Теоретичні моделі олігополії

Прогнозування олігополістичного взаємозв'язку в довгостроковому періоді пов'язано з необхідністю врахування відповідних дій конкурентів на можливу зміну цін фірмою-олігополістом. Оскільки реакцію суперників важко передбачити, дотепер створити єдину модель олігополії не вдалося. Розроблено ряд моделей, які описують конкретні ситуації, що показують, як при олігополії виявляється тенденція до зменшення прибутків через конкуренцію. Руйнівні дії олігополістичного суперництва штовхають фірми як до цінових воєн, так і до змови.

Модель цінових воєн.

Нехай ринок розділений між двома олігополістами. Нехай р_М=7>р_СК=5, а Q=3 тис. шт. Тоді TR₁=TR₂=7*(3/2)=10,5 тис.грн.;

=(7-5)(3/2)=3тис. грн.

Нехай І олігополіст знизив ціну на 0,5 тис.грн. Усі покупці перейдуть до нього: Q₁ = 3,5 при Р₁ = 6,5 тис.грн. Його Q збільшиться з 1,5 до 3,5 тис.шт., TPr1=(6,5-5)3,5= =5,25 тис.грн. Тоді ІІ олігополіст знижує ціну до 6 тис.грн. Покупці підуть до нього: Q₂ = 4 тис. шт.; тис.грн. і т.д.

Особливості цінової війни:

1. Незначне зниження ціни одним конкурентом приводить до повної втрати прибутку іншим.

2. Кожного моменту є значний стимул для зниження цін кожним конкурентом.

3. На тривалому проміжку цінова війна невигідна олігополістам.

4. Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.

Цінові війни недовговічні і фірми вступають у співробітництво, щоб уникнути втрати прибутку. У картелі фірми виступають єдиною монополією, їх Р і Q характерні для чистої монополії, тобто фірми, що злилися в картель, максимізують свій прибуток на основі скорочення Q до рівня MC=MR.

Висновок: картель вигідний олігополістам, але в кожен момент він випробовується на стійкість, тому що існує спокуса порушити угоду.

Модель дуополії Курно (1838) припускає, що кожна фірма діє так, начебто не очікує від своїх конкурентів зміни ціни і обсягу виробництва, навіть якщо вона сама це робить. При цьому:

1) обсяг виробництва або ціна конкурента розглядається як задана величина.

2) попит лінійно залежить від ціни;

3) MC = const.

Нехай функція попиту в дуополії має вид: де Q – обсяг попиту в одиницю часу, тис. шт.; – ціна одного виробу, тис. г.о. , де і – обсяги виробництва обох фірм. Нехай витрати по випуску одного виробу фіксовані і дорівнюють 4 тис. г.о. Отже, ТС1=4q1, ТС2=4q2, МС1=МС2=4 тис. г.о.

Модель Курно передбачає цінову ситуацію, коли кожна з фірм на певному часовому інтервалі є єдиним виробником даного товару, тобто чистою монополією. Нехай спочатку І дуополіст входить на ринок зі своєю продукцією. Покажемо максимізацію прибутку графічно.

Показники	Періоди часу
			4,5	4,5	4,12	4,12	4,06	4,06	4,03	4,0
				3,75	3,75	3,87	3,87	3,93	3,93	4,0
			8,5	7,75	8,13	8,01	8,07	8,01	8,01	8,0

Для першої фірми лінія попиту і граничний доход . І дуополіст, який максимізує прибуток при , установить тис.од. і тис. г.о. Потім на ринку з'явиться ІІ фірма і буде розглядати обсяг випуску першої ( тис.од.) як вихідний. ІІ дуополіст максимізує прибуток (за умов ) при тис.од. і тис.г.о., його функція попиту на продукцію дорівнює: . Причому й І фірма буде продавати свою продукцію за тис. г.о. У наступний період лідером на ринку знову стане І фірма, яка визначить свою функцію попиту на товар як . Її лінія попиту . Аналогічна поведінка буде розвиватися і далі, тому динаміку Q і p можна звести в таблиці:

Дані таблиці показують, що обидві фірми поступово приходять у рівноважний стан при тис. од. і тис. г.о. Якщо число виробників в олігополії збільшується, може виникнути ситуація, що характерна для ринку досконалої конкуренції В нашому прикладі досконала конкуренція багатьох фірм зменшить Р до тис. г.о., а Q зросте до тис. од. ( ).

