Цінова депозитна політика банку
Загальна характеристика методів управління залученими коштами
Депозитна цінова політика банку
Аналітичні методи управління залученими коштами банку
Загальна характеристика методів управління залученими коштами
Залучені кошти є найбільш значною частиною пасивів балансу банку, яка в кілька разів перевищує його власні кошти. Фактично залучені кошти – це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.
До залучених коштів належать залишки коштів на поточних і строкових рахунках клієнтів у національній та іноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). У банківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти – депозитними зобов’язаннями.
До особливих залучених коштів належить субординована заборгованість банку. За своєю природою такий вид ресурсів належить до зобов’язань, але при розрахунку суми регулятивного капіталу субординована заборгованість включається до його складу і вираховується із загальної суми зобов’язань.
Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменшими витратами для фінансування тих активних операцій, які має намір здійснити банк. Отже, у процесі формування ресурсних фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління: вартість залучених коштів; їх обсяг.
Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи управління залученими коштами, які загалом зводяться до двох груп: цінові та нецінові методи
Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучити додаткові ресурси. І, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.
Нецінові методи управління залученими коштами банку базуються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язані зі зміною рівня депозитних ставок. До них належать: реклама; поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг; комплексне обслуговування; додаткові види безкоштовних послуг; розташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів; пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. Перевагу неціновим методам надають в умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У боротьбі за клієнтів банки вдаються до таких прийомів як проведення лотереї серед клієнтів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, відкриття депозитів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток та електронних рахунків, надсилання клієнтам привітань та подарунків до свят від імені керівництва банку тощо.
У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді й значних) витрат. Тому, обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має порівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки, та витрати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовуватись паралельно.
Цінова депозитна політика банку
Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, та витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком незначні, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою, або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Іноді банк за обслуговування депозитного рахунка стягує з клієнта фіксовану комісійну винагороду або встановлює тариф вартості проведення кожної операції за рахунком і, одночасно, виплачує відсотки на залишок коштів на депозитному рахунку.
На рівень депозитної ставки впливають такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, рівень ліквідності банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів тощо. Але в основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень дохідності, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк.
На рівень базової депозитної ставки впливають такі основні чинники:
– реальні темпи економічного росту в країні;
– очікуваний рівень інфляції протягом періоду вкладання коштів;
– ризик неповернення коштів, що пов’язується з конкретною банківською установою.
За економічним змістом відсоткова ставка – це вартість (ціна) грошей протягом часу, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є компенсацією власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання банком протягом певного періоду часу. Власник коштів розглядає різні варіанти вкладення коштів: підприємницьку діяльність, купівлю реальних активів, надання кредитів, придбання цінних паперів тощо. При виборі одного з напрямів вкладення інвестор прагне компенсувати втрачені можливості одержання доходу, які передбачалися в інших варіантах. Щоб зацікавити вкладника у розміщенні грошей в банку і відмовитися від інших варіантів, банки мають компенсувати йому середній рівень дохідності в економіці даної країни в цілому, який має бути не нижчим реальних темпів економічного росту за визначений період часу. В такий спосіб визначається початкова, або основна, вартість позичкових коштів, яка відображає фактичне зростання, на противагу інфляційному росту цін на товари та послуги, і тому відома як реальна відсоткова ставка. За підрахунками економістів, реальні темпи росту для стабільних економік перебувають у межах 2,5 – 4%. Вищі темпи економічного росту можуть бути досягнуті деякими економіками на певних етапах розвитку, але періоди такого інтенсивного підйому, як правило, нетривалі.
Реальна відсоткова ставка для будь-яких вкладень – це ставка на майбутній період, і в момент інвестування вона невідома. Отже, розрахунки відсоткових ставок за депозитом ґрунтуються на оцінці чи прогнозі рівня реального економічного росту, який очікується на період вкладення коштів.
Очікуваний рівень інфляції – це втрата купівельної спроможності грошових коштів протягом періоду вкладення. Якщо гроші після повернення будуть частково знецінюватися, то інвестор з кожним новим вкладенням одержуватиме дедалі меншу реальну суму коштів і зрештою їх втратить. Отже, у процесі визначення базової депозитної ставки необхідно враховувати також очікувані темпи інфляції. Втрата купівельної спроможності грошей стосується не лише основної суми інвестицій, а й відсоткових виплат реальної ставки. Тому на очікувані темпи інфляції необхідно скоригувати як основну суму, так і виплати за реальною ставкою.
Рівень відсоткової ставки з урахуванням темпів економічного росту та інфляції називається номінальною безризиковою ставкою. Взаємозв’язок між номінальною і реальною відсотковими ставками та рівнем очікуваної інфляції відомий як ефект Фішера.
