Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 6 страница

5. Фінансова автономія місцевих органів влади

Базою самоврядування територіальних колективів, самостійністю всіх рівнів місцевої влади є фінансова автономія.

Принцип автономностіреалізується в тому, що певну систему кожен місцевий орган влади створює сам: обирає її модель, внутрішню структуру, визначає співвідношення між окремими елементами.

Фінансова автономія є основною формою реалізації принципів місцевого самоврядування і відокремлює від завдань центральної влади завдання, що покладаються на місцеву владу, формує потребу в таких фінансових джерелах, на які може впливати місцева влада. Саме такий підхід передбачає Європейська хартія про місцеве самоврядування. Для країн, які підписали хартію, встановлено вимогу визнавати наявність органів місцевого самоврядування, уповноважених приймати рішення, що користуються широкою автономією щодо компетенцій, порядку здійснення цих компетенцій і засобів, необхідних для виконання своєї місії.

Фінансова автономія місцевих органів влади–це фінансова незалежність цих органів при виконанні покладених на них функцій. Фінансова незалежність у сукупності з організаційною й адміністративною незалежністю є передумовою ефективного розв'язання місцевими органами влади покладених на них завдань.

Таким чином, головним критерієм, який засвідчує фінансову автономію місцевих органів влади, є наявність у них прав щодо прийняття рішень у сфері власних фінансів. Якщо такого права не передбачено в законодавстві, то місцева влада фінансової автономії не має.

Право прийняття рішень є загальною передумовою фінансової автономії місцевих органів влади.

Рівень фінансової автономії місцевих органів влади визначає система кількісних показників:

1) показник питомої ваги видатків на реалізацію власних повноважень: характеризує обсяг функцій, що забезпечуються органами місцевого самоврядування поза межами прямого державного контролю;

2) показник питомої ваги обов'язкових видатків: характеризує обсяг завдань, що забезпечуються місцевими органами влади під контролем державної влади на рівні встановлених нею єдиних державних стандартів;

3) показник питомої ваги видатків на фінансування делегованих повноважень: відображає обсяг завдань державної влади, що делегуються нею для забезпечення виконання делегованих функцій місцевими органами влади;

4) показник питомої ваги власних доходів у доходах місцевих бюджетів: вказує на ступінь залежності дохідних джерел місцевих органів влади від їхньої власної діяльності та власних рішень і є найбільш універсальним показником рівня самостійності місцевих бюджетів;

5) показник питомої ваги власних і закріплених доходів у доходах місцевих бюджетів: показує рівень самостійності місцевих бюджетів з урахуванням переданої їм державою на довгостроковій основі додаткової дохідної бази;

6) показник питомої ваги доходів місцевих бюджетів від місцевих податків і зборів: характеризує частину доходів бюджетів, які формуються за рахунок податків і зборів, що встановлюються місцевими органами влади;

7) показник питомої ваги незв'язаних субсидій у доходах місцевих органів влади: відображає обсяги фінансової допомоги місцевим органам влади з боку державної влади, яка не обумовлюється конкретною метою та завданнями. Така допомога може розглядатися як засіб для зміцнення власної дохідної бази місцевих органів влади.

Важливим показником фінансової автономії є коефіцієнт податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці:

Пт

Кп = ----- ,

Пс

де Пт – податкоспроможність окремої території,

Пс – середня податкоспроможність у межах країни.

Податкоспроможність території – це показник, який характеризує абсолютний обсяг ВВП, що виробляється в її межах на душу населення і який може бути об’єктом комунального оподаткування. Якщо Кп > 1 – територія є фінансовим донором; якщо Кп < 1 – територія отримує фінансову допомогу в процесі фінансового вирівнювання.

Коефіцієнт податкоспроможності єпоказником автономії місцевого органу влади від заходів фінансового вирівнювання його доходів і видатків, котрі здійснюються центральною владою.

Питання для самостійного вивчення:

1. Взаємозв'язок місцевих і державних фінансів

Місцеві фінанси і державні фінанси–це нетотожні поняття. Місцеві фінанси не включаються до складу державних фінансів, хоча й тісно з ними пов'язані. Фінанси місцевих органів влади підпорядковані державним фінансам, оскільки сучасна держава визначає обсяг функції місцевого самоврядування та правове поле місцевих фінансів.

