Заступник голови Федерації професійних спілок України

Цілком упевнений, що ми могли би сказати, що у нас є системна політична криза, причому перманентна, і це сьогодні найголовніший стримуючий фактор подолання фінансово-економічної кризи. Якщо ця перешкода не буде усунена, нічого не відбудеться.

Друга загроза, що фінансова криза перейшла в економічну, економічна переходить в соціальну кризу. Соціальна криза означає, що соціум може здійснити дії, які можуть мати наслідки або соціального вибуху, або інших соціальних збурень. Тому я думаю: відверто кажучи, а скільки нам часу відведено, щоб розмірковувати, що таке криза, які визначені дефініції, чи насправді швидкі і ефективні механізми будуть застосовані для подолання кризи? Проілюструю це на секторі, яким опікуються профспілки. Ми опікуємося питаннями найманої робочої сили. Фактично сьогодні становим хребтом, який поки що убезпечує стабільність, є 10,5 мільйона найманих працівників, які забезпечують добробут інших 34-35 мільйонів населення України. Найманих працівників в період кризи 90-х років було втрачено більш ніж половину, тобто 10 мільйонів втрачено тих, хто створював додану вартість. Якщо криза вдарить по найманих працівниках, фактично економіка України залишиться без найважливішого - трудового ресурсу.

Стосовно безробіття. З нашої точки зору, сьогодні є напруга на ринку праці. Кількість людей, які звернулися до державної служби зайнятості, дійсно збільшилась на 40 %, але вона є некритичною. Якщо виходити з виміру оцінки безробіття в Україні, це приблизно 6,5 %, тоді як, скажімо, Америка, яка десятиліттями мала 5 %, зараз має 7 %, Іспанія - 14 %, Німеччина, Франція - в півтора разу більше, ніж в Україні. Критичним є те, де ми втратимо людей, бо фактично ринок праці є непрозорим. Щодо 10,5 мільйона людей можна відстежити, скільки вони працюють, якими є продуктивність праці, зайнятість. Проте економічно активним населенням в Україні є 21 мільйон. 11 мільйонів неможливо відстежити: 3 мільйони самозайняті і невідомо, чим займаються, 4,7 мільйона - у тіньовій економіці, або так звана «неформальна» зайнятість.

В нас величезний «резервуар», де люди не легалізують свою незайнятість, а ідуть і шукають своє місце. В 90-ті роки вони знайшли собі заняття, тому що почали «вживатися» в малий бізнес, в кооперативи. Зараз цього ресурсу немає, тому що паралізована вся економічна система і це вже небезпечно не тільки для тих, які стаціонарно зайняті, а й для тих, хто мав своє джерело існування, а сьогодні фактично його позбавлені. Це соціальна складова напруги і можливих соціальних вибухів. Коли в Макіївці закрили металургійний комбінат, власник хотів 7 тис. працівників з 9 тис. одночасно викинути на вулицю. Там профспілки знайшли компроміс – 1800 скоротили, видали по 20 середніх заробітних плат, нібито поки що вгамували напругу. Проте підприємство не працює.

Друга небезпека - те, що люди тимчасово не працюють, знаходячись у так званих безоплатних відпустках, плюс часткове безробіття, це до тих 900 тис. безробітних ще 1,8 млн людей. Це фактично незадіяний колосальний ресурс.

Щодо виходу із кризи. Нещодавно українська делегація була на 8-й Регіональній європейській конференції в Лісабоні, де були присутні представники 51 країни Європи і Центральної Азії. Парадигма виходу з кризи полягає в тому, щоб оживити споживчий попит. Це - найголовніша проблема. Інструменти можуть бути різні, причому вони є універсальними, проте я просив би економістів враховувати соціальну структуру українців. Всі ви говорите правильні речі. Виступаєте проти 13 % податку на імпорт, посилаючись на свободи СОТ. Але якщо сьогодні 5 мільйонів тон вугілля завозиться в Україну, а вугілля на складах України горить, люди страйкують, і українські шахтарі не мають шматка хліба, давайте думати про те, як задіяти потенціал і ресурси, які є в Україні. Якщо руда з Бразилії й інших країн завозиться в Україну, а рудокопи стоять, давайте думати. Наші парламентарі говорили: дайте повну лібералізацію, дайте бізнесу свободу. Проте держава має взяти ситуацію під контроль. Коли «дерибанили» економіку, вивозили кошти в офшори, ніхто не питав державу, створили неефективну структуру економіки – ніхто не питав державу. Тепер, коли стало погано, всі до Уряду, як маленькі діти до мамки, і малий, і великий бізнес – підтримайте. Тому, якщо роль держави є, вона має бути фіксованою і чітко зрозумілою.

