Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 15 страница

7. Діяльність щодо збалансування державного та місцевих бюджетів – це:

а) форма державної підтримки регіонів;

б) бюджетне регулювання;

в) фінансове вирівнювання;

г) усі відповіді правильні.

8. До депресивних відносять міста обласного значення, у яких протягом останніх 3-х років:

а) є найвищими середні показники рівня безробіття;

б) найвищий рівень середньої заробітної плати;

в) найнижчий рівень середньої заробітної плати;

г) найнижчий природний приріст населення.

9. До депресивних відносять сільські райони, у яких протягом останніх 3-х років:

а) найнижчий природний приріст населення;

б) найвищі середні показники рівня безробіття;

в) найвищий рівень середньої заробітної плати;

г) усі відповіді правильні.

10. До депресивних відносять промислові райони, у яких протягом останніх 3-х років:

а) найнижчий природний приріст населення;

б) найвищі середні показники рівня безробіття;

в) найвищий рівень середньої заробітної плати;

г) найнижчі середні показники валової доданої вартості на одну особу.

Література: 4; 13; 14; 21, с. 266 – 277; 27; 33, с. 109 – 124.

Тема 6. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ, ЇХ СКЛАДОВІ

1. Зміст міжбюджетних відносин та особливості їх організації.
2. Поняття та концепції організації міжбюджетнихвідносин.

3. Бюджетні трансферти та їх види.

4. Алгоритм визначення дотацій вирівнювання.

Питання для самостійного вивчення:

1. Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах

2. Зарубіжний досвід використання бюджетних трансфертів.

1. Зміст міжбюджетних відносин та особливості їх організації

Одними з найважливіших і найскладніших проблем державних фінансів у кожній країні є ефективна організація відносин всередині бюджетної системи, а саме між бюджетом центрального уряду і бюджетами органів місцевого самоврядування; перерозподіл бюджетних ресурсів, зумовлений об’єктивними відмінностями в рівнях соціально-економічного розвитку окремих територій.

Для бюджетної системи України Характерний досить високий ступінь централізації бюджетних ресурсів, що свідчить про зосередження основних владних повноважень на рівні центрального уряду, нерозвиненість місцевого самоврядування і слабкість його фінансової основи – місцевих бюджетів.

У процесі організації між бюджетних відносин їх суб’єктами виступають ті органи влади й управління, до компетенції яких включені повноваження щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів.

Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, АРК і органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України.

Міжбюджетні відносини виникають на стадії виконання бюджетів. Найважливішою передумовою їх існування є необхідність здійснення перерозподілу бюджетних ресурсів усередині бюджетної системи.

Підставою для існуванняміжбюджетних відносин є:

- визначений у законодавстві розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування;

- гарантія фінансування витрат на реалізацію наданих повноважень з боку держави органам місцевого самоврядування;

- діючий порядок розмежування доходів і видатків між рівнями бюджетної системи і місцевими бюджетами різних видів;

- фінансова підтримка місцевих бюджетів у зв’язку зі значними коливаннями рівнів податкового потенціалу окремих територій та об’єктивними розбіжностями в обсягах видатків.

Основою міжбюджетних відносин є розмежування доходів і видатків між рівнями бюджетної системи, проведене відповідно до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Розмежування доходів не дає можливості збалансувати абсолютно всі бюджети. Причиною цього є значні відмінності у формуванні доходів і складі та обсягах видатків бюджетів певних територій, які мають об’єктивний характер і зумовлені:

- різним рівнем економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць;

- різними природно-кліматичними умовами;

- різним екологічним станом територій;

- особливостями розташування населених пунктів, зокрема адміністративних центрів;

Рис. 6.1.Форми руху бюджетних ресурсів у процесі

міжбюджетних відносин

- шляхами сполучення;

- кількістю населення та його віковим складом;

- сформованою інфраструктурою та ін.

Остаточне збалансування бюджетів одного рівня, яке неможливо провести лише шляхом розмежування їх доходів і видатків, досягається за допомогою бюджетного регулювання, тобто перерозподільчих процесів у межах бюджетної системи, шляхом:

- надання коштів фінансово «бідним» територіям (форми фінансової

допомоги: відрахування із загальнодержавних доходів, міжбюджетні трансферти – дотації та субвенції);

- вилучення коштів у відносно фінансово «багатих» територій (форми

вилучення: податки та обов’язкові платежі, передача коштів з відповідних бюджетів до державного бюджету).

