Поняття про банківський кредит та його класифікація

Одну з груп господарських засобів становить дебіторська заборго­ваність, тобто кошти, які винні банкові його позичальники. Ці суми звичайно мають чималу частку в господарських засобах банку й свід­чать про обсяг наданих ним кредитів. Наявність кредиторської забор­гованості забезпечує надходження коштів у дохід банку і отримання прибутку. Дебіторскька заборгованість належить до поняття «вартість, що самозростає», оскільки видані кредити (позики) повертаються й погашаються позичальником з відсотками. Кредити поділяються на:

— короткострокові й довгострокові позички, видані клієнтам;

— міжбанківські кредити, видані іншим банкам;

— споживчий кредит, виданий фізичним особам;

— інші види позичок.

У складі дебіторської заборгованості також можуть бути суми, видані в підзвіт, або суми перерахованих авансів, переплат або по­милково списані НБУ.

Ще однією групою банківських коштів, що належать до його основних засобів, є відвернуті кошти, тобто суми вже використано­го прибутку у вигляді податків з прибутку, сум утворених фондів економічного стимулювання тощо. Вони накопичуються впродовж звітного періоду й згодом використовуються при обчисленні не­розподіленого прибутку (по закінченні року).

Усі кошти становлять активи банку.

Банківський кредит — це позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на засадах стро-

ковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового вико­ристання.

Строковість кредиту означає, що позики підприємствам вида­ються на певний строк, по закінченні якого вони повинні бути по­вернені.

Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залу­чені кошти повинні бути повернені через певний час. Повернення кредиту забезпечується безперервністю кругообігу коштів і пере­ходом їх у завершальній стадії в грошову форму.

Платність кредиту полягає в тому, що кредити банк видає під­приємствам за певну плату, яка називається відсотком. Розмір від­сотка встановлюється з таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для даного кредиту, витрат на ведення банків­ської справи і забезпечувала одержання певного доходу.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку пра­ва для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповер­нення боргу через неплатоспроможність позичальника. В банківсь­кій практиці найбільше поширені такі форми забезпечення кре­дитів: застава майна, гарантія, або поручительство, страхування кредиту та ін.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позич­кових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредити надаються на здійснення таких заходів: збільшення основ­них та оборотних фондів підприємств; накопичення сезонних запа­сів ТМЦ, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного майна; споживчі потреби громадян; інші заходи в разі розриву між надходженнями коштів та їх витра­тами в процесі виробництва. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника і форму­вання та збільшення статутного фонду комерційних банків та ін­ших господарських товариств.

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш прийнятна така класифікація банківських кредитів:

1. За основними категоріями позичальників:

— кредити галузям народного господарства;

— кредити населенню;

— кредити державним органам влади.

2. За цільовим спрямуванням:

— виробничий (поповнення обігових коштів та основних за­собів);

— споживчий (споживчі цілі населення).

3. За строками користування:

— строкові, тобто надані на визначений у договорі строк; вони
можуть бути:

а) короткостроковими (до 1 року);

б) середньостроковими (1—3 роки);

в) довгостроковими (понад 3 роки).

Короткостроковий кредит надається підприємствам для по­криття витрат по формуванню оборотних коштів на строк до одного року. Цей строк використання короткострокового кре­диту обумовлений тим, що кругообіг оборотних коштів здійс­нюється звичайно протягом одного року. Тому після здійснен­ня кругообігу цих коштів одержаний кредит повинен бути повернений банку.

Середньо- і довгостроковий кредити надаються підприємствам для покриття витрат по формуванню основних фондів на строк по­над один рік. Цей строк використання кредиту обумовлюється три­валим функціонуванням основних засобів і перенесенням їхньої вартості на продукт частинами;

— до запитання (онкольні) — видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою ви­могою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит поверта­ється на розсуд позичальника;

— прострочені, по яких строк погашення, встановлений креди­тним договором, минув;

— відстрочені (пролонговані), щодо яких за клопотанням пози­чальника банком прийняте рішення про перенесення строків пога­шення кредиту на пізнішу дату.

