Закон грошового обігу. інфляція
Закони грошового обігу — загальні економічні закони, які діють у кількох формаціях і виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.
З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості і засобу обігу за умов металевого грошового обігу і насамперед золотого монометалізму (коли кількість грошей стихійно пристосовувалась до вимог товарного обігу) закон грошового обігу в абстрактній формі виражався формулою:
де Кn - кількість необхідних для товарного обігу дійсних грошей у році; СЦ — сума цін товарів; О — середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.
В західній економічній літературі закони грошового обігу в абстрактній формі визначаються також запропонованою І. Фішером формулою:
де Р — рівень цін; Q — обсяг виробництва; О — швидкість обороту грошової одиниці. Символ Q викликає заперечення, оскільки не весь обсяг вироблених за певний час товарів підлягає продажу. Вимагає уточнення і показник "обсяг виробництва", який може однаково стосуватися виробництва промислової продукції, національного доходу та інших агрегатних величин. Тому доцільніше замість нього використовувати показник "обсяг товарів, які підлягають реалізації". Фактори "кількість товарів, які підлягають реалізації" та "рівень цін" слід виразити поняттям "сума товарних цін".
Другий закон кількості грошей в обігу пов'язаний з виконанням грошима функції платежу, появою кредитних грошей, з обігом платіжних засобів. У ньому якісна характеристика законів грошового обігу комплексно модифікується і набуває вигляду:
Обіг платіжних засобів сприяє значній економії грошей шляхом зарахування взаємних платіжних зобов'язань, тобто безготівкових розрахунків. Це зумовлено тим, що швидкість обігу грошей у функції платіжного засобу (вексель, банкнота) визначають ступінь концентрації платежів, одночасність їх здійснення, можливість за рахунок поточних надходжень забезпечувати їх взаємну компенсацію. Система взаємного погашення платежів найповніше втілена у розвитку клірингу (англ. clearing — очищувати), тобто взаєморозрахунку (внутрішнього та міжнародного). Прискоренню обігу платіжних засобів сприяла комп'ютеризація.
Така закономірність визначає швидкість обігу грошей при виконанні функції засобу платежу. При виконанні грошима функції засобу обігу дія закономірності інша — швидкість обігу грошей у такому разі визначається швидкістю переходу товарів (а значить і грошей) з одних рук в інші при обслуговуванні актів купівлі-продажу. Одночасність цих актів уповільнює обіг грошей і призводить до збільшення маси грошей в обігу.
З еволюцією капіталістичного способу виробництва в грошовій системі відбувались якісні зрушення. За домонополістичного капіталізму діяла система металевого обігу, при якій грошовий товар функціонував у формі повноцінних грошей. Крах золотого стандарту, припинення вільного обміну грошових знаків на золото за фіксованою ціною означає, що кількість грошей, яка фактично знаходиться в обігу, впливає на реальну цінність грошової одиниці. Тому кількість необхідних для товарного обігу грошей визначається кількістю грошових знаків з урахуванням їх купівельної спроможності. За інфляції кількість грошей, які фактично перебувають в обігу, більша, ніж це необхідно для забезпечення товарного обігу. Реальну вартість обігових грошових знаків визначає кількість необхідних для товарного обігу грошей за певний проміжок часу.
За золотого монометалізму кількість необхідних для забезпечення товарного обігу грошей визначали особливості обігу грошей як платіжного засобу, зокрема виконання банкнотами переважно функції платіжного засобу у сфері комерційного та банківського кредитів. Натепер (за відміни золотого стандарту) банкноти як вид кредитних грошей стали формою грошей в більшості країн, масовим засобом обігу. Тому при визначенні кількості потрібних для товарного обігу грошей відпала необхідність введення в формулу грошового обігу такого показника, як сума оборотів, в яких одні й ті самі гроші функціонують як засіб обігу і як засіб платежу, тобто необхідність обчислення Кn за сферами обігу.