Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 17 страница

Операційний час – це частина операційного дня казначейства, протягом якої приймаються розрахунково-платіжні документи клієнтів, що мають бути взяті до виконання протягом цього самого робочого дня.

Складання органами казначейства звітності про виконання місцевих бюджетів ґрунтується на використанні даних бухгалтерського обліку, які накопичуються і зберігаються в інформаційній системі казначейства. Звітність про виконання місцевих бюджетів поділяється на операційну, місячну, квартальну та річну.

4. Фінансовий контроль на місцевому рівні

Фінансовий контроль є обов’язковим елементом управління місцевими фінансами та дієвим інструментом, що дає змогу на належному рівні підтримувати фінансову дисципліну.

Фінансовий контроль на місцевому рівні – це діяльність суб’єктів контролю, спрямована на попередження та своєчасне виявлення фактів незаконних і неефективних дій у сфері місцевих фінансів; передбачає оперативне втілення управлінських заходів щодо виправлення виявлених недоліків, компенсацію заподіяної шкоди та застосування санкцій до винних осіб.

Об’єктами фінансового контролю на місцевому рівні є:

- місцеві бюджети;

- цільові фонди місцевого самоврядування;

- місцеві запозичення;

- комунальне майно та земля, а також

- фінансова діяльність учасників бюджетного процесу на місцевому рівні та підприємств комунальної власності.

Суб’єктами фінансового контролю на місцевому рівні є органи державного управління, органи місцевого самоврядування, спеціалізовані структурні підрозділи галузевих міністерств, відомств і державних комітетів, фінансові та бухгалтерські служби установ, підприємств і організацій комунальної власності, а також громадяни та громадські об’єднання, наділені контрольними повноваженнями щодо об’єктів фінансового контролю.

Завданнями фінансового контролю на місцевому рівні є:

- безумовне дотримання вимог чинного законодавства при ухваленні фінансових рішень органами місцевого самоврядування;

- виявлення можливих резервів розширення ресурсної бази місцевого самоврядування;

- забезпечення економного та ефективного використання матеріальних ресурсів відповідно до рішень, ухвалених представницькими органами місцевого самоврядування;

- попередження і виявлення фактів використання фінансових ресурсів із порушенням встановлених правил;

- забезпечення достовірності інформації про фінансову діяльність органів місцевого самоврядування.

Реалізувати завдання, які стоять перед фінансовим контролем на місцевому рівні, можливо за умови дотримання під час його побудови певних принципів (табл. 10).

Контроль має охоплювати всі етапи руху фінансових потоків. Залежно від часу проведення фінансовий контроль на місцевому рівні поділяється на:

попередній – проводиться до моменту здійснення фінансових операцій, під час яких допускаються або можуть бути допущені порушення. Важливість попереднього фінансового контролю полягає в тому, що він покликаний перш за все запобігти порушенням у формуванні та використанні фінансових ресурсів місцевого самоврядування. Так попередній контроль представницьких органів влади застосовується під час розгляду проекту місцевого бюджету;

Таблиця 10.

Принципи фінансового контролю на місцевому рівні

Назва принципу	Зміст принципу
Професійність	проведення контрольних заходів передбачає застосування специфічних прийомів і методів, які вимагають ґрунтовних знань і навиків від професійно підготовлених спеціалістів
Відповідальність перед громадою	у разі виявлення порушень у фінансовій сфері органи місцевого самоврядування несуть політичну, моральну, адміністративну чи кримінальну відповідальність
Незалежність органів контролю	органи фінансового контролю на місцевому рівні у своїй діяльності не повинні залежати від рішень органів, які підлягають контролю
Безперервність	контрольні заходи повинні здійснюватися постійно та безперервно
Повнота	фінансовим контролем повинна бути охоплена вся діяльність у сфері місцевих фінансів
Поєднання зовнішнього та внутрішнього контролю	Фінансовий контроль повинен здійснюватися не тільки суб’єктами зовнішнього контролю, а й підрозділами самої організації
Підзвітність	Органи фінансового контролю повинні бути підзвітні у своїй діяльності перед суспільством, органами представницької та виконавчої влади, а також перед органами вищого державного фінансового контролю
Результативність	фінансовий контроль є складовою системи управління місцевими фінансами, тому повинен сприяти її поліпшенню. Витрати на забезпечення контролю не повинні перевищувати ефект, отриманий за результатами здійсненого контролю
Поєднання попереднього та наступного контролю	для досягнення високої ефективності фінансового контролю, він повинен здійснюватися як перед проведенням фінансової операції, так і після неї
Публічність і прозорість	діяльність органів контролю повинна бути відкритою для суспільства. Результати контрольних заходів мають своєчасно оприлюднюватися