Рух бюджетних ресурсів у процесі міжбюджетних відносин відбувається переважно у формі міжбюджетних трансфертів, взаєморозрахунків, а також об’єднання коштів бюджетів територіальних громад для виконання спільних проектів і програм (рис. 6.1).

Центральне місце в бюджетних відносинах посідають процедури бюджетного регулювання. У Бюджетному кодексі України визначена метарегулювання міжбюджетних відносин – це забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень, тобто перерозподіл бюджетних ресурсів.

2. Поняття та концепції організації міжбюджетних відносин

Організація міжбюджетних відносин і, зокрема, способи збалансування доходів і видатків бюджетів, вирівнювання бюджетної забезпеченості територій значною мірою залежить від того, яким чином розмежовано доходи між рівнями бюджетної системи згідно з розподілом повноважень між державною виконавчою владою і місцевим самоврядуванням. У світовій практиці використовують такі способи розмежування доходів:

1) розподіл податків та інших доходів між бюджетами різних рівнів;

2) розподіл надходжень від податків шляхом закріплення за кожним рівнем бюджетної системи конкретних часток податку в межах єдиної ставки оподаткування;

3) встановлення територіальних надбавок до загальнодержавних податків на користь місцевого самоврядування;

4) встановлення територіальних надбавок до загальнодержавних податків на користь загальнодержавних органів влади.

Застосування того чи іншого способу розмежування доходів залежить від засад побудови бюджетної системи, які, у свою чергу, визначаються державним устроєм країни.

Міжурядові фінансові відносини виникають у процесі спільної діяльності різних рівнів влади з виконання покладених на них Конституцією та законами функцій.

В унітарних державах внутрішні міжурядові фінансові відносини виникають між двома рівнями урядів. Це уряд, який очолює центральну виконавчу владу, і уряди, що представляють місцеве самоврядування. У федеративних державах є ще один рівень таких відносин – це уряди суб'єктів федерації. В економічній літературі досліджуються основні концепції організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин:

1) бюджетний унітаризм– це така форма внутрішніх міжурядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначаються центральною владою. Місцевій та регіональній владі при цьому, як правило, відводиться досить пасивна роль. У рамках бюджетного унітаризму центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів громадських послуг по всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси. В умовах бюджетного унітаризму використовуються другий і третій із зазначених вище способів розмежування доходів усередині бюджетної системи. Збалансування місцевих бюджетів досягається за допомогою передачі частини зібраних на їх території загальнодержавних податків або наданням місцевій владі права встановлювати надбавки до податків, але тільки у межах, визначених центральним урядом;

2) бюджетний федералізм – це форма організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин, яка має кілька ознак:

- чітке розмежування видатків різних рівнів влади і наділення цих рівнів фіскальними повноваженнями самостійно формувати власну дохідну базу (фіскальний федералізм);

- побудова внутрішніх міжурядових фінансових відносин на основі договірно-правових форм їхньої організації;

- організація відносин за активної ролі у визначенні їхньої моделі не тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм їхніх консультацій і переговорів.

Бюджетний федералізм, як правило, передбачає перший із зазначених вище способів розмежування доходів, тобто чіткий розподіл податків та інших доходів між центральним бюджетом, бюджетами членів федерації і місцевими бюджетами.

Основні групи моделей бюджетного федералізму:

- децентралізовані: характеризуються значною фіскальною автономією регіональних і місцевих влад, слабкістю зв’язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Центральна влада фактично не займається проблемами фінансового вирівнювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси розвитку окремих територій. Таким чином, місцева влада при такій моделі має покладатися передусім на власні сили. Подібна модель бюджетного федералізму характерна для США;

- кооперативні: характеризуються тісною співпрацею рівнів влади, активною політикою центральної влади з подолання фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. Центральна влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для ФРН, Австрії;

3) концепція субсидарності –передбачає забезпечення соціальної справедливості з погляду мобілізації та витрачання бюджетних коштів.Основні принципи побудови внутрішніх міжурядових фінансових відносин, які випливають з цієї концепції:

- влада більш високого рівня, зокрема державна, може втручатися у фінансові справи влади нижчого рівня лише тією мірою, в якій друга продемонструвала і довела свою нездатність вирішувати проблеми;

- субсидарність (субсидіум) означає допомогу. Цей принцип вказує на обов’язок вищої державної влади надавати фінансову допомогу органам влади місцевого рівня. Причому така допомога має сприяти фінансовій автономії місцевої влади та розширенню повноважень, а не повному підпорядкуванню місцевої влади центральній владі;

- розподіл повноважень між різними рівнями влади в усіх сферах, включаючи фінансову;

- принцип співробітництва (партнерства) різних рівніввлади.