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О.:

Ответ для А. И. Пасхавера. Мне нравится ход ваших мыслей относительно того, где будет «дно». Большинство экспертов «дна» пока не видят, оно не просматривается. Цикл бывает V-образный и L-образный. Похоже, что с октября, когда экономика начала уходить в спад, цикл был V-образный, то есть медленный, «мягкая посадка». Ожидалось, что довольно быстро наступит и выход. Этот V-образный сценарий известен в макроэкономической литературе. Мое мнение состоит в том, что в январе возникает перспектива L-образного сценария, во всяком случае, по промышленности. «L» - это резкий обвал и долгая «стагфляция»… Хотя термин «стагфляция», как и соответствующее понятие, не существует. Это неологизм. Или стагнация, или депрессия. А что такое «стагфляция», честно говоря, никто не знает. Это непонятно, почему растут цены при «охлаждающейся» экономике. Поэтому, похоже, что у нас для промышленности будет L-образный сценарий: то есть, на протяжении всего года будет резкий спад, и «дна» в этом году мы не почувствуем.

Что касается других отраслей, то мой прогноз таков: я думаю, что в марте экономика официально может быть зарегистрирована как вошедшая в спад. То есть, если следовать международным стандартам, два месяца спада ВВП следует называть полномасштабной рецессией. У нас был один квартал спада ВВП: 13 % к предыдущему кварталу и 10 % к четвертому кварталу прошлого года. Если в марте повышательная коррекция не будет такой, которая «переплюнет» спад февраля и января, тогда в марте экономика полностью войдет в кризис. Но поскольку Госкомстат уже по месяцам не считает ВВП, а даст квартальную статистику только в мае, мы формально, если быть хоть как-то причастными к международным стандартам, не имеем оснований говорить, что мы вошли в рецессию. Хотя, повторюсь, одна треть отраслей - уже в рецессии.

Второе, что касается возможности снизить процентные ставки. Да, процентные ставки снижают там, где кризис ликвидности. Накачивают ликвидностью и говорят: все равно страшно, ибо может возобновиться инфляция. Позавчера, выступая в Конгрессе, Президент США Б.Обама признал, что будет вносить некоторые коррективы в свой 70-миллиардный план, потому что, оказывается, в США тоже есть угроза того, что однопроцентная инфляция превратится в трех-четырех-процентную, что опасно. Так там процентные ставки уже 0,25-0,00 уже, и там и инфляции не было в годовом измерении по январю. Была дефляция. Почему процентная ставка должна быть выше, чем уровень инфляции? Вот у меня, например, 1000 гривен, и мне сейчас в банке дают 15 %. Инфляция в годовом измерении - 22,3 %. Скажите, мне в январе выгодно делать покупки, или держать деньги в коммерческом банке? Делать покупки. А теперь нам предлагают: давайте снизим, как в Соединенных Штатах, или как Европейский банк в Европе, ставку до 1 %. Я принесу деньги, а 70 миллиардов уже «корова языком слизала», даже при ставках 15-16 %. Есть некоторые банки, которые уже и 20 % дают, но не могут владельцев депозитов вернуть обратно и «задушить» их в объятиях. А здесь предлагают сделать 1 %, как в США. Так вот, не следует ступать «куда конь с копытком, туда и жабка с лапкой». Вы сначала сбейте инфляцию, которая 5 лет является галопирующей в Украине. Галопирующая инфляция – это инфляция больше 10 %. Начиная с 2004 года, и в этом году тоже, она составляет больше 10 %. Вот тогда и нужно будет заниматься копированием того, что происходит в Европе, в США, еще можно и Японию вспомнить. Китай, кстати, начал снижать ставки. Но Китай сначала сбил инфляцию, превратил ее в дефляцию.

Что касается потребления и потребительской модели. Со стороны В. И. Лисицкого была в мой адрес реплика, что я чуть ли не занижаю роль потребления. Да никоим образом! Потребление – это 85 % всех бюджетов! И у нас тоже где-то за 80 %. Но есть потребление накопительное – мы в СССР жили так десятилетиями, выросли и состарились на этой системе, собирая деньги, а потом покупая. Начиная же с 2006 года, модель потребления стала кредитной, потому что пошел очень большой рост номинальных доходов. В прошлом году – под 40 %, в 2005 году – 50 % роста номинальных доходов. Да, это все вроде бы хорошо, и А. С. Гальчинский, и другие говорили, что хорошо, что потребление нужно поднять. Бедные люди подняли потребление, люди стали брать кредиты.