4. Залежно від забезпечення:

— забезпечені (ломбардні) — надаються під забезпечення (за­ставу майна, поручительство, гарантію, страхування ризику непо­вернення кредиту тощо);

— незабезпечені (бланкові) — надаються без забезпечення. Не-забезпечені (бланкові) кредити, що називаються в банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання позичальни­ка погасити позичку. Вони пов'язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності по­зичальника і надаються під вищий відсоток.

5. За методами надання:

— у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;

— відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кредити нада­ються в межах завчасно визначеного ліміту кредитування без пого­дження кожного разу з банком умов кредитного договору;

— гарантовані — банк бере на себе зобов'язання в разі потреби
надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного
періоду. Гарантовані кредити можуть бути двох видів: з обумовле­
ною датою видачі кредиту та з наданням кредиту в міру виникнен­
ня потреби в ньому.

6. Залежно від кількості кредиторів:

— надані одним банком;

— консорціумні, тобто такі, що надаються консорціумом бан­ків, у якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укла­дає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

— паралельні, що передбачають участь у їхньому наданні кіль­кох банків. Тут кредити одному позичальникові надають різні бан­ки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.

7. Залежно від порядку погашення:

— поступово (в розстрочку);

— водночас із закінченням строку кредитного договору;

— відповідно до особливих умов, визначених кредитними дого­ворами.

8. За характером і способом сплати відсотків:

— з фіксованою відсотковою ставкою;

— з плаваючою відсотковою ставкою;

— зі сплатою відсотків у міру використання наданих коштів (звичайний кредит);

— зі сплатою відсотків одночасно з отриманням кредиту (дис­контний кредит).

Кредити з фіксованою відсотковою ставкою характерні для ста­більної економіки. З метою зменшення ризику недоотримання при­бутку або запобігання збитків в умовах інфляції при видачі креди­тів на значні строки банки використовують плаваючу відсоткову ставку. В цьому випадку відповідно до кредитного договору відсо­ткові ставки періодично переглядаються і звичайно прив'язуються до рівня облікової ставки центрального банку та фактичного темпу інфляції.

9. За ступенем ризику:

— стандартні;

— нестандартні, до яких належать: кредити під контролем, суб-стандартні, сумнівні та безнадійні.

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником рег­ламентуються на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір — це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди

одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тіль­ки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсот­ка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавст­ву. На практиці комерційні банки розробляють типові форми кре­дитних угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб'єктів угоди— визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що під­писують договір.

2. Опис умов кредитування — вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обгрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк корис­тування кредитом встановлюється на підставі оборотності ціннос­тей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та спла­тити відсотки за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що скла­лись на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику за­ходу, що кредитується, тощо. Розмір плати за кредит установлю­ється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відпові­дного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є час­тинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручите­льства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких належать: захисні та негативні. Захисні статті — це перелік дій чи умов, яких повинен дотримува­тися позичальник протягом дії кредитного договору, (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати праців­никам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті — це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивіде­ндів, заробітної плати вище від установленого рівня, злиття з ін­шими компаніями).

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов креди­тної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків по­гашення позички, підвищення суми позички, права достроково по­гашати кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позича­льника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму по­рушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитися від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна за­значити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.

8. Строк набуття угодою чинності.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених
осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, як­що клієнт користується кредитами постійно або об'єктом креди­тування є основні засоби, або на коротший термін при тимчасо­вій потребі в коштах, або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичаль­ника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.

У банківській практиці виділяються етапи кредитування.

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отри­мання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оці­нюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі докуме­нти:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з роз­рахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування

із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунка за­трат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матері­альних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні де­кларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, за необхідності — розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

— застава майна — опис закладеного майна, угоди на придбан­ня заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджу­ють право власності (техпаспорти, техталони — у разі застави транспортних засобів);

— застава нерухомості —довідка-характеристика з Бюро техні­чної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватиза­цію;

— гарантія (поручительство) — угода гарантії (поручительст­ва), а також відповідні документи щодо гаранта;

— страхування — страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи щодо страхової ком­панії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків по­зичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у п. 2—4, 7, додаються також оригінали для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрі­шні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надхо­джень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, подат­кові та митні декларації, документи про оренду приміщень та ін.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і відсотків. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності доку­ментів та інформації, на підставі яких вирішується питання про на­дання кредиту.

