Реалізація страхових послуг
Повний і всебічний виклад суті страхового ринку потребує розгляду такої його важливої складової, як реалізація страхових продуктів (послуг) (далі — РСП). В окремих публікаціях і на практиці поняття РСП фахівці нерідко зводять до питань пошуку потенційних клієнтів і укладання з ними договорів страхування, реалізації страхових полісів, розширення джерел отримання страхових внесків та вдосконалення діяльності страхових посередників, насамперед агентів, тобто до завдань, пов’язаних із так званою «аквізицією». До речі, термін «аквізиція» набуває у вітчизняному страхуванні дедалі більшого поширення.
У системі страхування аквізиція— це діяльність страховика чи страхових посередників із залучення клієнтів до укладання нових договорів страхування. Підміняти поняття РСП аквізицією — означає, на нашу думку, не виправдано спрощувати тлумачення РСП, значно обмежуючи роль і привабливість страхування як інституту соціального захисту. А це негативно позначається на рекламі окремих видів страхування, маркетингових дослідженнях, організації пі дготовки та роботи страхових агентів і брокерів, а також на аквізиції.
В основу розуміння суті проблеми і поняття РСП покладено термін «страховий продукт» (послуга). Страховий продукт (послуга)— це комплекс цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством.
Страховий продукт має такі специфічні ознаки:
· єдність, протистояння та залежність інтересів договірних сторін «страховик—страхувальник» (наприклад, при страхуванні життя — зацікавленість сторін у збереженні на десятки років платоспроможності страховика);
· фактор імовірності настання страхового випадку;
· страхувальник до моменту купівлі страхового продукту точно не знає про його якісні характеристики і може взяти безпосередню участь у його створенні;
· страховий продукт має певні часові межі, тобто страховий захист діє протягом певного проміжку часу;
· попередня невизначеність страхового відшкодування — у розмірі та часі, або взагалі щодо факту настання;
· специфіка взаємовідносин сторін — фінансових, правових, мо рально-етичних, нормою яких є принцип повної добропорядності, і т. ін.
Процес РСП для докладнішого його розгляду умовно розіб’ємо на три етапи, або групи, заходів (у хронологічній послідовності їх проведення або реалізації):
1) аквізиція;
2) супровід договору;
3) дії при настанні страхового випадку та страхове відшкодування.
Аквізиція. Цій групі заходів тут приділено більше уваги, ніж решті, оскільки вони менше висвітлені в інших частинах підручника. Розглянемо головних виконавців аквізиції.
1. Фахівці, які працюють у центральному офісі (чи в регіональних філіях і представництвах) страховика . п отенційний клієнт прибуває сам чи запрошується на переговори. Ця форма спілкування з клієнтом не завжди зручна для нього, але дає змогу страховикові залучати до переговорів фахівців з інших підрозділів, використовувати потрібні нормативні та рекламні матеріали. Водночас керівники страховика мають змогу оперативно приймати рішення з кожної розглядуваної справи, коригувати чи навіть розробляти положення страхових угод. При цьому клієнт може ознайомитися з рівнем фахової підготовки, організації роботи та сервісу страховика . Така форма спілкування дає можливість за відомих умов досягти бажаного впливу на клієнта.
2. Працівники підприємства (юридичної особи) , яке є страховим агентом . Як правило, потенційний клієнт прибуває в офіс агента для переговорів з питань, що стосуються безпосередньої виробничої діяльності агента (транспортні підприємства, туристичні фірми тощо). При цьому спілкування з клієнтом в інтересах страховика торкається не більш як двох-трьох видів страхування, котрі добре опрацьовані й особливих ускладнень не викликають.
3. Страхові агенти і страхові брокери . Специфіка їхньої діяльності розкрита в підрозд. 5.3.