Зобразимо рівновагу в моделі Курно через криві реагування, які показують обсяг виробництва, що максимізує прибуток, який буде вироблятися однією фірмою, якщо дані обсяги виробництва конкурента.

Крива реагування І відбиває , що максимізує прибуток. Крива реагування ІІ відбиває , що максисізує прибуток. Якщо рухатися відповідно стрілкам від однієї кривої до іншої, починаючи з тис. од., це приведе до рівноваги Курно в т. Е, у якій кожна фірма виробляє 4 тис.од.

Плюси теорії Курно:

по-перше, вона приводить до стабільної рівноваги;

по-друге, оскільки теорія поширюється на ринки не тільки з двома фірмами, модель Курно доводить, що рівноважна ціна поступово рухається від монопольної ціни до , тобто до конкурентної ціни.

Мінуси теорії Курно - у вихідній посилці: конкуренти фірми не відреагують на зміну її ціни чи обсягу виробництва. Життя доводить її помилковість.

Це спрощена модель. Вона може бути розглянута як початковий ескіз боротьби між олігополістами. Наприклад, коли фірма приймає рішення, які потім не може змінити.

Модель «ламаної кривої попиту». У 1939 році модель Курно була поліпшена теорією “ламаної кривої попиту” (Холл, Хітч, Суізі). Вона більш наближена до реальної дійсності, тому що будувалася на припущенні, що конкуренти підтримають будь-яке зниження ціни, але не стануть іти за її підвищенням.

D1

Нехай у даний момент у олігополіста склалася комбінація Q і Р, що відповідає т. А. Міркування виробника: у випадку зниження ціни деякі конкуренти, побоюючись скорочення обсягу продажів, можуть наслідувати мій приклад і я навряд чи збільшу різко свої продажі. Лінія D на мою продукцію буде мати більш крутий нахил. Якщо я підвищу ціну, то конкуренти, прагнучи збільшення продажів, навряд чи підуть за мною і зможуть залучити частку моїх покупців. Крива попиту на ділянці АС буде мати більш положистий нахил.

Нахил кривої D на продукцію олігополіста визначається не тільки пропозиціями покупців, але і реакцією на його дії конкурентів. Нашому олігополісту ця реакція достеменно невідома, він у своїх діях виходить з найменш сприятливої для себе реакції. У його уявленні крива D має злам у т. А. Це не дійсна лінія попиту, а суб'єктивна оцінка її даним олігополістом. Передбачається, що олігополіст відчуває “відразу до ризику” і у своїй поведінці виходить з найменш сприятливого варіанта реакції конкурента.

Злам у лінії D означає розрив у лінії MR при сформованому обсязі Q. При зниженні ціни олігополисти розраховують на незначне збільшення сукупного виторгу, а можливо і скорочення загального виторгу (MR < 0). При підвищенні ціни сукупний виторг може скоротитися на набагато більшу величину.

Нехай початкова лінія МС – МС. Оптимальна комбінація Р і Q – у т. А. Нехай ціни на ресурси збільшуються – крива МС₁. Оптимальні Р і Q – ті ж самі. Лише коли граничні витрати стануть MC₂ (опиняться поза вертикальною ділянкою лінії MR) олігополіст змінить ціну. Таким чином, олігополіст не схильний змінювати ціну при незначних змінах витрат.

Дана модель олігополії не є вичерпною. Вона лише пояснює стабільність цін на олігополістичних ринках, але не пояснює формування початкової ціни.

