Утвердження ринкового господарства. Еволюція класичної політичної економії
В історії економіки країн Європейської цивілізації період упродовж останньої третини XVIII ст. до світової економічної кризи 1873—1875 рр. характеризували такі процеси:
· утвердження індустріальної економіки вільної (досконалої) конкуренції;
· промисловий переворот ― революційна форма науково-технічного прогресу, що в економічній літературі визначається також як: промислова технічна революція, перша науково-технічна революція (НТР). Завершення промислового перевороту знаменувало утвердження ранньоіндустріальної економіки та індустріальної цивілізації, її остаточну перемогу над аграрною,
· пришвидшення ринкової підприємницької трансформації аграрної сфери господарства;
· становлення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку;
· формування соціальної структури індустріального суспільства.
На думку більшості вчених процес індустріалізації започаткував промисловий переворот ― систему економічних і соціальних змін, змістом яких був перехід від ручного мануфактурного виробництва до принципово нових техніки та технологій великого машинного фабрично-заводського виробництва; формування соціальної структури індустріального суспільства (власників капіталу (буржуазії) і найманих працівників). Промисловий переворот ― це світовий історичний процес у розвитку промисловості, зумовлений науково-технічним прогресом XVI―XVII ст. Він має як загальні ознаки, так і певні особливості у кожній країні. Батьківщиною промислового перевороту є Велика Британія, яка здійснила його в останній третині XVIII ст. ― середині XIX ст.
Етапи розвитку промислового перевороту:
· перехід від ручних знарядь праці до масової механізації та машинізації промислового виробництва шляхом масового впровадження технічних винаходів; перехід від простої кооперації машин (використання однорідних машин) до системи машин;
· зміна енергетичної бази промисловості та транспорту: масове використання парового двигуна;
· створення машинобудівної галузі промисловості (випуск засобів виробництва), у тому числі верстатобудування.
Промисловий переворот почався у легкій промисловості внаслідок необхідності зменшити авансований капітал і пришвидшити його оборот. Нагромаджений капітал і попит на засоби виробництва сприяли механізації важкої промисловості та транспорту.
Підсумки промислового перевороту:
· формування аграрно-індустріальної економіки, яка визначається як ранньоіндустріальна. Промисловість остаточно відокремилася від сільського господарства. Продовжувалося формування індустріального технологічного способу виробництва;
· пришвидшення розвитку науково-технічного прогресу: наука почала набувати технологічної та матеріально-виробничої функцій, перетворюватися на безпосередню продуктивну силу, а виробництво ― на сферу прикладання науки;
· основною формою організації промислового виробництва стала фабрика (завод) з стандартизованою, значно дешевшою і якіснішою продукцією ніж ремісничо-мануфактурна;
· переважання в загальному обсязі промислової продукції частки галузей групи «Б»;
· зростання темпів та обсягу валового промислового виробництва, підвищення продуктивності та інтенсивності праці;
· виникнення промислових міст і районів, урбанізація;
· формування соціальної структури індустріального суспільства, зростання чисельності та посилення концентрації промислових найманих робітників;
· зростання значення промислової буржуазії у політичному житті;
· утвердження економічного лібералізму;
· перехід від політики протекціонізму до вільної торгівлі (фритредерства), поглиблення міжнародного поділу праці (МПП), початок процесу інтернаціоналізації міжнародного економічного життя.
