Наукові організації як джерело формування та реалізації інновацій

Починаючи з 70-80х років, у технично розвинених країнах стали активно поширюватись різні форми спільного проведення науково-дослідних робіт, які перш за все спрямовані на забезпечення великих технологічних проривів. Вирішення таких завдань потребує виконання складних програм НДДКР, значних фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів. Виникла межфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. Це тривалі об’єднання фірм різних розміров між собою і з університетами на основі угоди про спільне фінансування НДДКР. Така кооперація націлена на вирішення довгострокових завдань, пов’язаних із глобальним поширенням нової технології.

На принципах інтеграції, межфірмової кооперації розвивається науково-технічне співробітництво з науковими установами, центрами, університетами, інституттами, унаслідок чого виникають нові організаційні форми такої взаємодії.

Організаційні структури інноваційної діяльності — це підприємства (організації), що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями, розробленням та реалізацією інновацій.

Усі організаційні структури інноваційної діяльності можна поділити на 3 групи:

1група — наукові організації, що створюють і реалізують інновації;

2група —ринкові суб'єкти інноваційної діяльності, що доопрацьовують, виробляють та реалізують інновації;

3 група— організаційні структури інтеграції науки та виробництва, що скорочують період від виникнення ідеї до її практичного використання.

Наукова організація — організація (утворення, підприємство, фірма), для якої наукові дослідження і розробки є основним видом діяльності. Вони можуть бути основною діяльністю також для підрозділів цієї організації. Наявність таких підрозділів не залежить від належності організації до тієї або іншої галузі економіки, від організаційно-правової форми власності. Відповідно до рекомендацій Керівництва Фраскаті діє така класифікація наукових організацій за секторами науки і типами організацій, об'єднаних за організаційними ознаками, характером і спеціалізацією виконуваних робіт.

Державний сектор об'єднує організації міністерств і відомств, що забезпечують управління державою і задоволення потреб суспільства в цілому; безприбуткові (некомерційні) організації, цілком або в основному, які фінансуються і контролюються урядом, за винятком організацій, що належать до вищого рівня.

Підприємницький сектор охоплює всі організації і підприємства, основна діяльність яких пов'язана з виробництвом продукції або послуг з метою продажу, у тому числі й ті, що перебувають у власності держави.

Вища освіта— це університети й інші вищі навчальні заклади, незалежно від джерел фінансування або правового статусу; науково-дослідні інститути, експериментальні станції, клініки; організації, що безпосередньо обслуговують вищі організації.

Приватний безприбутковий сектор складається з приватних організацій, що не ставлять своєю метою одержання прибутку (фахові товариства, спілки, асоціації, суспільні, добродійні організації, фонди); приватних індивідуальних організацій.

Неабияку роль в активізації наукового етапу інноваційного циклу відіграють дослідницькі асоціації, які мають у своєму складі підрозділи з фундаментальних досліджень проблемно-пошукового характеру. У великих фірмах ці функції виконують спеціально організовані для цієї мети дочірні фірми. При вирішенні питання, які дослідження робити, використовують опитування експертів, а також дані маркетингових досліджень і різну інформацію. Осноними джерелами інформації є: народногосподарські плани, прогнози і баланси; патентна література і реферативні журнали; статистичні огляди і наукові звіти.