Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку. 2 страница

3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ.

Сам факт інфляції - зниження купівельної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, які можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов'язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує купівельну спроможність грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в тому випадку, якщо номінальний дохід буде відставати від інфляції.
До основних наслідків інфляції відносяться:
> Перерозподіл доходів і багатства
> Відставання цін державних підприємств від ринкових
> Прихована державна конфіскація коштів через податки
> Прискорена матеріалізація грошових коштів
> Нестабільність економічної інформації
> Зворотній пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття
Розглянемо кожне з наслідків більш докладно.
Перерозподіл доходів і багатства. Припустимо, що якийсь пан А взяв позику в пана Б на 5 місяців, і за ці 5 місяців інфляція знецінила грошову одиницю у 2 рази. Це означає, що через покладений термін А поверне Б формально, по номіналу всю суму кредиту, а реально - тільки 50%. Найбільш прикро те, що повністю позбутися від подібного негативного ефекту не можна в силу непередбачуваності і незбалансованості інфляції. При інфляції, отже, невигідно давати в борг.
Відставання цін державних підприємств від ринкових цін. У державному (регульованому) секторі ринкової економіки ціни витрат виробництва і товарів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовах інфляції кожне підвищення своїх цін держпідприємства змушені обгрунтовувати, одержувати на це дозвіл вищестоящих організацій. Це довго і неефективно. В умовах щомісячного, різкого, несподіваного і стрибкоподібного зростання інфляції такий механізм навіть технічно трудноосуществім. У результаті наростає дисбаланс приватного та громадського секторів, держава втрачає свій економічний потенціал впливу на ринок.
Третій наслідок незбалансованої, нехай навіть очікуваної інфляції, позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично все частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усе більш заможні й дохідні, не розбираючи: чи зріс доход реально чи тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду, природно, погіршується. Промислово розвинені країни Заходу проводять індексацію податкових законів з урахуванням темпу інфляції. Подібна індексація, на жаль, малоефективна, бо в силу незбалансованого зростання цін відбувається перерозподіл багатства, посилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому в різних груп бізнесу і населення по-різному, в різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація не може вловити подібних нюансів, вона оцінює всі доходи переважно формально, за номіналом.
Ще один наслідок незбалансованої інфляції - населення і корпорації прагнуть матеріалізувати свої швидко знецінюються грошові запаси. Фірми розробляють плани по активізації використання грошових ресурсів. Негативне тут полягає в тому, що стимулюється слабопродуманний, поспішний і надмірний темп нагромадження матеріальних запасів про запас. Приклад тому - панічний матеріалізація грошових коштів на всій території СНД. Дефіцит наростає паралельно з «затоваренням» складських приміщень підприємств і організацій, захламленіе квартир населення.
Чергове наслідок інфляції - нестабільність і недостатність економічної інформації, що заважають складанню бізнес-планів. Ціни - головний індикатор ринкової економіки. Цінова інформація - головна для бізнесу. У ході ж інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товарів все частіше помиляються у виборі оптимальної ціни. Падає впевненість у майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу. У силу відсутності якісної інформації про ціни, посилюється дезорієнтація суб'єктів ринкового господарства, знижується ефективність розміщення економічних ресурсів. У підприємств зростають витрати, пов'язані з потребою адаптуватися до постійних змін.
Наступний наслідок інфляції - реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного відсотка росту інфляції. Так, якщо в 1990 р. темп інфляції в США був 4%, то власники грошей у цьому ж році одержали реальний дохід на валюту на ці ж 4% нижче.
Зростання інфляції практично завжди сполучається з високою, хоча і неповною зайнятістю і великим обсягом національного виробництва. І навпаки, зниження інфляції збігається за часом зі спадом виробництва і зростанням безробіття (крива Філіпса). Ця залежність зниження інфляції ціною зростання безробіття лежить в основі багатьох державних антиінфляційних програм.
Чи може інфляція бути вигідною? Найбільш вразливими виявляються одержувачі низьких доходів, оскільки галопуюче зростання цін охоплює перш за все товари першої необхідності. У незаможних верств населення вони поглинають практично 100% реального доходу, що залишається після оплати комунальних послуг. А ціни на ці продукти зростають прискореним темпом. Соціальні заходи з підтримки незабезпечених верств, безсумнівно, потрібні, хоча в умовах форсованої інфляції вони не вирішують проблеми.
Від інфляції страждають підприємці і працівники, зайняті в галузях з повільною оборотністю капіталу, сезонним характером виробництва, спеціалізованої продукцією зі слабкою еластичністю пропозиції.
Від інфляції страждають державні службовці, зарплата яких фіксована (вчителі, медики, працівники зв'язку тощо). Збитки зазнають також кредитори, які надали довго-і середньострокові позики під фіксовані або слабовозрастающіе відсотки. Що зазнає лиха стороною стають одержувачі пенсій, страховок, орендних чи комунальних платежів.
Кому ж може «повезти» в умовах інфляції? Це:
> Посередникам, зайнятим перепродажем товарів, цінних паперів, валюти
> Економічним агентам і фізичним особам, що зуміли отримати кредити
> Особи, які вклали гроші в нерухомість, картини та інші цінності
В цілому, однак, інфляція не створює сприятливої атмосфери для прояву підприємницьких талантів. Тут швидше працюють випадкові обставини, далекі від професійної майстерності і працьовитості.
Звичайними наслідками швидкого зростання цін стають своєрідні інфляційні психози, втрата довіри до ощадних установ і банкам, соціально-політичні кризи.