поточний – здійснюється під час проведення фінансових операцій та є складовою системи оперативного фінансового управління. Ефективність поточного контролю підвищується, якщо його здійснювати на більш ранніх етапах – ще під час виникнення зобов’язань місцевого самоврядування, коли відбувається укладання угод, розміщення замовлень;

наступний (заключний) – здійснюється після проведення фінансових операцій і передбачає більш поглиблене дослідження фінансової діяльності об’єктів контролю. Основним призначенням наступного контролю є виявлення відхилень, упущених під час здійснення попереднього та поточного контролю. Може також проводитися для підтвердження фінансової звітності, виявлення фактів незаконного та неефективного використання матеріальних ресурсів на місцевому рівні. Для цього передбачається детальне вивчення документальних і фактичних даних, порівняння їх із плановими фінансовими показниками. Наступний контроль місцеві ради здійснюють на етапі виконання бюджету та розгляду звіту про його виконання.

Певна роль у системі фінансового контролю відводиться відомчому контролю, який здійснюється контрольно-ревізійними службами міністерств і відомств в установах, підприємствах та організаціях, які їм підпорядковані, і спрямовується на попередження та виявлення фактів відхилення у використанні фінансових і матеріальних ресурсів від встановлених правил.

Результативність фінансового контролю на місцевому рівні в цілому залежить як від ефективності кожного з видів контролю, так і від оптимального розмежування сфер їх застосування.

Важливим інструментом місцевого самоврядування, що сприяє вирішенню завдань ефективного використання суспільних коштів, поліпшення діяльності установ, організацій комунальної власності тощо, є система внутрішнього контролю. Внутрішній контроль – це інструмент управління, що дає змогу керівництву перевірити стан виконання покладених на нього завдань.

Система внутрішнього контролю на місцевому рівні має сприяти:

- досягненню належного рівня економії, ефективності та результативності в діяльності органу відповідно до поставлених завдань;

- складанню достовірної фінансової, статистичної й управлінської звітності;

- дотриманню встановлених законодавством і керівництвом норм і правил;

- належному захисту активів від втрат.

Функціонування фінансової системи країни в умовах демократії передбачає наявність громадського контролю, який здійснюється громадянами країни та їх об’єднаннями і спрямовується на попередження та виявлення фактів неврахування інтересів громади в управлінні місцевими фінансами. Суб’єктами цього контролю можуть бути самі громадяни, політичні партії, громадські організації, професійні спілки та інші громадські об’єднання.

Організація контролю та аудиту на державному рівні здійснюється:

- Міністерством фінансів України;

- Головним контрольно-ревізійним управлінням;

- Головним управлінням Державного казначейства;

- Державною податковою адміністрацією України;

- місцевими державними адміністраціями;

- іншими органами.

Загальний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України та Рахункова палата Верховної Ради України.

Діють також ревізійні комісії, що створюються безпосередньо представницькими органами місцевого самоврядування для контролю використання коштів бюджету та цільових фондів. Окремі контрольні функції в цій сфері виконують самі представницькі органи місцевого самоврядування та їхні комісії.

В Україні здійснюється загальний контроль за використанням бюджетних коштів і обов'язковий аудит підприємств та організацій, включаючи й комунальний сектор.