Теперь третий вопрос: как, на скольких поделить ответственность? О. Л. Устенко говорил, что поделить нужно на троих. Я еще нигде это публично не говорил, но имею право на свою точку зрения: нужно делить не на троих, а на четверых. В 2003-2004 годах ввели валютное кредитование. Можно было не вводить. А альтернатива введению валютного кредитования была: отпускать постепенно курс. Тогда был чистый приток по торговле, чистый приток по финансам, приватизация активно шла, прямые инвестиции шли…. 2003-2004 гг. – прекрасные годы! Вот тогда и нужно было вводить меры, как с поступающей валютой справиться! Можно было ее покупать – а мы ее и покупали, делали эмиссию, и, начиная с 2003 года, пошло ускорение инфляции. А с 2004 года она стала галопирующей. Альтернатива – дать курсу колебаться, потихоньку, приучить людей к тому, что будут риски, что курс не всегда будет 5,30 грн, а когда-то он будет 5,20, а еще когда-то - 6. То есть виноваты и страна, и государство, и Центральный банк, и правительство, что, повышая доходы людей, не предупреждали в 2003-2004 годах о том, что при таком притоке валюты мы вынуждены давать курсу «дыхание», чтобы он когда-то усиливался, а когда-то уменьшался. И тогда для этого были благоприятные условия, был двойной профицит: и текущего счета, то есть по торговле, и финансового счета. Но, возник вопрос: как же, мы повысим курс, а что нам скажут металлурги? А роль металлургов в жизни страны известна… И в жизни таких структур, как Национальный банк, и других.

Поэтому в 2003-2004 году несут ответственность те, которые подписывали кредитные соглашения, люди в банках - это одна сторона, центральный банк – другая сторона, государство, которое пошло на такой форсированный рост доходов - третья сторона, и сами вкладчики - четвертая сторона. Вкладчики тоже должны сейчас солидарно часть ответственности взять на себя. Часть ответственности на себя должен взять Центральный банк. Часть ответственности на себя должны взять правительство и Верховная Рада. Это означает, что, например, в 2008 году центральному банку нужно было требовать от коммерческих банков при подписании валютных договоров - раз уже это валютное кредитование, как «джина из бутылки», выпустили, и загнать его обратно нет возможности, - каждого, кто подписывает договор, заставлять читать, что курс может быть не обязательно 4,85, а может быть как больше, так и меньше. И, если это их устраивает, тогда - пожалуйста. Нет – будут иметь место риски. А если людям на бигбордах говорили другое: бери кредит, покупай что хочешь, а как именно отдавать, не писали, то есть если людей к этому не приучили, теперь они приходят и стоят озлобленные... Часть ответственности должны брать на себя те, кто приучил к такому уровню кредитного потребления. Поэтому я и настаиваю на том, что ответственность нужно делить на четверых.

Почему курс колеблется? Мои коллеги уже неоднократно говорили, и я это подтверждаю, о психике, что, конечно же, люди реагируют на все. Особенно, если перед телекамерой слово сказал или написал где-то неосторожно, или назвал курс. Но, если мы имеем базовое политэкономическое или макроэкономическое образование, нам известно, что, если ВВП падает на 20-30 %, не может курс стоять как «под Сталинградом». Это значит, что падает производительность труда! И так обстоит дело во всех странах. Если инфляция составляет 23 %, то не может курс стоять. А ведь падение производства началось с октября! Это позор Нацбанку и всем прогнозистам мира. Никто, кроме, кажется, итальянца Рубини, не ожидал, что в октябре будет такая «просадка». Вот таков уровень нашего прогнозного хозяйства! Это вина! За это нужно отвечать! Это значит, что нужно менять прогнозные структуры.

