Монопольний ринок у короткостроковому і тривалому періодах
Умова максимізації прибутку монополіста в короткому періоді.
Монополіст повинен визначити лінію своєї поведінки: або обмежити обсяг продажів для підтримки високої ціни, або збільшити обсяг, але вже за зниженою ціною.
Якщо фірма-монополіст установлює ціну Р1, вона зможе продати тільки Q1 товару, а її виторг TR = SP1АQ1O. Зі збільшенням обсягу виробництва площа прямокутника, тобто TR буде зростати, досягне TRmax при Q2, а потім почне зменшуватися до TR=0 при Q4.
TR збільшується доти, поки MR > 0. На наведеному вище графіку MR починається в точці d і проходить через Q2. Q2 визначає Qопт, при якому TRmax. При подальшому нарощуванні виробництва лінія MR уходить у зону MR<0 і загальний виторг TR падає. При обсязі Q4 TR = 0. Як і у випадку досконалої конкуренції, чистий монополіст максимізує прибуток при MR = MС. Але для монополіста MR < Р.
Умова максимізації прибутку для монополії МС = MR < Р. На відміну від фірми в умовах досконалої конкуренції, монополія припиняє збільшення виробництва до того, як граничні витрати зрівняються з ціною (до МС = Р)
Поєднаємо на графіку лінії попиту dd фірми-монополіста, MR, МС і АТС.
Для визначення обсягу виробництва, що дає максимальний прибуток, знаходимо точку перетину MR і МС (т. N), Q – кількість продукції, що забезпечує максимальний прибуток. Продовження перпендикуляра на криву dd дасть точку L – ціну, за якою можливо продати продукцію в кількості Q. TR = SPLQO. Виторг монополіста TR складається з сукупних витрат і прибутку. ТС = АТС×Q. Точка перетину QL з АТС (т. К) дасть величину АТС (Р2), тобто ТС = Р2×Q = SP2KQO. Сукупний прибуток ТРr = TR – ТС = SPLKP2.
За несприятливих умов фірма може не отримувати прибуток у межах короткострокового періоду. Тоді мета монополіста – мінімізація збитків.
На графіку dd нижче АТС. Щоб мінімізувати свої збитки, монополія повинна обмежити випуск обсягом, що відповідає точці перетину MR і МС. Так само як і фірма в умовах досконалої конкуренції, монополіст буде продовжувати випуск продукції доти, доки його ціна буде вище AVC. Якщо крива попиту dd зсунеться ліворуч так, що крива AVC опиниться над нею і фірма не зможе компенсувати навіть AVC, тоді єдиним варіантом мінімізації збитків буде повне припинення випуску.
Така ситуація може носити тимчасовий характер, фірма може дочекатися кращих часів і вийти зі скрутного стану. Якщо падіння попиту не припиниться, то монополія змушена буде піти з галузі з наступним повним розпродажем своїх активів.
Розглянемо рівновагу фірми в тривалому періоді на прикладі відкритої монополії тому що в довгостроковій перспективі будь-яку монополію можна вважати відкритою. Цей вид монополії не має спеціального захисту. Як їй захиститися від конкурентів?
По-перше, фірма може установити таку високу ціну, що дозволить їй отримувати короткочасний максимальний прибуток доти, доки ціни знову не понизяться. Установлюючи високу стартову ціну, монополіст усвідомлює, що з'явиться конкурент, з яким доведеться поділитися прибутком. Тоді утворюється олігополія, де лідеру-монополісту ще належить значна частка прибутку. Якщо фірма не погодиться з утратою максимального короткострокового прибутку, вона буде розробляти новий продукт.
По-друге, замість того, щоб установлювати монопольно високу ціну, фірма встановлює її на нижчому рівні, що дозволяє їй отримувати помірний прибуток. Мета – зменшення імовірності появи на ринку конкурента. Це стратегія лімітуючого ціноутворення. Вона пов'язана з труднощами досягнення такого низького рівня витрат виробника, що не під силу будь-якому конкуренту.
У тривалому періоді фірмі-монополісту загрожує розробка товарів-субститутів (незамінних продуктів немає). Крім того, зростає попит на усі види замінників. Активність підприємств, що випускають замінники, веде до падіння попиту на товари фірми-монополіста. Захищаючи свої інтереси, монополіст підвищує витрати через упровадження нововведень. Поступово фірма-монополіст переходить у позицію беззбитковості, коли економічний прибуток дорівнює нулю. У цьому стані монополіст досягає довгострокової рівноваги. Фірма одержує доход, який достатній для покриття усіх витрат, але не приносить економічного прибутку.