28. Антифляційна діяльність держави?

4.АНТІІНФЛЯЦІОННАЯ ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.
Боротьба з інфляцією - завдання макроекономічна. Антиінфляційні заходи можуть носити радикальний або адаптаційний характер.
Адаптаційна політика.
На приватному рівні індексація доходів здійснюється через колективний договір профспілки з асоціацією підприємців або з окремим підприємцем. Зростання заробітку ставиться в залежність від зростання інфляції. Так, у США 60% трудових контрактів конкретно і багатоваріантно обумовлюють зростання заробітку в залежності від темпу інфляції.
У Європі механізм антиінфляційної захищеності поширений ще більше. Державне втручання і контроль за індексацією набагато сильніше. Індексація ж доходів людей з фіксованою оплатою праці (службовці, студенти, пенсіонери, військові) має на меті не погіршити їх становище у порівнянні із зайнятими в приватному секторі. В разі різких, несподіваних стрибків цін, всі належні коефіцієнти індексації доводиться частіше і швидше переглядати. Навіть при дуже високій адаптаційної «моторності» уряду відставання індексації від фактичного зростання цін неминуче.
У Скандинавських країнах як антиінфляційної застосовувалася політика співвідношення цін і окладів. Вона ефективна в короткостроковому плані, але в довгостроковому вона не приживається.
Наступний варіант - державні рекомендаційні орієнтири встановлення цін і заробітної плати. Приклад - правління Кеннеді та Картера в США. Цього теж не вистачає надовго.
Існує безліч видів політики доходів, але економісти зі світовим ім'ям визнають, що до цих пір ще не знайдений оптимальний, що дозволяє динамічно поєднувати помірне зростання цін і невисоку безробіття. Пошук нових варіантів триває. В основі більшості з них лежить так звана «компромісна теорія інфляції», згідно з якою зростання безробіття і зростання інфляції взаімообратни. Це означає, що для зниження темпів інфляції, треба збільшити кількість безробітних. У зв'язку з цим застосовується забезпечення так званого природного рівня безробіття.
Природний рівень безробіття - той, за якого динамічно врівноважуються фактори, що впливають на зміни заробітної плати та цін. При ньому досягається помірна взаємна стабільність і цін, і заробітної плати. Природним такий рівень можна назвати ще й тому, що він досягається через природний для ринку механізм адаптації попиту до пропозиції: у випадку економічного спаду безробіття збільшується понад природного рівня і інфляція спадає. Таким чином, у довгостроковому плані стабільний, помірне зростання інфляції можливий тільки після досягнення природного рівня зайнятості. Останній визначається емпірично.
Для стримування інфляції практично у всіх країнах потрібно усе більше й більше звільняти, тобто підвищувати природний рівень безробіття. Поставимо запитання: яку ціну заплатить наше суспільство за зниження рівня інфляції? Кількісні оцінки такі: для зниження інфляції на 1% безробіття має протягом року бути на 2% вище свого природного рівня. Згідно із законом Оукена це означає зниження реального валового національного продукту на 4% нижче потенційного. Для СНД проблема необхідності платити безробіттям та недовиробленням за зниження інфляції стоїть особливо гостро. У будь-якому випадку, ніхто ще не довів, що звільнити людину для економіки вигідніше, ніж забезпечити його роботою та отримати в результаті більше дефіцитного кінцевого продукту.
До радикальних антиінфляційних заходів відносяться грошові реформи, які поділяються на три види.
1. Нуліфікації. Передбачає пряме анулювання, тобто визнання недійсними, забороненими до прийому знецінюються знаки. Цей метод застосовується при катастрофічних розмірах інфляції. Прикладом нуліфікації є радянська грошова реформа 1922-1924 рр.. До цього в країні зверталися трильйони радзнаків. У кілька етапів вони були «виміняні» на казначейські квитки в пропорції 50 млрд. радзнаків на один скарбничий квиток рубльового гідності, тобто практично анульовані.
2. Ревалорізація. Чи означає повернення до попередньої купівельної спроможності грошової одиниці. Цього можна досягти шляхом дефляції, тобто вилученням зайвих грошей з обігу. Такий метод застосовується при порівняно невисоких масштабах інфляції. Дефляціонну політику проводили уряди Англії та Франції після першої світової війни.
3. Деномінація, при якій старі грошові знаки обмінюються в певній пропорції на нові, відбувається як би обваження грошової одиниці. Гроші, не пред'явлені до обміну, втрачають силу. Відповідно перераховуються ціни, доходи та ін У чистому вигляді деномінація проводиться для впорядкування грошового обігу і полегшення розрахунків. Досить часто, однак, поважчала грошова одиниця знову починає інфляційний біг і На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки. Завдання стоїть таким чином, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

