Про східну і західну моделі соціонормативної регуляції, колективістську і індивідуалістичну моделі правового порядку*.
Для поглибленого розуміння об’єктивних підстав існування усталеної і спадкоємної історичної традиції в українському праві та в урядуванні в постійно змінюваних історичних умовах слід звернутися до питання взаємозв’язку права з економічною, політичною, соціокультурною сферами життєдіяльності суспільства у контексті двох відомих науці типів суспільств – колективістського, для якого характерний східний шлях* розвитку цивілізації та індивідуалістського, для якого характерний західний шлях розвитку цивілізації*.
Кліматичні, географічні, економічні і історичні умови для східного шляху розвитку склалися в регіонах Азії та Африки, сюди ж науковці відносять Візантію та Росію. Для цих суспільств характерні іригаційне землеробство та розвинені колективні форми виробництва, які традиційно блокують тенденції до розвитку приватної власності. Завжди домінуючим був, за термінологією К.Маркса, «азійський» спосіб виробництва* із системою управління по вертикалі і відповідно високою сакралізацією влади особи царя-вождя.
В умовах азійського способу виробництва вирішальна роль належить організаційній діяльності публічно-владних структур з чіткою ієрархією інститутів і носіїв влади, здатних забезпечити ефективне функціонування систем виробництва та перерозподілу матеріальних ресурсів аристократичною владною верхівкою. Приватна власність відіграє підпорядковану роль відносно тотальної державної структури. В суспільній свідомості панує ідея породження права сакральною владою, яка є його джерелом, але сама перебуває поза і над правом. У чистому вигляді сакралізація влади, образ останньої і логіка її поведінки не охоплюються жодною зафіксованою нормою, а право має суто інструментальний характер. Окремий індивід повністю підпорядкований державі. Питання про цінність життя окремої людини не порушується.
Кліматичні, географічні, економічні і історичні умови для суспільств західного шляху розвитку склалися у Північній Америці та в Європі, включаючи і Україну. Для цих суспільств характерні індивідуально-родинні форми виробництва, які ґрунтуються на системі автономних, хоча й об’єднаних у общини, родин. Завжди домінуючим був за термінологією К.Маркса, «германський» (європейський) спосіб виробництва із системою управління по горизонталі. За умов панування германського способу виробництва в економічному, соціальному, політичному і правовому житті суспільства провідна роль належить приватновласницьким структурам, котрі протистоять будь-яким намаганням державної влади до тотального панування над особистістю. В суспільній свідомості панує ідея права як найвищої соціальної цінності, головної суспільної конвенції (договору). Воно однаковою мірою поширюється на всіх, зрівнює всіх у можливостях продавати свою здатність до праці, реалізовувати потребу свободи, розпоряджатися своєю власністю, гарантує кожній людині певні безумовні права та інтерпретує обов’язки, без виконання яких не існує прав.
Провідними в названих моделях соціонормативної регуляції є відповідні відношення: «держава-влада» і «держава - власність», в основі яких лежить феномен «влади-власності». Механізм відношення функціонує наступним чином: в східній моделі - той, хто при владі володіє правом власності, розпоряджається власністю та розподіляє основний і додатковий продукт (суспільне багатство). Механізм влади функціонує по вертикалі. Складаються умови для деспотичної форми правління. В західній моделі – при владі перебуває приватний власник. Механізм влади функціонує по горизонталі. Складаються умови для формування громадянського суспільства і демократичної форми урядування. Діє формула: «Я при владі тому, що є власником».
Східна чи західна модель соціонормативної регуляції визначає адекватні моделі правового порядку з реально сформованими, внаслідок функціональної взаємодії права, держави і суспільства, загальнодержавними зв’язками та відповідною юридичною практикою реалізації (здійснення) права.
В колективістських суспільствах процес наведення правового порядку від початку і до кінця монополізується державою, яка здійснює тотальну регламентацію практично усіх сфер життєдіяльності суспільства, часто порушуючи міру вимог здорового глузду.
В індивідуалістських суспільствах процес наведення правового порядку здійснюється державою з участю інших соціальних інститутів. Їй відводиться роль менеджера, який забезпечує порядок (правовий, суспільний) з участю громадських організацій, органів самоуправління, уміло й ефективно використовуючи увесь арсенал правових методів і засобів для урегулювання та гармонізації соціальних процесів.