Другий етап передбачає вивчення кредитоспроможності клієн­та. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредито­спроможності ґрунтується на використанні різних джерел інформа­ції, серед яких:

— матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

— матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

— відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальни­ків позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт уже отри­мував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важли­во з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгал­терську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апа­рат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство. Пакет підго­товлених документів фахівець кредитного відділу передає іншим службам банку.

Юридичне управління готує свій висновок, де відображаються такі основні моменти:

— відповідність статутних документів чинному законодавству України;

— наявність ліцензії, дозволів та інших документів для здійс­нення основної діяльності, для якої береться кредит;

— повнота та правильність оформлення документів щодо забез­печення кредиту.

Після отримання висновку від юридичного управління фахівець передає документи службі безпеки банку.

Служба безпеки банку перевіряє документи й готує свій висно­вок. У ньому відображаються такі основні моменти:

— оригінальність реєстраційних документів;

— інформація щодо засновників та керуючих осіб позичальни­ка, а також структурних підрозділів — дочірніх підприємств, філій та ін.

Фахівець залучає спеціалістів банку з оцінки майна, що пропо­нується як забезпечення за кредитом, де під час оцінювання засто­совуються методи: витратний, аналоговий, дохідності.

Після детального вивчення документів та висновків до них юридичне управління служби безпеки банку і фахівець готують

експертний висновок для винесення питання про надання кредиту на Кредитний комітет банку. Рішення Кредитного комітету про на­дання кредиту оформлюється протоколом.

Страхування заставленого майна позичальник здійснює в стра­ховій компанії за згодою банку.

Протягом терміну дії кредитного договору за ініціативою будь-якої сторони кредитного договору може ставитись питання про зміни умов кредитування. Зміни умов кредитного договору з боку позичальника здійснюються на підставі обгрунтованого листа-клопотання (з додатком розрахунків, документів). Фахівець оцінює обгрунтованість та доцільність внесення змін в умови кредитного договору та надає свої висновки для розгляду в Кредитний комітет. Зміни умов кредитування фахівець оформлює додатковою угодою до кредитного договору.

Третій етап полягає в розробленні умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Після закінчення ро­боти щодо структурування кредиту кредитний працівник банку пе­реходить до переговорів про укладання кредитного договору з клі­єнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції за умовами майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятися від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди за всіма питаннями підписується креди­тний договір. У разі необхідності нотаріального підтвердження до­говорів із забезпечення кредиту договори готує нотаріус.

Четвертий етап характеризується тим, що надається кредит, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного до­говору. Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунка та видачі кредиту. Ці докуме­нти повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповно­важених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

Оформлені згідно з банківськими вимогами документи переда­ються в обліково-операційний відділ для виконання. Це такі доку­менти:

— розпорядження кредитного відділу;

— примірник кредитної угоди;

— договір застави (або інша форма забезпечення);

— строкове зобов'язання;

П'ятий етап процесу банківського кредитування полягає в по­верненні кредиту разом з відсотками. Відповідно до вимог НБУ, відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. По­гашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється пла-

тіжним дорученням з поточного рахунка позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься ос­новний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.

Позичальник за узгодженням із банком може достроково повер­нути отриманий кредит.

У разі виникнення в позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного до­говору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальни­ком, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності в клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводи­ти роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

2. Загальні принципи бухгалтерського обліку кредитних операцій

Бухгалтерський облік кредитних операцій грунтується на прин­ципах, загальноприйнятих у міжнародній практиці, зокрема:

— безперервності діяльності установи банку;

— стабільності правил бухгалтерського обліку;

— обережності;

— поділу звітних періодів (нарахування доходів та видатків);

— дати операції;

— переваги змісту над формою;

— оцінки активів та пасивів;

— окремого відображення активів і пасивів.

Фінансовий облік надання або отримання кредитів, визнання доходів (витрат) за кредитними операціями здійснюється за рахун­ками Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України (постанова Правління НБУ від 21.11.97 за № 388). Чітко простежуються такі принципи бухгалтерського обліку кредитів за Планом рахунків.

Кредити поділяються на міжбанківські, які обліковуються за відповідними рахунками класу 1, та кредити суб'єктам господарсь­кої діяльності, які обліковуються за рахунками класу 2.