У країнах з високим рівнем страхування деякі авторитетні страхові компанії дедалі частіше застосовують таку форму аквізиції, як спілкування з клієнтом за телефоном, надсилання йому полісів поштою та безготівкове отримання платежів. Ця форма аквізиції сприяє розширенню поля пошуку потенційних клієнтів, значно скорочує час ділового спілкування, дає змогу знизити накладні витрати й рівень тарифних ставок. Проте вона значно обмежує можливості аргументації з боку страховика (застосування наочної реклами, залучення інших фахівців тощо) і може бути застосована лише до окремих видів страхування з незначним обсягом відповідальності, де ефект дає масовість реалізації страхових полісів (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів). У вітчизняних умовах нині така форма спілкування дає добрий ефект для поновлення дії на новий термін договорів з обов’язкових видів страхування з клієнтами—юридичними особами.
Після заздалегідь проведеного маркетингового дослідження ринку та рекламної кампанії через один із зазначених каналів аквізиції вибирають потенційного клієнта (конкретний громадянин чи представник юридичної особи) і попередньо ознайомлюються з ним.
Робота починається зі складання заяви клієнтом, яка може бути в письмовій чи усній формі і має містити істотну інформацію про умови майбутнього страхового захисту. Додаткова інформація може здобуватись під час безпосередніх переговорів сторін, шляхом залучення вузькопрофільних спеціалістів (сюрвеєрів, медичних експертів у разі страхування життя і т. ін.). Крім того, страховик може отримувати дані про властивості ризиків, що подаються на страхування, використовуючи джерела інформації власної бази даних як про клієнта, так і про об’єкт страхування.
Уже на цьому етапі страховик розпочинає роботу з мінімізації ризику і розміру можливого збитку від страхового випадку. Водночас провадиться градація обставин, що можуть призвести до страхового випадку чи спричинити значні збитки. З метою мінімізації ризику та розвитку довготривалих ділових взаємовигідних стосунків з клієнтом здобуту інформацію доводять до його відома, аби він мав змогу прийняти відповідні рішення та вжити профілактично-попереджувальних заходів, усунути чи локалізувати найімовірніші причини можливого страхового випад ку.
Одночасно приймаються принципові рішення, які в міжнародній страховій термінології називаються андеррайтингом— чи брати взагалі об’єкт на страхування, в яких межах відповідальності та за яких конкретних умов договору.
Процес андеррайтингу складається з таких етапів:
· оцінювання ризиків, притаманних об’єкту, що пропонується взяти на страхування;
· вироблення рішення про страхування об’єкта або відмову у страхуванні;
· визначення строків, умов та розміру страхового покриття;
· розрахунок розміру страхової премії;
· підготовка та подання пропозицій відповідним службам страховика за схемою перестрахування.
Роботу цю здебільшого виконують фахівці страховика, які здійснюють аквізицію. Проте в разі значної суми страхової відповідальності, недостатньо вивченого ризику чи коли об’єкт і умови страхування нетрадиційні, доцільно залучати компетентних вузькопрофільних фахівців з інших підрозділів, служби фінансової безпеки страховика, а також із компаній, які мають необхідний досвід і котрим пропонуватиметься перестрахування. Корисно також звертатися й до експертів за тимчасовою трудовою угодою. Уявити характер та спосіб виконання зазначених робіт досить просто на прикладі страхування потужного промислового об’єкта від вогневих ризиків.
Завершальною стадією даного етапу РСП є підписання договору страхування (можливо, через засоби зв’язку, але обов’язково з невідкладним обміном оригінальними примірниками договорів, завірених відповідними підписами та печатками, як того вимагає законодавство) і отримання страхових платежів, після чого починає діяти страховий захист.
Супровід договору страхування. Укладання і підписання договору страхування (про це докладно сказано в розд. 6) являє собою певною мірою формальну процедуру. Проте можливі проблеми з отриманням внесків, якщо страхові платежі мають вноситися не одноразово, а щокварталу, щомісяця чи в інші строки. Адже розтягнені в часі внески вимагають від страховика постійного контролю з використанням інформації з бухгалтерії, спілкування з клієнтом (контроль за проведенням першого внеску та початком страхового покриття, нагадування про наступний внесок тощо).
З метою уникнення ускладнень та кращої організації роботи, коли договорів страхування багато, окремі страховики запроваджують порядок проходження договорів страхування від їх укладення до передання в архів (табл. 5.4).