LMC – довгострокові граничні витрати
LАC - довгострокові середні витрати
У тривалому періоді монополія повинна керуватися, принаймні, беззбитковістю. На відміну від досконалої конкуренції, довгострокова рівновага в умовах монополії не обов'язково повинна встановлюватися в точці LACmin. Воно може мати місце при Q < Q(LACmin) або Q > Q(LACmin). Покупцю доводиться платити Р > LACmin, даючи можливість виробнику отримувати економічний прибуток.
Якщо монопольна фірма прибуткова, вона може сподіватися на прибуток як у короткостроковому так і у довгостроковому періоді.
Маючи можливість контролювати одночасно і випуск і ціну, вона навмисно завищує ціни, скорочуючи при цьому обсяг виробництва. Є ситуації, коли фірма монополіст може бути зацікавлена в збільшенні обсягу виробництва.
До цього моменту ми припускали, що монополіст установлює єдину ціну на свої товари для всіх споживачів (проста монополія).
Однак іноді з метою одержання додаткового доходу фірма монополіст вважає за можливе і вигідним призначати різні ціни для різних покупців. Установлення різних цін на той самий товар, не пов'язане з витратами, називається ціновою дискримінацією.
Цінова дискримінація може застосовуватися тільки в умовах недосконалої конкуренції, тому що досконала конкуренція неминуче привела б до встановлення єдиної ціни на товар.
Умови проведення політики цінової дискримінації:
1 - виключається просування куплених товарів з дешевого ринку на дорогий з метою їх продажу;
2 - продавець повинен уміти розділяти покупців на групи відповідно до їх еластичності попиту на товар. Причому покупцям з низькою еластичністю попиту, як правило, пропонується висока ціна, і навпаки, еластичність попиту сприяє зниженню ціни.
Існує три види (ступеня) цінової дискримінації, що проводить монополіст.
Дискримінація Iступеня (досконала дискримінація) – виявляється в тім, що на кожну одиницю виробленого однорідного товару установлюється своя ціна, яка дорівнює ціні попиту. Застосовується в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення і реалізація товару (нової техніки) здійснюється на замовлення конкретних споживачів.
Графічно оптимальний обсяг виробництва для монополіста визначається точкою L (перетин МС і MR). L (Q1, Р1). На ринку досконалої конкуренції оптимум був би досягнутий у т.Е (Q1, Р2).
При здійсненні цінової дискримінації I ступеня фірма буде виробляти і продавати вироби 1,2,3, за індивідуальними цінами. При цьому фірма може збільшити Q1 до Q2. На відміну від ринку досконалої конкуренції, де кожен виріб реалізується за єдиною ціною Р2, фірма-монополіст, продаючи продукцію за одиничними цінами, привласнить собі весь доход, скоротивши ренту (доход) покупця до нуля.
При проведенні цінової дискримінації II ступеня продукція, що випускається монополією, групується по партіях, на які встановлюють різні ціни. На практиці – це знижки і надбавки до цін. Наприклад: квартплата по одній ціні, надлишки – по підвищеній; ресторан удень продає товар зі знижкою, увечері – за підвищеними розцінками.
На графіку показано, що монополіст реалізує партії товарів Q1, Q2, Q3 за цінами Р1, Р2, Р3. Проводячи цінову дискримінацію II ступеня, фірма може розширити своє виробництво до Qк при ціні Рк, як в умовах досконалої конкуренції. Але з усього доходу споживача, що дорівнює SркАЕ фірма привласнює собі тільки його частку, показану штрихуванням.
На відміну від цінової дискримінації II ступеня, цінова дискримінація III ступеня припускає поділ самих покупців на окремі групи або ринки, де установлюється своя ціна реалізації. При проведенні цієї цінової політики особливо важливо, щоб виключалося вільне переміщення куплених товарів між ринками, і попит на кожний з них не залежав від цін, установлюваних на іншому ринку. Типовий приклад: надання приватних послуг лікарями, учителями, адвокатами й ін. Практикуючий лікар бере з заможних клієнтів більш високу плату, ніж з незаможних. Можна не боятися, що клієнт, що заплатив за цю послугу дешевше, перепродасть її по більш високій ціні.
Цінова дискримінація III ступеня використовується в тих випадках, коли ринки розділені географічно або тарифними бар'єрами. В обох випадках перепродаж товарів супроводжується великими витратами, що є перешкодою для їх переміщення.
На графіку показана цінова дискримінація III ступеня на двох ринках. Загальна вертикальна вісь, МС = const. На кожнім ринку монополіст, який максимізує прибуток при МС=MR, призначає більш високу ціну там, де попит на його продукцію менш еластичний (Р1).
Цінова дискримінація має як позитивні так і негативні наслідки.