У багатьох розвинутих зарубіжних країнах у місцевих органах влади розрізняють внутрішній і зовнішній фінансовий контроль.

Внутрішній фінансовий контрольздійснюється обраними представницькими органами місцевої влади спеціальними комісіями чи комітетами.

Зовнішній фінансовий контрольдіяльності місцевих органів влади здійснюється органами державної влади по лінії як виконавчої, так і законодавчої та судової влади. У Франції створено спеціальні органи фінансового контролю за діяльністю місцевої влади – регіональні рахункові палати. Це органи судового характеру. Певні повноваження в цій сфері надано префекту – представнику уряду в регіонах і департаментах. Саме він подає до регіональної рахункової палати матеріали про фінансову діяльність комун та інших органів місцевої влади. Регіональна рахункова палата може зобов'язати місцевий орган влади скасувати рішення, що суперечить закону.

Питання для самостійного вивчення:

1. Місцеві фінансові органи та місцеве фінансове планування в зарубіжних країнах

До фінансових органів місцевої влади зарубіжних країн належать департаменти фінансів, що самостійно створюються цією владою; їхні функції та обов'язки встановлюються законодавством, рішеннями представницьких органів місцевої влади або статутами громад. Наприклад, департамент фінансів округи Монтгомері штату Мериленд (США):

• зберігає всі кошти округи, цінні папери та страхові полюси;
• стягує податки, спеціальні збори, муніципальні платежі та інші надходження;
• погашає заборгованість;
• інвестує окружні кошти та сплачує видатки за рахунок цих коштів;
• укладає річний фінансовий звіт, у якому докладно інформує про одержані та сплачені округом гроші;
• виконує всі інші функції, передбачені законодавством.

Фінансове планування є важливою функцією місцевих органів влади зарубіжних країн. Воно зводиться до розробки двох основних документів:

1) довгострокового фінансового плану і

2) щорічного бюджету.

Розробка цих двох документів місцевими органами влади в багатьох країнах є вимогою, встановленою в законодавчому порядку. У Нідерландах, наприклад, крім щорічного бюджету, органи місцевого самоврядування зобов'язані розробляти фінансовий план на чотири роки. Місцеві органи влади зарубіжних країн здійснюють довгострокове планування відповідно до основних напрямків їхньої діяльності. Так, шестирічні програми комунальних послуг, капіталовкладень і фінансової політики розробляють місцеві органи США. Конкретні норми з довгострокового прогнозування інвестиційних програм місцевих органів влади передбачає законодавство Франції. У Німеччинів основу бюджетного господарства федерації та земель покладено п'ятирічне фінансове планування.

Довгостроковий фінансовий план має характер прогнозу, в якому передбачаються можливі джерела і обсяги надходжень фінансових ресурсів, а також довгострокові цільові програми, за якими здійснюються видатки. Такі фінансові плани мають назву змінних п'ятирічних планів.

На відміну від фінансового плану, бюджет на рік є нормативним актом обов'язкового характеру. Показники бюджету тісно пов'язані з фінансовим планом. Щороку після ухвалення нового бюджету здійснюється уточнення показників фінансового плану. Таким чином, відбувається поєднання поточного і перспективного фінансового планування.

Особливості фінансового планування у зарубіжних країнах:

- однією з форм фінансового планування в місцевих органах влади зарубіжних країн є також розробка й затвердження кошторисів видатків установ, що фінансуються з бюджету, доходів і видатків приєднаних і додаткових бюджетів;

- фінансовий рік місцевих органів влади і фінансовий рік центрального уряду не збігаються за часом. Це дає можливість місцевим органам влади в процесі бюджетного планування мати повну інформацію про розміри фінансової допомоги центрального уряду. Так, наприклад, у США фінансовий рік центрального уряду охоплює період з 1 жовтня до 30 серпня, а кожен місцевий орган влади самостійно встановлює межі власного фінансового року. У Франціїбюджет центрального уряду має бути обов'язково прийнятий до 31 грудня поточного року, а бюджет комуни – до 31 березня бюджетного року;

- вимога повної збалансованості доходів і видатків місцевого бюджету;

- використання програмно-цільового методу фінансового планування інвестицій з детальними розрахунками ефективності й окупності капітальних вкладень.