Державні фінанси і місцеві фінанси є інструментами реалізації функцій інститутів організації суспільного життя – держави та місцевого самоврядування. I ті, й інші фінанси обслуговують не приватні, а суспільні інтереси. Як державні фінанси, так і місцеві фінанси мають публічний характер.

Державні фінанси в багатьох перехідних формах проникають у фінанси місцевих органів влади, беруть участь у їх формуванні. На державних фінансах лежить функція збалансування фінансів місцевих органів влади.

На даному етапі в Україні важливо знайти такі форми взаємодії державних і місцевих фінансів, за яких буде гарантовано фінансову автономію місцевої влади й ефективність усіх публічних фінансів.

2. Міжнародні стандарти організації місцевих фінансів

Україна як суверенна держава стала у 1995 р. членом Ради Європи. Таким чином, вона взяла на себе зобов’язання будувати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів їх організації. Такі стандарти є важливою складовою вчення про місцеві фінанси (табл. 2).

Таблиця 2

Міжнародні правові акти

з питань місцевого самоврядування_

Назва документа (дата прийняття) ------------------------------------------------------------------------------ Основні принципи організації місцевих фінансів

Європейська хартія про місцеве самоврядування (жовтень 1985 р.) 1.Органи місцевого самоврядування мають право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними коштами (місцеві органи влади не можуть бути позбавлені прав визначати першочергові витрати) 2.Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування потрібно визначати відповідно до компетенцій, передбачених конституцією та законом 3.Хоча б частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування має надходити за рахунок місцевих зборів і податків, ставки яких органи визначають у межах закону 4.Фінансові системи, які забезпечують надходження фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування, мають бути достатньо різноманітними і гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні їхніх повноважень З.Встановлюється необхідність запровадження процедур фінансового вирівнювання чи еквівалентних заходів, призначених для коригування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування б. Встановлюється необхідність відповідним чином погоджувати з органами самоврядування виділення їм перерозподілених коштів 7. По можливості, субсидії, які надаються органам місцевого самоврядування, не можуть призначатися для фінансування певних проектів 8. 3 метою фінансування інвестицій органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу

Всесвітня декларація місцевого самоврядування (Вересень 1985 р.) Аналогічні до основних принципів Європейської хартії про місцеве самоврядування

Декларація про принципи місцевого самоврядування в країнах СНД (1993 р.) 1.Органи місцевого самоврядування мають право на матеріально-фінансові ресурси, що відповідають їхнім повноваженням, а також достатні, щоб забезпечувати державні соціальні стандарти для населення 2. Встановлюється право представницького органу місцевого самоврядування самостійно приймати місцевий бюджет 3. Існує необхідність фінансового вирівнювання Відсутні пункти 3,6,7 Європейської хартії про місцеве самоврядування

Європейська хартія міст та Європейська декларація прав міст (1992 р.) 1.Місцеві органи влади зобов'язані забезпечувати економічний розвиток своїх регіонів 2.Економічний і соціальний розвиток взаємопов'язані 3. Місто в економічному і соціальному плані є частиною свого регіону 4. Економічне зростання та розвиток залежать від інфраструктури, достатньої для організації, підтримки і розвитку такого зростання 5.Співробітництво між приватним і державним секторами є важливим компонентом у міському економічному зростанні та розвитку

Контрольні питання

1. Як формувалась наука про місцеві фінанси?
2. Визначте основні функції місцевих фінансів. Обґрунтуйте їх вплив на розвиток демократичних перетворень в суспільстві.
3. Що передбачають принципи організації місцевих фінансів?
4. Назвати домінанти соціально-економічного призначення місцевих фінансів.
5. Назвати складові системи місцевих фінансів і визначити їх роль в економічній системі держави.
6. Які є способи формування доходів на місцевому рівні?
7. Які функції виконує територіальна громада, її роль і правовий статус?
8. Сутність фінансової автономії місцевих органів влади. Якими показниками визначається її рівень?
9. Який взаємозв’язок існує між місцевими і державними фінансами?
10. Надати характеристику міжнародним правовим актам з питань місцевого самоврядування.

Тести для самоперевірки

1. Місцеві фінанси – це:

а) система економічних відносин, пов’язаних із формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних місцевим органам влади для виконання покладених на них завдань;

б) місцеве господарство адміністративно-територіальних одиниць;

в) сукупність матеріальних засобів, які є в розпорядженні територіального колективу;

г) сукупність фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.