Позитивні: дозволяє розширити обсяг продажів за межі, контрольовані монополією. Без цінової дискримінації деякі потрібні послуги взагалі не могли б здійснюватися. За її допомогою зменшується різниця в реальних доходах різних груп споживачів. Приклад: система вищої освіти в США, де поряд із загальною системою платного навчання діє система знижок і стипендій для студентів з низькими доходами. Або пільги для соціально незахищених шарів населення по квартирній платі і продаж товарів за зниженими цінами.
Негативні: нераціональний міжгалузевий і міжрегіональний розподіл ресурсів. Тому, щоб пом'якшити руйнівну дію ринкових сил, цінова дискримінація повинна знаходитися під контролем держави.
Показники монопольної влади.
Максимізація прибутку монополією здійснюється відповідно до умови:
dТРr/dQ = (d(TR – TC)/dQ) = dTR/dQ – dTC/dQ = MR – MC = 0;
MC = MR = P
Монополіст розширює виробництво і знижує ціну, поки MR > MC. При MC > MR, монополіст скорочує виробництво і підвищує ціну.
При обсязі, що максимізує прибуток,
MR = Р + Р(1/ ЕD); MR = MC;
Р + Р(1/ ЕD) = MC;
(Р – МС) / Р = - 1 / ЕD
Перевищення Р над МС як відсоток від Р дорівнює величині 1 / ЕD , узятому з мінусом:
Р = MC / (1 + 1 / ЕD)
Таким чином, якщо при досконалій конкуренції Р = MC; монополіст призначає ціну, що перевищує МС на величину, обернено пропорційну ЕD.
Отже, способом виміру монопольної влади є величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує МС.
За допомогою формули Р = MC / (1 + 1 / ЕD) можна розрахувати Р як накидку над МС. Це універсальне правило для будь-якого монополіста, якщо враховується ЕD для фірми, а не для ринку.
Якщо ЕD для фірми велика, накидка буде мінімальна (у фірми невелика монопольна влада);
Якщо ЕD для фірми невелика, накидка буде максимальна (фірма володіє значною монопольною владою).
Цей спосіб визначення монопольної влади був запропонований Лернером у 1934 і названий показником монопольної влади Лернера:
IL = (P – MC) / P;
0 < IL < 1. Для конкурентної фірми IL = 0, чим більше IL, тим більша монопольна влада. Але монопольна влада не гарантує високих прибутків. Прибуток залежить від співвідношення АС і Р. Фірма В може мати більшу монопольну владу, ніж фірма А, але отримувати менший прибуток, якщо в неї значно вищі середні витрати.
Приклад:Універсами і магазини «24 години». В універсамах Р – МС = 15–20 %, у магазинах «24 години» 15–30 %, тому що універсами обслуговують один район і бояться втратити покупців. «24 години» призначають більш високу ціну, ніж універсами, тому що в них менш еластична крива попиту. Їх відвідувачі менше реагують на ціну.
Коефіцієнт Лернера (Р – МС) / Р свідчить, що у невеликих магазинів більше монопольної влади. Але вони дістають менший прибуток, тому що їх обсяг реалізації значно менший, а середні постійні витрати – більші.
Індекс Лернера може розраховуватися і через еластичність попиту фірми (а не всього ринкового попиту):
Індекс Герфіндаля – вимірює концентрацію ринку, оцінюючи ринкову частку продажу фірм у відсотках і підсумовуючи ці частки, зведені в квадрат.
Соціальна ціна монополії.
В умовах чистої монополії прибуток не виконує своєї функції по залученню в галузь нових фірм, як на ринку досконалої конкуренції, тому ціни на монопольному ринку вищі за ті, які могли б бути в умовах досконалої конкуренції.
 |
Qк і Qm – рівноважний обсяг виробництва конкурентної фірми і монопольної фірми
Рк і Рm - конкурентна ціна і монопольна ціна
d – крива попиту конкурентної фірми
D – ринкова крива попиту
МС і MR - граничні витрати і граничний доход
На ринку досконалої конкуренції Р = МС
На монопольному ринку Р > МС
Рк < Рm; Qк > Qm
Соціальна ціна монополії – ступінь утрат суспільством чистої корисності внаслідок зменшення доступності товарів для споживача в умовах, коли монополія максимізує прибуток.
Оскільки Рm > МС, надлишки споживачів і виробників в умовах монополії змінюються порівняно з досконалою конкуренцією.
Сукупні втрати надлишку споживачів А + В (SA + SB)
Виробник отримує прибуток в розмірі SA, але втрачає частину надлишку SС.
Сукупний прибуток виробника А – С (SA - SС ).
Чисті збитки від монопольної влади: В + С (SВ + SС) - різниця між потенційно можливим рівнем виробництва за відсутності монополії і реальним обсягом випуску монополіста. Це мертві збитки (мертвий вантаж монополії).
Тема 9. Олігополія.