾ спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;

¾ хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;

¾ посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.

Провідне місце серед посередників валютного ринку займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти.

Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності.

Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти,а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валютуяк бажання купити певну її суму, а під пропозицією — пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.

Ціною на валютному ринку є валютний курс.

Під валютними операціями звичайно розуміють будь – які платежі, пов‘язані з переміщенням валютних цінностей між суб‘єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за кількома критеріями:

1. За терміном здійснення платежу з купівлі – продажу валюти:

- касові, або операції з негайною поставкою;

- строкові.

2. За цільовим призначенням:

- операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

- операції з метою страхування від валютних ризиків(операції хеджування);

- операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

3. За формою здійснення:

— безготівкові;

— готівкові.

4. За масштабами операцій:

— оптові (здійснюються між банками);

— роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Касові операції полягають у купівлі – продажі валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання годи за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше – на другий робочий день.

Ця остання угода називається “спот”, а касові операції на цій умові – “операції спот”. Операції спот дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Строкові валютні операції полягають у купівлі – продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні

Ці операції, в свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення:

- форвардні,

- ф‘ючерсні,

- опціонні

- та їх похідні.

Строкові операції на валютних ринках з’явилися відносно недавно (в 70—80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого — одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну сил протягом певного часу (від написання до оплати) і самі стають об‘єктом купівлі – продажу на валютних ринках.

Ці документи називаються деривативами. До них належать передусім форвардні та ф‘ючерсні контракти, опціони.

Форвардні операції – це строкові валютні операції, оформлені угодою між двома суб‘єктами, в якій зазначається сума валюти, термін поставки валюти та курс, визначений у момент укладання контракт.у

У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1,2,3,6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курс спот, тобто фактично діючого на момент укладання контракту, і надбавок чи знижок, пов‘язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються.

Ця різниця називається форвардною маржею, і пов‘язана з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів.

Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижче від курсу спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента – за вищим від курсу спот (продаж з премією).