Грошово-кредитна політика України у світлі сучасних монетаристських теорій

Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. економічні суб'єкти по природі своїй «запрограмовані» на високоефективну діяльність у ринковому середовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доцільну поведінку з позицій окремого індивіда та суспільства в цілому. Тому державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб'єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.

Сьогодні, для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Цілі політики:— забезпечення певного рівня економічного зростання;— забезпечення максимальної зайнятості;— контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабіліза­ції цін; —урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи: структурна політика; політика конкуренції; соціальна політика; кон'юнктурна політика.

Кон'юнктурна політика реалізується через вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:— заходи фіскальної політики;— заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;— заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій.

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценту) на грошовому ринку.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:— експансійна;

— рестрикційна.

При експапсійпій політиці відбувається зростання пропозиції грошей, яке може бути неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає інфляція у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції.

Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику називають політикою дезінфляції.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто, як виняток.

Cутність монетарної політики виражає визначення її як комплексу взаємозв 'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених, суспільних цілей та заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП. Звичайно, мова не йде про дотримання НБУ «грошового правила» М. Фрідмана, для цього ще не було достатніх передумов, проте орієнтація динаміки пропозиції грошей на динаміку ВВП досить чітко відповідає підходам сучасних монетаристів.

Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо. Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:

• поступове (протягом 1994—1995 рр.) зниження інфляції з гіпервисокого (10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996 р.) рівня;

• помітна стабілізація валютного курсу гривні;

• формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та фінансових структур;

• утвердження самостійного статусу НБУ серед органів державного управління економікою.

Щоб реалізувати ці досягнення в грошово-кредитній сфері і вивести економіку зі стану тривалої стагнації, потрібно приско­рити формування ринкового механізму функціонування економіки України. Тільки за цієї умови можна буде довести, що резуль­тативність монетаристських підходів не обмежується лише гро­шово-кредитною сферою, а й проявляється у сфері реальної еко­номіки. А також більш ефективно використати рекомендації представників обох напрямів сучасної монетаристської теорії, що формуються на засадах кейнсіансько-неокласичного синтезу.