Далее. Не может быть сильным курс, если платежный баланс до октября был позитивным, а с октября, за один только октябрь, с «плюса» стало несколько миллиардов «минуса». За ноябрь, декабрь, январь знаете, насколько обвалился экспорт? На 70 %! Я последнюю цифру, а она вчера пришла, дал Национальному институту стратегических исследований. Обвал экспорта – 30 %. Предыдущие два месяца – по 15 %. Валютная выручка есть, но она же не такая, чтобы держать курс, который был в первом полугодии. Поэтому курс не может не реагировать на ситуацию с платежным балансом. Центральный банк должен делать свое дело, но впервые с 1998 года в прошлом году валютные резервы Нацбанка сократились на 3 миллиарда, а не приросли. А вообще валютных интервенций было на 10 миллиардов. Поэтому, когда спрашивают, почему мы не завалили рынок валютой в октябре, когда все наметилось, так можно было бы завалить, но что тогда делать с «Нафтогазом»? Мы не знали, когда он выйдет со своим платежом, так как он только в декабре сказал, сколько будет покупать валюты. «Укравтодор» мог иметь технический дефолт… А за ним пошли бы все, кто имеет с десяток миллиардов, корпоративный сектор… Так что, Национальный банк должен был «спалить» резервы во имя того, чтобы среагировать на чью-то цифру, 6,6 или 7,7? А обеспечение валюты на март? В январе нет добавки валюты, в феврале нет… Мы за два месяца потратили валютных резервов еще на 3 миллиарда долларов. Осталось 27 миллиардов. И, если продолжать в том же духе, чтобы держать курс на том или ином уровне, и нет доступа к ресурсам МВФ, то в отношении курса нужно занимать такую позицию: да, формально по Конституции мы отвечаем, но фактически на курс влияют очень многие. Экономика влияет, платежный баланс влияет, экспорт влияет, инфляция влияет, безответственные заявления влияют и т.д. и т.п.

Питання із залу:

Вы оговорились, или действительно считаете, что ответственность должна быть разделена и вкладчиками?

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О.:

Конечно, должна быть разделена! Ведь они подписывают договор! Теперь они часть проблемы получат, если подставят плечо государство, банк, бюджет. Я не знаю, в каких объемах. Один мой коллега из Нацбанка, вернувшись недавно из Давоса, говорит: давайте мы как американцы создадим «плохой» банк, сбросим туда все активы и будем вытаскивать. Это теория копирования. Но вы знаете, сколько содержит такой «плохой» банк в Соединенных Штатах? 0,5 триллиона долларов! Какие у нас возможности создавать такой «плохой банк»? Поэтому мы, безусловно, не можем абсолютно освободить вкладчиков от ответственности. Долги нужно реструктуризировать. Или вы хотите, чтобы по договорам создали прецедент, чтобы банки с пассивной частью сразу «легли»? Мы из приблизительно 180 банков десятки держим только потому, что есть негласный мораторий на снятие депозитов. Снимите завтра мораторий, при том, что, начиная с этого года уже 357 минус 327, то есть 30 млрд сошло с депозитов только за эти месяцы, которые мы прожили. Снимите этот мораторий – и «просядет» база пассивов. И кто тогда придет? Кто принесет деньги? Какое может быть кредитование экономики, если нет пополнения? Банки же не свои деньги имеют, а деньги предприятий и населения.

Коптюх О. Г.:

Яким чином центральний банк припускав протягом останніх років перевищення довгострокових кредитів над довгостроковими депозитами? 70 % кредитів – довгострокові. 10 % депозитів – довгострокові. Це ваша функція. Хто у цьому винен? Хіба вкладники?

ЛИТВИЦЬКИЙ В. О.:

Якщо ви маєте пасиви, просто кажучи, щоби краще було зрозуміло, кладете на рік, або на півроку, не вигравайте кредит на 300 доларів. Я, до речі, хочу нагадати, що центральний банк має систему впливу на комерційні банки, але ми не можемо вказувати банкам, це приватні структури, ми можемо тільки через наші нормативи впливати. Постає питання: чому так довго трималася така ситуація, що пасиви були короткотермінові, а активи – довготермінові? Вихід у банків був один: був доступ до ринків зовнішніх запозичень. Прийшов час, знову взяли, прокредитували, реструктуризували. Якщо питання полягає в тому, чи несе центральний банк відповідальність за те, що він не був настільки вимогливим, то так, він мав бути ще більш вимогливим. Проте, ще раз хочу повторити, у нас комерційні банки не «пристяжні». Це приватні структури. Тому треба шукати механізми впливу на поведінку комерційних банків не тільки адміністративними методами.