29. Закон вартості, його сутність та механізм дії?
Найважливішим законом товарного виробництва є закон вартості. Відповідно до нього виробництво й обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці. Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропонування.
Необхідними умовами дії закону вартості або встановлення цін на товари на рівні їх вартості є такі: обмін товарів перестає бути випадковим чи тільки поодиноким явищем; товари виробляються в кількості, що відповідає взаємній потребі в них. Ця потреба встановлюється досвідом у результаті тривалого обміну; відсутня будь-яка природна або штучна монополія, яка не давала б можливості сторонам, що укладають угоду, продавати товари вище від вартості або нижче від неї.
Іншими словами, необхідно, щоб попит і пропонування вільно взаємодіяли, впливаючи на обмін і виробництво товарів, зумовлюючи конкуренцію між виробниками.
Закон вартості відіграє надзвичайно важливу роль у товарному виробництві:
а) він виступає стихійним регулятором пропорцій суспільного виробництва (розподілу праці між галузями). У товарному виробництві, заснованому на приватній власності на засоби виробництва, цей розподіл відбувається стихійно в результаті постійних коливань цін навколо вартості. Якщо реальна частка праці в даній галузі менша за потрібну, то пропонування на товари перестає покривати попит і ціни зростають. Виробництво продукту цієї галузі стає надзвичайно вигідним. До неї і перейде значна частина товаровиробників.
Відбудеться перерозподіл праці між галузями. Та ж галузь, що характеризується надвиробництвом, тобто перевищенням пропонування над попитом, під впливом низьких цін звужуватиметься. Отже, силою, яка регулює товарне виробництво, приводить його в систему, є вартість, закон вартості;
б) закон вартості - основа диференціації товаровиробників. Він зумовлює зведення всіх індивідуальних витрат праці до суспільно необхідних. За таких умов одна група товаровиробників, в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, не реалізує частину праці, а інша, в котрої індивідуальна вартість нижча за суспільну, навпаки, реалізує надлишок праці над індивідуальними витратами. Отже, перша група товаровиробників неминуче бідніє і розорюється, тоді як друга збагачується. Суперечність між індивідуальною і суспільне необхідною працею призводить до диференціації товаровиробників;
в) закон вартості сприяє зародженню капіталістичних відносин. Частина товаровиробників, яка в результаті ринкових відносин збагатилася, розширює виробництво, а це вимагає додаткової робочої сили. Товаровиробники, які розорилися, не мають ніяких засобів існування, крім робочої сили - здатності до праці. Вони й вимушені йти до багатих товаровиробників і; продавати їм свою робочу силу.
Одні стають поступово капіталістами-підприємцями, інші - найманими робітниками;
г) закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил. Суперечності між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства. Технічний прогрес у виробництві супроводжує, принаймні такі моменти: зростання продуктивності праці забезпечує зниження індивідуальної вартості й отримання надлишку продукту над витратами, підвищений доход товаровиробника. Доход завжди є запорукою успішної конкурентної боротьби цього товаровиробника з іншими товаровиробниками, оскільки він має деяку базу для зниження цін витіснення конкурента. Впровадження технічних новинок у виробництво також неминуче приводить до зниження і середніх суспільно необхідних витрат на виробництво даного продукту. Це змушує всіх товаровиробників зменшувати індивідуальні витрати, а отже, підвищувати технічний рівень виробництва і його організацію. За такої системи господарства прогрес у розвитку продуктивних сил досягається значно швидше, ніж у натуральному господарстві.
Розглянута регулююча роль закону вартості була характерною для простого товарного виробництва. Основні її елементи функціонують і нині. Проте в цивілізованій ринковій економіці посилюється економічна діяльність держави, яка через систему фінансово-кредитних важелів активно втручається у відтворювальний процес. Ринок і держава - це за сучасних умов ті головні дві сили, які регулюють суспільне виробництво, доповнюючи одна одну і формуючи таким чином найбільш оптимальний господарський механізм.

30. Функції закону вартості?

Закону вартості у сучасній системі економічних відносин належить дуже важлива роль. Функціональне значення закону вартості заключається у забезпеченні факторів економічного стимулювання розвитку продуктивних сил. Ефективність цієї функції у практиці господарювання залежить від варіантів взаємозв’язку з іншими законами – конкуренції, монополії, грошового обігу та інших законів економічних відносин, від закріплених принципів їх взаємозв’язків в юридичних законах держави по керуванню та регулюванню товарно-грошових відносин.

Але крім цієї функції закон вартості виконує ряд наступних функцій:

1. Перша функція заключається у виконанні обліку суспільної праці через формування суспільно-необхідних витрат праці.

2. Друга функція полягає у тому, що закон забезпечує розподіл праці між різними сферами виробництва. Інакше кажучи, закон вартості є стихійним регулятором у розподілі ресурсів товарного виробництва. У здійсненні цієї функції важливу роль грає динаміка цін. Через механізм коливання ринкових цін навколо вартості відбуваються переливання та переміщення факторів виробництва (праці, капіталу ... ) з одних галузей національної економіки в інші, регулюється відношення між випуском товарів. Для задоволення різних потреб суспільства вся суспільна праця повинна розподілятися між різними галузями. Внаслідок стихійності виробництва ця пропорційність постійно порушується, та ,відповідно, будь-який товар може виявитися виробленим або у надлишку, або у недостатній кількості. Наприклад, перевищення пропозиції на взуття над попитом на неї може викликати падіння цін на взуття нижче його вартості. А недостатня пропозиція тканин призведе до підвищення ціни на них вище їх вартості. У таких умовах частина товаровиробників може перейти від виробництва взуття до виробництва тканин, як до більш вигідної справи. Внаслідок цього, виробництво та пропозиція на взуття будуть зменшуватися, та ціни на нього зростуть, а виробництво та пропозиція на тканини зростуть, та ціни на них будуть зменшуватися. В умовах стихійного виробництва може початися зворотній перехід товаровиробників від виробництва тканин довиробництва взуття. Таким чином, закон вартості регулює розміри товарного виробництва та співвідношення між виробництвом різних товарів.

