Історія виникнення та розвитку селища
Вперше назва містечка зустрічається в старовинному Іпатіївському літописі у 1149 році.
За часів Галицько-Волинського князівства неподалік сучасної Олики стояв укріплений град Чемерин. Чемерин мав свій торговий посад у місці злиття рік Путилівки та Осенища. З часом вир міського життя поступово перемістився саме сюди. Новоутворене місто взяло собі назву від річки Оличі, що текла неподалік. А задокументованим першим власником Олики був Ленько Зарубич (1433).
Литовський гетьман Петро Янович Білий, воєвода троцький, староста луцький у 1460 році надає кошти на побудову Петропавлівського костелу (найдавніший на теренах сучасної Волинської області). По його смерті Олика відійшла до доньки — Ганни Монтигердовичовій, а потім — до її онучки, Ганни з Кішків, одруженої в першому шлюбі з Яном Миколаєм Радзивіллом «Бородатим». Місто на 400 років стає вотчиною магнатів Радзивіллів - головних поборників та захисників самостійности литовської держави.
У середині XVI ст. Оликою володів Микола Радзивілл (Чорний), 1547 р. отримав від імператора Карла V спадковий титул «Князя на Олиці та Несвіжу», затверджений у 1549 р. королем Сиґізмундом ІІ Авґустом.
1564 р. місто отримало Магдебурзьке право. Вибори урядовців урочисто проходили у ратуші, зведеній через кілька років після Троїцького костелу. Тут же в підземеллях відбували покарання ув'язнені. Місто вибирало лавників на чолі з війтом та райців на чолі з бургомістром. Обрані чиновники слідкували за станом міських укріплень, дотриманням норм торгівлі, за якістю виробів ремісників. Були допоміжні урядовці: возний, нічна сторожа, прокуратор, слуги, посланці, майстер справедливості (кат).
Коли помер, не залишивши спадкоємців, великий канцлер литовський, фундатор костелу Трійці та замку, Альбрехт Станіслав Радзивілл (1595—1656), Олика відійшла до несвізького князя Михайла Казимира Паца, польного гетьмана литовського — до XIX ст. творила єдину цілість з несвізьким майоратом.
З 1638 р. в Олиці активно діяла колегіата св. Трійці, філія Академії у Замості, де 5 професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук. У 1702 році місто спалили шведи.
Останнім прямим нащадком князя Миколи Радзмвілла (Чорного) був Домінік Радзивілл (1786—1813), полковник наполеонівської армії. За участь у анти-російській військовій кампанії всі його маєтки було секвестровано (тобто держава заборонила князю користуватися приватним майном). Інший магнат, Адам Чарторийський, добивається у царя Олександра І наступного 1814 р. ліквідації секвестру. Олику отримує Антон Радзивілл (1775—1832), представник клецького майорату.
В 1803 та 1823 рр. Олику спустошили великі пожежі, під час війни 1812 року палац перетворили на військовий шпиталь — і використовували аж до 1837 р. Замок, позбавлений дбайливих господарів, почав занепадати та руйнуватися. Торгові центри відсуваються вглиб Росії, Олику заселяють переважно бідні євреї. У 1838 р. завалилися будинки колегії та семінарії, а у 1870 р. згоріла ратуша з безцінним міським архівом.
Януш Радзивілл, останній ординатор міста та захисник інтересів міщан у польському сенаті, заарештований в 1939 році, після Другої світової війни повернувся з таборів до рідної Польщі.
За радянських часів Олика перетворюється на занедбане провінційне містечко. [2, 6]
Фізико-географічні умови
За геоморфологічним поділом Волинської області Олика знаходиться на Волинській ерозійній височині в межах Луцького приполіського лесового пагорбкуватого району. Його абсолютні висоти в середньому перевищують 250 м над рівнем моря, і є помітним вплив древнього зледеніння на форми його рельєфу.
Оскільки територія селища лежить в межах заплави річки Путилівка, четвертинні відклади представлені переважно болотними відкладами середньої потужності (21-50 м) - торф різного ступеня розкладу. Олика знаходиться в межах Волино-Подільської височини, зокрема на Волинській лесовій височині (на крейдяній основі).
Олика розташована в лісостеповій смузі, ґрунти чорноземні та легкосуглинисті. З корисних копалин є вапняки, крейда, піщаник, глина й торф.
