Історія виникнення і розвитку
Вступ
Аргентинська Республіка знаходиться в Південній Америці. Аргентина була створена 24 грудня 1826 року. Столиця — Буенос-Айрес. Розмовляють аргентинці переважно іспанською, а розраховуються аргентинським песо. Населення Аргентини сформувалось під впливом імміграції. Іммігранти засновували нові міста. 76,5% аргентинців вважають себе католиками.
Масова імміграція внесла в культуру аргентинців особливості багатьох європейських народів. Сучасний побут і фольклор аргентинських селян виникли на індійсько-іспанській основі.
Сучасна Аргентина – федеративна республіка. Головою держави та уряду є президент, що обирається терміном на чотири роки. Ця країна одна із найбільш економічно розвинених у Латинській Америці. Найбільш розвинені промисловості: гірничодобувна промисловість (свинець, цинк, уран, залізні руди), металургія та сільське господарство.
Аргентина розташована в трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному та помірному. Середня річна температура коливається від +24 ºC на півночі до +3,5 ºC на півдні.
Аргентинці не дуже пунктуальні та неорганізовані в буденних справах.
Улюбленим виразом аргентинців є «Немає чого хвилюватися сьогодні - завтра завжди наступить».
При зустрічі добре знайомі люди цілують один одного в щоку, а малознайомі - потискати руки. Спілкуючись прийнято посміхатися і говорити компліменти. Також, в Аргентині не прийнято рано вставати, тому час обіду і вечері перенесено в часі. Вечеря - головна трапеза дня, яка проходить у сімейному колі, зі своїми ритуалами і розлогими бесідами на різні теми. Найпопулярніші теми для спілкування - політика , а особливо футбол .
Основа аргентинської кухні складається з яловичини і вина. Кухня Аргентини формувалася під впливом традицій доколумбових цивілізацій, а потім європейських мігрантів, переважно італійців та іспанців.
Аргентиною є другою за туристичною популярністю країною у Південній Америці (після Бразилії) та 5-ою на просторах обох Америк. Іноземців приваблює стабільна ситуація в країні в плані тероризму, та висока якість медичних послуг і санітарії.
У Аргентині є велика кількість привабливих гірських територій, із яких деякі привабливі можливостями альпінізму (Аконкагуа), інші - гірськолижні курорти (Барілоче та Лас Леньяс). На атлантичному узбережжі Аргентини знаходяться відомі морські курорти, зокрема Мар-дель-Плата.
І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ АРГЕНТИНИ
Загальні відомості
Аргентина – офіційна назва Аргентинська Республіка була закріплена конституцією 24 грудня 1826 року. Столиця — Буенос-Айрес. Площа 2 780 092 км ². За переписом 2010 року населення Аргентини становить 40 091 359 осіб. 76,5% аргентинців вважають себе католиками. Офіційна мова — іспанська. Грошова одиниця — аргентинський песо.
Назва Аргентина походить від лат. «argentum» (срібло). У часи колонізації Аргентини ходили чутки, що ці землі дуже багаті на срібло, завдяки чому найбільша річка регіону отримала назву Ріо-де-ла-Плата (в перекладі — Срібна річка). Земля вниз за течією річки стала відома як Аргентина, тобто Срібна.
Сучасний прапор Аргентини став державним в 1812 році. В 1818 році в центр прапора було поміщено жовте «травневе сонце». Прапор уособлює небо, хмари, сонце; блакитний колір символізує річку Ла-Плата, а білий — срібло.
Герб Аргентини — офіційно прийнятий 12 березня 1813. Рукостискання – символізує єдність усіх аргентинських провінцій, руки тримають дерев'яну палицю, яка уособлює владу та готовність захищати свободу, на палиці червоний фрігійський ковпак — символ Свободи, рівності та процвітання, зверху — сонце, що сходить («травневе сонце») — символ зростання Аргентини. Герб обрамований лавровими гілками, які зв'язані знизу біло-блакитною стрічкою, що символізує єдність.
Географічне положення
Аргентина займає південно-східну частину Південної Америки, південно-східну частину о. Вогняна Земля та прилеглі острови. На сході проходить кордон із Бразилією та Уругваєм. Межу з Бразилією проведено за річками Ігуасу, Сан-Антоніо, Пепірі-Гуасу та Уругвай. Кордон з Уругваєм позначений однойменною річкою та естуарієм Ла-Плата. На заході Аргентина межує з Чилі, головним чином хребтами Анд. На крайньому півдні американська територія Аргентини простягається до протоки Дрейка, що з’єднує Тихий та Атлантичний океани. Три чверті її кордонів — сухопутні. Протяжність території з півночі на південь — 3700 км, а із заходу на схід — 1400 км. Довжина берегової лінії Атлантичного океану — 2500 км.