У Конституції ФРН знайшла відображення ідея спільного інтересу, який реалізується через угоди федерації та земель. Конституційна реформа 1974 р. в Австрії передбачила можливість укладання угод між федерацією та землями, з одного боку, а також між самими землями, з другого. Проекти, що доручаються регіональній владі Франції, мають розвиватися в співробітництві з округами та муніципалітетами. Законодавство Франції передбачає таку форму реалізації державної інвестиційної політики, як планові контракти. Планові контракти - це угоди між різними рівнями влади щодо спільних інвестицій. Принцип співробітництва різних рівнів влади не виключає конфліктних ситуацій між ними. У більшості західноєвропейських країн створено правові механізми розв’язання таких конфліктів. Місцеві органи влади Австрії, ФРН можуть оскаржувати рішення, у тому числі й фінансові, центральних і земельних властей у конституційних судах. Таке ж право мають місцеві власті Італії;

- принцип делегованого управління: центральна влада може делегувати частину своїх повноважень місцевій владі. Та, в свою чергу, може делегувати окремі свої повноваження органам влади вищого рівня на основі угоди.

В Україні прийняття цілої низки законів, а в 2001 р. Бюджетного кодексу України сприяло створенню законодавчої основи організації міжбюджетних відносин. Проте залишається багато невирішених питань практичної реалізації положень цих документів, не завжди пов’язаних між собою, а інколи і суперечливих.

Протягом багатьох років звичними були зміни механізму бюджетного регулювання, переліку регулюючих доходів і нормативів відрахувань. Не виконувалися такі важливі вимоги чинного законодавства, як недопущення встановлення нових податків, внесення змін у механізм стягнення діючих податків та інших обов’язкових платежів і в цілому змін до чинного законодавства щорічними законами про державний бюджет України. Стабілізація нормативної бази міжбюджетних відносин стала одним із найважливіших завдань бюджетної політики.

3. Бюджетні трансферти та їх види

Трансферти в зарубіжній практиці трактуються як «передавальні платежі», «односторонні перекази», характерними ознаками яких є те, що рух коштів у вигляді трансфертів не супроводжується зустрічним одержанням товарів, послуг або грошей [21]. Широке за своєю сутністю поняття «трансфертні платежі» у бюджетній сфері трансформуються і конкретизуються поняттями «субсидії», «дотації», «субвенції». У кожній країні є своя специфіка надання субсидій, проте всі їх різноманітні види можна об’єднати у дві основні групи: безумовні (або загальні) та умовні (або спеціальні) субсидії.

Поняття офіційних (міжбюджетних, бюджетних) трансфертів в українську практику було вперше запроваджено у 1996 р. разом із введенням нової бюджетної класифікації, згідно з якою їх поділяли на дві групи залежно від цільового спрямування коштів: 1) поточні і 2) капітальні.

Характерною особливістю сучасного вітчизняного трактування бюджетних трансфертів є те, що до них належать не лише кошти, які одержують місцеві бюджети з державного бюджету, а й перерахування коштів, що перераховують у зворотному напрямі – від місцевих бюджетів до державного бюджету.

Бюджетний кодекс України (2001) змінив концептуальні підходи до класифікації трансфертів, Насамперед, відбулося уточнення термінології: замість «офіційні трансферти» нині використовують термін «міжбюджетні трансферти».

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно та безповоротно перераховуються з одного бюджету в інший.

Міжбюджетні трансферти, згідно з Бюджетним кодексом, поділяють на чотири види:

1) дотації вирівнювання;

2) субвенції;

3) кошти, що перераховуються з одного бюджету в інший;

4) інші дотації.

Дотації вирівнювання – міжбюджетні трансферти на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який їх отримує, тобто з проведенням фінансового вирівнювання.

Дотації вирівнювання надходять з державного бюджету, з бюджетів Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення з цільовим спрямуванням: бюджетам АРК, обласним, районним, міст Києва та Севастополя, міст республіканського та обласного значення; бюджетам районів у містах, сіл, селищ, міст районного значення та їх обєднань.

Обсяг дотації визначається шляхом зіставлення видатків відповідних місцевих бюджетів, визначених із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів і доходів (кошику доходів), які, згідно з Бюджетним кодексом, надходять до місцевих бюджетів. Розрахунок прогнозного кошика доходів здійснюється з використанням індексу відносної податкоспроможності, тобто коефіцієнта, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці порівняно з середнім показником по країні в розрахунку на одного мешканця.

