V. Правова охорона комерційної таємниці

Поняття комерційної таємниці. Основи цивільно-правового регулювання комерційної таємниці закладені в ЦК України. Відповідно до ст. 505 цього Кодексу комерційна таємниця — це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

За Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. конфіденційною є інформація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Різновидом комер­ційної інформації є банківська таємниця відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, що відповідно до чинного законодавства не можуть бути віднесеш до комерційної таємниці. Отже, комерційна таємниця — це певна сукупність відомостей, знань, тобто вид інформацій­ного ресурсу. Якщо інформація створена внаслідок певних інтелек­туальних зусиль людини, вона може розглядатися як об'єкт прав інтелектуальної власності.

Законодавство визначає перелік тих видів інформації, що не мо­жуть становити комерційну таємницю. До такої інформації, зокрема, належать:

1) установчі документи;

2) документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;

3) відомості за встановленими формами звітності про фінансо­во-господарську діяльність та інші відомості, необхідні для пере­вірки правильності обчислення, сплати податків та інших обо­в'язкових платежів;

4) документи про платоспроможність;

5) відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробітну плату та умови праці;

6) документи про сплату податків та інших обов'язкових пла­тежів, а також відомості про забруднення навколишнього природ­ного середовища, порушення антимонопольного законодавства, не­дотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що запо­діює шкоду здоров'ю населення.

Термін дії охорони прав на комерційну таємницю за ЦК України обмежується лише строком існування сукупності ознак комерційної таємниці. Права на комерційну таємницю діють доти, поки зберіга­ється фактична монополія особи на конфіденційну інформацію, що лежить в основі комерційної таємниці. Комерційна таємниця не по­требує офіційного визнання її охороноспроможності, державної ре­єстрації та виконання інших формальностей, а також сплати дер­жавних зборів чи мита. Водночас комерційна таємниця має відпо­відати таким вимогам:

1) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам;

2) відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;

3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Суб'єкти прав на комерційну таємницю та їх права. Комер­ційною таємницею вважається лише та інформація, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяль­ності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.

Відповідно до ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які право­мірно визначили інформацію комерційною таємницею.

Відповідно до п. 1 ст. 506 ЦК України майновими правами на ко­мерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таєм­ниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошен­ню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Право на комерційну таємницю означає для власника такої ін­формації право її засекречування від широкої публіки та право ви­магати від інших осіб утримання від використання незаконних ме­тодів для одержання інформації, що становить комерційну таємни­цю. Водночас, якщо інформація, що становить комерційну таємницю, отримана іншою особою на законних підставах, хоча б і без дозволу власника прав на неї, така особа не може вважатися поруш­ником.

Відповідно до чинного законодавства право на комерційну таєм­ницю у деяких випадках може бути обмеженим. Так, не можуть бу­ти засекречені окремі види інформації, якщо вони визначені зако­нодавством, якщо інформація може порушувати права та законні інтереси інших осіб або здатна заподіяти шкоду життю чи здоров'ю людей. Для охорони прав на комерційну таємницю власник прав може вживати будь-які способи захисту конфіденційності інформації. Зо­крема, до трудових договорів і контрактів з працівниками може включатися окрема умова про зберігання конфіденційності певної ін­формації і відповідальність за її порушення. Можливе також оформ­лення спеціального зобов'язання щодо нерозголошення комерційної таємниці. Крім того, застосовуються різні технічні засоби охорони приміщень, захисту телефонних переговорів від прослуховування то­що, але в межах чинного законодавства. Охороною комерційної таєм­ниці вважається також страхування ризику розкриття конфіденцій­ності інформації, що становить комерційну таємницю.

За ЦК України комерційну таємницю мають охороняти також державні органи. Зокрема, за ст. 507 цього Кодексу органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання, а також від розголошення інформацію, що є комерційною таємницею і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки.

Висновки з п’ятого питання

Аналіз питання свідчить про те, що комерційна таємниця це такий мобільний об’єкт інтелектуальної власності, який існує доти, поки зберігається фактична зацікавленість особи на конфіденційну інформацію, що лежить в основі комерційної таємниці. Для існування комерційної таємниці не потрібно виконання будь-яких формальностей і представляє вона інтерес до того часу, поки відомості, які в ній містяться не втрачають власної цінності.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Отже, сьогодні ми розглянули одну із найбільш комплексних тем права інтелектуальної власності. Протягом лекції ми розглянули поняття та особливості нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності. Ця лекція, на мою думку, є найголовнішою, оскільки в ній закріплюються загальні засади функціонування права інтелектуальної власності як науки, як предмету, як системи та як навчальної дисципліни.

Сподіваюсь, що тема засвоєна у повному обсязі, оскільки вона є головною підставою вашого наступного засвоєння матеріалу.

Дякую за увагу.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:

Студент, який приступає до вивчення курсу: «Право інтелектуальної власності», повинен знати завдання, які поставлені перед ним.

Курс з права інтелектуальної власності розрахований на розв'язання наступних завдань.

Суть пізнавального завдання зводиться до засвоєння змісту основних понять інтелектуальної власності, інститутів права інтелектуальної власності, слідкувати за закономірностями їх змін та розвитку. Оскільки право інтелектуальної власності як дисципліни містить численні дефініції, які, на перший погляд є складними у розумінні, такі як, наприклад, нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності, множинний пріоритет, тощо, студенту варто звернутися до відповідної літератури, в який ці поняття розкриваються, зокрема до підручників, навчальних посібників, тощо. Оскільки в юридичній літературі не завжди спостерігається одностайність думок, поглядів на сутність деяких термінів, наприклад, поняття «добросовісного заохочення», «визнання наукового відкриття», а також щодо розв'язання інших теоретичних питань інтелектуальної власності.

При вивченні студентом спірних питань необхідно враховувати наступне. Перш за все, треба познайомитися з аргументами на користь тих чи інших позицій. Виробити власне ставлення до них І вже потім визначатися у відповідному спірному питанні. Тут можливі такі ситуації: приєднання до однієї із точки зору з додатковими аргументами чи без них або обґрунтування власної точку зору щодо дискусійного питання.

Знання законодавства, доктрини та вміння користуватися судовою практикою з питань, що вивчаються в межах відповідного курсу з права інтелектуальної власності, є запорукою опанування і належного засвоєння всіх питань, передбачених предметом.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте поняття наукового відкриття і його ознак.

2.У яких випадках компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для права інтелектуальної власності на нього?

3. Який строк дії свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію?

4. Які майнові права на сорт рослин, породу тварин вам відомі?

5. Якими нормативно-правовими актами охороняється комерційна таємниця?

Наши рекомендации