Так само як і модель Курно, теорія “ламаної кривої попиту” проста й оригінальна, тим більше, що її вихідна посилка значно реалістичніша. Але і ця теорія не може вважатися цілісною моделлю олігополістичного ціноутворення, тому що має істотні обмеження. Пояснюючи, чому олігополіст прагне не змінювати існуючої ціни, теорія нічого не каже про рівень цієї ціни. До того ж дослідження не підтвердили її основний прогноз, відповідно до якого ціни в умовах олігополії більш стабільні, ніж в умовах монополії.

Модель «лідерство в цінах»- модель ціноутворення, у якій фірма-лідер установлює ціну, а інші фірми її наслідують.

Така процедура спрощує проблему узгодження цін: достатньо установити ціну, призначену лідером.

Це модель «часткової монополії», тому що лідер установлює монопольну ціну, базуючись на власних MR і MC. Інші фірми приймають ціну як дану.

На рисунку а) зображена крива ринкового попиту D. Фірма-лідер визначає свій попит, віднімаючи кількість товару, що пропонують інші фірми при всіх можливих цінах, від ринкового попиту. Її чистий попит визначається кривою D1. Фірма лідер розраховує MR для цього попиту (MR1) і виробляє кількість товару Q_L (у т. MR₁=MC).

На рисунку б) показана крива пропозиції S інших фірм у галузі. Вони виробляють при ціні PL кількість товару Q1. Q_L+Q₁=Q_D при Р=Р_L.

Установлення ціни лідером залежить від того, чи будуть обмежувати інші фірми за відповідних цін обсяги виробництва, щоб ринкові частки залишалися приблизно такими ж, чи навпаки, будуть розширювати виробництво за умови підвищення цін. Якщо інші фірми будуть обмежувати виробництво, лідер може установити загальну ціну, що максимізує прибуток.

Ціноутворення за принципом «витрати плюс» використовується при невизначеному попиті на товари і складності визначення МС. Спочатку розраховується середній рівень витрат, виходячи з повної завантаженості виробничих потужностей, щоб мати можливість нівелювати кон’юнктурні зміни. При розрахунку витрат враховується, що велику питому вагу мають AVC. До AVC додається відсоток, що включає постійні витрати AFC і нормальний прибуток (альтернативна вартість використаних факторів виробництва, наданих власникам фірм). Відсоток залежить від еластичності попиту на продукцію: при нееластичному попиті він буде вищим і навпаки.

Це прагматичний спосіб вирішення проблеми реальної оцінки MR і MC .

Ціноутворення, що обмежує вхід у галузь.

Якщо не існує бар'єрів для входу в галузь, то не існує і способу утримати ціну вище конкурентного рівня в довгостроковій перспективі. Можливість входження в галузь зможе вплинути на поведінку олігополістів, що займають тривке положення на ринку. Вони можуть почати дії по витисканню конкурентів до того, як ті закріпляться або створять бар'єри.

Олігополісти можуть установити Q>Q_М. Якщо є економія від масштабу, можна змусити новачка заснувати невелике підприємство з високими АС або велике, дороге підприємство, пішовши на ризик падіння ціни нижче рівня витрат у результаті значного збільшення загального обсягу виробництва галузі в цілому. Практика встановлення найнижчої ціни, що перешкоджає входу на ринок, називається практикою стримування цін або ціноутворенням, що обмежує вхід у галузь.

LAC – крива середніх витрат нового виробника на олігополістичному ринку. Якщо фірма не може сподіватися на ціну свого товару, яка щонайменше дорівнює , вона може дістати економічний прибуток, увійшовши на ринок, де вже є великі прибутки олігополістів.

Нехай фірми галузі організували картель, що максимізує прибуток. Тоді вони установили б Р_м, що відповідає Q_м, при якому MR = MC. Але оскільки потенційних конкурентів, картель приречений на провал, якщо немає бар'єрів для входу в галузь. Установлювати p_м нема рації, тому що вона залучить виробників і обсяги виробництва зростуть, а прибуток зменшиться. Якщо ж установити Р_м = Р*, у конкурентів не буде стимулу входити в галузь і олігополісти, що мають перевагу у витратах, і в довгостроковому періоді можуть мати економічний прибуток при ціні Р*.