Великобританія в 40-90-ті роки

Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи в 40-90-ті роки.

Великобританія в 40-90-ті роки

Франція в 40-90-ті роки.

Європейська інтеграція.

Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країн Західної Європи в 40-90-ті роки.

План Маршалла

Друга світова війна дезорганізувала економічне життя світу, зруйнувала економічний потенціал, призвела до небаченої мілітаризації, розриву економічних зв`язків, порушила світову торгівлю, розладу фінансів, значному зростанню борги тощо. Всі ці проблеми потребували негайного розвитку. Потрібні були значні матеріальні, фінансові засоби, наполеглива праця, щоб ліквідувати наслідки війни. Єдиною країною світу, яка примножила свій економічний потенціал у світі були США. Тому вони і взяли на себе місію стати локомотивом по відновленню світовою економіки, але, звичайно, за своїм зразком.

Закінчення Другої світової війни несло мало позитивного економіці США. Скорочення військових замовлень загрожувало падінням виробництва, зростанням безробіття. Гостро постали проблеми конверсії – переведення економіки на мирний лад.

Ці проблеми можна було вирішити за рахунок зовнішнього ринку, де у США не залишилось конкурентів. Але це було неможливо через розорення Європи та Азії тривалою війною. Логіка підказувала, що потрібно надати цим країнам кредити, економічну допомогу, здійснити інвестиції в їх економіку, при тім, що ринок капіталів в самих США був перенасиченим. Однак ні приватний капітал, ні уряд не бажали ризикувати, вкладаючи кошти в економіку країн з нестабільними політичними режимами.

5 червня 1947 р. державний секретар США Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, що постраждали від війни.

План повинен був вирішити такі завдання:

· допомогти економіці США позбутись перенасиченості ринку товарів і капіталів,

· полегшити проведення конверсії;

· забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, укріплення європейської демократії.

До участі в плані були запрошені СРСР і країни Східної Європи. Країни, які приймають допомогу, повинні були надати відомості про стан своєї економіки, про втрати в роки війни, валютні резерви та плани використання допомоги. 2/3 допомоги вони мали витратити на закупівлю американських товарів. На основі цих даних конгрес США приймав рішення про розмір допомоги. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет організації європейського економічного співробітництва на чолі з американським адміністратором.

Перша реакція Москви на план Маршалла не була однозначно негативною.

Радянське керівництво стверджувало, що країни, які одержать допомогу, втратять свою економічну самостійність і що потрібно спиратись на власні сили у відбудові національних економік. Радянське керівництво, критикуючи план, не пропонувало нічого взамін, а, отже, зробило рішучий крок до розколу Європи і розгортання "холодної війни".

18 червня 1947 р. "Нью-Йорк Таймс" писала: "Завдання полягало в тому, щоб відкрити перед Росією двері, в які – Вашингтон був впевнений – вона не зайде".

12-15 липня 1947 р. на Паризькій конференції шістнадцятьма державами (Англія, Франція, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Швейцарія, Швеція) було прийнято пропозицію США і утворено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС).

2 квітня 1948 р. Конгрес США прийняв закон №472 про допомогу іноземним державам.

Американську допомогу прийняли 18 країн. Протягом 1948-1951 рр. вони отримали 12,5 млрд. доларів. Ці країни не втратили своєї незалежності і самостійності, а, навпаки, відновили свій економічний потенціал і навіть стали конкурентами США на світовому ринку. Надання допомоги не передбачало зміну політичного і соціального розвитку держави, наприклад Югославія йшла соціалістичним шляхом розвитку.

Таким чином, План Маршалла з одного боку сприяв подоланню труднощів американської економіки, відбудові Європи, з іншого – призвів до розколу Європи на союзників і противників СРСР та США, став однією з причин “холодної війни”.