На рахунках класу 1 Плану рахунків обліковуються міжбанків-ські кредитно-депозитні операції. У кредитних відносинах банк може бути як кредитором, так і позичальником. Тому кредити, на­дані іншим банком, обліковуються на активних рахунках 15-го роз­ділу, а кредити, одержані від інших банків, — на пасивних рахун­ках 13-го і 16-го розділів.

На рахунках класу 2 Плану рахунків обліковуються кредити та аванси (кредити, що не підкріплені кредитними угодами) в розрізі контрагентів:

— суб'єктів господарської діяльності;

— органів загального державного управління;

— фізичних осіб.

Окремо обліковуються кредити в поточну та інвестиційну дія­льність. Кредити позичальникові надаються з позичкового рахунка, як правило, в безготівковому порядку перерахуванням на поточний рахунок позичальника або шляхом прямої оплати розрахунково-грошових документів за товарно-матеріальні цінності, роботи і по­слуги, придбані (надані) на умовах договорів і контрактів з поста­чальниками.

Позичкові кошти можуть бути перераховані на розрахунковий рахунок позичальника для використання на цілі, передбачені кре­дитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільо­вим використанням кредиту. Видача кредиту проводиться однора­зово, щоденно або в інші строки, визначені в кредитному договорі, виходячи з потреби в кредиті. Довгострокові кредити можуть нада­ватися в міру виконання будівельно-монтажних робіт і здійснення затрат (поетапно).

При обліковуванні кредиту за рахунком Плану рахунків насам­перед беруть до уваги цільове спрямування кредиту, що мас пере­вагу над його формою.

У разі зміни початкової дати погашення кредиту основний борг переноситься на рахунок пролонгованої заборгованості (якщо між банком та позичальником підписано відповідну угоду).

За умови неотримання платежу за кредитом у визначений уго­дою термін наступного дня кредит переноситься на рахунок про­строченої заборгованості. Такий принцип визнання заборгованості простроченою поширюється не лише на факт погашення номіналу, а й частини його (якщо угодою передбачено поетапну сплату осно­вного боргу).

У разі визнання кредиту сумнівним сума основного боргу почи­нає обліковуватися за відповідним рахунком групи 158 «Сумнівна заборгованість інших банків», групи 209 «Сумнівна заборгованість за кредитами, які надані суб'єктам господарської діяльності», гру-

пи 229 «Сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам». Визнаючи кредит сумнівним, виходять з оцінки фінансо­вого стану позичальника та перспектив його розвитку. Варіанти ви­знання боргу за кредитами сумнівним можна подати так.

1. Прострочення заборгованості за кредитом та відсотків за ним понад 90 днів (ця умова стосується і пролонгованих кредитів) пози­чальником, фінансова діяльність якого визнається як добра, однак відсутні резерви щодо її підтримки на цьому рівні тривалий час.

2. Прострочення заборгованості за кредитом та відсотками не більш як 90 днів за позичальником, фінансова діяльність якого за­довільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення. На пролонговані кредити ця умова поширюється в разі сплати відсот­ків за пролонгованим боргом.

3. Стосується кредитів, наданих позичальникам, фінансова дія­льність яких незадовільна та спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу, незважаючи на те, що заборгова­ність за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені те­рміни.

Ця умова поширюється на пролонговані один раз кредити на строк, що не перевищує 90 днів.

Нараховані доходи обліковуються за відповідними рахунками групи, в якій обліковується номінал кредиту; на наступний день пі­сля їх очікуваного погашення, в разі неотримання платежу, перено­сяться на відповідні рахунки простроченої заборгованості. За пра­вилами бухгалтерського обліку відсоткових та комісійних доходів і витрат банку (затверджені постановою Правління Національного банку України від 25.09.97 за № 316) банкам дозволяється визнава­ти доходи за кредитами сумнівними до отримання за однієї з двох обставин:

— прострочки позичальником платежу понад 30 днів;

— погіршення фінансового стану позичальника настільки, що керівництво, згідно з документами, які підтверджують цей факт, має підстави вважати позичальника сумнівним дебітором.

Таке рішення оформлюється протоколом засідання кредитного комітету банку. Прострочені нараховані доходи, що визнані сумні­вними, списуються з відповідного балансового рахунка і перено­сяться на позабалансовий облік. Подальше нарахування доходів за цією кредитною угодою проводиться поза балансом доти, доки кредитний актив не буде списаний з балансу банку за рахунок від­повідного резерву.