З прикордонними країнами, які значною мірою мають схожу спеціалізацію, Аргентина має невеликі обсяги зовнішньоторговельних зв'язків. Значна віддаленість від своїх основних торгівельних партнерів у Північній Америці, південно-східній Азії та Європі вимагає великих транспортних витрат для здійснення зовнішньоекономічних зв'язків.
Історія виникнення і розвитку
Територію сучасної Аргентини до її відкриття іспанцями заселяли осілі індіанські племена. Із часу заснування Педро де Мендосою в 1536 р. міста Буенос-Айрес почалася іспанська колонізація країни. В’їзд до неї був дозволений тільки іспанцям і чорношкірим рабам з Африки.
У 1776 році було утворене залежне від іспанської корони Віце-королівство Ріо-де-ла-Плата, до складу якого увійшли території сучасних Парагваю, Аргентини, Уругваю і частини Болівії зі столицею у місті Буенос-Айресі. Під час війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810 р. аргентинці під керівництвом Бельграно і Сан-Мартіна вели збройну боротьбу проти іспанських колонізаторів. 9 липня 1916 р. Національний конгрес проголосив незалежність держави, що дістало назву Об'єднані провінцій Ла-Плати. В 1826 було створено Федеративну Республіку Аргентина.
У середині ХІХ ст. заборона за в’їзд до країни була скасована, і до Аргентини ринув величезний потік іммігрантів – італійців, німців, поляків, українців, росіян.
У ХХ ст. Аргентина зазнала безліч військових переворотів. Із 1930 до 1983 р. у країні встановилася військова диктатура. Поразка у військовому конфлікті з Великою Британією з приводу питання Фолклендських островів призвела до політичної кризи, нестабільності економіки та падіння правлячої військової хунти. У 1983 р. влада повернулася до громадського уряду.
Сучасна Аргентина – федеративна республіка. Головою держави та уряду є президент, що обирається терміном на чотири роки. Законодавчий орган – двопалатний Національний конгрес (Сенат і Палата депутатів). Країни поділена на 22 провінції, а також включає одну національну територію (Вогняна Земля та острови в Південній Атлантиці) й один федеральний столичний округ.
Природні умови та ресурси
За рельєфом Аргентина поділяється на дві частини: низовинну — північ і схід та височину — захід і південь. На крайньому заході країни простягнись Анди з їхніми найвищими вершинами. Рельєф Аргентини, виходячи з точки зору освоєності її рівнинних територій, є сприятливим для розвитку господарства країни.
Країна має досить різноманітну мінерально-сировинну базу. Вона помітно виділяється серед латиноамериканських країн за кількістю запасів стратегічної сировини – урановий руд, берилію, вольфраму. Із паливних ресурсів найбільше значення мають нафта і природний газ. Аргентина також багата на запаси самородної сірки та будівельної сировини.
Різноманітність природного середовища Аргентини проявляється в її ґрунтовому покриві. Тут розташовані коричнево-червоні лужні й болотні, червоно-бурій солонцюваті, червоні фералітні й глинисті ґрунти. Однак найбільшою родючістю відрізняються чорноземоподібні й лужні ґрунти вологої Пампи.
Аргентина розташована в трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному та помірному. Середня річна температура ніде не опускається за 0 ºC, коливаючись від +24 ºC на півночі до +3,5 ºC на півдні. Найбільше впливають на клімат повітряні маси з Атлантичного океану. Внутрішні райони лежать у посушливій зоні, оскільки меридіонально розташовані підняття рельєфу затримують вологі атлантичні маси.
Головні річки країни – Парана, Парагвай, Ріо-Саладо, Ріо-Колорадо. Парана відіграє величезну роль в економічному житті як судноплавна артерія та джерело водопостачання. Внутрішні райони Аргентини відчувають брак прісної води. В Андах, а також на півдні країни, На Патагонському пласкогі’ї, багато льодовитих озер.
