Грошово-кредитна політика держави

Грошовий обіг, його стан суттєво впливає на національну економіку. З рухом грошей пов'язані такі явища, як інфляція, безробіття, обсяг національного виробництва. Тому держава, здійснюючи регулювання економіки, використовує заходи впливу на стан грошового обігу, які є грошово-кредитною політикою. Остання є сукупністю таких методів впливу, як обсяг грошової маси, рівень і структура відсоткових ставок, величина банківських резервів, операції на відкритому ринку тощо. Суть грошово-кредитної політики полягає у зміні пропозиції грошей з метою стабілізації зайнятості і цін, економічного зростання та балансу зовнішніх платежів. Основне призначення грошово-кредитної політики — впливати на економіку через систему грошового обігу з метою досягнення такого рівня національного виробництва, який характеризується повною зайнятістю і помірною інфляцією. Оскільки на пропозицію грошей суттєво впливають комерційні банки, то грошово-кредитна політика, насамперед, зводиться до заходів, здійснюваних центральним банком країни щодо регулювання грошової маси в обігу. При цьому використовуються три основні засоби такого регулювання: операції на відкритому ринку, регулювання облікової ставки, зміни резервної норми.

Операції на відкритому ринку — один з найважливіших засобів здійснення грошово-кредитної політики, бо найсильніше впливає на обсяг грошової маси в обігу. Це купівля та продаж державних цінних паперів центральним банком на відкритому ринку. Купуючи або продаючи такі папери, центральний банк може збільшити або зменшити рівень банківських резервів і таким чином регулювати пропозицію грошей комерційними банками.

Схема цього впливу така. Якщо центральний банк купує державні цінні папери у комерційних банків, то тим самим збільшує обсяг їх резервів, а це через мультиплікаційний ефект спричинить збільшення пропозиції грошей комерційними банками шляхом надання позик. При продажу центральним банком цінних паперів результат буде протилежним: купуючи їх, комерційні банки зменшать свої резерви, що призведе до скорочення ними пропозиції грошей у вигляді позик.

Другим інструментом грошово-кредитної політики є регулювання облікової (дисконтної) ставки. Коли комерційні банки відчувають нестачу резервів, вони мають право позичати кошти у центрального банку. Якщо комерційний банк бере позику у центральному банку, то останній стягує з нього відсоткові платежі. Та ставка, за якою відбувається це стягнення, називається обліковою (дисконтною) ставкою. Повноваження змінювати її рівень надаються центральному банку. Він і використовує їх з метою впливу на пропозицію грошей комерційними банками.

Схема цього впливу в основних рисах така. Одержуючи кредити для збільшення резервів, комерційні банки розширяють свої резерви, а отже, через мультиплікаційний ефект, мають можливість збільшувати обсяг позик, тобто пропозицію грошей. При цьому відсоткові платежі, що сплачуються комерційними банками центральному банку, є для них витратами, що зменшують їх доходи. Цю обставину і використовує центральний банк. Якщо він ставить за мету зменшити обсяг пропозиції грошей комерційними банками, то підвищує облікову (дисконтну) ставку, що призводить до зростання відсоткових платежів і робить одержання кредиту невигідним для комерційних банків. Зменшуючи кредити, останні зменшують свої резерви, що через мультиплікаційний ефект викличе зменшення надання ними позик, а отже, і зменшення пропозиції і грошей. При зменшенні облікової ставки комерційним банкам буде вигідно брати кредити у центральному банку, збільшувати свої резерви для збільшення пропозиції грошей через надання позик. Таким чином, змінюючи розмір облікової (дисконтної) ставки, центральний банк може впливати на величину пропозиції грошей.

Третім інструментом грошово-кредитної політики є зміна резервних вимог. Як уже зазначалося, банки зобов'язані тримати мінімальну суму грошей у формі безвідсоткових резервів. Норма такого резерву встановлюється державою в особі центрального банку, її зміна істотно позначається на пропозиції грошей. Якщо центральний банк підвищує резервну норму, банки вимушені збільшувати свої резерви. Для цього вони продають частину своїх облігацій і повертають частину наданих позик. Через мультиплікаційний ефект це призводить до скорочення пропозиції грошей. У випадку зменшення норми резерву процес буде розвиватись у зворотному напрямі. Розмір вільних резервних коштів зросте, що дасть можливість банкам збільшити обсяг наданих позик, а отже, і пропозицію грошей. Цей процес стосується усіх комерційних банків, адже норми резерву є обов'язковими для усієї банківської системи країни. Зміна резервних вимог є дуже потужним засобом впливу на пропозицію грошей, бо навіть невеликі зміни в резервних вимогах викликають значні зміни у пропозиції грошей за рахунок мультиплікативного розширення депозитів.

Наши рекомендации