4. Касове виконання місцевих бюджетів у зарубіжних країнах

У зарубіжних країнах застосовуються різні підходи до організації касової справи в органах місцевого самоврядування. В одних країнах органи місцевого самоврядування самостійно визначають умови касового виконання власних бюджетів. В інших країнах вони такого права не мають, а належить воно державній владі.

Самостійно визначають умови касового виконання місцевих бюджетів органи місцевого самоврядування США, Німеччини, Австрії, Польщіта інших країн. У цих країнах касову справу забезпечують уповноважені органами місцевого самоврядування банківські установи.

В окремих країнах органи місцевого самоврядування призначають комунальні (муніципальні) банки фінансовими установами, на які покладається касове виконання місцевих бюджетів та інших фондів фінансових ресурсів. Там, де органи місцевого самоврядування мають автономію в питаннях організації касової справи, муніципалітети призначають власних скарбників. Вони забезпечують фінансовий баланс, спільно з банками турбуються про ліквідність, готують фінансові звіти.

У тих країнах, де касова справа в органах місцевого самоврядування перебуває під контролем державної влади, вона організується державним казначейством. Прикладом таких країн є Франція.

В Італії та Португаліївикористовуються змішані системи організації касової справи в органах місцевого самоврядування. В Італіїу великих муніципалітетах касова справа контролюється і забезпечується державним казначейством. Муніципалітети з чисельністю населення до 5 тис. осіб та гірські муніципалітети з чисельністю населення до 10 тис. осіб мають певний рівень автономії в організації касової справи.

Контрольні питання

1. Розкрийте сутність бюджетного процесу на місцевому рівні. Яких принципів необхідно дотримуватися для успішного прийняття та виконання місцевих бюджетів?

2. Поясніть, у чому полягає відмінність між бюджетним циклом і бюджетним періодом.

3. Назвіть учасників бюджетного процесу на субнаціональному рівні та їх основні повноваження. Яку роль відіграють в бюджетному процесі представницькі органи місцевого самоврядування?

4. Які складові включає система управління місцевими фінансами? Дайте визначення кожного елемента системи.

5.Дайте визначення казначейської системи обслуговування місцевих бюджетів. Чим вона відрізняється від банківської та змішаної систем?

6. Яка різниця між розпорядниками та одержувачами коштів місцевих бюджетів? Дайте визначення названим суб’єктам.

7. Дайте визначення місцевого фінансового органу, що наведене в Бюджетному кодексі України.

8. Що таке розрахункове обслуговування бюджетних установ органами казначейства?

9. Що таке фінансовий контроль на місцевому рівні? Назвати його види і завдання.

10. Чи є поняття «касове виконання бюджетів» і «казначейське обслуговування» тотожними? Дати визначення цим поняттям.

Тести для самоперевірки

1. Об’єктами фінансового контролю на місцевому рівні є:

а) місцеві бюджети і місцеві запозичення;

б) комунальне майна та земля;

в) фінансові та бухгалтерські служби установ і підприємств;

г) спеціалізовані структурні підрозділи галузевих відомств.

2. Органи та посадові особи, наділені правами й обов’язками учасників

бюджетних правовідносин – це:

а) розпорядники бюджетних коштів;

б) учасники бюджетного процесу;

в) одержувачі коштів місцевого бюджету;

г) усі відповіді правильні.

3. Завданнями фінансового контролю на місцевому рівні є:

а) забезпечення економного та ефективного використання матеріальних ресурсів;

б) виявлення можливих резервів розширення ресурсної бази;

в) забезпечення достовірності інформації про фінансову діяльність;

г) усі відповіді правильні.

4. Основними елементами системи управління місцевим фінансами є:

а) компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів;

б) місцеві фінансові органи та фінансовий контроль на місцевому рівні;

в) казначейська система обслуговування місцевих бюджетів;

г) усі відповіді правильні.