Коптюх Олена Георгіївна

Доцент кафедри фінансів і банківської справи Університету економіки та права «Крок»

Єдиний шлях розквіту економіки - кредитування. Бурхливий розвиток технологій у світі розпочався через те, що з’явилися доступні (дешеві) кредити. Звичайно, зараз період для цього не найкращий, але навіщо Україні чекати замовлень на метал із-за кордону, коли по наших вулицях їздять застарілі трамваї, коли потреби у житлі перевищують пропозицію у сотні разів? Помилковий підхід – покладатися на бюджетні кошти. Бюджетний розподіл –не шлях до процвітання економіки. Лише кредитування може допомогти наповнювати бюджет і дозволить підвищувати темпи зростання ВВП. Між тим, саме в сфері кредитування в останні роки допущено надзвичайно великі помилки з боку Національного банку України та всієї банківської системи.

Очевидно, що згідно законодавства Уряд не має прямого впливу на НБУ. Проте стаття 2 Закону про Кабінет Міністрів України вказує, що фінансову політику держави формує Уряд. А грошово-кредитна політика є складовою фінансової політики. І ми впевнені у необхідності поєднання зусиль Кабміну та НБУ для вирішення поставлених питань.

В нашому Університеті постійно обговорюються проблемні питання, що виникають в економіці країни. Особливо під час фінансової кризи. В результаті гострих дискусій виявилися надзвичайно актуальні питання для сьогодення української економіки. Перше – додаткова емісія грошей. Друге – розвиток кредитування економіки.

Ми стверджуємо, що в нинішніх умовах світової фінансової кризи –місія додаткових грошей темпами, дещо вищими, аніж раніше, просто життєво необхідна для економіки України. Проте є певні застереження. По-перше, це проблема доларизації української економіки, по-друге, напрями розміщення грошей і жорсткий державний контроль за їхнім використанням.

Отже, щодо першого питання. Основним при емісії грошей є питання достатності чи надлишковості забезпечення грошима економіки держави. Згідно з кількісною теорією грошей, грошей в обігу має бути стільки, скільки необхідно для забезпечення безперебійного виробництва. Зараз для економік розвинених країн основоутворюючою є формула Фішера: MV=PQ, де М – маса грошей в обігу, V – швидкість їхнього обертання, PQ – обсяг валового внутрішнього продукту.

За останні роки з моменту введення в обіг гривні, швидкість їхнього обігу в Україні дорівнює, приблизно, 2. Проте, враховуючи нинішню ситуацію, коли банківські кредити практично не видаються, призупиняються темпи виробництва, робітників масово відправляють у вимушені відпустки, що, відповідно знижує обсяги зарплат, як наслідок – зменшується споживання. Можна з впевненістю стверджувати: при стрімкому зниженні V, незмінних обсягах М, так само стрімко почне знижуватися ВВП. Якщо вважати, що майже половина грошової маси – це долари США, то швидкість обертання гривні знижується ще більшими темпами.

Отже, при стрімкому зниженні швидкості обертання грошей, рівновагу необхідно відновлювати за рахунок збільшення обсягів грошової маси. Якщо масу грошей залишити незмінною, наслідком цього буде, зрозуміло, стрімке падіння обсягів ВВП. Така ситуація відома всім під назвою «велика депресія» в США в 30-ті роки ХХ ст.

Одним із першочергових заходів у подоланні вказаної проблеми є рефінансування. На сьогодні склалася надзвичайно загрозлива для банківської системи України ситуація. Внаслідок недостатнього контролю за ліквідністю банківської системи з боку НБУ та помилкової політики комерційних банків, на протязі останніх років динаміка видачі довгострокових кредитів значно перевищувала динаміку залучення довгострокових депозитів. Так, станом на 1.10.2008 р. комерційними банками України видано довгострокових (на 5-20 років) кредитів на суму 418 млрд грн, що складає понад 70 % від усіх виданих кредитів (618 млрд грн). В цей же час, 90 залучених коштів – це короткострокові депозити (терміном до 1 року). Іпотечних облігацій, за рахунок яких в усьому світі здійснюється іпотечне кредитування, випущено всього на 2,3 млрд грн, і терміни обігу у них 3-5 років. Отже, як регулятор НБУ не виконав основну функцію контролю за ліквідністю банківської системи. Це є першопричиною, суттю фінансової кризи в нашій державі.