3. Третьою функцією є стимулююча. Закон вартості сприяє зниженню виробничих витрат, що відбувається внаслідок розвитку виробничих сил у товарному виробництві. Якщо індивідуальні витрати праці товаровиробника перевищують суспільно-необхідні, то для того, щоб не збанкротувати, він повинен понизити величину своїх витрат. Закон вартості ніби «карає» його, тим самим, змушуючи товаровиробника підвищувати продуктивність праці або переключатися на випуск іншого виду виробу. Ті товаровиробники, чия індивідуальна вартість товарів менша, ніж суспільна вартість, отримують ряд економічних переваг. У такому випадку вони не лише відшкодовують затрачену працю, але і крім того отримують додатковий дохід. Це стимулює товаровиробників знижувати індивідуальну вартість та підвищувати продуктивні сили на базі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Кокурентна боротьба спонукає підприємців слідувати їх прикладу. Внаслідок цього нова техніка рано чи пізно отримає широке розповсюдження. Таким чином, закон вартості рухає розвитком продуктивних сил суспільства.

4.Четверта функція полягає в тому, що закон вартості є основним для диференціації товаровиробників. Причиною диференціації є неспівпадіння, нерівність індивідуальної та суспільної вартості. Ті товаровиробники, у котрих індивідуальна вартість нижча за суспільну, при продажі своїх товарів будуть у вигідному стані, тобто отримають додатковий дохід. А ті виробники, у котрих індивідуальна вартість вища за суспільну, несуть збитки, та зазвичай, не зумівши їх відшкодувати, вони банкротують. Збагачення одних товаровиробників та зубожіння інших – таким є незворотній результат дії закону вартості. Зубожілим та збанкротувалим товаровиробникам нічого не залишається, крім продажу своєї робочої сили. А та частина піприємців, що збагачується – претворюється на капіталістів, які наймають цю робочу силу. Таким чином, диференціація товаровиробників, що відбувається на основі дії закону вартості, призводить до переходу від звичайного товарного виробництва до капіталістичного.

5.П’ята функція – розподільна, яка здійснюється за допомогою цін. Дана функція заключається у розподілі суспільного продукту між регіонами та піприємствами.

Закон вартості - об'єктивний економічний закон товарного виробництва. Він визначає способи й принципи виміру, розподілу й стимулювання суспільної праці на ринку. Згідно з цим законом обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається суспільно-необхідними затратами праці. Закон вартості стимулює тих виробників, які забезпечують більш високу продуктивність праці. Ті ж виробники, чия продуктивність праці нижча суспільно-нормальної (середньої), при обміні несуть збитки. По мірі формування світового ринку дія закоу вартості розповсюджується і на світогосподарські зв’язки. Тут закон вартості виконує функцію свідомого регулювання високоассоційованої економіки. Суспільство свідомо використовує закон вартості при регулюванні цін, грошового обігу, товарного обігу у зовнішній торгівлі. На світовому ринку національні вартості виступають у ролі індивідуальних, з яких формуються інтернаціональні вартості. Як відомо, усі різні країни знаходяться на різних етапах розвитку. Так, якщо країна володіє високою продуктивністю праці та продає свої товари по інтераціональній вартості, яка вища за індивідуальну вартість, то вона отримує додатковий прибуток. Та навпаки, країни з високою національною вартістю та низькою продуктивністю праці – несуть збитки. Але, необхідно зауважити, що не завжди країні, у якої низька продуктивність праці та висока індивідуальна вартість, зовнішньоторгівельні зв’язки не вигідні. Вони є раціональними, якщо країна купує товари дешевше, ніж могла б виробляти їх сама. Тому не так важлива величина вартості, як співвідношення національних та інтернаціональних вартостей товарів, що експортуються та імпортуються.