Рослинний покрив Аргентини відрізняється різноманітністю: тропічні ліси – на півночі, напівпустелі – у Патагонії. У північно-східній частині ростуть пальми, палісандр, танін. Там же розташовані вічнозелені ліси, у яких росте дерево квебрахо з дуже цінною деревиною, що не підлягає гниттю. Південніша деревна рослинність поступово змінюється чагарниковою, а кількість трав’янистих ділянок збільшується. На Патагонському плато ростуть подушкоподібні форми чагарників і тверді злаки. В Андах рослинність змінюється залежно від висоти.
Фауна Аргентини не настільки багата і різноманітна, як, наприклад, у Бразилії, однак чимало її представників є ендеміками. Це, насамперед, пампаський олень, пампаська кішка, магеллановий собака. Зустрічається реліктовий очковий ведмідь. На відкритих просторах Патагонії та в саванах проживає пума. В Андах зустрічаються вікунья й шиншила, що мають шовковисте хутро. На берегах водойм можна зустріти фламінго, чаплю. У лісах живуть рідкісні види колібрі.
Населення
Населення Аргентини сформувалось під впливом імміграції. До початку 16 століття країну населяли американські індіанці. На північному заході жили діагіти та кечуа. Вони були осілими, займались різними ремеслами, будували мости та дороги, знали іригацію. На північному сході жили гуарані, які займались землеробством. На сході, у Пампі, проживали кочові народи гарруа та веранді. Патагонію населяли племена арауканів, теуельче та алакалуфів. Вони займались торгівлею шкірами та тканиною. На архіпелазі Вогняна Земля жили она та ямана, які були мисливцями та риболовами.
На середину 16 століття чисельність індіанців становила близько 340 тис. осіб. В цей час почалась іспанська колонізація Аргентини. Конкістадори винищували індіанців і до середини XX ст. вони лишились тільки в найвіддаленіших кутках країни: на північному заході (у провінціях Жужуй та Сальта), півночі (провінція Формоса) та півдні (Патагонія та Вогняна Земля). Іспанська колонізація йшла трьома напрямками: північно-західним із Болівії та Перу, західним із Чилі, східним від Атлантичного океану.
У провінції Санта-Крус існувала резервація народу теуельче. На середину 1960-их років її чисельність становила всього 50 осіб. Деякі народи винищувались масово і їх кількість стрімко скорочувалась майже до сьогодення. Так алакалуфів на початок XX ст. лишилось всього 500 осіб, а на 1957 рік — вже 60 осіб. Чисельність народу ямана в 1938 році складала 24 особи, а на 1967 рік всього 5 осіб; народу она — в 1880 році 2 000 осіб, а в 1967 році всього 2 особи.
Іммігранти засновували нові міста. Так серед перших поселень з'явились Сантьяго-дель-Естеро, Мендоса, Сан-Хуан, Тукуман, Сальта. На середину XVIII ст. іспанців вже було 382 тис. осіб, в 1810 році — 446 тис. В основному вони заселяли північно-західні та західні регіони. Займались землеробством, ремісництвом, торгівлею з Перу. Свої поселення засновували також єзуїти — на півночі та північному сході, де вони створювали місії. Іспанці, що оселились на сході країни і асимілювали індіанців поступово набували певних етнічних відмінностей. Цих метисів почали називати гаучо. Вони займались мисливством, мали свої відмінні ознаки в одязі — пончо, сомбреро, чоботи з кінської шкіри, носили довгий ніж факон, ласо. Серед чоловіків проводились перегони на конях, конкурси співу та гри на гітрі серед паядорів.
Ядро сучасних аргентинців сформували креоли, нащадки іспанців та індіанців, що ними асимілювались. В часи іспанської колонізації в'їзд іноземців був заборонений, дозвіл отримували тільки ті, хто жив у Іспанії більше 5 років. З 1812 року відкрився вільний в'їзд населння. В часи незалежності був створений департамент імміграції з філіалами в європейських країнах. 1876 року був прийнятий закон про імміграцію, який передбачав пільги в’їжджаючи до країни, оплачувався проїзд з Європи, надавався кредит на землю. Повний облік іммігрантів ведеться з 1857 року. До 1940 року до Аргентини в'їхало 7 млн. осіб, за цими показниками вона посідала 4 місце в Америці після США, Канади та Бразилії. Найбільше іммігрантів приїжджали із Італії (3 млн. осіб, 40 %; вони селились в сільській місцевості) та іспанці (2 млн. осіб, 30 %; селились у містах). В країні селились також французи (239 тис. осіб), поляки (180 тис. осіб), євреї, данці, шведи, а також вихідці із Росії (росіяни, українці, білоруси, російські німці; селились в провінції Ентре-Ріос).