Окрім цього, етап супроводу договорів передбачає вжиття не менш важливих заходів з регулярного контролю за об’єктом страхування, а саме:
· виконання клієнтом своїх зобов’язань з додержанням норм безпеки, своєчасного виявлення й усунення передумов до страхового випадку тощо або прийняття ним інших відповідних рішень;
· своєчасного виявлення можливих тенденцій у характері ризику (заміна перевізника чи маршруту транспортування застрахованого вантажу; поява сторонніх факторів, у тому числі з незалежних від страховика причин тощо);
· систематичного отримання інформації — наприклад, щодо проходження чи причин затримки застрахованого вантажоперевезення; при страхуванні фінансових ризиків — щодо дій контрагента страхувальника, спрямованих на вжиття передбачених бізнес-планом заходів з погашення кредиту, чи надійності заставних зобов’язань для консультування клієнта в порядку його сервісного обслуговування та прийняття спільних відповідних рішень;
· відстежування стану та якості послуг, що надаються клієнтові третьою стороною за дорученням страховика (асистанс чи служба технічної допомоги на автошляхах, медичні заклади при медичному страхуванні і т. ін.) з метою максимального задоволення потреб страхувальника та підтримання ділової репутації страховика.
Викладений у табл. 5.4 процес значно спрощується в разі використання автоматизованої системи даних. Проте з різних причин такі системи у вітчизняній практиці значного поширення ще не набули. Насамперед — через недостатній рівень забезпечення інформаційними технологіями та їх значну вартість. Проте майбутнє, звичайно, за автоматизованою обробкою.
Таблиця 5.4
ПОРЯДОК ПРОХОДЖЕННЯ ДОГОВОРІВ СТРАХУВАННЯ В СТРАХОВІЙ КОМПАНІЇ «АМІНА»
| № п/п | Виконавець | Стадії підготовки, опрацювання і контролю за реалізацією договорів |
| с пеціаліст зі страхування | п опередня домовленість про умови страхування, визначення виду страхування та умов страхового покриття, тарифи, умови розрахунків і т. ін. | |
| в ідповідальний виконавець, керівництво компанії | о формлення договору після отримання письмової заяви від клієнта, оформлення інших документів, що характеризують ризик, подальші переговори з клієнтом за договором тощо | |
| б ухгалтер-обліковець | п рисвоєння номера договору (згідно з класифікацією договорів у компанії), запис у книзі реєстрації договорів, виписування облікової картки | |
| в ідповідальний виконавець, юрисконсульт, керівництво компанії | п одальше узгодження умов договору з спеціалістами інших відділів, керівництвом компанії (картка-супровід) | |
| в ідповідальний виконавець | д оопрацювання умов договору (при необхідності), узгодження змін попередніх умов з клієнтом і т. ін. | |
| в ідповідальний виконавець | у точнення положень договору у клієнта, доопрацювання (при потребі) з урахуванням побажань клієнта | |
| в ідповідальний виконавець ( юрисконсульт, керівництво компанії) | о статочне узгодження умов договору в компанії із урахуванням змін, внесених клієнтом і прийнятих працівником компанії | |
| в ідповідальний виконавець | п ідписання договору в керівника компанії | |
| в ідповідальний виконавець | п ідписання договору у клієнта, передання першого примірника договору клієнтові, уточнення надходження платежу (платежів) | |
| в ідповідальний працівник (менеджер), актуарій, комісія з мінімізації ризиків | в изначення необхідності в перестрахуванні, обсяг перестрахування та власного тримання застрахованого ризику (ризиків) за договором страхування | |
| в ідповідальний працівник (менеджер), спеціаліст із перестрахування | п ропозиції з перестрахування, заповнення картки (зворотний бік — олівцем) | |
| в ідповідальний виконавець, керівник компанії (спеціаліст із перестрахування) | п ідписування картки в керівника компанії (уточнення позицій перестрахування — при потребі зі спеціалістом з перестрахування) |
Закінчення табл. 5.4
| № п/п | Виконавець | Стадії підготовки, опрацювання і контролю за реалізацією договорів |
| в ідповідальний виконавець, керівник компанії (спеціаліст із перестрахування) | п ідписування картки в керівника компанії (уточнення позицій перестрахування — при потребі зі спеціалістом з перестрахування) | |
| в ідповідальний працівник, бухгалтер-обліковець | з аповнення картки, передання її до подальшого супроводу | |
| б ухгалтер-обліковець | к онтроль за надходженням платежу, виконання відповідних записів у картці, інформування працівника про відсутність платежу згідно з умовами, визначеними в договорі, та позначка в картці, інформування спеціаліста з перестрахування про необхідність перестрахування згідно з умовами картки, надання інформації відповідальному працівникові на запити за договором | |
| с пеціаліст із перестрахування | р озписування ризику за компаніями, узгодження умов перестрахування з перестраховиками та керівником компанії в зазначений у картці термін | |
| с пеціаліст із перестрахування | п ідготовка ковер-нотів, загальні відомості | |
| с пеціаліст із перестрахування | в ізування ковер-нотів та передання на підпис керівнику компанії | |
| с пеціаліст із перестрахування | у точнення позиції (при потребі), передання ковер-нотів перестраховикам (за факсом) | |
| с пеціаліст із перестрахування | о тримання підтвердження (письмового ) про перестрахування, підготовка копій та передання їх у бухгалтерію для розрахунків із перестраховиками | |
| б ухгалтер-обліковець, головний бухгалтер | п роведення розрахунків із перестраховиками згідно з наданими копіями ковер-нотів (при потребі — внесення змін у картку) та внесення інформації в картку (найкоротший термін — негайно) | |
| б ухгалтер-обліковець | в несення інформації в картку (при проходженні всіх платежів) і передання договору з усіма документами діловоду-секретарю для подальшого супроводу договору (підпис у реєстраційному журналі) | |
| с пеціаліст з питань діловодства | с упровід договору, інформування та надання копій згідно із запитами, архівна обробка договорів та облікових карток і т. ін. |
Разом з викладеними заходами страховик має постійно дбати про здійснення чи коригування запобіжних заходів, внесення змін до договору страхування, аж до закінчення терміну дії або його дострокового припинення.
У разі відсутності страхової події протягом терміну страхового покриття страховик при потребі в порядку сервісу інформує про це клієнта, запрошуючи його до подальшої співпраці, і вносить відповідну інформацію в банки даних (насамперед — для фінансово-економічних та актуарних підрозділів).
Причому страховик може застосовувати систему знижок до страхових платежів (якщо страхові випадки не настали протягом дії минулого договору), а також пільговий період страхування.
Дії при настанні страхового випадку та страхове відшкодування. Колишній генеральний директор Лондонського Інституту дипломованих страховиків Д. Бланд щодо цієї частини страхового продукту писав: «Кожний втрачений долар залежить від персоналу — тут, звісно, я говорю про втрати, понесені внаслідок поганого контролю чи поганого страхування, яких можна було уникнути. Кожен долар, сплачений на справжні відшкодування, — добре витрачений: це слугує обґрунтуванням необхідності страхування, а також його найкращою рекламою».
Діяльність страховика в разі настання будь-якої події, котра має ознаки страхового випадку, є об’єктивним показником його надійності, компетенції та кваліфікації фахівців, а також найбільш вагомим критерієм у прийнятті клієнтом рішення щодо страхування і вибору страховика. Ця стадія РСП,більш ніж будь-яка інша, потребує концентрації зусиль фахівців з різних підрозділів страховика, передусім узгодженості рішень і ретельності, коли йдеться про завчасну правову підготовку (розробка правил страхування, визначення умов договору і т. ін.). Дрібниць у цій роботі немає, а є лише більш чи менш імовірний розвиток подій чи стосунків із клієнтом. Проте поверхове, неконкретне формулювання прав і обов’язків договірних сторін призводить до двояких тлумачень; у такому разі за непорушними принципами страхування набирає сили презумпція правоти клієнта, тобто клієнт правий доти, доки страховик не доведе протилежне.
Права і зобов’язання сторін з кожного виду страхування мають свої особливості, викладені також в інших розділах, але принциповим є те, що першочергові обов’язки клієнта при настанні страхового випадку зі зрозумілих причин мають бути сформульовані просто, коротко і точно, легко сприйматись і запам’ятовуватись.