Економіка періоду промислового перевороту характеризувалася значним розвитком продуктивних сил. Основні технічно-наукові винаходи:
· 1733 р. — Д. Кей удосконалив ткацький верстат «летючим човником», що вдвічі підвищило продуктивність праці (Велика Британія);
· 1733 р. — Д. Уатт застосував витяжний валик для прядіння (Велика Британія);
· 1709 р. — А. Дербі склав проект печі для виплавляння чавуну на коксі, у 1735 р. уперше застосував нову технологію (Велика Британія);
· 1765 р. — Д. Харгрівс винайшов механічну прядку «Дженні», на якій можна було працювати 16―18 веретенами (Велика британія);
· 1767 р. — Т. Хайс створив прядильний верстат (ватерну машину), що працював на водяному двигуні (Велика Британія);
· 1769 р. — Дж. Уатт винайшов парову машину, удосконалену впродовж 1774―1784 рр. до машини подвійної дії ― універсального двигуна, що став енергетичною основою розвитку виробництва (Велика Британія);
· 1779 р. — С. Кромптон створив мюль-машину, що поєднала переваги та принципи роботи прядки «Дженні» та ватерної машини (Велика Британія);
· з 80-х років XVIII ст. почали будувати повітряні кулі, пізніше ― аеростати, винайдено парашут;
· 1784 р. — Г. Корт отримав патент на піч для пудлінгування заліза ― переробки чавуну на ковке залізо (Велика Британія);
· 1785 р. — С. Картрайт винайшов механічний ткацький верстат, який у 40 разів підвищив продуктивність праці (Велика Британія);
· 1785 р. — хімік К. Бертолле відкрив метод відбілювання тканин за допомогою хлору (Франція);
· 1793 р. — Е. Уітні винайшов бавовноочисну машину (США);
· 1794 р. — Г. Модслі створив токарно-гвинторізний верстат (Велика Британія);
· 1803 р. — створено циліндрово-свердлильний верстат (Німеччина);
· 1805 р. — Ж.М. Жаккард створив ткацький верстат для виготовлення візерунчатих тканин (Франція);
· перше десятиліття XIX ст. — винайдено льонопрядильну, в’язальну, тюлеву, мереживну, ситценабивну машини;
· 1807 р. — Р. Фултон збудував перший пароплав (США);
· 1814 р. — Д. Стефенсон побудував перший потяг (США);
· 1814 р. — Ф. Кеніг створив машину для швидкого книгодрукування (Німеччина);
· 1832 р. — винайдено електромагнітний телеграф Морзе (США);
· 1835 р. — Пешель винайшов каменеточильну машину (Німеччина);
· 1836 р. — винайдено фосфорний сірник (США);
· 1836 р. — С Мак-Кормік сконструював косарку, комбіновану молотарку (США);
· 1841 р. — А.М. Зінгер створив швейну машинку (США);
· 1842 р. — Д. Насміт винайшов паровий молот (США);
· 1844 р. — здійснено вулканізацію каучуку (США);
· 1845 р. — випробувано пневматичну шину (США);
· 1846 р. — створено машину для виготовлення взуття;
· 1846 р. — сконструйовано ротаційну машину (США);
· 1849 р. — винайдено парову турбіну (США);
· 1851 р. — створено електровоз (США);
· 1856 р. — Г. Бессемер відкрив технологію виробництва сталі (Велика Британія);
· 1856 р. — відкрито методи виробництва анілінових фарб (Німеччина);
· 1850−60-і роки — сконструйовано револьверний, фрезерний, свердлильний та перші верстати-автомати (США);
· 1867 р. — винайдено друкарську машину (США);
· 1867 р. — В. фон Сіменс створив динамо-машину (Німеччина);
· розвиток природничих наук пов’язаний насамперед із виникненням генетики і мікробіології, досягненнями хімії.
Розвиток аграрної економіки у промислових країнах характеризувався пришвидшеним процесом ринкової трансформації та становлення підприємництва.
Аграрні відносини характеризувалися утвердженням приватної капіталістичної власності шляхом визнання повної свободи розпорядження землею, у тому числі вільної селянської власності на землю. Аграрні реформи у Франції. Німеччині, Австро-Угорщині скасували феодально-кріпосницькі відносини та пережитки попередніх економічних систем, станові обмеження та общинні зв’язки, які заважали приватногосподарській діяльності. Пришвидшилася мобілізація землеволодіння у великих господарствах, відбувалося зменшення кількості землевласників.
Тривав землеустрій у формі обгороджування. Найрадикальніших форм він набув у Великій Британії. У континентальних європейських країнах землеустрій відбувався повільно, не знищуючи селянське господарство. Цей процес охопив ліквідацію земель громадського користування (лише у Франції зберігалися землі адміністративної (політичної) громади); комасацію селянських земель в єдині масиви, хоча створення хуторів не стало масовим; будівництво мережі польових доріг, що робило доступними всі земельні площі. Було визначено мінімальні парцели ― не менше 1/8 га орної землі та 1/16 га пасовищ. Землеустрій поєднувався з меліоративними роботами.
Сільськогосподарська виробнича діяльність розвивалася як підприємницька. Виробництво організовувалося на основі одноосібного (індивідуально-сімейного) володіння. Основними формами організації агрогосподарювання були: а) фермерські господарства, що використовували власні або орендовані засоби виробництва, власну або найману працю, виступали як суб’єкти ринкової економіки; б) селянські господарства, що трансформувалися з натурально-споживчих у дрібнотоварні, дрібні підприємства.
Еволюція аграрної економіки характеризувалася національними особливостями. Склалися такі моделі її розвитку: американська, або фермерська (США, Велика Британія, Нідерланди); французька, коли ринкова трансформація великого і селянського господарства відбувалася в умовах радикальної ліквідації феодальних відносин (у роки Великої французької буржуазної революції наприкінці XVIII ст.); пруська — на основі ліберальних аграрних реформ 1820―1860-х рр. XIX ст. і повільного формування підприємницьких структур (Прусія, Австро-Угорщина, Італія, Іспанія, Російська імперія).
Аграрна політика ґрунтувалася на доктрині економічного лібералізму, яка визначала поширення вільної конкуренції в сільському господарстві та свободу зовнішньої торгівлі його продуктами.
У сільськогосподарському виробництві відбувалися зміни у техніці, технології та виробничій структурі. Механізація сільського господарства лише зароджувалася. Впроваджувалися залізний і паровий плуги, сіялки, жатки, віялки, молотарки. Почало поширюватися наукове сільське господарство. У Франції в 1835 р. засновано першу в світі наукову агрономічну дослідну станцію. Почали використовувати мінеральні добрива. Зросли площі сільськогосподарських угідь. Відбувався перехід від парової системи до складних сівозмін (багатопілля, травопілля, плодозміна). Структура посівних площ змінювалася шляхом поширення пшениці, технічних і кормових культур, городництва і садівництва. Використовувалося сортове насіння, впроваджувалася стійлова відгодівля худоби. Розвивалися селекційна та племінна справи. Із середини XIX ст. почалося використання системи органічних і мінеральних добрив. Зросли валові обсяги, продуктивність і товарність сільського господарства. Розвивалася територіальна і галузева спеціалізація. У країнах Західної Європи виробнича структура фермерських і селянських господарств змінювалася виробництвом тваринницької продукції.
Важливим підсумком еволюції економіки вільної конкуренції стало створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечувало потреби індустріального розвитку, сприяло мобілізації капіталів, необхідних для організації підприємницької діяльності. Біржі стали важливим центром мобілізації капіталу. Основними біржовими цінностями були державні цінні папери, які витісняли акції та облігації приватних фірм і компаній.
Пришвидшився процес формування міжнародної економіки, складовими якої є світове господарство як складна цілісна система національних господарств окремих країн, їх угруповань та система міжнародних економічних відносин (МЕВ). Основними формами МЕВ є міжнародна торгівля, вивіз капіталу, міжнародна міграція трудових ресурсів, економічна інтеграція. Розвивався світовий ринок як форма усталених зв’язків між національними ринками, їх утвердження як складової світової ринкової господарської системи.
Основою розвитку світового господарства стало формування міжнародного поділу праці (МПП), що розмежував світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни. Протягом XIX ст. як форма МПП переважала міжгалузева предметна спеціалізація. Визначилася спеціалізація окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Окремі галузі працювали на основі імпортних надходжень або на експорт. Лише зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації мусили забезпечувати світовий рівень якості та цін. Так, Велика Британія спеціалізувалася на виробництві та продажу машин і устаткування, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості, чорних металів. За 1845―1870 рр. експорт машин із цієї країни збільшився в 10 разів. Німеччина зайняла головне місце у світовому виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру, продукції хімічної промисловості, Франція ― текстильних машин, шовкових і сукняних тканин, Бельгія ― зброї та інструментів, Австро-Угорщина — металів, цукру, хмелю.
Промислова революція в європейських країнах змінила роль колоній у світовому ринку. Торговельно-грабіжницькі методи їх експлуатації замінили економічні. Колонії перетворилися у постачальників промислової сировини та продовольства для розвинених країн, а також у ринок збуту промислових товарів, що позбавляло метрополії конкуренції на зовнішньому ринку. Разом з тим, обмін товарами сприяв залученню колоніальних країн до світового товарного ринку, їх соціально-економічному розвитку (місцевої промисловості з переробки сировини, транспорту, зв’язку тощо). Метрополії вкладали інвестиції переважно убудівництво залізниць і розробку корисних копалин. Зростали великі міста.
Основна і найдавніша форма світогосподарських зв’язків ― міжнародна торгівля, до якої були залучені всі незалежні та колоніальні країни. Її динаміку характеризують такі дані: 1720―1780 рр. ― зростання фізичного обсягу в 2,1 рази, 1800―1880 рр. ― у 10,4 рази. Отже, світовий товарообмін перевищував темпи зростання виробництва. Ця тенденція властива зовнішній торгівлі промислово розвинених країн світу. Для XIX ст. характерним був обмін промислових товарів на сировину і продукти харчування. Основним напрямом зовнішньоекономічної політики залишався протекціонізм, лише Велика Британія перейшла до політики фритредерства.
Важливу роль у розвитку МЕВ відіграв експорт капіталу. Франція розпочала діяльність як світовий кредитор із 6 % позики саксонському королю в 1811 р. До 70-х рр. XIX ст. капітали спрямовували в облігації та акції промислових підприємств. У США іноземні інвестиції за 1790―1860 рр. становили 500 млн дол.