Аргентина поділяється на двадцять три провінції і один федеральний округ. Федеральний округ і провінції мають свої власні конституції, але існують під федеральною системою. Провінції у свою чергу поділяються на департаменти, за винятком провінції Буенос-Айрес.
Господарство
Аргентина – одна із найбільш економічно розвинених країн Латинської Америки, у якій вартість промислової продукції істотно перевищує вартість сільськогосподарської. Три «кити», на яких тримається економіка сучасної Аргентини, - це гірничодобувна промисловість (свинець, цинк, уран, залізні руди), металургія та сільське господарство.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. специфікою економічного розвитку країни була орієнтація сільського господарства на світовий ринок. До початку Першої світової війни Аргентина посідала перше місце у світі за експортом яловичини, лляного насіння, екстракту кебрачо; друге – за експортом пшениці, вовни. У промисловості розвивалися головним чином галузі, пов’язані з переробкою сільськогосподарської сировини: м’ясохолодобойна, борошномельна, шкіряна, текстильна. Головним районом виробництва експортної сільськогосподарської продукції стала Пампа.
Після Другої світової війни в Аргентині почала розвиватися важка промисловість. Значним стимулом до цього стало відкриття в Патагонії великих родовищ нафти, природного газу і вугілля, а також руд металів – заліза, вольфраму, свинцю та золота.
За виробленням і споживанням промислової продукції, за виробництвом автомобілів, чавуна і сталі Аргентина посідає одне з провідних місць у Латинській Америці, а за видобутком нафти – третє місце (після Венесуели та Мексики). Розвинені також транспортне і сільськогосподарське машинобудування, виробництво металорізальних верстатів, електротоварів, кольорова металургія, хімічна, деревообробна, поліграфічна промисловість. Сільськогосподарська продукція складає основу аргентинського експорту. Головні сільськогосподарські райони – Пампа з безкрайніми рівнинами, родючими землями та Патагонія з неосяжними пасовищами. Провідною галуззю сільського господарства є тваринництво – м’ясне скотарство і вівчарство. Кількість голів великої рогатої худоби в гігантських чередах складає більше ніж 49 мільйонів, тому Аргентину часто образно називають «м’ясним цехом Латинської Америки».
Рослинництво базується на виробництві зернових, головним чином пшениці, кукурудзи та технічних культур – льону, соняшника, цукрової тростини, бавовнику. На північному заході країни розташовані великі плантації популярного в країні парагвайського чаю мате.
Сільськогосподарська продукція переробляється на численних підприємництва харчової та легкої промисловості. Орієнтація аргентинської економіки на зовнішній ринок вплинула й на транспортну інфраструктуру. Розгалужена мережа залізних та автомобільних доріг з’єднує основні сільськогосподарські й гірничодобувні райони з морськими портами.
Характерною рисою економіки країни є значна частка іноземного капіталу й наявність змішаних компаній, де поряд із державним бере участь іноземний капітал.
Культура і побут
В Аргентині існує абсолютна свобода віросповідання, однак явно переважають представники християнства і його католицької гілки, їх близько 90 %. Впливу на державну політику церква практично не має, хоча має важливе значення в суспільному і культурному житті Аргентини.
Представників протестантизму в країні близько 2 % населення, але їх число зростає великими темпами за рахунок активної роботи проповідників. Своїх прихильників знаходять такі культи , як спіритуалізм і окремі азіатські вірування. А проживають в Аргентині (переважно в Буенос-Айресі) євреї в кількості приблизно 300 тис. осіб (близько 2 % населення ) сповідують свою релігію - іудаїзм.
Масова імміграція внесла в культуру аргентинців особливості багатьох європейських народів. Найкраще традиційні форми матеріальної та духовної культури збереглися в селищах і маєтках - естансіях, розосереджених на великих територіях. Сучасний побут і фольклор аргентинських селян виникли на індійсько-іспанській основі.
Із перших же років іспанського завоювання серед сільського населення поширення набула індіанська вовняна накидка – пончо, вона стала й традиційним одягом аргентинських ковбоїв – гуачо.
Гаучо — скотарі, переважно, мешканці південноамериканських пампасів, Гран-Чако або патагонських степів, головним чином на території Аргентини, Уругваю, Південного Чилі і бразильського штату Ріу-Гранді-ду-Сул. У Бразилії цей термін використовується до всіх мешканців цього штату. У Болівії гаучо називають усіх аргентинців.