Субвенції – міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Можуть надаватися як державним так і місцевими бюджетами.

З державного бюджету надаються на:

- здійснення програм соціального захисту;

- компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування у

зв’язку з виконанням власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою.

Останніми роками з державного бюджету місцевим бюджетам надаються субвенції на:

- соціально-економічний розвиток регіонів;

- виконання заходів щодо попередження аварій і запобігання техногенним катастрофам у житлово-комунальному господарстві та на інших аварійних об’єктах комунальної власності;

- виконання інвестиційних проектів;

- збереження історичної забудови міст і об’єктів історико-культурної спадщини України;

- виконання різноманітних соціальних програм.

За сучасних умов розвитку економіки важливого значення набувають субвенції, пов’язані з реалізацією програм соціального захисту населення. Протягом останніх років з державного бюджету місцевим бюджетам надавалися субвенції:

- на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам;

- на будівництво і придбання житла;

- компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

- виплату житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення сміття;

- виплату житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу;

- на утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках сімейного типу та інші.

З місцевих бюджетів надаються на:

- утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних

наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

- виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст

та їх об’єднань.

З державного бюджету і місцевих бюджетів надаються на:

- на виконання інвестиційних проектів;

- інші субвенції.

Третій вид трансфетів – передача коштів до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Так, у випадках, коли прогнозні показники доходів бюджету (АРК), обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК і міст обласного значення) бюджетів перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету (обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнтів), для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягає передачі до державного бюджету України.

Четвертий вид міжбюджетних трансфертів – це інші дотації, які надаються з державного бюджету місцевим бюджетам.

З 1999 р. в Україні міжбюджетні трансферти передбачені бюджетам практично всіх адміністративно-територіальних одиниць. Поширення принципу субсидіарності в зарубіжних країнах не повинно механічно переноситися у вітчизняну бюджетну практику. Головною метою бюджетних трансфертів є надання фінансової допомоги і збалансування місцевих бюджетів тих територій, які мають менший податковий потенціал, а отже, є фінансово «бідніші».

Розширення кількості дотаційних територій і включення до їх складу всіх адміністративно-територіальних одиниць перетворює бюджетні трансферти із засобу надання фінансової допомоги у важіль для здійснення перерозподільчих процесів. Збільшення кількості дотаційних місцевих бюджетів обов’язково призводить до поступового зменшення ефективності використання одержаних коштів, зниження зацікавленості в пошуку альтернативних джерел доходів.

З метою подальшого вдосконалення міжбюджетних відносин потрібно:

- проводити чітке розмежування повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням, відповідно до якого має здійснюватися розмежування фінансових ресурсів;

- забезпечувати органи місцевого самоврядування бюджетними ресурсами, достатніми для виконання делегованих повноважень державної влади;

- формувати сприятливі умови для нарощування власної дохідної бази місцевих бюджетів, як основного джерела фінансування власних повноважень;

- розробляти механізм компенсації втрат власних доходів місцевих бюджетів, які виникають у зв’язку з наданими державою пільгами за податками та іншими платежами;

- відновлювати механізм надання додаткових дотацій місцевим бюджетам за перевиконання запланованих показників загального фонду державного бюджету, в якому слід враховувати виконання вказаних показників на рівні окремого місцевого бюджету, а не області загалом;

- законодавчо визначати порядок коригування власної дохідної бази місцевих бюджетів і встановлювати перелік чинників, які можуть при цьому бути враховані;

- під час розрахунку бюджетних трансфертів враховувати сформовану мережу бюджетних установ, а також стан об’єктів соціально-культурної сфери;

- під час визначення обсягів видатків місцевих бюджетів ширше застосовувати коригуючи коефіцієнти з метою врахування місцевої специфіки;

- законодавчо визначати на кожний бюджетний рік перелік депресивних територій з метою проведення ефективного фінансового вирівнювання;

- розробляти дієвий механізм стимулювання регіонів-донорів державної скарбниці;

- у процесі бюджетного регулювання поступово переходити до оцінювання податкової бази територій, як сукупності об’єктів, що підлягають оподаткуванню;

- створювати прозорий і зрозумілий механізм визначення обсягів субвенцій місцевим бюджетам із державного бюджету;

- застосовувати конкурсний відбір проектів у процесі надання територіям інвестиційних субвенцій.

4. Алгоритм визначення дотацій вирівнювання

Порядок визначення обсягів дотацій вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам визначений ст. 97 і 98 Бюджетного кодексу України і постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами» від 5 вересня 2001 р. № 1195 із змінами і доповненнями. Цією постановою затверджено Формулу розподілу міжбюджетних трансфертів (датацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом і місцевими бюджетами.