31. Регулювання структури виробництва законом вартості?
Структура виробництва— якісне розчленування і кількісна пропорційність суспільного процесу виробництва. Як цілісна система, що перебуває у процесі постійного розвитку, С. в. сформувалася у період машинної стадії капіталізму. В її основі лежить суспільний поділ праці. Розрізняють галузеву, загальноекономічну, територіальну і соціально-економічну структури виробництва. Галузева С. в. — це групування підприємств на галузі, підгалузі і види виробництв. Галузь — група підприємств, що випускають однорідну або споріднену продукцію (наприклад, машинобудування, легка промисловість), які, в свою чергу, діляться на дрібніші підгалузі і види підприємств. Рівень розвитку галузевої С. в. є важливим показником розвитку продуктивних сил. У СІНА, наприклад, нараховується близько 700 галузей і підгалузей, в Україні — біля 300. Загальноекономічна (відтворювальна) С. в. розглядається як пропорційність між натурально-речовими і функціональними частинами суспільного продукту — між фондом заміщення матеріальних витрат виробництва і чистим продуктом (національним доходом), між фондом нагромадження і фондом споживання, між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між виробничою і невиробничою сферами. У співвідношенні цих частин процесу відтворення важливо забезпечити пропорційність, яка залежить від типу відтворення — екстенсивного чи інтенсивного. Територіальна С. в. характеризується розміщенням виробництва в окремих регіонах країни. Соціально-економічна структура характеризується соціальним та професійно-кваліфікаційним складом населення, співвідношенням різних верств за формами власності, рівнем життя і т. ін.,

32. Умови існування та сутність ринку?

Ринок формується в процесі становлення та розвитку товарного господарства і стає його неодмінним, провідним елементом. Умовами виникнення товарного господарства і ринку є, як відомо, суспільний поділ праці та наявність економічно відособлених, економічно незалежних товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві окремих товарів або наданні послуг. Це суттєво відрізняється від ринку вільної конкуренції насамперед тим, що передбачає активне втручання держави за допомогою економічних важелів, які, в свою чергу, забезпечені підтримкою права, у економічні процеси суспільства (насамперед у сфері фінансово-кредитної та грошової політики, політики оподаткування, інвестування та ін.), а також формування політики соціального захисту малозабезпечених верств населення. Цивілізований сучасний ринок не допускає зрівнялівки та утриманства. Ринок передбачає самостійність суб'єктів ринкових відносин, їх рівноправність з приводу купівлі-продажу, розвиток системи горизонтальних зв'язків, в т.ч. зовнішньоекономічних; добропорядну, сумлінну конкуренцію, а також переважно вільні ціни. Багато залежить від ступеня правового забезпечення ринкових відносин, існуючого механізму реалізації правових норм та правової культури в суспільстві.

До умов, які необхідні для розбудови, ефективного функціонування та подальшого розвитку ринку, слід віднести:

• наявність у суспільстві плюралізму (множини) форм власності, у тому числі обов'язково приватної, яка дозволяє найбільш повно реалізувати інтереси суб'єкта цієї форми власності;

• рівність всіх форм власності перед законом і однакову їх захищеність;

• свободу підприємництва, яка передбачає, що господарюючий суб'єкт має право обирати будь-яку (в межах чинного законодавства) форму діяльності, придбати економічні ресурси і здійснити виробництво із цих ресурсів певних товарів (послуг) на свій розсуд, а також реалізувати ці товари (послуги) за своїм бажанням;

• свободу вибору, тобто, свободу власника ресурсів (виробника) розпоряджатися ними, а споживача - власника грошей - вільно купувати товари (послуги), які він вважає доцільними для задоволення своїх потреб;