Термін «гаучо» — приблизний еквівалент північноамериканському терміну «ковбой». У 19 столітті гаучо складали більшість сільського населення пампасів, випасаючи рогату худобу і займаючись сільським господарством. Жінок гаучо традиційно називають чіна, пайсана, гвайна, гауча, пренда.
Гаучо відігравали важливу роль у заселенні Аргентини й Уругваю, війнах за незалежність, розвитку культури цих країн, зокрема літератури. Найяскравішим прикладом літератури гаучо є «Мартін Фьєрро» (1872). На початку ХХ ст. гаучо практично зникли.
Мистецтво стародавнього населення Аргентини — індіанців — проявилося лише в орнаментах побутових і культових предметів.
З 16 ст., після завоювання країни іспанцями, аргентинське мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії, розвивалося переважно релігійне мистецтво, у якому часто традиційні християнські сюжети поєднувалися з віруваннями місцевих жителів. В 17 — на початку 18 ст. в архітектурі, скульптурі і живописі панує бароко, в кінці 18 — на початку 19 ст. його змінює класицизм. Внаслідок відкриття кордонів і значної імміграції в Аргентину у XIX столітті її мистецтво зазнало сильного впливу мистецьких течій з інших країн.
Сучасний живопис Аргентини виник у 1910-х роках, зазнаючи впливу імпресіонізму. Визначними художниками ХХ ст. Аргентини є монументалісти Л. Спілімберго та Х.-К. Кастаньїно, що присвячують свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчість А. Берні. Головними мистецькими угрупованнями ХХ ст. були групи «Боедо» і «Флорида». Група «Боедо» об'єднувала головним чином графіків, які в своїх творах порушують соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла національна скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі та X. Фіорованті. В сучасному мистецтві Аргентини сильні також формалістичні напрями, тенденції нової образності, поп-арту, неосюрреалізму, гіперреалізму, системного мистецтва, неоабстракціонізму, кінетизму.
Найбільш знаним породженням аргентинської музики є танго, що значно вплинуло на розвиток музики в Аргентині та поза її межами. Найвідомішими музикантами у цьому жанрі вважають Карлоса Гарделя й Астора П'яццолу.
Фольклор є типовішим для провінції країни. Його головними виконавцями вважаються Мерседес Соса, Орасіо Гварані, Los Nocheros, Соледад. Музичні стилі куартето і кумбія народилися в провінції Кордова, і теж зайняли належну їм нішу у просторі національної музики.
У 1960-х роках з'явився аргентинський рок, найвизначнішими представниками якого вважають гурти Soda Stereo, Rata Blanca, Bersuit Vergarabat, Патрісіо Рея та його гурт Redonditos de Ricota, музикантів Чарлі Гарсія, Андреса Каламаро, Луїса Альберто Спінетту та Фіто Паеса.
Серед класичних композиторів відомими представниками є Альберто Хінастера, Хуліан Агірре, Карлос Гуаставіно, Хуан Хосе Кастро, серед виконавців — Марта Аргеріх, серед диригентів — Даніель Баренбойм.
У народній аргентинській музиці переважають мотиви креольського фольклору. На початку ХХ ст. набуло величезної популярності аргентинське танго – танець, створений на основі кубинської хабанери. У Буенос-Айресі щорічно проводяться міжнародні фестивалі танго.
Аргентинська література — одна з найрозвиненіших та найвпливовіших на Латиноамериканському континенті. Історія літератури в Аргентині — це процес розвитку від іспанських коренів, релігійного та описового жанру через пошук форм національного самовираження літератури гаучо до сучасних мистецьких течій, який дав світу творців світового рівня. Найвідомішими аргентинськими письменниками є Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар, Леопольдо Лугонес, Ернесто Сабато, Томас Елой Мартінес тощо.
Перший фільм в Аргентині був створений 1916. У 1930 — перший звуковий фільм "Пісня гаучо" (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргент. кінематографії: "Війна гаучо", "Дика пампа" (режисер Л. Демаре), "Альбеніс" (режисер Л.-С. Амадорі), "Течуть каламутні води" (режисер У. дель Карріль), "Кам'яні обрії" (режисер Р.-В. Баррето). Відомі аргент. кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо, Т. Мерельйо, Л. Сан-дріні та ін. Аргент. кіномистецтво залежить тепер від "Центральної кінокомпанії" і "Акціонерної спілки Клементе Лококо", які випускають на екрани переважно продукцію Голлівуда. Деякі аргентинські фільми йшли на екранах України, зокрема, телесеріал Буремний шлях.