З боку страховика основними вимогами до працівників служб урегулювання збитків, тобто тих, хто забезпечує безпосереднє спілкування з клієнтом за даних обставин, мають бути глибоке знання правил страхування, достатня правова підготовка, оперативність, завбачли вість і ввічливість. Зазначена служба формує імідж страховика у кри тичній ситуації для клієнта, дії якого в цей час можуть бути некоректними.
Особливої уваги потребує організація аварійного комісаріату страховика, у тому числі (при потребі) його представництв у географічних регіонах страхового покриття.
Аварійний комісар — повноважний експерт страховика, який проводить розслідування обставин події, котра заявлена клієнтом як страховий випадок , визначаючи її відповідність умовам страхування, оцінює й узгоджує з клієнтом розміри збитку, вживає заходів до його зменшення, оформлює і подає відповідний висновок (аварійний сертифікат). При потребі аварійний комісар може залучатись до вивчення ризику на стадії розробки умов договору страхування.
Логічним завершенням дій страховика на цьому етапі є підготовка і проведення суброгації— використання свого права на регресні вимоги до винуватця страхової події для часткової чи повної компенсації сплачених страхових відшкодувань. Це положення в окремих випадках може дати головний поштовх до прийняття клієнтом рішення щодо страхування (наприклад, намагання уникнути проблем із судовим позовом до винуватця даної події на території іншої країни тощо).
З метою найраціональнішої організації праці і проведення даного етапу РСПв окремих страхових компаніях упроваджено спеціальний порядок урегулювання збитків і проходження відповідних документів, яким регламентуються:
· фіксація, аналіз та попереднє встановлення збитку з отриманого повідомлення;
· прийом заяви і організація розслідування, при потребі — роботи служб аварійного комісаріату;
· в окремих випадках винесення даного питання на розгляд Ради з урегулювання збитків — позаштатний орган страховика у складі спеціалістів, що відіграють роль експертів чи обстоюють у суді інтереси страховика (або клієнта перед третьою стороною);
· попереднє повідомлення перестраховиків;
· затвердження висновків — аварійного акта (сертифіката) чи рішення р ади з урегулювання збитків, розрахунку суми страхового відшкодування;
· розрахунки з клієнтом і перестраховиками;
· архівна обробка документів, що стосуються розглядуваного фак ту.
Особливе значення у проведенні РСПмає рівень обслуговування клієнтів.
Які ж показники якості сервісу разом з іншими притаманні страхуванню? Взагалі досягти високої якості означає зробити процес страхування легким і зрозумілим для клієнта. Тут мають повністю виключатися некомпетентність і бюрократична тяганина, процедура оформлення договору страхування. Кожне питання, що стосується теми переговорів з клієнтом чи його проблеми, має бути повністю розкрите й прокоментоване фахівцем. Успіх в аквізиції залежить від того, як клієнта зустрінуть в офісі страховика, наскільки діловою буде атмосфера переговорів, ставлення до клієнта та поведінка персоналу, коректність і ввічливість; який теоретичний рівень підготовки, уважність та чуйність до побажань клієнта буде виявлено страховиками, компонування та дизайн документації, якість рекламної продукції. Окремі страхові компанії з цього приводу проводять спеціальні навчання та ділові ігри, розробляють і впроваджують спеціальні набори операційних стандартів щодо спілкування з клієнтами, зразків документації, проведення переговорів.
Усі фахівці страховика, задіяні безпосередньо чи опосередковано в РСП, повинні усвідомлювати, що на кожному етапі спілкування з представниками страховика у клієнта має формуватися ставлення до страхування за такою схемою: увага — інтерес — знання — привабливість — попит — укладання договору — впевненість і спокій — вдоволення розміром і сервісом відшкодування (при його проведенні) — вдячність — бажання подальшого страхування. А такого ставлення можна досягти лише за умови високого професіоналізму фахівців усіх рангів страховика — від вищого керівництва до технічних працівників, який ґрунтується на достатньому рівні знань зі страхування конкретного і суміжних ризиків, а також на взаємодопомозі і довірі в колективі страховика, чіткому знанні і додержанні виконавцями своїх функцій і повноважень. При цьому виходити з того, що ставлення фахівців чи представників страховика до так званих «поточних дрібниць» досить точно відбиває та ілюструє клієнтові найбільш імо вірний варіант виконання страховиком своїх зобов’язань у майбутньому.
Завжди слід пам’ятати, що рівень обслуговування страховиком свого клієнта на всіх стадіях РСП має бути запорукою пролонгації останнім договору страхування (зі збереженням умов страхування) або укладання нового договору. Крім того, клієнт може порекомендувати страховика або страховий продукт своїм референтним групам (друзям, родичам, співробітникам тощо), що додатково розширить клієнтуру страхової компанії.
ТЕСТ 5А. Поняття, значення і продукти маркетингу в страхуванні
1. Маркетинг у страхуванні це метод:
а) вивчення суспільної думки стосовно природних або техногенних катастрофічних подій;
б) комплексного підходу до питань організації й управління комерційною діяльністю страхової компанії;
в) вивчення ринку страхових послуг;
г) вивчення платоспроможності населення заданого регіону;
д) поліпшення якості страхових продуктів компанії.
2. До елементів маркетингу відносять:
а) оперативний, стратегічний, регулятивний;
б) фінансовий, оперативний, стратегічний;
в) стратегічний, оперативний, організаційний;
г) стратегічний, оперативний, страховий;
д) стратегічний, фінансовий, регулятивний.
3. Служба маркетингу страхової компанії розглядається як:
а) підрозділ, що здійснює добір, розстановку та навчання кадрів компанії;
б) підрозділ, що відає підготовкою правил страхування;
в) мозковий центр, джерело обґрунтованої інформації і рекомендацій з питань поточної та перспективної діяльності страховика;
г) структурна одиниця, що вивчає нові напрямки розвитку страхових продуктів;
д) підрозділ, що відає питаннями реклами в компанії.
4. Попит на страхові послуги на ринку формують:
а) самі страхові компанії;
б) природні страхові події;
в) техногенні аварії та інші катаклізми;
г) засоби масової інформації;
д) законодавчі органи країни.
5. Служба маркетингу страхової компанії надає свої продукти у формі:
а) наукової праці;
б) статті в засоби масової інформації;
в) інформаційно-аналітичних та наочних матеріалів (макетів полісів, методичних розробок, рекламних матеріалів тощо);
г) проведення ділових ігор;
д) моделювання та аналіз конкретних ситуацій страховика в роботі з клієнтами.
ТЕСТ 5Б .Маркетингові дослідження і маркетингова політика страховика
1. Завдання службі маркетингу компанії можуть ставитись у формі:
а) пропозиції, спрямованої на отримання певної суми коштів на рахунки компанії;
б) конкретної проблеми в діяльності страховика з пропозицією розробити варіанти її розв’язання чи усунення причин, що призвели до неї;
в) задачі на вибір оптимального варіанта з наявних можливих, за конкретним питанням у діяльності страховика;
г) запитів щодо отримання експертної оцінки з конкретного питання;
д) прохання вивести компанію на лідируючі позиції.
2. Планування стратегії і тактики маркетингу має на меті:
а) заволодіти часткою страхового ринку;
б) здійснювати постійний контроль над формуванням попиту;
в) підготувати нові страхові продукти;
г) розробити рекламну продукцію;
д) підготувати одну або декілька наукових праць.
3. Інформаційні джерела маркетингових досліджень такі:
а) мережа Інтернет;
б) статистичні звіти страховиків до державних органів влади та громадських об’єднань;
в) платіжні доручення з бухгалтерії;
г) страхові поліси;
д) доповідні записки агентів.
4. Маркетингова політика страховика спрямована на:
а) збільшення обсягу страхових премій;
б) розробку конкурентоспроможних страхових продуктів;
в) отримання додаткового прибутку;
г) розширення страхового поля;
д) підвищення іміджу компанії.
5. Страхувальник для страховика це:
а) людина, яку не заманити до страхової компанії ніякими «калачами»;
б) найбільш важлива персона, яка завітала до офісу страховика;
в) суб’єкт суспільства, ради якого страхова компанія витрачає вели кі гроші на рекламу послуг;
г) той, хто приносить страховикові свої бажання;
д) людина, яка не хоче піклуватися про своє майбутнє.
ТЕСТ 5В .Страхові посередники
1. Страховий агент є уповноваженою особою:
а) страховика;
б) страхувальника;
в) брокера;
г) генерального страхового агента;
д) перестраховика.
2. Страховий брокер є представником:
а) генерального страхового агента;
б) страховика;
в) страхувальника;
г) агента;
д) асоціації брокерів.
3. Чим відрізняється брокер від агента:
а) не має жодних відмінностей;
б) кількістю працівників;
в) розміром отриманих страхових платежів;
г) розміром отриманої комісійної винагороди;
д) брокер завжди представляє інтереси страхувальника.
4. Хто регулює діяльність страхових агентів:
а) банки;
б) Міністерство фінансів;
в) Кабінет Міністрів;
г) страхові компанії;
д) генеральний страховий агент.
5. «Найкраща порада» брокера містить у собі:
а) заходи щодо поліпшення ризику;
б) консультації;
в) вибір програми страхування;
г) розміщення ризику в страховій компанії;
д) все, визначене в пунктах а), б), в), г).
ТЕСТ 5Г. Реклама страхових послуг
1. Метою реклами є:
а) поширення позитивного іміджу страховика через засоби масової інформації;
б) отримання додаткового прибутку;
в) всебічно сприяти укладанню нових і поновленню чинних договорів страхування;
г) підняття активності страхувальників;
д) розширення страхового поля.
2. Раціональна реклама використовується для:
а) рекламування послуг компанії;
б) переконує страхувальника в необхідності певного страхового продукту;
в) підняття професійного рівня страхових агентів;
г) адресного направлення рекламних матеріалів безпосередньо тим суб’єктам, до яких звернувся страховик;
д) поліпшення іміджу страховика.
3. Асоціативна реклама формує у потенційного споживача:
а) бажання страхуватись;
б) емоції та почуття щодо її змісту;
в) переконання придбати страховий поліс;
г) потребу придбати той чи інший страховий продукт;
д) аргументи звернутися до певної страхової компанії.
4. До друкованої реклами можна віднести:
а) рекламу в газеті;
б) листівку;
в) рекламну вивіску;
г) проспекти;
д) купони на знижки.
5. Головною позитивною ознакою рекламної листівки є:
а) художньо-графічне оформлення;
б) ціна;
в) доступність;
г) оперативність;
д) тираж.
ТЕСТ 5Д. Реалізація страхових продуктів
1. Що таке страховий продукт?
а) Страховий поліс;
б) процес укладання договору страхування;
в) комплекс зобов’язань страховика;
г) боргове зобов’язання страховика;
д) страхове відшкодування.
2. Коли здійснюється мінімізація ризику?
а) На кожному етапі процесу страхування;
б) при настанні страхового випадку;
в) під час визначення розміру страхового випадку;
г) під час укладання страхового договору;
д) при суброгації (використанні регресних прав).
3. Якщо страховий випадок протягом дії договору страхування не настав, чи реалізовано страховий продукт?
а) Лише частково;
б) так, у повному обсязі;
в) ні, бо не сплачене страхове відшкодування;
г) так, якщо до договору страхування було видано страховий поліс;
д) ні, оскільки страховик не виконав усіх зобов’язань.
4. Виконання страхувальником зобов’язань за договором страхування являє собою:
а) складову страхового продукту;
б) частину страхового внеску;
в) одну з умов для отримання страхового відшкодування;
г) підстави для сплати тантьєми;
д) своєчасну сплату страхових внесків.
5. Основні фактори підвищення ефективності реалізації страхового продукту такі:
а) страховий тариф, страхова сума, термін дії договору;
б) страховий тариф, ризики, франшизи;
в) зобов’язання сторін, ризики, розмір страхових резервів;
г) якість страхового продукту, сервіс;
д) якість страхового продукту, тариф, реклама.