Міжнародний валютний устрій характеризувався поділом на три монетарних блоки: золотий блок, до складу якого входили Велика Британія, Португалія, Британські домініони та колонії; срібний блок ― німецькі країни, Австрія, Нідерланди, Данія, Норвегія, Швеція, Мексика, Китай, Індія та Японія; блок, заснований на біметалізмі, ― Франція, Бельгія, Італія, Швейцарія, США. Панування певного металу в монетарній системі кожної з країн обумовлювався багатьма структурними та історичними факторами. У Великій Британії перехід до золотої основи монетарної системи розглядався як природний процес посилення господарської інтеграції. Золотий стандарт практично функціонував з 1819 р. Інші країни приєдналися до такої системи у другій чверті XIX ст.
Важливою формою зовнішньоекономічних зв’язків були міжнародні міграційні процеси (виникнення міжнародного ринку праці). Основна імміграційна країна ― США, що розвивалися як держава переселенського капіталізму. За 1816―1856 рр. із Європи до США емігрувало 5 млн, а в другій половині XIX ст. — 18 млн осіб. До середини XIX ст. найінтенсивнішою була еміграція з таких розвинених країн, як Велика Британія, Німеччина, Франція. Важливий економічний результат міжнародної міграції робочої сили ¾ прискорення розвитку промисловості та сільського господарства в країнах імміграції, поглиблення міжнародного поділу праці, збільшення експорту товарів із країн еміграції і одночасно імпорту товарів у країни імміграції.
Класична політична економія була панівною течією економічної думки першої половини XIX ст.У Великій Британії провідні позиції до 40-х рр. XIX ст. займала сміто-рікардіанська школа політичної економії. Видатний англійський економіст Д.Рікардо завершив її формування як логічної та послідовної системи на основі закону вартості, розглядав економіку як складну систему, підпорядковану дії об’єктивних законів і механізмів самореалізації, досліджував економічні відносини виробництва та розподілу, які забезпечують зростання матеріального багатства та рівновагу ринкової економіки. У середині XIX ст. у рамках економічного лібералізму виокремилися дві тенденції: радикальна або фритредерська, її виразником була манчестерська школа, представники якої виступали за свободу торгівлі, принцип невтручання у внутрішні справи інших держав, проти діяльності профспілок щодо регулювання трудового законодавства, та ліберально-реформістська, засновником якої були економіст Джеймс Мілль, філософ Ієремія Бентам.
Ідеї І. Бентама мали велике значення для розвитку економічної думки, для них характерні: традиції гедонізму як поєднання морального добра із насолодою та задоволенням; утилітаризм, який визнавав властивістю предмета корисність (utility), принцип найбільшого щастя для найбільшої кількості людей; «арифметика щастя» як ранжування задоволення та страждань, об’єктивна оцінка суб’єктивних переживань людей (основа принципу граничної корисності); прагматизм економічної політики; концепція соціальної політики, цілями якої є забезпечення прожиткового мінімуму, безпеки, достатку і рівності.
Головним ідеологом ліберального реформізму, рікардіанцем і завершувачем класичної політичної економії був англійський економіст, філософ і соціолог Дж.С. Мілль. Своїм завданням він вважав систематизацію та перевірку об’єктивності вчень класиків політичної економії, написання оновленого варіанта «Багатства народів» відповідно до нових філософських, політичних і соціально-економічних умов середини XIX ст. Учений обґрунтував новий напрям у політичній економії, що отримав назву соціальний реформізм, заснований на ідеї поступової трансформації капіталістичного суспільства у справедливе суспільство шляхом розумного законодавства.
У Франції продовжувачем і популяризатором економічних ідей А. Сміта був Ж. Б. Сей, який сформулював основи багатьох теоретичних концепцій, започаткував французьку школу політичної економії.
Трансформаційні соціально-економічні процеси, пов’язані з утвердженням ринкової індустріальної системи та загостренням соціальних конфліктів, зумовили у 20―40-х рр. XX ст. виникнення нових поглядів на розвиток економіки, розгалуження та поділ класичної політичної економії на окремі течії. З критикою рікардіанства виступили Н. Сеніор у Великій Британії, Ф. Бастіа у Франції, Г.Ч. Кері у США. Залишаючи незмінними системотвірні положення класичної політичної економії, вони критично переглянули ті, що втратили актуальність, розробили нові ідеї, які зберегли і збагатили класичну політичну економію. У Франції виникли реформаторські ідеї економістів-романтиків[48] Ж. Ш. Сісмонді та П. Ж. Прудона, які критикували капіталізм, класичну політичну економію з позиції інтересів дрібних власників.
Виникла німецька історична школа, яку досліджують як гетеродоксію (альтернативу) економічної думки. Продовжувався розвиток соціалістичного вчення. Сформувався марксизм, який розглядався як перетворення утопічного соціалізму на науку.
Економісти-класики стали першовідкривачами ідей, які пізніше були використані представниками неокласичного напряму економічної теорії.