Тема 15. Правова охорона комерційної таємниці

Згідно ЦК України комерційна таємниця визначається як утримуюча комерційну цінність інформація, що є невідомою й недоступною для осіб, що звичайно мають справу з тим видом інформації, до якої вона належить.

Комерційна таємниця - це певна сукупність відомостей, знань, тобто інформаційного ресурсу. Інформація створюється в результаті інтелектуальної діяльності й творчих зусиль людини, тому її можна розглядати як об'єкт прав інтелектуальної власності.

Комерційна таємниця (торговельна таємниця, конфіденційна інформація) становить інформацію, що відома обмеженому колу осіб. Вона не призначена для розголошення й містить виробничі секрети, важливі для даного підприємства.

До видів інформації, що не можуть становити комерційної таємниці відносяться:

- статутні документи;

- документи, що дають право на здійснення підприємницької діяльності;

- відомості встановленого зразка про фінансово-господарську діяльність й інші відомості, необхідні для перевірки правильності нарахування й оплати податків і інших платежів;

- документи про платоспроможність;

- відомості про чисельність, склад працівників, їхню зарплату й умовах роботи;

- документи про оплату податків і ін.

Строк охорони комерційної таємниці обмежений тільки строком існування сукупності її ознак.

Вимоги до комерційної таємниці:

- інформація, що становить комерційну таємницю, невідома іншим особам;

- відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;

- вжиті заходи для охорони конфіденційної інформації.

Охорона комерційної таємниці має:

- моральну основу, що відповідає біблійній заповіді «не укради»;

- економічну основу - залучення нововведень;

- політичну основу - сильне лобі великого бізнесу, що володіє більшістю промислових підприємств.

Комерційна таємниця має ряд специфічних ознак:

- у її основі лежить фізична монополія певної особи на певну сукупність знань;

- їй властива найбільша серед всіх об'єктів права інтелектуальної власності-універсальність. Комерційною таємницею можуть бути визнані різні відомості, зв'язані з виробництвом, технологічною інформацією, керуванням фінансами й ін.;

- вона не вимагає офіційного визнання її охороноздібності, державної реєстрації або інших формальностей, оплати державних зборів або мита.

Комерційною таємницею вважається тільки інформація, що стосується підприємницької діяльності. Заявка на патент до моменту їхньої публікації розглядаються як комерційна таємниця.

Суб'єктами права на комерційну таємницю є суб'єкти підприємницької діяльності. Окрім того, суб'єктами права на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, громадяни України й іноземних держав.

Суть права на комерційну таємницю полягає в забезпеченні власникові інформації можливостей засекретити її від широкої публіки й вимагати, щоб інші особи утримувалися від використання незаконних способів для її одержання.

Майнові права на комерційну таємницю включають:

- право на використання комерційної таємниці;

- виключне право дозволяти використовувати комерційну таємницю;

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню комерційної таємниці;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Охорона комерційної таємниці повинна бути частиною системи керування підприємством, де необхідно створити систему безпеки, яка передбачає прийняття локальних правових актів, які вводяться в дію внутрішніми нормативними документами підприємства, а також введення системи шифрування інформації.

Порушенням права на комерційну таємницю можуть бути:

- неправомірний збір комерційної інформації;

- розголошення комерційної інформації;

- неправомірне використання конфіденційної інформації.

Суб'єкт права на комерційну таємницю може захищати своє право в суді. Кримінальному покаранню підлягають особи, що незаконно одержали або поширили комерційну таємницю.

Право на державну таємницю захищається Законом України «Про державну таємницю».

Інституту конфіденційної (нерозкритої)інформації в чинному цивільному законодавстві України поки що немає. Проте в умовах ринкової економіки все більше зростає значення будь-якої інформації, в тому числі, а може передусім, науково-технічної, що має конфіденційний характер.

Тому здійснення правової охорони нерозкритої інформації в Україні можливе лише на підставі Закону України "Про інформацію" та інших згаданих вище законів.