Дотації вирівнювання надаються з державного бюджету України:

- бюджету АРК;

- обласним бюджетам;

- бюджетам міст Києва та Севастополя;

- бюджетам міст республіканського (АРК) та обласного значення;

- бюджетам районів.

Встановлена зазначеною вище постановою Кабінету Міністрів України Формула враховує такі параметри:

- фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючи

коефіцієнти до них;

- кількість мешканців і споживачів соціальних послуг;

- індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

- прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого

самоврядування – для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського (АРК) та обласного значення, і прогноз доходів, які враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів – для районних бюджетів;

- коефіцієнт вирівнювання – коефіцієнт, що застосовується при

розрахунку обсягу дотації вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету України з місцевих бюджетів, з метою зміцнення дохідної бази бюджетів місцевого самоврядування.

Визначення обсягів дотацій вирівнювання.

Обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету, що надається бюджету АРК, обласному бюджету, бюджету міста Києва чи Севастополя, міста республіканського (АРК) чи обласного значення, бюджету району, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету, визначається за загальним фондом місцевого бюджету як різниця між розрахунковим показником обсягу видатків і розрахунковим обсягом доходів (кошика доходів), закріплених за відповідними місцевими бюджетами, розрахована у встановленому порядку із застосуванням коефіцієнта вирівнювання за такою формулою:

Ті = α (V - D ), (6)

де Ті – обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету;

V а – розрахунковий показник обсягу видатків місцевих бюджетів;

D – розрахунковий обсяг доходів (кошик доходів), закріплених за відповідними місцевими бюджетами;

α – коефіцієнт вирівнювання.

Встановлено, що у випадках, якщо коефіцієнт вирівнювання не застосовується і обсяг коштів, які передаються з відповідного місцевого бюджету державному бюджету більший за обсяг відповідних коштів, переданих у минулому році, то вилучення коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету у звітному році здійснюється в обсягах, не більших ніж у попередньому році.

Розрахунок обсягу доходів (кошика доходів) загального фонду місцевого бюджету, що враховується при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Обсяг доходів (кошика доходів) бюджету АРК, обласного бюджету, бюджетів міст Києва та Севастополя, міста республіканського (АРК) та обласного значення, району формується з надходжень загальнодержавних податків і зборів, закріплених за місцевими бюджетами згідно зі ст. 64 і 66 Бюджетного кодексу України.

Розрахунок цих кошиків закріплених доходів проводиться шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Цей індекс визначають на основі звітних даних про фактичні надходження відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні періоди (базовий період), що передують року, в якому формуються показники бюджету на плановий бюджетний період. При цьому враховуються втрати закріплених доходів відповідних місцевих бюджетів у базовому періоді внаслідок надання пільг платникам податків згідно з рішеннями ВР АРК і відповідних місцевих рад.

Індекс відносної податкоспроможності – це коефіцієнт, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці порівняно з аналогічним середнім показником по Україні в розрахунку на одного мешканця.

Таким чином, цей індекс показує, наскільки рівень надходжень доходів на певній території в розрахунку на одну особу населення відрізняється від середнього у країні. Застосування таких індексів дає змогу здійснити перерозподіл ресурсів усередині бюджетної системи на засадах об’єктивності з використанням формульного підходу для проведення фінансового вирівнювання.

Питання для самостійного вивчення:

1. Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах

Діючі системи бюджетів у зарубіжних країнах можна згрупувати в три основні моделі:

Перша модель ґрунтується на повному розмежуванні окремих податків між різними адміністративними рівнями влади і на закріпленні їх у законодавчому порядку за відповідними рівнями системи бюджетів. Така модель частково характерна для США.

Друга модель ґрунтується на зафіксованому в законодавстві пайовому розподілі основних податків між різними адміністративними рівнями влади і на відповідному закріпленні цих часток за рівнями системи бюджетів. Ця модель частково характерна для Німеччини. У такий спосіб у цій країні розподіляється податок на додану вартість.

Третя модель характеризується застосуванням різними рівнями влади спільної бази оподаткування. При цьому кожен рівень влади встановлює власну ставку на основі однієї бази оподаткування. Загальна ставка оподаткування, таким чином, є сумою податкових ставок різних рівнів влади. У такий спосіб розподіляється прибутковий податок у Швеції.

3 основних інструментів міжбюджетних взаємовідносин у зарубіжних країнах можна виділити такі: