Тема 6. Ринок міжнародних інвестицій

1. Ринок міжнародних інвестицій: сутність, структура, інструменти.

2. Основні форми міжнародного руху капіталу.

3. Сутність, причини та види прямих зарубіжних інвестицій.

4.Сутність та види портфельних зарубіжних інвестицій.

1. Міжнародний ринок інвестицій – це сфера взаємодії резидентів різних країн, яка полягає у вкладенні капіталу у формі прямих та портфельних інвестицій.

Ринок міжнародних прямих інвестицій формують в основному транснаціональні корпорації, у ряді країн і банки. За визначенням ОЕСР прямими інвестиціями вважаються володіння 10% компанії – об’єкта інвестування.

Ринок прямих інвестицій активно продовжує розвиватися і становить у розвинених країнах від 10% до 50 % обсягу інвестицій. Чітку границю між прямим і портфельним інвестуванням провести складно, хоча вона визначена в законодавстві ряду країн.

Міжнародний ринок портфельних інвестицій значно більше, ніж міжнародний ринок прямих інвестицій і більш динамічний.

Портфельні інвестиції - це вкладення капіталу в різні види цінних паперів. Міжнародні портфельні інвестиції являють собою пакети або (портфелі) цінних паперів – акцій, облігацій, векселів, нот, комерційних паперів в різних валютах. Значну частину міжнародного ринку цінних паперів становить євроринок цінних паперів, що в останнє десятиліття особливо активно зростає.

Міжнародний портфельний ринок поділяється: на ринок часткових цінних паперів – акціонерних коштовних паперів, що обертаються та засвідчують майнове право їхнього власника стосовно емітента (акцій) і ринок боргових цінних паперів - коштовних паперів, що обертаються на ринку, що засвідчує відносини позики його власника до емітента. Боргові цінні папери виступають у формі облігацій, векселів, комерційних паперів.

Портфельні інвестиції здійснюються інституціональними і індивідуальними інвесторами, частіше за допомогою фінансових посередників: інвестиційних компаній, банків, інвестиційних, взаємних і пенсійних фондів, трастів, страхових і інших компаній. Вони вкладають кошти інвесторів у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь у управлінні ними, а отримані доходи: у вигляді відсотків - по облігаціях, дивідендів - по акціях, прибутку - по опціонах, ф'ючерсам розподіляють серед своїх клієнтів залежно від вкладень кожного.

Основною тенденцією міжнародного ринку інвестицій є підвищення частки розвинутих країн і зниження частки країн, що розвиваються. Так, у сфері імпорту інвестицій близько 73% припадає на промислово розвинуті країни, понад 24% - на країни, що розвиваються і менш як 3% - на країни Центральної та Східної Європи.

У сфері експорту інвестицій розвинуті раїни концентрують понад 90%, країни, що розвиваються – 8%, країни Центральної та Східної Європи – менш як 1%.

Основна частка загального експорту (92%) та імпорту (80%) припадає на США, Європейський Союз, Японію.

Особливістю міжнародного ринку інвестицій є висування на роль провідника саме країн Європейського Союзу, бо саме вони є найбільшими інвесторами завдяки обміну капіталом всередині ЄС. Близько 80% усього експорту прямих закордонних інвестицій припадає на європейські країни: Велику Британію, Німеччину, Францію, Нідерланди, Швейцарію. За обсягом залучених інвестицій перше місце посідають США, Німеччина, Велика Британія, Бельгія.

Серед країн, ринок яких ще формується, найпривабливішими для іноземного інвестора є Бразилія, Аргентина, Мексика, Польща, Чехія.

Масштаби руху міжнародних інвестицій в країни, що розвиваються були різноспрямованими: скорочення обсягів прямих закордонних інвестицій в Азію та Латинську Америку супроводилося зростанням обсягів інвестування в країни Африки (Анголу, Мозамбік, Судан).

2. Міжнародний рух капіталу – це трансграничне переміщення капіталу між країнами, обумовлене різною забезпеченістю країн капіталом, з метою отримання максимального прибутку.

Форми міжнародного руху капіталу класифікуються за наступними ознаками.

1. За джерелами походження капітал буває:

- офіційний – це кошти державного бюджету або міжнародних організацій, які переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій;

- приватний капітал – це кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій, торгових кредитів, міжбанківського кредитування.

2. За характером використання:

- підприємницький капітал – це кошти, які прямо або опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку; в якості підприємницького капіталу виступає приватний капітал;

- позичковий капітал – це кошти, що надаються з метою отримання відсотка. В міжнародних масштабах в якості позичкового капіталу виступає офіційний капітал.

3. За строком вкладання:

- короткостроковий (строком до 1 року);

- середньостроковий (від 1 до 3 років);

- довгостроковий (понад 3 роки).

4. За метою вкладання:

- прямі інвестиції – вкладання капіталу з метою отримання контролю за об’єктом інвестування;

- портфельні інвестиції – вкладання капіталу в цінні папери, які не дають право контролю над об’єктом інвестування.

3. Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений. За міжнародною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі компанії, що дає змогу досягти такого контролю, прийнята в розмірі 25%, за американською статистикою – 10%, за австралійською та канадською – 50%.

Ознакою прямих зарубіжних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами, за яких інвестор має значний вплив на управлінські рішення, що приймає підприємство.

До складу прямих зарубіжних інвестицій включаються:

- вкладання компаніями за кордон власного капіталу - капітал філій та частка акцій в дочірніх та асоційованих компаніях ;

- реінвестування прибутку;

- внутрішньо корпоративні переміщення капіталу у формі кредитів та позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Основні форми підприємств з зарубіжними інвестиціями:

- дочірні компанії – підприємства, в яких прямий інвестор володіє більше 50% капіталу;

- асоційовані компанії – підприємства, в яких прямий інвестор володіє менш ніж 50% капіталу;

- філіали – підприємства, які повністю належать прямому інвестору.

Основні причини експорту капіталу полягають у наступному:

- технологічне лідерство, чим більше частка витрат на НДДКР у обсягах продажу компанії, тим більший обсяг експорту її інвестицій;

- переваги в кваліфікації робочої сили, чим вище рівень заробітної плати в корпорації, тим більший обсяг експорту її інвестицій;

- переваги у рекламі;

- економіка масштабу, чим більший обсяг виробництва компанії на внутрішній ринок, тим більший обсяг експорту її інвестицій;

- розмір компанії;

- ступінь концентрації виробництва, чим вищий рівень концентрації виробництва певного товару в компанії, тим більший обсяг експорту її інвестицій;

- забезпечення доступу до сировинних ресурсів.

Причинами імпорту капіталу є:

- технологічне лідерство – чим вища частка витрат компанії на НДДКР, тим більший обсяг її імпорту прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) з метою збереження контролю над технологією;

- рівень кваліфікації робочої сили – чим вище рівень заробітної плати в компанії, тим більше обсяг її імпорту ПЗІ;

- переваги в рекламі – чим вища частка витрат на рекламу в загальних обсягах продажу компанії тим більше обсяг її імпорту ПЗІ;

- економіка масштабу – чим більше розмір виробництва компанії на внутрішній ринок, тим менше обсяг її імпорту ПЗІ;

- розмір корпорації – чим більше розмір корпорації, тим більший обсяг її імпорту ПЗІ;

- ступінь концентрації виробництва – чим вище ступінь концентрації виробництва певного товару компанії, тим менше обсяг її імпорту ПЗІ;

- потреба в капіталі – чим вище потреба компанії в капіталі, тим більше обсяг її імпорту ПЗІ;

- кількість національних філій – чим більше підрозділів має компанія в країні, тим більше обсяг її імпорту ПЗІ;

- витрати виробництва – чим нижчі витрати виробництва в країні – об’єкті інвестування, тим більший її обсяг імпорту ПЗІ;

- рівень захисту внутрішнього товарного ринку – чим вище рівень захисту товарного ринку в країні (тарифне та нетарифне регулювання), тим більший обсяг її імпорту ПЗІ;

- розмір ринку – чим більший розмір внутрішнього ринку, тим більший обсяг імпорту ПЗІ.

З прямим зарубіжним інвестуванням пов’язані поняття “інвестиційний клімат країни” та “інвестиційна позиція країни”.

Інвестиційний клімат – це ситуація в країні з точки зору потенційних іноземних інвесторів, які мають наміри вкласти в її економіку власний капітал. Інвестиційний клімат формується наступними факторами:

- соціально – політична ситуація в країні та її перспективи, характеризує міцність державних інституцій, наступництво політичної влади, ступінь державного втручання в економіку, прагматичність державної політики, ефективність роботи державного апарату, схильність до націоналізації іноземного майна, традиції дотримання міжнародних угод;

- економічна ситуація та її перспективи, характеризує загальний стан економіки, становище у валютній, фінансовій та кредитній сферах, митний режим, податкові ставки та пільги тощо;

- зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи, характеризує чинне законодавство в галузі зарубіжних інвестицій, формування та діяльності підприємств за участю іноземного капіталу, особливості державної політики регулювання процесів іноземного інвестування.

Інвестиційна позиція країни – це співвідношення вартості активів, якими володіють резиденти країни за кордоном, до вартості активів, якими володіють іноземні компанії в даній країні, тобто:

Іп =Аз / Аін (1),

де Іп – інвестиційна позиція країни;

Аз – вартість активів, якими володіють резиденти країни за кордоном;

Аін - вартість активів, якими володіють іноземні компанії в даній країні.

Якщо Аз > Аін, то країна є в переважній більшості інвестором, якщо ж Аз < Аін, то країна є об’єктом інвестування.

4. Міжнародні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в закордонні цінні папери з метою отримання прибутку. На відміну від прямих інвестицій міжнародні портфельні інвестиції не дають інвестору право реального контролю над об’єктом інвестування.

Класифікація міжнародних портфельних інвестицій за видами цінних паперів ґрунтується на методології платіжного балансу країни. Вони розподіляються на інвестиції в :

- акціонерні цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ;

- боргові цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує відносини позики власника документу щодо особи, яка випустила цей документ. Боргові цінні папери можуть мати форму облігацій, простих векселів, боргових розписок (нот) – грошових інструментів, що дають безумовне право своєму утримувачу на гарантований фіксований грошовий дохід або на визначений договором змінюваний дохід;

- інструменти грошового ринку – грошові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від розміру процентної ставки та часу, який залишився до погашення. До них належать казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти.

- фінансові деривативи – похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж первісних цінних паперів.

До фінансових деривативів належать:

- опціон – договір, який дає покупцю право купити або продати цінні папери за фіксованою ціною після закінчення певного строку або на певну дату. Покупець опціону виплачує продавцю премію за зобов’язання реалізувати це право.

- варрант – різновид опціону, який дає можливість його власнику придбати у емітента на пільгових умовах певну кількість акцій на протязі певного періоду часу;

- ф’ючерс – обов’язкові для виконання короткострокові контракти на купівлю або продаж цінних паперів за визначеною ціною на визначену дату у майбутньому;

- своп – угода, яка передбачає обмін через визначений час та на основі узгоджених правил платежами по одній і тій же заборгованості.

Головною причиною здійснення міжнародних портфельних інвестицій є прагнення інвестора розмістити свій капітал у тій країні і в такі цінні папери, де він буде приносити максимальний прибуток за припустимого рівня ризику. На відміну від прямих інвестицій портфельні інвестиції забезпечують більшу ліквідність капіталу інвестора і в багатьох випадках є ефективними засобом захисту від інфляції та інструментом отримання спекулятивного доходу. Тому головним критерієм ухвалення інвестиційного рішення є оптимальне для даного інвестора співвідношення факторів прибутковості та ризикованості цінного папера.

В сучасній світовій практиці фондового ринку під інвестиційним портфелем розуміють певну сукупність цінних паперів, що належить фізичній або юридичній особі й становить цілісний об’єкт управління.

В залежності від співвідношення між ризиком та очікуваним доходом інвестиційні портфелі бувають:

- агресивні, які складаються з цінних паперів з високим рівнем дохідності, але мають високий ризик втрати активів (акції молодих, швидко зростаючих компаній);

- помірні, спрямовані на досягнення компромісу між ризикованістю та дохідністю, складаються з цінних паперів з високим ступенем надійності і невисоким рівнем дохідності та цінних паперів з достатньо високим ступенем ризику та високим рівнем дохідності;

- консервативні, які мають найнижчу дохідність при мінімальному ризику, складаються з акцій великих, добре відомих компаній та державних цінних паперів.

Головним механізмом формування інвестиційного портфеля із заданими інвестиційними властивостями є диверсифікація активів. Згідно з теорією інвестиційного аналізу, за збільшення кількості різних цінних паперів ризикованість портфелю зменшується. Найвищий ефект від диверсифікації досягається при наявності у портфелі 8-10 різних активів, подальше збільшення їх кількості не забезпечує значного зниження портфельного ризику. Надлишкова портфельна диверсифікація може привести до наступних негативних наслідків:

- неможливості якісного управління портфелем;

- купівлі недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних паперів;

- зростання витрат, пов’язаних з пошуком цінних паперів;

- високих витрат на купівлю дрібних партій цінних паперів.

Управління інвестиційним портфелем може здійснюватися у двох видах:

- активне управління інвестиційним портфелем передбачає постійний моніторинг фондового ринку з метою оптимізації портфелю;

- пасивне управління полягає у незначних змінах інвестиційного портфелю, який складається з цінних паперів з високим ступенем надійності та низьким (або стабільним) рівнем доходності.

Сучасний розвиток світової економіки свідчить про інтенсивне зростання обсягів міжнародного портфельного інвестування, які в теперішній час випереджають обсяги прямого зарубіжного інвестування

У 90-х роках до портфельного інвестування, окрім інституційних інвесторів, завдяки технологічному розвитку почали активно залучатись приватні інвестори, які завдяки своїй чисельності та незначним обсягам індивідуальних операцій роблять ринок більш ліквідним.

Транснаціональні корпорації почали реєструвати свої цінні папери відразу на багатьох національних ринках акцій, а також розміщувати свої акції серед місцевих інвесторів у країнах, де розташовані їхні закордонні філії.

Існує певна залежність найчастіше використовуваних інструментів портфельного інвестування від країни інвестора. Як видно , на таких розвинутих міжнародних ринках як США, Японія, Німеччина, Італія, найбільша частка операцій з акціями, облігаціями та комерційними паперами припадає саме на облігації. А на ринках Великої Британії, Франції, Канади переважають операції з акціями.

Щодо галузевої структури портфельного інвестування, то в 90-х роках з’явилася тенденція до значного збільшення інтересу інвесторів до ”нової економіки”, тобто до високотехнологічних галузей, і особливо до розвитку інтернет- та телекомунікацій. Одним із виявів такого інтересу став бум “дот - комів” – компаній, що спеціалізуються на наданні різноманітних послуг та продажу товарів через мережу Інтернет.