Основними видами та інструментами державного

регулювання економіки є

Планування і програмування	Національні та цільові комплексні програми
Фіскальна	державні видатки і податки
Монетарна	облікова ставка, норма резервування, операції на відкритому ринку
Політика доходів	контроль заробітної плати і цін, добровільні орієнтири зарплати і цін
Зовнішньоекономічна політика	митні та немитні бар'єри, валютні інтервенції

Вивчаючи зміст теми, слід вияснити сутність та значущість державного програмування економіки. Економічне програмування — це найбільш розвинуте, комплексне державне регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка і реалізація національних і цільових комплексних програм. Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і носить інформаційно-орієнтуючий характер, даючи змогу конкретним фірмам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічної діяльності.

Держава активно використовує регулювання податкових ставок та їх диференціацію. Так, у період спаду і подальшої депресії держава істотно знижує прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій, у результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає і з'являється стимул до розширення виробництва. Отже, в даному разі низькі податки відіграють роль «каталізаторів» економічного зростання.

Навпаки, наприкінці фази піднесення, коли настає «перегрів» економіки, виробництво виходить за рамки платоспроможного попиту, що здатне викликати кризу, держава різко підвищує податкові ставки з метою загальмувати зростання виробництва, не допустити або принаймні послабити силу спаду, впорядкувати процес відновлення рівноваги між сукупним пропонуванням і сукупним попитом у країні. У такому разі високі податки відіграють роль «вбудованих стабілізаторів» економічного зростання.

У повоєнний період держава широко використовує у своїй діяльності регулювання грошової маси. Найважливішим органом регулювання ринкової економіки є центральний (Національний) банк країни, незалежний від президента, парламенту та уряду. Головна функція центрального банку — регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є найважливішою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку має циклічний характер. У період, коли в народному господарстві відчувається нестача грошей, що гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменшує процентну ставку по кредитах, що надаються комерційним банкам (облікову ставку), в масовому масштабі купує у них облігації державних позик. Тим самим збільшуються реальні фінансові ресурси комерційних банків, їх можливість створювати нові безготівкові гроші (зростає мультиплікатор поточних рахунків), а отже, і здатність комерційних банків надавати дешеві кредити. Така політика дістала назву політики «дешевих грошей».

Навпаки, у період загострення інфляції центральний банк підвищує резервну норму, проценти по кредитах комерційним банкам, продає їм облігації державних позик. Тим самим вужчають можливості комерційних банків створювати нові гроші, обмежує­ться їх здатність надавати кредити, підвищуються процентні ставки, що веде до уповільнення зростання платоспроможного попиту, обмеження зростання виробництва, але разом з тим рівня інфляції. Така політика дістала назву політики «дорогих грошей».

Слід також звернути увагу на значення регулювання процентних ставок кредитів комерційних банків. Зниження цих ставок у період спаду і депресії веде до збільшення підприємницького прибутку і зрештою чистого прибутку корпорацій, а тому стимулює зростання виробництва.

Навпаки, підвищення процентних ставок у період «перегріву» економіки зменшує підприємницький прибуток, а тому обмежує, гальмує зростання виробництва. Зниження процентних ставок досягається шляхом помірної інфляції (до 6 % на рік), тобто шляхом випуску в обіг зайвої маси грошей. У результаті пропозиція грошей перевищує попит на грошовий капітал, процент знижує­ться, чистий прибуток зростає. Отже, з'являється стимул до інвестицій і розширення виробництва.