Щодо впливу рефінансування на стабільність гривні: Якщо виникає загроза інфляції, це, як правило, значить, що грошової маси забагато з’явилося в обігу, тоді рефінансування проводиться в менших обсягах, або не проводиться взагалі. Якщо ж виникає загроза ремісії (зниження обсягів виробництва) саме за рахунок недостатності кількості грошей в економіці, тоді доцільно проводити рефінансування, збільшуючи кількість грошей в обігу. Від моменту рефінансування до моменту збільшення грошової маси і підвищення темпів виробництва проходить певний період (часовий лаг). Щодо довжини часового лагу серед вчених всього світу точаться суперечки. Але зв’язок – безумовний.

В аналогічному стані, з великим дефіцитом ліквідності, знаходяться зараз більшість банків в усьому світі. Відомо, що всі країни намагаються допомагати банкам грошима, виділяючи їм величезні суми коштів. На сьогодні у світі вже «влито» в банківську систему більше трьох трильйонів доларів. Рішення про подібне рефінансування приймаються конгресом, президентами, за згодою інших гілок влади, урядами країн. Хоча самостійність і незалежність центральних банків в цих країнах є надзвичайно високою і не підлягає ніяким сумнівам, жодного разу не було повідомлення, що центральний банк якоїсь країни прийняв самостійно рішення про виділення банкам мільярдних сум грошових коштів.

Отже, в Україні рішення про допомогу банкам слід приймати скоординовано всіма гілками влади. Напевно, було б доцільно, залучити до цього процесу і Верховну Раду України. Очевидно, що повноважень НБУ не вистачить для порятунку української банківської системи. Особливо під час кризи слід дуже чітко і обережно координувати дії Уряду і НБУ у цих складних питаннях.

Майже 50 % емітованих українською банківською системою безготівкових грошей –долари США (частково євро). Так, в Україні банки приймають депозити в доларах, євро, видають кредити теж, відповідно, у цих валютах, проводять міжбанківські розрахунки між юридичними та фізичними особами в Україні також в іноземних валютах. Це, фактично,- емісія іноземної валюти. Наскільки вона є законною? Відповідь записана в статті 100 Конституції України, де чітко визначено, що грошовою одиницею в Україні є гривня.

Як міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження долар США використовується в Україні, навіть незважаючи на достатньо стабільний валютний курс національної грошової одиниці - гривні - в останні роки. Активне використання іноземної грошової маси фактично означає довгострокове кредитування урядів країн-емітентів, що спричиняє зростання їх економік, підвищення конкурентоспроможності і, відповідно, зниження економічного потенціалу власної країни. Доларизація економіки є одним із факторів інфляції. Тому що долар просто «витісняє» гривню, внаслідок чого вона знецінюється.

Майже 80 % міждержавних угод заключні в доларах США. Стихійно долар США перетворився на міжнародну розрахункову одиницю. Значить, найближчим часом попит на долари у світі стрімко зростатиме. В Україні для оплати імпорту і погашення зобов’язань цей процес буде ще більше підсилюватися. Тому курс долара зараз вийшов за межі звичного процесу формування, і його поведінка практично непередбачувана. Україна мусить зробити певні кроки для зниження попиту на долар.

По-перше, законодавчо перевести доларові кредити і депозити в національну грошову одиницю. Якщо клієнт не погоджується на запропоновані операції з валютою, слід продовжити термін депозиту на 1 рік, можливо - довший термін. А за рахунок проданих доларів поповнити золотовалютні резерви країни.

По-друге, припинити емісію безготівкової іноземної валюти, тобто заборонити розрахунки між резидентами в іноземній валюті в межах України .

По-третє, максимально зменшити кількість міждержавних угод, укладених в доларах. Росія, один із наших найбільших торговельних партнерів, теж надзвичайно зацікавлена в таких кроках.

Щодо загрози інфляції. Добре відомою в економічній теорії є аксіома: якщо гроші надходять у виробництво – інфляції не виникає, якщо ж - на споживання, тоді це загрожує виникненням інфляційних процесів. Отже, слід значно підвищити контроль над використанням емітованих коштів. Рефінансування слід проводити за цільовими програмами. І, коли відбудеться відновлення процесів кредитування, стерилізувати зайву масу грошей. Це дуже поширений та ефективний метод. Відновити кредитування і «розморозити» депозити. Для того, аби розпочати процедуру видачі депозитів, банки слід забезпечити грошима за рахунок рефінансування. Інфляцією дані кроки загрожувати не будуть, оскільки зростання соціальних виплат в бюджеті не передбачено.

ШВАБІЙ Костянтин Іванович