Номінальна безризикова ставка визначається за формулою:
,де чисельник – майбутня вартість, знаменник – теперішня
Вкладаючи кошти в той чи інший банк, інвестор приймає на себе певний ризик, пов’язаний з ймовірністю неповернення грошей. З огляду на ризик неповернення вкладник підвищує вимоги до рівня дохідності тих вкладень, які повернуться вчасно і з виплатою відсотків, а також до компенсації втрат інфляційної премії та реальної ставки. Премія за ризик може включати компенсацію інших видів ризику, таких як ризик зміни відсоткової ставки, ризик тривалості періоду інвестування і т. ін. Розрахунок базової ринкової ставки з урахуванням реальних темпів економічного росту, інфляції та ризику виконують за умови, що кошти будуть точно повернені в строк, тобто приймають до уваги ризик.
Приклад.Інвестор вкладає 100 000 грн. на 1 рік до банку. При цьому очікувані темпи економічного росту становлять 1,5%, очікувані темпи інфляції – 8%, а ризик неповернення коштів – 2%. Розрахувати базову ринкову депозитну ставку.
Розв’язання
1. Через рік інвестору з урахуванням реальної ставки банк має виплатити 1 500 грн. як відсотки за використання грошей протягом одного року:
100 000 (1 + 0,015) = 101 500; 101 500 – 100 000 = 1 500.
2. Враховуючи вплив інфляції не лише на основну суму депозиту, а й на дохід за даним вкладенням, який необхідно компенсувати, процентні виплати за рік становитимуть:
101 500 (1 + 0,08) = 109 620; 109 620 – 100 000 = 9 620 грн.
Номінальна безризикова ставка з урахуванням темпів економічного росту та рівня інфляції становить: r1 = [(109 620 : 100 000) – 1] = 0,962 = 9,62%
3. Оскільки ризик неповернення дорівнює 2%, то вкладник упевнений у поверненні коштів у сумі лише 98 000 грн.:100 000 (1 – 0,02) = 98 000.
4. Отже, базова ринкова ставка з урахуванням усіх чинників становитиме
r2 = [(109 620 : 98 000) – 1] = 0,01186 = 11,86%.
Отже, за даних умов менеджмент банку має запропонувати клієнтам депозитну ставку, не нижчу за 11,86%.
У практичній діяльності банки не завжди мають змогу скористатися запропонованим методом визначення депозитної ставки, оскільки для одержання достовірних результатів необхідна інформація про прогнозні значення темпів економічного росту та інфляції. На рівні окремого банку розрахунок цих макроекономічних показників ускладнюється.
За умов нестабільного економічного розвитку, що спостерігається в Україні протягом останнього десятиріччя, передбачити рівень інфляції, визначити ризиковість банківської установи, а також спрогнозувати темпи росту, які насправді перетворилися на темпи економічної кризи (падіння), не вдається навіть на макроекономічному рівні. Тому вітчизняні банки при встановленні депозитної ставки орієнтуються на рівень облікової ставки НБУ та пропонують клієнтам плаваючу ставку, яка переглядається в разі зміни облікової ставки. Несприятливі економічні процеси змусили банки перейти до короткострокового залучення коштів, коли депозити приймаються на такий період часу, у межах якого темпи інфляції більш чи менш точно можуть бути передбачені. Використання облікової ставки НБУ як орієнтиру щодо пропозиції ставок за депозитними рахунками цілком обґрунтоване, оскільки в обліковій ставці очікуваний рівень інфляції вже врахований, а в Україні саме інфляція є головним чинником, що впливає на рівень банківських ставок.
Банки, які не мають на ринку репутації надійних та стабільних установ, як правило, з метою залучення клієнтів пропонують високі депозитні ставки. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати про напрями та обсяги можливого розміщення ресурсів та їх дохідність. В протилежному випадку існує загроза появи від’ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.
Напрями стабілізації банків (банківської системи) у сфері депозитної діяльності:
1. Система гарантування вкладів фізичних осіб на державному рівні, відповідно до якої спеціально створений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який забезпечує виплати вкладникам збанкрутілих банків у розмірах, визначених законодавчо (на сьогодні – до 200 тис. грн..)
2. Система страхування депозитів страховими компаніями, існування якої на рівні дозволяє банкам знизити премію за ризик як однієї зі складових базової депозитної ставки. При цьому, ініціаторами можуть виступати як самі банки, так і їх клієнти
3. Одним зі шляхів зниження ризику неповернення коштів для юридичних осіб є можливість відкриття поточних рахунків у кількох банках одночасно. Донедавна ускладнення фінансового стану банку призводило до втрати коштів на розрахункових рахунках клієнтів, унеможливлювало проведення будь-яких господарських операцій та автоматично означало банкрутство юридичних осіб, які мали рахунок у цьому банку. За теперішніх умов досить високої ризиковості української банківської системи відкриття кількох рахунків не дає гарантії уникнення ризику неповернення коштів, але дозволяє його знизити.
Висновок: пошук оптимального рівня депозитної ставки – складне завдання, яке має вирішувати менеджмент кожного банку самостійно залежно від ринкової ситуації, власних потреб та можливостей. Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів з банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання доходів. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання відсоткових виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямів розміщення ресурсів призводить до зменшення маржі чи навіть завдає збитків.