Специфічність інституту нерозкритої інформації полягає в тому, що вона не піддається офіційній реєстрації. Опис, який складає її сутність, має конфіденційний характер і надається із серйозними застереженнями. У ліцензійних договорах, як правило, зазначається порядок і умови передачі цієї інформації.

Однак проблема полягає в тому, як забезпечити правову охорону нерозкритої інформації, не розкриваючи її змісту, її сутності. Адже немає що захищати - офіційної реєстрації цієї інформації не існує, правоохоронних документів на неї ніхто не видає, її сутність має винятково конфіденційний характер. Ця проблема ускладнюється ще й тим, що виявити неправомірне використання цієї інформації майже неможливо, встановити порушення і порушника також непросто. Неправомірного користувача нерозкритої інформації за руку не схопиш, як звичайного злодія. Нерозкритою інформацією у більшості випадків можна заволодіти тільки очима, розумом, свідомістю. Фахівцю достатньо одного погляду на креслення, механізм, улаштування тощо, щоб одразу збагнути принцип їх роботи.

Це зовсім не означає, що така нерозкрита інформація взагалі не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному носії. Але там, де це можливо, будь-якої фіксації уникають саме з метою запобігти розголошенню її сутності. Якщо ж нерозкрита інформація будь-яким чином зафіксована, то вживаються такі заходи її охорони, аби вона не потрапила в треті руки. Отже, нерозкрита інформація може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність.

Передусім необхідно визначити об'єкт правової охорони, інакше кажучи, сформулювати хоча б саме загальне визначення нерозкритої інформації. У цьому визначенні має бути охарактеризована та інформація, яка буде складати об'єкт правової охорони. Це технічна, комерційна, організаційна і будь-яка інша інформація, здатна підвищити ефективність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільне корисної діяльності. Звичайно, до такої інформації має належати і та, що не тільки здатна підвищити ефективність виробництва, а й може зумовити будь-який інший позитивний ефект. У визначенні має бути зазначено, що така інформація з огляду на її зміст має певну реальну чи потенційну вартість, що робить ЇЇ товаром. Безумовно, така інформація повинна мати конфіденційний характер, тобто бути невідомою третім особам. Звичайно, можуть бути запропоновані також інші якісні ознаки нерозкритої інформації, але й наведені дають можливість сформулювати хоча б загальне її визначення: "Технічна, організаційна, комерційна, економічна та інша інформація, здатна сприяти підвищенню ефективності виробництва та іншої суспільне корисної діяльності або давати інший позитивний ефект, не відома третім особам, внаслідок чого має комерційну вартість, визнається нерозкритою інформацією".

Під дію правової охорони нерозкритої інформації не повинні підпадати комерційні та інші таємниці, які складають державну таємницю і охороняються спеціальними законами.

Володілець нерозкритої інформації, інших секретів виробництва (ноу-хау), безумовно, має право на захист від її неправомірного використання. Постає питання, як здійснювати охорону цієї інформації. Передусім необхідно в законі проголосити, що держава бере нерозкриту інформацію під свій захист від будь-якого неправомірного посягання. Правова охорона має надаватися тільки такій інформації, яка має реальну чи потенційну вартість, тобто тій, що може дати певний прибуток або інший позитивний ефект, завдяки чому вона стає ринковим товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту. На цей товар поширюються всі правила, що стосуються обігу товарів. Звичайно, це - товар специфічний, який не має матеріальної субстанції, але здатний приносити певну, часом досить відчутну, користь суспільству.

Правова охорона такої інформації може надаватися за умови, що до неї немає доступу на законній підставі третіх осіб. Інформація тому й називається нерозкритою, що має конфіденційний характер. Вона може бути товаром лише за умови, що не відома третім особам, і довідатися про її сутність не можна з інших джерел. Водночас зазначена інформація має бути здатною до відчуження її володільцем. Не може вважатися нерозкритою інформацією і підпадати під правову охорону фізична, психологічна чи будь-яка інша здатність людини до певного впливу на інших людей або вміння здійснювати певні дії, недоступні іншим. Ця здатність не може бути товаром, оскільки вона невід'ємна від її суб'єкта – лише інформація, яку можна відділити від її носія, тобто передати іншим особам, є такою, що охороняється.