Аргентинці - істинні патріоти, з гордістю зберігають історію і традиції своєї країни. Однак до іноземців ставляться уважно й доброзичливо, дозволяючи гостям країни відчувати себе як вдома. Особливо це стосується європейців (в тому числі і російських), адже вони - носії багатовікової культури, яку аргентинці дуже цінують.
Насамперед, потрібно відзначити емоційний «латинський» темперамент, властивий практично всім віковим групам та статям. Жителі Аргентини товариські, балакучі , доброзичливі й усміхнені. Правилам ввічливості тут слідують в обов'язковому порядку. Неохайний зовнішній вигляд також не вітається.
Загальнонаціональна неорганізованість в буденних справах призводить до того, що запізнення на зустріч на годину навіть запізненням не вважається. Працівники типу сантехніків можуть не прийти в призначений день, а незворушно заявитися в іншій. Дивуватися цьому не прийнято. Недарма улюбленим виразом аргентинців є «Немає чого хвилюватися сьогодні - завтра завжди наступить» .
Зустрічаючись, добре знайомим людям належить цілувати один одного в щоку, а малознайомим - потискати руки в європейському стилі. У спілкуванні у аргентинців прийнято нескінченно посміхатися і марнувати компліменти.
Найпопулярніші теми для спілкування - політика , а особливо футбол . У кожного поважаючого себе жителя Аргентини обов'язково є улюблений клуб або команда, за яку він ревно вболіває. У розмові варто бути уважним, щоб не зачепити сильні патріотичні почуття місцевих жителів.
Головним у бесіді вважається не стільки прийти до спільної думки, скільки показати себе і одночасно вислухати думку співрозмовника. Якщо тема дуже хвилююча, то бесіда завжди загрожує стати надто емоційною .
В Аргентині не прийнято рано вставати, тому час обіду і вечері перенесено в часі. Так, о 16.00-18.00 годин обідають, а вечеряють і зовсім після 21.00. Вечеря - головна трапеза дня, яка проходить у сімейному колі, зі своїми ритуалами і розлогими бесідами на різні теми.
При відвідуванні маленьких приватних магазинчиків в Аргентині прийнято голосно вітатися і так само прощатися, інакше горді жителі розцінять це як грубість чи зарозумілість. У сувенірних та інших речових магазинчиках загальноприйнятим вважається торгуватися. Завдяки цьому можна отримати невелику, але знижку.
Традиції народу
Про культурні досягнення й традиції аргентинців розповідають експозиції численних музеїв, серед яких найвідомішими є етнографічний музей «Хуан Б. Амбросетті», де зберігаються експонати давньоперуанської культури Наска, Музей образотворчих мистецтв, Міжнародна художня галерея, Колоніальний музей.
Всесвітньо відомі й популярні твори аргентинських письменників Хорке Луїса Борхеса й Хуліо Кортасара.
В Аргентині розвинені й популярні види спорту, пов’язані з кіньми. Щосуботи та в дні національних свят проводяться перегони. Також поширена національна гра пато – вид волейболу, у який грають сидячі на конях. Улюбленою розвагою гуачо були також півнячі бої, а в сільській місцевості ця традиція збереглася й дотепер. Ще одна популярна спортивна гра, пов’язана з кіньми, - кінне поло.
В Аргентині, як і в Бразилії, дуже популярний футбол. Ця спортивна гра поглинула не тільки невеликі майданчики, але й величезні спортивні арени, наприклад стадіон «Монументаль», що вміщує 105 тис глядачів. Аргентинська збірна з футболу неодноразово ставала золотим і срібним призером світу. Аргентина – один з організаторів і постійних учасників Панамериканських ігор.
Аргентина, як і багато інших країн, має свої традиційні свята, такі як:
- 16 січня - Карнавал в Аргентині.
- 24 березня - Національний день пам'яті правди і закону ( Día Nacional de la Memoria por la Verdad y la Justicia ) . День сумних спогадів останньої диктатури в країні в 1976 році.
- 2 квітня - День ветеранів та полеглих на війні з англійцями за Мальвінські ( Фолклендські ) острови . З 2001 роки 2 квітня відзначають в Аргентині як День ветеранів та полеглих на війні.
