Банкнота — це вексель банку, за яким пред’явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Банки проводять операції з обліку (скупки) комерційних векселів, суть яких полягає в тому, що власник векселя може до настання строку платежу представити його в банк і одержати зазначену у векселі суму з утриманням так званого облікового процента. У подальшому банки на основі скуплених комерційних векселів випускають власні векселі-банкноти.

Первісні, «класичні» банкноти мали багато переваг перед комерційними векселями:

по-перше, банкноти користувалися більшою довірою, оскільки вони випускалися від імені банку, який є платоспроможнішим, ніж окремий комерсант;

по-друге, банкнота обмінювалася банком на золото за першою вимогою пред’явника і тому перебувала в обігу нарівні із золотими грошима;

по-третє, оскільки банкнота випускалася банком замість облікованих ним комерційних векселів і вільно обмінювалася на золото, то вона мала подвійне забезпечення — товарне (товари під вексель) і золоте (золотий запас емісійного банку);

по-четверте, банкнота є безстроковим кредитним зобов’язанням банку і тому, на відміну від комерційного векселя, має необмежений період обігу.

Однак ці переваги були характерні лише «класичним» (першодрукованим) банкнотам, які випускалися в період золотомонетного стандарту.

Період «класичної» банкноти закінчився, коли було скасовано золотомонетний грошовий обіг, а далі й будь-який обмін банкнот на золото. Банкноти стали втрачати істотні риси «класичних» кредитних грошей і поступово перетворилися на різновид паперових грошей. Цьому сприяло й те, що багато держав, потребуючи грошей, дозволили емісійним банкам випускати банкноти не лише під забезпечення комерційних векселів, а й під векселі скарбниці (облігації державних позик) і просто для покриття дефіциту державного бюджету. Тим самим кредитні гроші, окрім власних функцій, виконують ще й функції паперових грошей. Сама ж банкнота стала своєрідним «гібридом» кредитних і паперових грошей.

Чек — це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей (рис. 5).

Чековий обіг у розвинутих країнах дуже поширений. Так, у США понад 90 % сімей мають чекові книжки, в Англії — 60 % сімей. У структурі сучасних кредитних грошей приблизно 3/4 припадає на чеки і 1/4 — на банкноти.

Банкнота — це вексель банку, за яким пред’явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель. - student2.ru

Рис. 6.12. Види чеків

Індосамент (нім. indossament - на звороті) - передаточний надпис назворотній стороні цінного паперу, у відповідності до якого права за цим папером переходять від однієї особи до іншої.

Кредитна картка — це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Нині в розвинутих країнах налічуються десятки видів пластикових кредитних та дебітних карток (смарт-карток), у тому числі для придбання товарів і послуг, для здійснення подорожей і відпочинку, для міжнародних розрахунків (системи «Віза», «Америкен Експрес», «Мастеркард», «Єврокард» та ін.). У США випущено понад 600 млн. кредитних карток, якими користуються більше 70 % сімей країни. У фінансових послугах населення розвинутих країн світу частка кредитної картки — близько 20 %.

Дедалі більшого поширення набувають депозитні та електронні гроші.

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають речового вираження і використовуються для платежів у безготівковій формі. їх рух здійснюється за рахунками і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів - чеків, пластикових карток, платіжних доручень тощо. Така форма грошей економніша і зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за рухом великих грошових ресурсів.

Сучасним різновидом депозитних грошей є електронні гроші.

Електронні гроші — це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допомогою електронно-інформаційних систем.

Феномен електронних грошей полягає в якісній їх зміні, вони повністю втрачають реальну матеріальну субстанцію. Посилюючи тенденцію де матеріалізації грошових засобів, електронні гроші значно прискорюють їхній обіг, роблять прозорими грошові потоки, сприяють безпечності банківської діяльності, заощаджують суспільні витрати, що позитивно впливає на економічний розвиток країни.

5. Суть, причини та види інфляції. Стагфляція. Соціально-економічні наслідки інфляції. Антиінфляційна державна політика.

Інфляція — це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин .

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

— порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

— значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

— надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

— мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

— збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

— випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці.

Зовнішні фактори інфляції пов’язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв’язків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчою, фінансовою та ін.)

Типи інфляції

Помірна інфляція. Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін. Можна умовно кваліфікувати її так: щорічний темп інфляції вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують гроші, тому що через місяць чи рік гроші матимуть таку саму купівельну спроможність, як і сьогодні. Люди охоче підписують довгострокові контракти у грошовому вираженні (номінальна ціна), оскільки вони впевнені, що рівень цін не підніметься надто високо від того, за якого вони зараз продають і купують. Люди не втрачають часу чи коштів, намагаючись розмістити своє багатство в «реальних» активах, а не в «грошових» чи «паперових», тому що вірить, що їхні грошові активи збережуть свою реальну вартість.

Галопуюча інфляція. Інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами — 20, 100 чи 200% за рік, називається галопуючою. Галопуюча інфляція інколи спостерігається і в розвинених країнах, наприклад в Італії. Багато латиноамериканських країн, зокрема Аргентина і Бразилія, зазнавали темпів інфляції від 50 до 700% на рік у 70-80-ті роки.

Коли помірна інфляція перероджується у галопуючу, виникають економічні спотворення. Контракти здебільшого «прив’язуються» до певного цінового індексу або до іноземної валюти, наприклад, до долара США. За таких умов гроші втрачають свою вартість дуже швидко — реальний рівень процента може становити мінус 50 чи 100% на рік. Тому люди не тримають грошей більше, ніж необхідно для щоденних операцій. Фінансові ринки звужуються і капітали розміщуються скоріше через фондування, як за командної системи, ніж через проценти і ставки. Населення нагромаджує товари, купує будинки і ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками.

Гіперінфляція. Коли економіка, здається, витримує галопуючу інфляцію, виникає третій і смертельний вид інфляції — гіперінфляція. Нічого хорошого не можна сказати про ринкову економіку, в якій ціни зростають на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік.

Інфляція означає зростання загального рівня цін. Темп інфляції є темпом зміни загального рівня цін і розраховується так:

„ рівень цін (рік t)-pieenb цін (рік t-1)

Темп інфляціі (у році t) = .

рівень цін (рік t-1)

Наши рекомендации