Види операцій, що проводяться банками на міжнародному рівні

Ринок банківських послуг відіграє значну роль у міжнародній торгівлі послугами. Агентами цього ринку виступають великі національні та міжнародні банки, що надають послуги не лише клієнтам своєї країни, але й іноземцям. Велика кількість банків в силу свого міжнародного характеру перетворилася у транснаціональні банки із великою зарубіжною інституційною мережею, обсяги операцій яких щорічно зростає.

Основними видами операцій, що провадяться банками на міжнародному рівні є депозитні та кредитні операції.

Депозитна база формується транснаціональними банками як за рахунок внесків своїх філіалів та відділень за кордоном, так і іноземних вкладників, фізичних та юридичних осіб. Транснаціональні банки є найбільшими одержувачами закордонних урядових депозитів.

Кредитні операції транснаціональних банків є настільки ж різноманітними, як і депозитні. Перше місце серед клієнтів займають транснаціональні корпорації та їх філії, іноземні банки та промислові фірми, уряди багатьох країн та приватні особи. Останніми роками збільшується кількість міжнародних кредитів, що пов'язано як з потребами світової економіки, нерівномірністю розвитку депозитної бази, так і з інтернаціоналізацією економіки в цілому. Не останнє значення в цьому грає різноманіття форм та видів кредитів, що надаються транснаціональними банками, що займаються й кредитуванням інвестиційних проектів, й поповненням основного та оборотного капіталу, й кредитуванням внутрішньокорпораційних розрахунків між філіями ТНК.

За останнє десятиріччя особливий розвиток зазнав такий вид послуг, як емісійно-посередницька діяльність, що пов'язана із випуском та розміщенням міжнародних займів та цінних паперів. Значного розвитку зазнала й операційна діяльність міжнародних банків, що пов'язано із комп'ютеризацією банківських операцій та розширенням сфер впливу.

Міжнародний ринок банківських послуг постійно зазнає змін. Це стосується не тільки модифікації послуг, але й агентів ринку. Змінюються сфери впливу та роль окремих банків на ринку. Наприклад, якщо в 70-80-ті роки у списку 20 найбільших банків левову частку займали американські банки, то сьогодні у ньому більшою мірою знаходяться японські, французькі та англійські. Американські банки втратили свої позиції. За останнє десятиріччя розповсюдження отримали так звані "зони вільної банківської діяльності". Такі офшорні зони виникли у 80-ті роки в США, а потім в Японії. Основною характеристикою цих зон є більш жорсткій режим регулювання, операції провадяться у валюті країн емітента, введене пільгове оподаткування, відсутні обов'язкові резервні відрахування. Механізм їх функціонування побудований на намірі створити режим екстериторіальності, режим євроринку. Пільговий кредитний режим розповсюджується лише на міжнародні кредитні операції учасників зони, а будь-яка операція, що призводить до перетікання капіталу між її учасниками та внутрішнім грошовим ринком, наприклад, США, де знаходиться зона, автоматично підпадає під норми внутрішнього грошового контролю. Саме ці моменти дозволяють назвати такі зони видозміненою моделлю євроринка. Треба, однак, зауважити, що широкого розповсюдження такі зони не зазнали. Це в першу чергу пов'язане із жорстким регулюванням. Тим не менш можна впевнено говорити про подальший та постійний розвиток та вдосконалення як агентів міжнародного ринку банківських послуг, так власне самих послуг.

8.2. Основні способи доставки фінансових послуг і торгові режими, передбачені генеральною угодою про торгівлю послугами (ГАТС)

Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) - це базовий міжнародний договір, на основі якого здійснюється правове регулювання зовнішньої торгівлі послугами.

Генеральна угода з тарифів та послуг регулює застосування країнами-членами СОТ заходів в галузі торгівлі послугами. Такі заходи включають закони, нормативні акти, адміністративні правила та рішення, що стосуються придбання, оплати чи використання послуг чи присутності іноземних постачальників послуг.

Дія положень ГАТС розповсюджується на заходи державних органів всіх рівнів (центральних, регіональних та місцевих урядів або органів влади) та недержавних органів (незалежних агенцій, комісій, органів самоврядування тощо), які виконують функції делеговані органами державної влади. Це положення є виключно важливим, оскільки в сфері послуг регіональні та місцеві органи влади багатьох країн мають ширшу компетенцію, ніж центральні. Основу ГАТС складають:

зобов‘язання загального характеру, багато з яких прямо та автоматично розповсюджуються на всіх членів СОТ та на всі послуги;

специфічні зобов‘язання, тобто конкретні зобов‘язання країн, прийняті в результаті переговорів, дія яких обмежується тими секторами та операціями, щодо яких країни прийняли на себе зобов‘язання стосовно забезпечення доступу на ринок та національного режиму (розклади специфічних зобов‘язань країн в секторі послуг є невід‘ємною складовою ГАТС);

декілька додатків, які охоплюють конкретні сектори (телекомунікації, фінансові та авіатранспортні послуги) чи пов‘язані з торгівлею питання, такі як переміщення фізичних осіб.

Основними загальними зобов‘язаннями є забезпечення режиму найбільшого сприяння (ст. ІІ ГАТС) та прозорості (ст. ІІІ ГАТС). Крім того, є низка інших загальних зобов‘язань.

взаємне визнання кваліфікацій, необхідних для постачання послуг (ст. VII ГАТС);

правила, що регулюють монополії та виключних постачальників послуг, інші види ділової практики, що стримують конкуренцію (ст. VIII та IX ГАТС);

забезпечення зростання участі країн, що розвиваються, у міжнародній торгівлі послугами (ст. ІV ГАТС).

Першим і найбільш важливим серед зобов‘язань загального характеру є принцип режиму найбільшого сприяння (РНС). В Статті ІІ ГАТС “Режим найбільшого сприяння” зазначено, що “щодо будь-якого заходу, який охоплюється цією Угодою, кожний Член повинен надати негайно і безумовно для послуг і постачальників послуг будь-якого іншого Члена режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких же послуг або постачальників послуг будь-якої іншої країни”. Іншими словами, забороняється будь-яка форма дискримінації по відношенню до послуг та постачальників послуг, що мають різні країни походження. Незалежно від того, чи дозволена в секторі країни іноземна конкуренція чи ні, країна повинна застосовувати однаковий режим для послуг та постачальників послуг з усіх інших країн-членів СОТ.

При цьому країна може вживати заходи, несумісні з РНС, за умови, що такий захід внесено до “переліку вилучень з РНС” і його застосування відповідає умовам Додатку щодо відмови від зобов’язань за Статтею ІІ. Термін дії цих вилучень загалом не повинен перевищувати 10 років з моменту набуття чинності ГАТС. Іншими словами, вони повинні бути скасовані до 1 січня 2005 року.

Вилучення з РНС можуть бути результатом угод, укладених з метою економічної інтеграції, в яких члени СОТ надають одна одній преференційні режими щодо послуг. Зрозуміло, що такі угоди не повинні призводити до підвищення бар’єрів у торгівлі послугами для інших (третіх) країн.

Наприклад, уряд Малайзії зазначив вилучення з РНС, яке дозволяє їй надавати преференційний режим для країн-членів АСЕАН щодо інвестування в сектор рекламних послуг. Ця країна також залишила за собою право обмежувати іноземну участь (присутність) окремих компаній та бізнесових структур у всіх секторах послуг з метою досягнення визначених урядом пріоритетів національного розвитку.

Канада, наприклад, зазначила вилучення з РНС, яке дозволяє їй надавати преференційний режим американським страховим агентствам стосовно доступу на ринок страхових послуг у провінції Онтаріо. Також Канада не надає всім членам COT РНС щодо заснування банків на її території: рішення з цього приводу приймається тільки в результаті двосторонніх переговорів з окремими країнами.

Ще одне зобов‘язання загального характеру (транспарентність) вимагає від всіх країн СОТ публікувати інформацію про всі заходи, що стосуються торгівлі, та створити національні довідкові пункти, призначені для надання відповідей на запити інших членів.