- Третя субота травня - День батька. Вітають усіх чоловіків , які мають дітей . Обід або вечеря в колі сім'ї. Діти дарують подарунки.
- 20 червня - День прапора в Аргентині. День прапора ( Dia de la Bandera ) відзначається в Аргентині в день смерті дизайнера прапора - Мануеля Белграно ( Manuel Belgrano , 3.06.1770 - 20.06.1820 ) і є офіційним святом.
- 9 липня - День незалежності Аргентини. 9 липня 1816 була прийнята декларація Незалежності Об'єднаних Провінцій Срібної Річки ( Аргентини ) . Ця дата вважається датою народження Республіки Аргентина , а в країні відзначається офіційне свято - День незалежності.
- 17 серпня - День пам'яті генерала Сан - Мартіна в Аргентині. 17 серпня в Аргентині відзначається загальнонародне свято - річниця пам'яті героя боротьби за незалежність Аргентини від іспанських колонізаторів ( 1810-1826 років ) генерала Хосе де Сан-Мартіна ( San Martín Day ) .
- 11 вересня - День вчителя в Аргентині. Є дуже важливою подією для всієї нації. Фактично , День вчителя відзначає вся країна як національне свято.
- Другий понеділок жовтня - День раси в Аргентині ( Día de la Raza / Columbus Day ) - свято на честь корінних і заселяли Аргентину народів.
Основу аргентинської кухні складають страви з яловичини і вино, а також продукти, які є відносно дешевими у цій країні. Кухня Аргентини формувалася під впливом традицій доколумбових цивілізацій, а потім європейських мігрантів, переважно італійців та іспанців. Типовими аргентинськими стравами і напоями є:
· Асадо — м'ясо, смажене на вогні
· Мате — чай з гостролиста парагвайського
· Дульсе-де-лече — десерт, схожий на варену згущенку
· Альфахори — пироги, начинений дульсе-де-лече і политий шоколадом
· Емпанада — різновид пирогів
· Відбивна по-міланськи (міланеса)
· Локро — страва з маїсу, гарбуза, квасолі
· Сандвіч-де-міга — бутерброд з кількох шарів хлібу товщиною близько 3 мм, перемежованих овочами, салом, сиром, ковбасою тощо.
Туризм в Аргентині
Щорічно країну відвідують близько 10 млн туристів. Згідно з даними Всесвітньої туристичної організації у 2010 році країну відвідало 5,17 млн іноземних туристів, що принесли 3,3 мільйони доларів до державної казни. Аргентина є другою за туристичною популярністю країна у Південній Америці (після Бразилії).
Туристів приваблюють упорядковані пляжі Атлантичного узбережжя, гірськолижні курорти в Андах, архітектура колоніальних часів. Дуже популярною є курортна зона Барілоче, де розташовані сотні мальовничих озер із мінеральними джерелами. Багато туристів відвідують водоспад Ігуасу на кордоні Аргентини з Бразилією, що є одним із найпоширеніших у світі. У країні створено більше ніж двадцять національних парків.
Найпопулярнішою туристичною атракцією Аргентини є місто Буенос-Айрес. Іншими туристичними центрами є об'єкти, внесені до Списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО: Національний парк Лос-Гласьярес (зокрема льодовик Періто-Морено), єзуїтські місії регіону Ґуарані, Куева-де-лас-Манос, півострів Вальдес, провінціальний парк Ісчіґуаласто, національний парк Талампая, єзуїтський квартал і місії Кордови, Кебрада-де-Умауака.
Аргентина має багато гірськолижних курортів, найвизначнішими з яких є Барілоче та Лас-Леньяс. На атлантичному узбережжі Аргентини знаходяться відомі морські курорти, зокрема Мар-дель-Плата.
Буенос-Айрес – столиця, головний порт, промисловий центр і транспортний вузол Аргентини. Тут проживає близько третини населення країни та виробляється більше ніж половина всієї промислової продукції. Буенос-Айрес засновувався двічі. Уперше – у 1535 р., однак іспанці, змушені під натиском індіанців залишити місто, спалити його. Удруге воно було засноване в 1580 р. У 1980 р. місто врочисто відзначило своє 400-річчя. Сучасний Буенос-Айрес, що зустрів величезну кількість іммігрантів й увібрав у себе культуру різних народів, - місто багатонаціональне. Сюди ведуть залізні, шосейні дороги, водні шляхи та авіалінії. Буенос-Айрес посідає провідне місце в політичному, культурному і науковому житті країни. Тут розташовані Академія наук, університет, 35 театрів, серед яких оперний театр «Колон» - один із найбільших у світі. Буенос-Айрес нерідко називають латиноамериканським Парижем. У його архітектурі пишне бароко поєднується з елементами класицизму і рисами сучасних стилів. Збереглися архітектурні пам’ятки ХVІІІ-ХІХ ст., серед яких уражає своєю пишнотою архітектурний ансамбль на площі Двох Конгресів.