Істотно, що східний і західний типи суспільств на тому чи іншому відрізку історії завжди демонструють достатньо чітку тенденцію до прийняття відповідної моделі соціонормативної регуляції – східної чи західної, з відповідними моделями правового порядку, правовими традиціями та традиціями урядування ( способів організації і розподілення урядової влади в центрі і на місцях, зв'язок чиновницького складу владних установ із соціальною структурою правлячої еліти та населенням тощо).
Усталеність названої тенденції стане зрозумілою, якщо за основу пояснення взяти концепції «етнічної» або «історичної» психології. Так, певний вплив на формування людини та її розвиток справляє природне середовище. На ранніх етапах розвитку людства, саме природно-кліматичні умови і географічне середовище визначали характер господарської діяльності, з відповідними моделями соціонормтивного регулювання. В родючих долинах рік і природних чорноземах, в умовах сприятливого клімату розвивалося землеробство, в степах – скотарство, на узбережжях морів і в ореолі великих рік – торгівля та ремесло. Відповідно формувалися звичаї, традиції, обряди, визначалася своєрідність релігійних вірувань, мистецтва, самосвідомості, складалася система цінностей, риси етнічної психології, характеру, що становлять зміст історичного розвитку людства, яке розвивається засобами культури. Згідно з етносоціонічною* інтерпретацією культура власне є сукупністю правил існування індивідів в рамках окремого етносу і здатна демонструвати переконливу стабільність у часі Як правило, її носіям приписують типові риси образу мислення, поведінки (наприклад, типовий українець, типовий француз, німець і т.п.), які майже не зазнають фундаментальних змін у часі. Йдеться про те, що в кожного типового представника культури будь-якого титульного етносу існує фіксований набір характерних рис, які нормують його поведінку і відрізняють від представників інших етносів, залишаючись незмінними впродовж тривалого часу. При цьому культури сусідніх етносів практично не синтезуються і співіснують протягом сотень років ( О.Букалов). Філософи історії наголошують, що з епохи в епоху суспільство зазнає радикальних змін, відповідно і форми колективізму й індивідуалізму теж змінювались. Але вибір завжди залишався однозначно вузьким: ті чи інші форми колективізму, ті чи інші форми індивідуалізму ( Івін А.А.).
Природно, що предки українців створювали моделі поведінки з відповідними засобами їх реалізації на основі досвіду суспільного життя, яке інтегровано розвивалось і розвивається, акумулюючи біологічні, соціальні, природно-космічні і духовні чинники буття етносу. Логічно формувалися й історично зумовлені системи соціального регулювання зі специфічними механізмами регламентації і контролю суспільних відносин, завдячуючи яким утверджувався суспільний порядок. Тому українське право як соціокультурне явище завжди включає в себе історичні нашарування минулих епох, які можуть проявлятися у сфері праворозуміння*, правосвідомості*, структури права, механізму його взаємодії із зовнішнім середовищем.
Українське право зароджувалось і еволюціонувало в рамках західної моделі соціонормативної регуляції, зазнаючи, на окремих історичних етапах розвитку суспільства, впливів, характерних для східної моделі соціонормативної регуляції. На теренах України змінювалися політичні і правові режими, методи управління суспільством і способи регулювання суспільних відносин. Водночас, і історія українського права, і історія філософської, політичної та правової думки в Україні, пам’ятки українського права, які збереглися до наших днів, засвідчують, що в українському праві завжди перемагала тенденція до західної моделі соціонормативної регуляції. Істотно, що українське право завжди складало основу тих державно-правових систем, що формувалися і функціонували на українських землях, а на політико-доктринальному рівні найчастіше фіксувалися властиві саме українському народові юридичні ідеали і філософсько-правові моделі належного і справедливого.
У підсумку можна відзначити: в історії наявні дві моделі соціонормативної регуляції становлення цивілізації – східна і західна. Більшість з реалізованих в історії цивілізацій тяжіє до однієї з цих моделей. Суспільство спирається або на безумовність ієрархічних структур, або на безумовну громадянську конвенцію щодо прав, норм і процедур існування.
