Економічні методи управління природокористування та охорони навколишнього природного середовища

Економічні методи управління процесом природокористування належать до найпоширеніших у світовій практиці.

Це - платежі за ресурси та забруднення, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; передача частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи, створення державного та регіональних екологічних фондів.

В економічній науці тривалий час застосовувались різні підходи до економічної оцінки природних ресурсів і встановлення розмірів плати за їх використання. Їх можна класифікувати за наступними групами:

v Затратний підхід;

v Результативний підхід;

v Затратно-ресурсний підхід:

v Рентний підхід;

v Відтворювальний підхід;

v Монопольно-відомчий підхід.

У загальному вигляді розрізняють шість видів платежів за ресурси:

7. Платежі за право користування природними ресурсами.

8. Плата за відтворення та охорону природних ресурсів.

9. Рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів чи за якістю, чи за місцем їх розташування стосовно ринку.

10. Штрафні платежі за понаднормативне використання природних ресурсів.

11. Компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств.

12. Плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва.

До економічних методів управління процесом природокористування належать також платежі за забруднення, що встановлюється за:

1. викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

2. скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

3.
розміщення відходів у навколишньому середовищі.

Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є збитки від нього. Ці збитки проявляються рівночасно в моральному, соціальному, естетичному, натуральному, економічному аспектах. Але здебільшого оцінюються економічні збитки, які завжди є тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Оцінка моральних і соціальних збитків становить певні труднощі через відсутність відповідних методик.

Витрати на компенсацію збитків разом із власне збитками і становлять економічні збитки. Ці дві форми збитків виступають одна щодо одної як своєрідна альтернатива.

Економічні збитки – величина комплексна. Найчастіше їх виражають сумою основних локальних збитків:

а) від погіршення здоров’я населення;

б) комунальному господарству;

в) сільському та лісовому господарству;

г) промисловості.