Кордова – другий за значенням промисловий центр Аргентини, одне з найстаріших іспанських міст країни. Воно засноване в 1573 р. і дотепер зберегло риси колоніальної епохи. Сьогодні це один із найбільших торговельних центрів. Кордова також є одним із провідних культурних і наукових центрів країни, тут розташований найстаріший університет Аргентини, заснований у 1613 р.
Сан-Карлос-де-Барілоче або Барілоче — аргентинське місто у провінції Ріо-Негро, центр департаменту Барілоче. Важливий туристичний центр Аргентини та найбільше за населенням місто Патагонських Анд і провінції Ріо-Негро. Місто розташоване на березі озера Науель-Уапі на південному заході провінції Ріо-Негро, біля підніжжя Анд, за 832 км від столиці провінції міста В'єдма.
Туризм є найголовнішим джерелом доходу міста. Завдяки природним умовам Барілоче у місті присутні туристичні принади, цікаві як взимку, так і влітку.
Місто розташоване поряд з національними парками Науель-Уапі і Лос-Арраянес, які щороку приваблюють місцевих та іноземних туристів. Барілоче також є найбільшим гірськолижним курортом Аргентини. Найпопулярніші лижні спуски Барілоче розташовані на схилах гір Отто, Катедраль і Тронадор. Поблизу міста знаходяться букові ліси, великий льодовик Вентіскеро-Негро, а також озера Гутьєррес, Маскарді, Гільєльмо, Фріас, Морено, Фонк, Есс, Фрей, Мартін, Рока, Стеффен, Тодос-лос-Сантос і гірські річки, які приваблюють любителів вітрильного спорту, веслування на каное і рафтінгу.
Взимку в Барілоче проводиться два фестивалі: Національний фестиваль снігу і Фестиваль общин.
Мар-дель-Плата (ісп. Mar del Plata — Срібне Море) — курортне місто та порт на узбережжі Аргентинського моря. Розташоване на південному сході провінції Буенос-Айрес.
На початку ХХ століття з розповсюдженням соціалізму та оплачуваних відпусток місто-курорт набуло популярності у середньому та робітничому класах. 1924 року у місті було збудовано порт, завдяки чому Мар-дель-Плата стала одним з найважливіших центрів рибальства в Аргентині.
Санта-Фе є історичним містом, відомим перш за все як колиска аргентинської конституції.
У Санта-Фе приїжджають на полювання, риболовлю, катання на водних лижах, віндсерфінг, сафарі, кінні і піші прогулянки островами. У районі Реколета знаходиться велика кількість нічних клубів і ресторанів.
Місто має різноманітну архітектуру, від старовинних будівель Будинку Уряду, церков, музеїв до сучасних будинків у центрі.
Ресистенсія – столиця провінції Чако, розташована на південному сході провінції, в північно-східній частині департаменту Сан-Фернандо, будучи його головним містом з населенням 275 960 жителів.
Це найбільш густонаселений місто Чако, його адміністративний, торговельний і культурний центр. Крім того, він з самого початку мав особливе значення в регіоні північного сходу країни, як великий транспортний вузол. Ресистенсію називають «Містом скульптур» і «Відкритим музеєм» через більш ніж 500 робіт, виставлених на його вулицях.
Міста Ресистенсія і Корриентес, пов'язані мостом Генерала Мануеля Бельграно над річкою Парана, є потужним політико-економічним вузлом в регіоні Північно-Східної Аргентини, порівнянні за величиною і важливості з парою Санта-Фе – Парана.
Перше поселення на місці міста, що існувало між 1750 і 1767 роками, називалося Сан-Фернандо-дель-Ріо-Негро. Утворене місто 27 січня 1878, але днем заснування вважається 2 лютого 1878, коли на місце майбутнього міста прибули перші поселенці – іммігранти з Фріулі (Італія).