2. До загальних функцій, які виконують місцеві фінанси, відносять:

а) регулювання соціального та економічного розвитку територій;

б) контрольна, розподільча;

в) фіскальна;

г) усі відповіді правильні.

3. Система місцевих фінансів включає:

а) доходи і видатки;

б) способи формування доходів;

в) місцеві фінансові інститути, суб’єкти та об’єкти;

г) усі відповіді правильні.

4. До правових ознак територіальної громади відносять:

а) є суб’єктом цивільно-правових відносин;

б) ліквідація і реорганізація комунальних підприємств;

в) забезпечення проведення місцевих референдумів;

г) формування власного бюджету.

5. Фінансова автономія місцевих органів влади – це:

а) фінансова незалежність при виконанні завдань і функцій;

б) самоврядування у сфері фінансів;

в) база самостійності територіальних колективів;

г) усі відповіді правильні.

6. До місцевих фінансових інститутів як елемента системи відносять:

а) комунальну форму власності;

б) місцеві податки і збори;

в) територіальні громади;

г) фінансові ресурси у фондовій і нефондовій формах.

7. Причинами виникнення місцевих фінансів є:

а) наявність територіальних колективів;

б) поява товарно-грошових відносин на державному рівні;

в) відокремлення функцій і завдань, що покладаються на місцеву владу;

г) поява держави та її розвиток.

8. Способи формування доходів як елемент системи місцевих фінансів включають:

а) взаємовідносини між суб’єктами системи;

б) комунальні платежі;

в) фінансові ресурси у фондовій і нефондовій формах;

г) місцеві податки і збори.

9. Складовими частинами місцевих фінансів є:

а) місцеві бюджети;

б) позабюджетні кошти;

в) грошові кошти населення;

г) доходи підприємств, розташованих на території регіону.

10. До основних принципів організації місцевих фінансів відносять:

а) обов’язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням;

б) самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів;

в) здійснення контролю за використанням матеріальних і фінансових ресурсів;

г) усі відповіді правильні.

Література: 1; 3, с. 117 –119; 4; 8 – 9; 11 – 13; 21, с. 11 – 21, 26 – 55.

Тема 2. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ – ВИЗНАЧАЛЬНА ЛАНКА

МІСЦЕВИХ ФІНАНСІВ

1. Місцеві бюджети в бюджетній системі сучасної України.
2. Поняття самостійності місцевих бюджетів і їх суспільна роль.

3. Доходи місцевих бюджетів.

4. Видатки місцевих бюджетів.

5. Місцеві податки і збори в доходах місцевих бюджетів.

Питання для самостійного вивчення:

1. Зарубіжний досвід місцевого оподаткування.

2. Зарубіжний досвід забезпечення самостійності місцевих бюджетів.

1. Місцеві бюджети в бюджетній системі сучасної України

Місцеві бюджети займають одне з центральних місць в економічній системі держави. В них зосереджується значна частина фінансових ресурсів, які є найбільш чисельною ланкою бюджетної системи та відіграють важливу роль у перерозподілі валового національного продукту, фінансуванні державних видатків, насамперед – соціальної спрямованості.

У Бюджетному кодексі України визначено, що бюджет – це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України та АРК і органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Особливістю місцевих бюджетів є те, що вони:

- відображають певну, чітко обмежену, частину грошових відносин, які функціонують на окремій території;

- забезпечують матеріальну незалежність органів місцевого самоврядування і безпосередньо їм підпорядковані;

- усі їхні ланки органічно пов’язані не тільки між собою, а й з установами та підприємствами всіх форм власності, які функціонують на території регіону.

Місцевий бюджет може розглядатися в трьохаспектах:

• по-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів;
• по-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування;
• по-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним атрибутом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Місцеві бюджети як економічна категорія відображають грошові відносини, що виникають між місцевими органами самоврядування та суб’єктами розподілу створеної вартості в процесі формування територіальних фондів грошових коштів, які використовуються для соціально-економічного розвитку регіонів і поліпшення добробуту їх населення.