Клімат Олики помірно-континентальний, з м'якою зимою і теплим літом. Середньорічна температура повітря становить 7,4 °С, найнижча вона у січні (мінус 4,9 °С), найвища – в липні (18,0 °С). У середньому за рік в Олиці випадає 560 мм атмосферних опадів, найменше - у березні, найбільше - в липні. Щороку утворюється сніговий покрив. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 78%, найменша вона у травні (64%), найбільша - у грудні (89%). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша - в грудні. Найбільшу повторюваність у місті мають вітри із заходу, найменшу - з північного сходу. Найбільша швидкість вітру - у листопаді, найменша - влітку. У січні вона в середньому становить 4,1 м/с, у липні - 2,8 м/с.
Спостереження за погодою веде метеостанція в Луцьку.
Рослинність відповідно до рельєфу, ґрунтів та клімату представлена низинними евтрофними високотравними болотами з відповідними видами рослин, сількогосподарськими угіддями на місці дубових та дубово-грабових лісів.
Тваринний світ представлений такими видами ссавців: заєць-русак, кролик дикий, щур сірий, щур чорний, мишоподібні гризуни, їжак звичайний, бобер, кріт, лисиця, білка. Серед птахів поширені: дятел, зозуля, сова, голуб, горобець.
У фізико-географічному районуванні територія селища знаходиться в межах природного територіального комплексу заплав і долин стоку, вид ландшафту: заболочені заплави невеликих поліських річок з різнотравно-осоковими луками на торф’яно-болотних ґрунтах, частково осушені. [1, 2]
Населення смт Олика
Станом на 01.01.2011р. населення селища Олика становить 3127 осіб. Густота населення при такому показнику (площа – 4,91 км2) становить 637 осіб/км2.
Олика належить до стародавніх поселень Волині. Вперше вона згадується в Іпатіївському літописі під назвою Оличі, Олича, Оліци. У XIII - XIV століттях Олика була складовою частиною Галицько-Волинського князівства. У 40-х роках XIV століття майже вся Волинь, в тому числі й Олика, була захоплена Великим князівством Литовським.
На початку XVIII століття в Олиці налічувалось 1073 особи.
У 1795 році, після третього поділу Польщі, Західна Волинь визволилася від польсько-шляхетського панування, яке тривало кілька століть. Але життя трудящих Волині, що перебувала в складі Російської держави, майже не змінилося. Польська шляхта дістала дворянські права.
На кінець XVIII століття в Олиці було понад 300 будинків, населення — 1773 особи. Місто перебувало, незважаючи на самоврядування, в повній залежності від феодала Радзівілла. За своїм соціальним складом населення було неоднорідним. Тут проживали ремісники, торговці, перекупники, малоземельні селяни та міська біднота, що працювали на різних роботах. Всі вони сплачували грошові податки, виконували різні повинності, за вимогою магістрату і феодала перевозили дрова, працювали на шляхах тощо.
В цей час послаблюється національний та зникає релігійний гніт. Зменшується вплив католицького духовенства. В 1784 році в Олиці було побудовано православну церкву, при якій відкрито школу грамоти. В середині XIX століття в Олиці було збудовано ще 3 православні церкви, відкрито церковнопарафіяльну школу. Звільнення від кріпацтва не поліпшило економічного становища трудящих Олики. Залишки кріпаччини - викупні платежі за землю, відробітки та інші побори й здирства феодалів призвели до крайнього зубожіння селян. Проте реформа 1861 року глибоко вплинула на всю економічну систему країни, створивши передумови для розвитку капіталізму. В Олиці зростає населення. На початку XX століття тут налічувалося 419 дворів і проживало 5780 осіб. Однак була лише одна церковнопарафіяльна школа, де навчалися діти заможних. З розвитком капіталізму посилювались експлуатація і класове розшарування населення, частина якого (робітники) працювала на підприємствах, інші займалися ремеслами, селяни йшли в найми до Радзівіллів і працювали на тартаку.
Перша світова та громадянська війни завдали місту спустошень, що позначилось на його економічному становищі. Більш як на 1000 чоловік зменшилось населення.
За переписом населення, у 1921 році у 663 будинках проживало 4333 мешканці. У 1930-х роках в Олиці було 6087 мешканців (іудеїв – 46%, українців – 41%, поляків – 12%, інших – 1%) та 869 помешкань. [2, 4]