Правова охорона нерозкритій інформації може бути надана ще за однієї неодмінної умови. Її володілець має вживати відповідних заходів для збереження конфіденційності зазначеної інформації. Це - необхідна умова правової охорони, адже за можливості розкриття сутності нерозкритої інформації вона втрачає здатність до охорони, тобто правоохоронність. Ці заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зумовлені особливостями нерозкритої інформації, яка за своїм характером може бути найрізноманітнішою, отже, і заходи збереження її конфіденційності також можуть бути найрізноманітніші. Наприклад, маляр знає, в якій пропорції треба змішувати фарби, щоб одержати потрібний відтінок. Це знання (інформацію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто нікому не розкривати свого знання. У складних технологіях потрібен письмовий опис цієї нерозкритої інформації, яку можна зберегти лише зберігши у таємниці цей опис.

У законі чи іншому нормативному акті про охорону права на нерозкриту інформацію мають бути визначені права її володільця. Тобто мають бути визначені межі його поведінки стосовно об'єкта правової охорони. Має бути докладно визначено, що нерозкрита інформація є виключною власністю її володільця. Тільки він має виключне право на її використання. Це право володілець може передавати іншим особам, мається на увазі як право власності, так і виключне право на використання. Як власник він може відчужувати свою власність будь-кому і будь-яким правомірним способом. Як володілець права він може видавати ліцензії на використання інформації. Нагадаємо, що ліцензія на використання нерозкритої інформації, як правило, видається разом із ліцензією на винахід. Найчастіше це одна і та сама ліцензія.

Безумовно, володілець нерозкритої інформації має право на винагороду за використання її будь-яким способом - разом із винаходом чи без нього. Розмір і порядок виплати винагороди має встановлюватись угодою сторін. У договорі про надання ліцензії, можуть встановлюватися також інші права й обов'язки сторін, які бувають досить різноманітні. Видача ліцензії на використання нерозкритої інформації, а також ноу-хау може супроводжуватися передачею відповідної технічної документації. Отже, в договорі має бути визначена доля цієї документації після спливу строку ліцензії. Строк правової охорони нерозкритої інформації обумовлений строком збереження її конфіденційності, тобто поки зазначена інформація буде прихована від третіх осіб, доти буде зберігатися правова охорона. Не має значення, ким була розкрита сутність інформації - самим її власником чи третьою особою, правомірним способом чи неправомірним. Сам факт розкриття сутності інформації, що охороняється, припиняє її захист.

Водночас слід враховувати, що будь-яка третя особа може правомірно здобути таку саму нерозкриту інформацію, якою уже володіє певна особа. У цьому разі за добросовісним набувачем такої інформації має зберігатися право на її використання в будь-який спосіб незалежно від попереднього володільця.

Висновки:

1. Специфічність інституту нерозкритої (конфіденційної) інформації (комерційної таємниці) полягає в тому, що вона не піддається офіційній реєстрації.

2. Комерційна таємниця (ноу-хау) не вимагає офіційного визнання її охороноздібності, виконання інших формальностей, оплати державних зборів або мита.

3. Необхідна умова для додання комерційній таємниці правовий охорони полягає в тому, щоб її власник застосовував відповідні способи збереження конфіденційності зазначеної інформації.

4. Захист прав на комерційну таємницю здійснюється як в адміністративному, так і в цивільно-правовому порядку.

5. Державна таємниця не підпадає під поняття нерозкритої інформації й охороняється спеціальним Законом України «Про Державну таємницю».

Питання для самоперевірки:

1. Визначення терміна «комерційна таємниця».

2. Яка інформація не становить комерційної таємниці?

3. Суб'єкти права на комерційну таємницю.

4. Чим обмежений строк охорони комерційної таємниці?

5. Вимоги до комерційної таємниці.

6. Які майнові права включає право на комерційну таємницю?