Виникнення перших місцевих бюджетів у сучасному розумінні цього поняття тісно пов’язано з появою і функціонуванням в Росії та Україні земств, тобто місцевого самоврядування, яке діяло під керівництвом дворянства й остаточно сформувалось наприкінці ХІХ ст. у процесі проведення кріпосної реформи. У процесі розвитку місцевих бюджетів України від другої половини ХІХ ст. до початку ХХІ ст. виділяють такі етапи (табл. 3).

Таблиця 3

Етапи розвитку місцевих бюджетів України

Періоди (роки)	Соціально-економічні передумови	Характеристика явищ
1864-1917	Організаційне оформлення перших органів місцевого самоврядування – земств, окреслення кола їхніх питань	Визначення напрямів витрачання коштів земських бюджетів, дохідних джерел, формування та вдосконалення місцевого оподаткування
1918-1930	Відновлення інституту місцевих фінансів і місцевих бюджетів	Законодавче оформлення місцевих бюджетів, засад їхнього функціонування, впорядкування місцевого оподаткування, процедур бюджетного процесу, механізму надання субсидій, вдосконалення структури доходів і видатків місцевих бюджетів, забезпечення їх бездефіцитності, визначення засад бюджетного регулювання
1930-1959	Зміцнення адміністративно-командних методів управління, централізація бюджетної системи, обмеження прав місцевих рад у використанні коштів місцевих бюджетів, пошуку додаткових дохідних джерел, справлянні місцевих податків і зборів тощо	Зростання обсягів місцевих бюджетів, збільшення їхньої залежності від державного бюджету, включення місцевих бюджетів до держбюджету, зміни в дохідній базі після податкової реформи, переважне використання в бюджетному регулюванні методу відсоткових відрахувань від загальнодержавних доходів, скорочення переліку місцевих податків і зборів
1960-1990	Послаблення централізованого управління, зміцнення демократичних засад, економічна реформа, розширення прав місцевих рад, удосконалення їх взаємодії з підприємствами, що діяли на їх території	Удосконалення бюджетного права, зміни в структурі доходів місцевих бюджетів, піднесення ролі платежів з прибутку, зміни в бюджетному процесі, бюджетних взаємовідносинах, використання госпрозрахунку і нормативних методів у бюджетному плануванні
1990-сучасний період	Відновлення місцевого самоврядування, зміцнення позицій місцевих рад	Законодавча регламентація бюджетних відносин, системи оподаткування, бюджетного регулювання, формування зацікавленості місцевої влади у збільшенні доходів державного і місцевих бюджетів, Ухвалення Бюджетного кодексу України

Місцеві бюджети в кожній країні є найбільш численною ланкою бюджетної системи. Усього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тис.

Рис. 2.1. Структура місцевих бюджетів України

Місцеві бюджети складаються з:

- бюджету АРК;

- обласних бюджетів;

- районних бюджетів;

- бюджетів районів у містах;

- бюджетів місцевого самоврядування, а саме бюджетів територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

В Україні існує система так званих зведених бюджетів. Вони використовуються в процесі бюджетного планування та бюджетного регулювання.

До місцевих зведених бюджетівв Україні відносять:

-бюджет Автономної Республіки Крим–об’єднує республіканський бюджет автономії та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цієї автономії;

-бюджет областіскладається з обласного бюджету та бюджетів районів і міст обласного підпорядкування;

-бюджет району–об’єднує районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, бюджети селищних і сільських рад;

-бюджет міста з районним поділом–об’єднує міський бюджет і бюджети районів у місті.

Зведений (консолідований) бюджет України –це сукупність усіх бюджетів, що входять до складу державного та місцевих бюджетів.

Конституція України не визначила характеру республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів. Але їх, безумовно, слід вважати місцевими, оскільки у правовій унітарній державі може бути лише один державний бюджет – бюджет центрального уряду.

Структура місцевих бюджетів, крім рівнів (рис. 2.1), включає доходи та видатки, що враховуються і не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів і фонди. Так у структурі місцевих бюджетів виділяють:

1) доходи та видатки, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (тобто дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до бюджетів вищого рівня) – це так звані делеговані повноваження. Доходами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, вважаються ті, які закріплені державою за місцевим бюджетом для забезпечення фінансування видатків, що обраховуються за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості. Якщо сума вказаних доходів менша за суму видатків, що передані державі і обраховані за формулою то на різницю даному місцевому бюджету надається трансферт (дотація вирівнювання);

2) доходи і видатки, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів – власні повноваження. Доходами, що не враховуються за умови визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, вважаються такі, що повністю залишаються в розпорядженні відповідного бюджету та не враховуються у розрахунках обсягів дотацій вирівнювання або обсягів вилучення. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які в межах чинного законодавства повністю передані на розгляд місцевих органів влади.