Кожна країна-член СОТ повинна “оперативно і, за винятком надзвичайних обставин, щонайпізніше напередодні набрання чинності публікувати інформацію про всі відповідні заходи загального застосування, які мають відношення до цієї Угоди або торкаються її дії”. Це стосується і випадків, коли уряд підписав угоди, що торкаються або мають відношення до торгівлі послугами. Оприлюднені повідомлення повинні містити інформацію не тільки про заходи центральних органів управління, а й про запровадженні зміни щодо регулювання сектору послуг на регіональному і місцевому рівнях.

Крім зобов’язання щодо публікування всіх запроваджуваних заходів, країни повинні оперативно, принаймні раз на рік, інформувати Раду з торгівлі послугами “про прийняття нових або внесення будь-яких змін до існуючих законів, нормативних актів або адміністративних розпоряджень”, які суттєво впливають на ринок послуг в секторах і підсекторах, по яких були прийняті конкретні зобов’язання.

Для реалізації принципу прозорості уряди зобов’язуються “оперативно давати відповіді на всі запити будь-якого іншого члена щодо конфіденційної інформації, яка стосується будь-яких заходів загального застосування або міжнародних угод” і створити “один або більше інформаційних пунктів”. Ці пункти призначені для урядового, а не для приватного сектора.

Фірми приватного сектору можуть інформувати офіційних осіб своєї країни про заходи іншої держави, що суперечать її зобов’язанням. В цьому випадку країна може вирішити таке питання через механізм врегулювання суперечок СОТ. Також країна може інформувати Раду з торгівлі послугами про будь-які заходи іншої країни, які на її думку негативного впливають на виконання ГАТС. Така процедура відома як зустрічне інформування.

Специфічні зобов‘язання, що стосуються доступу на ринок, національного режиму, а також інших додаткових зобов‘язань, повинні зазначатись в розкладах специфічних зобов‘язань країн. Специфічні зобов‘язання можуть прийматись по відношенню до будь-якого з 4-х способів поставки послуг, передбачених ГАТС (транскордонна поставка, споживання за кордоном, комерційна присутність та присутність фізичних осіб). Відносно того чи іншого сектору та способу поставки послуг відповідне зобов‘язання може коливатись від дозволу вільної конкуренції до повної заборони доступу на ринки та надання національного режиму. В багатьох випадках країни-члени вибирають проміжний стан – певні обмеження в певних секторах.

Національний режим в межах внутрішнього ринку втілює принцип недискримінації між іноземними і місцевими фірмами. Порівняно з ГАТТ, де зобов’язання стосуються тільки ввезених товарів, національний режим в ГАТС застосовується не тільки до імпортованих послуг, а також і до постачальників послуг на ринку.

В Статті XVII ГАТС Національний режим зазначено, що “у секторах, які входять до національного Розкладу, і за виконання умов та кваліфікаційних вимог, обумовлених у ньому, кожний Член повинен надати послугам і постачальникам послуг будь-якого іншого Члена щодо всіх заходів, які торкаються поставки послуг, режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає таким же своїм послугам або постачальникам послуг”.

Таким чином, критерієм недискримінації є рівність конкурентних можливостей, що значно посилює принцип національного режиму ГАТС порівняно з ГАТТ. Це цілком виправдано внаслідок того, що національний режим має більш важливе значення для послуг, ніж для товарів. В торгівлі товарами існує тенденція до “обмежень на кордоні” (тому основний акцент в ГАТТ спрямований на зменшення тарифів, заборону кількісних імпортних обмежень, тощо), тоді як послуги підлягають більше внутрішньому національному контролю, що визначає не тільки методи, але і обсяги поставок в межах ринку.

Зобов’язання за національним режимом ГАТС застосовуються тільки для послуг, які входять до національних розкладів зобов’язань. Якщо сектор або послуга включені до національного розкладу, і там не міститься обмежень, то уряд зобов’язаний ставитися до іноземних послуг або компаній що надають послуги на їхньому ринку, не менш сприятливо ніж до таких самих національних послуг та постачальників послуг, тобто в повному обсязі виконувати умови національного режиму.