Безсумнівним поштовхом до зростання стала реалізація плану Маршалла. Важливою умовою економічного зростання було розширення ринку. Значним фактором економічного буму став бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Це своєю чергою потягло за собою інтернаціоналізацію господарського життя і підштовхнуло країни до орієнтації на певний технічний рівень, оскільки в іншому випадку їхня продукція була неконкурентоспроможною на світовому ринку. Західна Європа стала одним з центрів світової торгівлі. Європейський експорт перевищував американський у 4 рази.

Роки економічного зростання збіглися з періодом видобутку дешевої нафти. Йшла якісна перебудова на основі впровадження досягнень НТР. "Холодна війна" стимулювала розвиток воєнної промисловості. Підтримка економічного зростання була політикою урядів країн Заходу, вони активно сприяли, заохочували інвестиції і стимулювали споживання.

Економічний бум 50-60-х років істотно змінив країни Заходу. Вони стали у більшості своїй індустріальними країнами.

Зростання економіки йшло за рахунок промисловості і, відповідно, зменшувалась частка сільськогосподарського виробництва. У промисловості теж відбулися вагомі зміни. Було завершено перехід до технологій масового виробництва.

Домінуючу роль починають відігравати новітні галузі виробництва: радіотехнічна, електронна, хімічна, авіаційна. Частка традиційних галузей (металургійна, текстильна, вуглевидобувна) зменшилась.

Сільське господарство було механізоване, розвивалось фермерське господарство, різні форми кооперації. У 70-ті роки Західна Європа з багатьох видів сільгосппродукції домоглась самозабезпечення і навіть стала експортером.

Новим помітним явищем післявоєнної економіки країн Заходу став випереджаючий розвиток невиробничої сфери (сфери послуг). Цьому процесу сприяло становлення держави процвітання, розвиток торгівлі, становлення сервісного, гарантійного обслуговування побутових товарів тривалого вжитку.

У кінці 60-х – на початку 70-х років з’явились перші ознаки зміни економічної кон’юнктури. Слідом за кризою 1969-1970 рр., яка охопила економіку США і ряду інших країн, почалась світова економічна криза 1974-1975 рр. – одна з найгостріших в історії індустріальних країн.

Зниження темпів зростання збіглося з періодом, коли на ринок праці вийшло післявоєнне покоління. Млявий розвиток економіки не сприяв поглиненню цієї маси робітників. В результаті зросло безробіття. На кінець 70-х років безробітних налічувалось 16,8 млн. осіб. Припинилось зростання реальної заробітної платні, відповідно, скоротилась купівельна спроможність громадян.

До того ж у 1973 р. закінчилась ера дешевої нафти. Арабські країни, прагнучи послабити підтримку Ізраїлю країнами Заходу, ввели ембарго на продаж нафти. Після цього почалось поступове зростання цін, і на кінець 70-х років вони зросли в 10 разів. Це спричинило енергетичну кризу: збільшились витрати на виробництво, скоротились інвестиції.

Але найбільшою проблемою для країн Заходу стала інфляція, яка на кінець 70-х років позначалась вже двозначними цифрами. Виникла ситуація, яка отримала назву стагфляція: одночасне падіння виробництва і зростання інфляції.

У 1979 р. Англія і Франція почали втягуватись у нову кризу перевиробництва, яку відчула більшість індустріальних країн. Після незначного зростання виробництва у кінці 1980 р. і на початку 1981р. почалась нова стадія кризи, що охопила всі індустріальні країни світу. Падіння виробництва склало 3,9%. Хоча це було й менше, ніж у 1974-1975 рр., проте криза була тривалішою.

На зламі 70-80-х років на тлі цих негараздів почалась зміна економічних орієнтирів. Політика заохочування економічного зростання була замінена антиінфляційною політикою.

Великобританія в 40-90-ті роки

Після Другої світової війни Англія остаточно втратила "пальму першості" у міжнародних відносинах. Починається розпад найбільшої Британської колоніальної імперії. Після виснажливої війни Англія залишилась серед великих держав, але не могла тягатись по силі з США та СРСР.