Відповідно, в історії права виокремлюють дві моделі правового порядку – колективістська і індивідуалістська. Підвалиною регуляції першої є ієрархічно вибудувана влада, яка усвідомлюється як онтологічно істинна субстанція, що перебуває поза й над правом. Підвалиною регуляції другої є право, яке витлумачується як головна суспільна конвенція і найвища соціальна цінність.
З часу вступу людства в цивілізацію (період неолітичної революції) проукраїнське право зароджувалось і еволюціонувало, трансформуючись власне в українське право в рамках західної моделі соціонормативної регуляції. Проте на окремих відрізках історії зазнавало впливу механізмів регуляції характерних для східної моделі (найбільш переконливо – це періоди панування Московії та СРСР)..
РАДИМО ПРОЧИТАТИ
1. Дейвіс Н. «Європа.Історія» / Перекл. з англ.- К., 2000.
2. Букалов О., Форіс Ю. Проблеми соціоніки в праві // Українське право. – 1999. - №2(12).
3. Етноси в процесі цивілізаційних змін //Життя етносу: соціокультурні нариси: Навч посібник / Б.Попов (керівник авт. колективу), В.Ігнатов, М.Степико та ін..- К: Либідь, 1997. – С.225-238.
4. Поняття «рання держава» // М.І.Мірошниченко. Державність і право України: генезис у європейському контексті ( З найдавніших часів – до початку Х1Х ст.). – К.,2006. – С.49-52
4. Сауляк О.П Правопорядок в коллективистских и индивидуалистических обществах: Сущность, основные характеристики, поиск новой модели // Государство и право. – 2006. -№4. – С.94-101.
5. Швеков Г.В. Преемственность в праве. – М.,1983
Терміни і поняття
Етносоціонікавивчає інтегральні стереотипні характеристики окремого народу, що має соціобіологічну, історико-генетичну природу, які позначаються збірним поняттям «душа народу». Етноси, завдяки психоінформаційному полю, не зникають, навіть в умовах розірваності історичної долі та під впливом різних культур. Більшість дослідників визначають соціонічний тип українського етносу як етико-інтуїтивний інтроверт. Для цього типу характерні такі риси: доброта, естетичність, емоційне переживання та співчуття до інших, мрійливість, фантазії, гармонія в близькому оточенні, сім'ї, довіра до людей, м'яка врівноваженість та спокійна поведінка. У повсякденних справах представники цього типу щирі, гнучкі, здатні до пристосування. Але якщо погрожують їх внутрішнім принципам, то вони ніколи не поступляться.
Правовий порядокв загальній теорії держави і права традиційно визначається як стан упорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин з участю держави, до якого прагне суспільство і який утворюється, існує і функціонує внаслідок фактичної реалізації правових норм відповідно до принципу законності. Основою правопорядку є право, умовою його виникнення та функціонування - режим законності. Режим законності(режим реального панування права) означає такий стан громадського життя, при якому учасники правовідносин вільно реалізують особисті юридичні права й обов'язки.
У історико-правовому аспекті правовий порядок – це унормований за посередництвом публічно- владних структур і на основі права стан суспільних відносин, який ґрунтується на уявленнях окремого соціуму про належне, що не розходяться із цінностями правди, істини, справедливості.
Праворозуміння –це категорія, яка позначає спосіб раціонального осмислення базисних основ права у його генетичного зв’язку або з природою, або з суспільством, або з державою. Існують такі типи праворозуміння: правовий позитивізм (право виникає разом з державою; джерело права – воля законодавця); природно-правове мислення ( право історично і логічно передує державі, джерело права – об’єктивні умови життєдіяльності людини, природний хід речей); інтегративне праворозуміння (право виникає в ході комунікації, а його джерелом є договір).
Правосвідомість –форма суспільної свідомості, що містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства у цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням. Поняття правосвідомості має бути вихідною категорією пізнання базових характеристик української правової свідомості.
Спосіб виробництва –історично-конкретна форма виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних благ. Історичний тип способу виробництва визначається за історичним типом власності на засоби виробництва, формою і способом виробництва, розподілу, обміну та споживання основного і додаткового продукту.
Цивілізація –міжетнічна єдність, результат історичної творчості народів, які освоїли певну територію з її географічними й кліматичними умовами. Цей процес іде у відповідності з традиціями, звичаями, народним характером і культурою етносів.