Дискусія щодо нейтральності грошей на довгостроковому часовому інтервалі зовсім інша.
Сучасні формулювання цих доказів можна звести до такого:
— зміна маси грошей в обороті спричинює відповідну зміну загального рівня цін на всіх ринках (товарних, робочої сили, фінансових);
—у довгострокових періодах досягається висока поінформованість усіх економічних агентів стосовно грошово-кредитної політики, що забезпечує достатню гнучкість реальних економічних показників (відносних цін, зайнятості, реальної заробітної плати та ін.);
— в умовах високої поінформованості економічних агентів та гнучкості реальних економічних показників часовий лаг у довгостроковому періоді наближається до нуля, й економічні агенти втрачають матеріальний стимул для посилення ділової активності, вона повертається на попередній рівень, а водночас знижуються до попереднього рівня і обсяги виробництва (після деякого підвищення на коротких часових інтервалах).
Дискусії щодо нейтральності грошей у довгостроковому періоді велись в основному навколо двох питань:
—у чому полягає межа, що відділяє короткостроковий період
від довгострокового;
—якій регулятивній політиці віддавати перевагу — спрямованій на забезпечення короткострокової рівноваги чи довгостроковій.
Межа між короткостроковим та довгостроковим періодами перебуває не просто в точці дотику двох певних періодів — короткого і довгого, а в точці завершення інформаційної хвилі, завдяки якій відомості про зміну (збільшення чи зменшення) пропозиції грошей та попиту стають надбанням усіх чи більшості економічних агентів. Унаслідок цього їх цінові та інфляційні очікування, інші економічні змінні (співвідношення цін на засоби виробництва і вироблені продукти тощо) досягають рівня, адекватного новому рівню грошової маси та платоспроможного попиту, набувають повної еластичності (відповідності) щодо зміни попиту. До цього моменту часовий лаг наближається до нуля, зміна пропозиції грошей вичерпує свій вплив на ділову активність учасників суспільного виробництва. Настає новий період — довгостроковий, на якому гроші стають нейтральними, а ділова активність повертається до попереднього рівня.
Оскільки інформаційна хвиля зростає під впливом удосконалення економічних відносин, банківської справи, зростання інформованості суспільства тощо, короткі часові періоди неминуче скорочуватимуться, і, як наслідок, активність грошей буде зменшуватися. Цей суто логічний висновок посилює надії монетаристів довести, що концепція нейтральності грошей справедлива і для коротких часових інтервалів.
Щодо пріоритетності короткого і довгого періодів у теоретичних дослідженнях та в регулятивній практиці, Кейнс і його послідовники основну увагу приділяли подіям на коротких часових інтервалах і зовсім не досліджували довгі періоди. Монетаристиж пріоритетним визнають довгостроковий період і основний акцент для практики роблять на довгострокових корективах економіки.
Оскільки на цих періодах збільшення грошової пропозиції призводить лише до аналогічного зростання рівня цін, то єдиним ефектом такого регулятивного маневру є прискорення інфляції. Тому монетаристи переважно підтримують антиінфляційну політику, виступаючи за поступове, обернене збільшення грошової маси в обороті, за підтримання довготривалої рівноваги на ринках. А для цього слід відмовитися від практики раптових збурень у пропозиції грошей, які відстоюють кейнсіанці заради стимулювання ділової активності й економічного зростання на коротких часових інтервалах.
Проведений аналіз свідчить, що представники обох напрямів сучасної монетарної теорії — монетаристи і кейнсіанці — визнають активну роль зміни пропорції грошей у стимулюванні економічного зростання на коротких часових інтервалах і погоджуються з нейтральністю грошей у довгострокових періодах.
Разом з тим позиції монетаристів і кейнсіанців у цьому питанні помітно різняться, кейнсіанціу своїх практичних рекомендаціях державним органам монетарного управління віддають перевагу експансійній грошово-кредитній політиці, а монетаристи — політиці рефляції.(Рефляція – політика, спрямована на на розширення сукупного попиту і зайнятості. Її здійснюють через зниження процентних ставок, зменшення податків, збільшення державних видатків).