Відсоткові доходи, які отримані авансом, обліковуються за ра­хунком 3600 «Доходи майбутніх періодів». Надалі банк поступово амортизує доходи майбутніх періодів, тобто відносить на доходи

відповідну суму відсотків, що відносяться до звітного періоду. Ця операція відображається в обліку бухгалтерським проведенням:

Д-т Доходи майбутніх періодів;

К-т Відсоткові доходи (відповідні рахунки класу 6).

Бухгалтерські проведення за кредитною операцією стосуються:

1) обліку номіналу кредиту та зміни основної суми боргу;

2) обліку відсоткових та комісійних доходів.

Облік номіналу кредиту залежить від методу виплати відсотків: за період, на період.

У разі застосування методу «за період», відсотки можуть випла­чуватися періодично або в кінці терміну, визначеного кредитною угодою, а номінальна сума кредиту і сума, що перераховується на поточний рахунок клієнта (або кореспондентський рахунок банку), збігаються.

При укладенні угоди виконується бухгалтерське проведення за позабалансом на суму, зазначену в кредитній угоді (табл. 6).

Таблиця 6

ПОЗАБАЛАНСОВЕ ПРОВЕДЕННЯ СУМИ, ЗАЗНАЧЕНОЇ В КРЕДИТНІЙ УГОДІ

з\п	Зміст господарської операції	Дебет	Кредит
	Відображення зо­бов'язань за угодою	9129 Інші зобов'язання з кредитування, які на­дані клієнтам	9900 Контррахунок
	Відображення пе­рерахуйте кредит­них коштів одержу­вачеві кредиту	22 Кредитний рахунок клієнта фізичної особи	2600 Поточний рахунок клієнта
9900 Контррахунок	9129 Інші зобов'язання з кредитування, що на­дані клієнтам
	Відображення комі­сійної винагороди	22 Кредитний рахунок позичальника фізичної особи	2600 Поточний рахунок позичальника
22 Кредитний рахунок позичальника фізичної особи	611 Комісійні доходи

При застосуванні методу «на період» відсотки можуть сплачу­ватися повністю або частково в момент видачі кредиту, тобто аван­сом. Оскільки сума, що перераховується на поточний рахунок по­зичальника, буде зменшена на суму відсотків, сплачених на період, у фінансовому обліку, окремо обліковується сума номіналу кредиту

та сума відсотків, що сплачена авансом. Протягом дії кредитної угоди сума авансових відсотків має бути замортизована.

Протягом терміну дії кредитної угоди основна сума номіналу кредиту зменшується на суми, що сплачуються позичальником у погашення заборгованості.

Облік нарахованих доходів за кредитними операціями (зазви­чай це відсоткові доходи) здійснюється відповідно до затвер­дженої наказом облікової політики банку. Саме цим документом визначаються критерії щодо застосування при нарахуванні від­сотків у даному звітному фінансовому році одного з можли­вих методів: рівних частин, актуарного, або методу відсоткового числа.

Нарахування відсотків за кредитами входить до функцій креди­тного або фінансового підрозділу банку, а до бухгалтерії переда­ється відомість нарахування відсотків, на підставі якої проводяться бухгалтерські записи. Для обліку нарахованих відсотків використо­вуються відповідні рахунки «Нарахованих доходів»:

Д-т Нараховані доходи;

К-т Відсоткові доходи.

Використання рахунка «Нараховані доходи» дозволяє банку контролювати правильність та своєчасність отримання своїх до­ходів.

Облік комісійних доходів за кредитними операціями залежить від природи цих доходів. Розрізняють комісії невідсоткового хара­ктеру та комісії, що прирівняні до відсотків, які обчислюються пропорційно до суми та терміну операції і обліковуються за прин­ципом нарахування.

До таких комісій належать:

— комісії за позабалансовими кредитними операціями, що від-стежують факт прийняття банком кредитних ризиків (різні види га­рантій, наданих банком своїм клієнтам);

— комісії за прийняті зобов'язання з фінансування (комісії за право користування овердрафтом, за підтвердження акредитивів).