• наявність особистого інтересу, який є рушійною силою ринку і спрямований на те, щоб господарюючий суб'єкт мав змогу мінімізувати витрати, максимізувати прибуток, а споживач - придбати певний товар (послугу) за найнижчою ціною. Саме завдяки особистому інтересу виробники і споживачі реалізують свій вільний вибір;

• впровадження механізму конкуренції, що означає, по-перше, наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців будь-якого продукту або ресурсу і це не дозволяє їм суттєво вплинути на ринкову ситуацію, а відповідно і на ціну товару (послуги); по-друге, конкуренція означає також свободу для покупців і продавців виходити на ті чи інші ринки і залишати їх. Цей аспект конкуренції зумовлює гнучкість, яка життєво важлива для того, щоб економіка надовго зберігала ефективність і могла адаптуватися до змін, уподобань споживачів, технологій або пропозиції ресурсів;

• постійний і досить жорсткий контроль з боку держави за процесом монополізації виробництва та обігу, неухильне вживання антимонопольних заходів, бо ринок, як вже зазначалося, може функціонувати лише за умов конкурентного середовища;

• здійснення регулювання тих сфер життєдіяльності суспільства, які виходять за межі можливостей окремих (навіть найбільш потужних) суб'єктів підприємницької діяльності - структурна, інвестиційна, кредитна, соціальна політика, грошовий обіг, оподаткування, охорона навколишнього середовища та ін.;

• наявність розвинутої структури та інфраструктури ринку;

• створення досить надійної та відрегульованої системи правового захисту ринкових відносин.

Ринкові відносини не є раз і назавжди даними, незмінними. Слідрозрізняти простий обмін, купівлю-продаж і торгівлю. У першому випадку обмінтоварів відбувається в один і той же час і в одному місці. У другомувипадку відбувається поділ купівлі та продажу і в часі, і впросторі, тобто сьогодні можна продати в одному місці, а через якийсьчас купити необхідну річ в іншому місці. І, нарешті, в третьому випадкувідокремлення виробників і споживачів досягає вищого ступеня, коликупівля і продаж здійснюються при посередництві третіх осіб, тобто колиіснує торгівля як відокремлена, самостійна галузь товарногогосподарства. Якщо до цього товаровиробник і споживач вступали ввідносини безпосередньо, то тепер поряд з виробниками таспоживачами виступають працівники торгівлі як суб'єкти ринкових відносин.
Це значно прискорює процес реалізації товарів, сприяєрозширеного відтворення економіки. Разом з тим поява посередникаміж виробниками та споживачами ускладнює відносини в суспільстві. Длятого, щоб відшкодовувати витрати, пов'язані з обігом товарів, працівникисфери обігу використовують ту частину вартості, яку вони створюють,виконуючи ті операції, які є продовженням процесу виробництва всфері обігу (транспортування, збереження, фасування і т. п.). При цьомувони привласнюють частину вартістю, яку виробники передають їм зареалізацію їх товарів. Зменшуючи витрати обігу, вони отримуютьможливість для поліпшення матеріально-технічної бази торгівлі, посиленнястимулів її працівникам і т. п.

Таким чином, відокремлення товарного обігу та ринку яксамостійної підсистеми товарного виробництва, яке відбулосявнаслідок поглиблення суспільного поділу праці, має величезнезначення для прискорення обороту товарів, економії матеріальних і трудовихресурсів. З давніх часів ринок визначався як місце торгівлі товарами
(ринкова площа). Він і зараз існує в нашій країні у вигляді колгоспнихринків, де реалізуються, головним чином, продукти харчування. Є і речовіринки, де продаються товари народного вжитку, а їх питома вага взагальному обсязі товарообігу порівняно невеликий. З поглибленнямсуспільного поділу праці, розвитком товарного виробництва поняття
«Ринок» наповнюється новим змістом. У структурі суспільноговиробництва утворюється сфера обігу. Вона, по суті, і єринком, тобто сферою обігу та реалізації товарів.