Бюджетний кодекс передбачає можливість поділу бюджетів на фонди: загальний і спеціальний, що, в свою чергу, має обумовлюватися законом про державний бюджет України.

Загальний фонд є джерелом більшості видатків бюджету і має включати:

а) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

б) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

в) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальні фонди були введені з метою поліпшення звітності за державні кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для підвищення прозорості щодо використання державних коштів. Вимоги до спеціального фонду:

а) має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей;

б) включають гранти, або вартісне вираження дарунків, одержаних розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

в) включають різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Спеціальний фонд – це класичний випадок закріплення джерела доходів до статті видатків, за яким певні види доходів призначаються на фінансування деяких видів видатків.

Місцевий бюджет поділяється на:

· поточний бюджет – використовується для виконання як власних, так і

делегованих повноважень. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів стосовно соціального захисту населення. Покриває щоденні витрати на надання послуг;

· бюджет розвитку – є складовою частиною спеціального фонду

місцевих бюджетів і створюється з метою фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних із розширеним відтворенням. В основному фінансує витрати на розвиток інфраструктури, громадські споруди, обладнання та викуп земельних ділянок.

Поділ місцевих бюджетів на поточний і розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв’язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку насамперед фінансуються видатки, що включені в поточний бюджет.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

- кошти від відчуження майна, що перебуває в комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

- надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є власністю відповідної територіальної громади;

- кошти від повернення позик, що надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом України, та відсотки, сплачені за користування ними;

- кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

- запозичення, здійснені в порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;

- субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

- погашення основної суми боргу АРК і місцевого самоврядування;

- капітальні вкладення;

- внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності.

Бюджет АРК і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно

в частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету АРК та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень. Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів із дефіцитом не допускається.

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради АРК чи відповідні ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але в межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів України. Надання позичок з одного бюджету іншому – забороняється.

Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов’язковому поверненню. Запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку. Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями стосовно запозичень до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів щодо його обслуговування, обумовленої договором між кредитором і позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

2. Поняття самостійності місцевих бюджетів і їх суспільна роль

Із 1990 р. в Україні розпочався процес становлення системи самостійних місцевих бюджетів, здійснення на новій основі їхніх видатків, запровадження нових способів формування доходів.

Система місцевих бюджетів – сукупність самостійних місцевих бюджетів, які не включаються до складу державного бюджету і один до одного.

Система місцевих бюджетів включає два види бюджетів:

- бюджети територіальних громад та інших органів місцевого самоврядування;

- бюджети державних утворень, які є суб’єктами федерацій (наприклад, бюджети земель у ФРН, штатів у США, суб’єктів федерацій у Російській Федерації). В унітарних країнах поняття місцеві бюджети збігається з поняттям бюджети місцевого самоврядування. У федеративних державах використовується два види місцевих бюджетів. Україна є унітарною країною, тому тут місцевими бюджетами слід вважати бюджети органів місцевого самоврядування.

Характерною ознакою сучасної бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві бюджети одного рівні не можуть бути включені до бюджетів іншого рівня (рис. 2.1).

Європейською хартією місцевого самоврядування окремо не висувається вимога щодо самостійності бюджетів місцевих властей, лише визначається їхня автономія щодо здійснення своїх функцій, а також право на власні фінансові ресурси.

Декларацією про принципи місцевого самоврядування в державах – учасницях Співдружності, проголошеною 29.10.1994 р., зазначено, що представницькі органи місцевого самоврядування самостійно приймають місцеві бюджети. Самостійність місцевих бюджетів, згідно з Декларацією, гарантується:

- державною підтримкою розвитку продовольчої сфери за допомогою

податкової, інвестиційної та кредитної політики, наявністю власних бюджетних доходів і достатнім рівнем закріплених доходів;

- правом органів місцевого самоврядування визначати напрямки