До комісій невідсоткового характеру, що визнаються в доходах на час та в міру надання послуги (це не завжди збігається з часом фактичної їх сплати), відносять:

— комісії за одноразові послуги (наприклад, комісії за посеред­ництво на фінансовому ринку);

— комісії за послуги, що надаються протягом певного часу (ко­місії за надання консультацій, за послуги за річними або безстроко­вими контрактами). Доходи за такими послугами обліковуються за принципом нарахування в міру реалізації контракту в частині пото­чного звітного періоду;

— комісії за позабалансовими кредитними операціями, які вва­жаються комісіями за послуги і визнаються в доходах, тільки-но послуги вважаються виконаними.

Додержання загальних принципів бухгалтерського обліку кре­дитних операцій можливе в разі виконання обов'язкового правила: пролонгована заборгованість, прострочена заборгованість, а також нараховані доходи та прострочені нараховані доходи мають облі­ковуватися за відповідними рахунками тієї групи Плану рахунків, в якій обліковується номінал кредиту (сума основного боргу за кре­дитною угодою); сумнівна заборгованість обліковується за окре­мими групами рахунків, але в розрізі балансових рахунків, що ви­значають конкретну групу кредитів, щодо яких заборгованість визнається сумнівною.

2.1. Облік операцій за овердрафтом

Овердрафт — короткостроковий кредит, який надається клієнту понад його залишок на поточному рахунка в банку в межах зазда­легідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка. При виконанні такої операції за рахунком клієнта (контрагента) в банку утворюється дебетове сальдо. Іншими словами, овердрафт являє собою кредитну лінію (можливість негайного отримання кредиту), погоджену банком, якою контрагент може скористатися за допомо­гою свого поточного рахунка. Здебільшого поточний рахунок кліє­нта, як і кореспондентський рахунок банку, має кредитовий зали­шок. Перевищення цього залишку при проведенні розрахункових операцій як банком, так і контрагентом можливе при підписанні відповідної угоди в разі відкриття кореспондентського рахунка ба­нку або поточного рахунка клієнта. Так документально оформлю­ється можлива ситуація, що має назву основний (твердий) оверд­рафт, оскільки ядром (основою) його є постійна сума перевищення залишку за рахунком. В угоді зазначається ліміт овердрафту, умови його використання та відсотки як плата за такий спосіб кредиту­вання. Сума відсотків за овердрафтом обчислюється з огляду на неоплачений денний залишок за рахунком та затверджену ставку відсотків, що, як правило, перевищує відсоткову ставку, застосову­вану в банку за кредитними ресурсами. За способом надання овер­драфт підлягає сплаті до запитання.

Наприкінці операційного дня за фактом овердрафту, сума дебе­тового залишку переноситься на відповідні рахунки (табл. 7).

Зрозуміло, що наприкінці наступного дня за рахунком (банку — кореспондентського; контрагента — поточного) ситуація може змі­нитися за результатами проведених розрахункових операцій.

Таблиця 7 ТИПОВІ РАХУНКИ ДЛЯ ОБЛІКУ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ОВЕРДРАФТОМ

Номер рахунка	Назва рахунка
	Овердрафт за кореспондентськими рахунками інших банків
	Овердрафт за кореспондентськими рахунками, які відкриті в інших банках
	Рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом
	Рахунки за овердрафтом фізичних осіб

У разі поповнення коштів на рахунка, що спричиниться до кре­дитового сальдо, відповідна сума спрямовується на погашення ове­рдрафту. Сума за рахунками овердрафту, що залишилася непокри­тою в разі недостатності коштів, переноситься на наступний день.

Якщо ж дебетовий залишок за кореспондентським рахунком (поточним рахунком) збільшиться, то на відповідну суму збіль­шаться й записи за рахунками овердрафту.

Відсотки за овердрафтом нараховуються щоденно або щомісяця згідно з обліковою політикою, прийнятою банком. Для розрахунка відсотків при помісячному їх нарахуванні може застосовуватися метод відсоткового числа або звичайний метод.

Сплачуються відсотки з поточного рахунка контрагента (корес­пондентського рахунка банка) в терміни, передбачені угодою.

Типова кореспонденція рахунків по обслуговуванню кредитного боргу за овердрафтом (табл. 8)

Таблиця 8