5. Фінансовий контроль на місцевому рівні передбачає:

а) оперативне втілення управлінських заходів щодо виправлення виявлених недоліків;

б) компенсацію заподіяної шкоди;

в) застосування санкцій до винних осіб;

г) усі відповіді правильні.

6. Розрахункове обслуговування бюджетних установ органами казначейства – це:

а) зарахування коштів на рахунки бюджетних установ;

б) здійснення операцій з готівкою;

в) надання бюджетним установам інформації про рух коштів на їхніх рахунках;

г) здіснення на основі розрахункових документів грошових переказів.

7. Виділити функції, які виконує місцевий фінансовий орган:

а) ведення реєстру розпорядників бюджетних коштів;

б) здійснення бюджетного планування і прогнозування;

в) розробка інструкцій з підготовки бюджетних запитів;

г) координація діяльності учасників бюджетного процесу.

8. Виділити стадії виконання місцевих бюджетів за видатками:

а) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

б) взяття бюджетних зобов’язань;

в)підготовка та розгляд звіту про виконання місцевого бюджету;

г) розгляд і прийняття рішення про місцевий бюджет.

9. Регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів та їх виконанням – це:

а) бюджетний процес;

б) бюджетний цикл;

в) бюджетний період;

г) усі відповіді правильні.

10. Повноваження щодо складання звітів про виконання місцевого бюджету та їх подання на розгляд належать до компетенції:

а) Ради міністрів АРК;

б) місцевої державної адміністрації;

в) виконавчого органу місцевої ради;

г) усі відповіді правильні.

Література: 1, с. 64 – 75; 4; 6; 13; 14; 18 – 20; 21, с.414 – 432; 29; 31; 35; 41; 43.

Тема 8. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. Поняття комунальної власності. Особливості реалізації права комунальної власності.

2. Особливості функціонування та фінансова діяльність підприємств комунальної власності.

3. Організація фінансів житлово-комунального господарства.

4. Сучасні проблеми та реформування житлово-комунального господарства в Україні.

Питання для самостійного вивчення:

1. Послуги, які надаються на місцевому рівні.

2. Вітчизняний та зарубіжний досвід розвитку комунального кредиту.

3. Фінанси муніципальних підприємств і муніципальні платежі в зарубіжних країнах.

1. Поняття комунальної власності. Особливості

реалізації права комунальної власності

Інститут комунальної власності, як невід’ємний атрибут місцевих фінансів, почав формуватися в Україні у 1990 р. з прийняттям Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» від 7 грудня 1990 р. Цим законом було введено поняття місцевого господарства, підкреслювалось, що місцеве господарство забезпечує безпосереднє задоволення потреб населення і функціонування системи місцевого самоврядування.

В Законі УРСР «Про власність» від 7 лютого 1991 р. комунальна власність була визнана однією з форм державної власності.

5 листопада 1991 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», в якій був затверджений перелік майна, що передавалось до комунальної власності областей, міст Києва та Севастополя і був конкретизований перелік майна, що належить до комунальної власності.

Питання передачі об’єктів державної власності у комунальну і, зокрема, фінансові аспекти цих процесів були визначені у 1998 р. разом з прийняттям Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» від 3 березня 1998 р.

Комунальна власність – самостійна форма власності, яка, за Конституцією України, є власністю територіальної громади. У зарубіжних країнах її аналогом є муніципальна форма власності.

Муніципальна власність – одна з форм корпоративної (колективної) власності, що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їхніх виборних органів самоврядування.

Згідно з Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності – право територіальної громади (жителів адміністративно-територіальних одиниць) володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (місцеві ради, їх виконавчі комітети).

16 січня 2003 р. було прийнято два важливих нормативні акти – Цивільний та Господарський кодекси України, в яких правові питання функціонування комунальної власності набули подальшого розвитку. Було визначено особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки, яке проводиться через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб’єктів господарювання, які належать до комунального сектору і здійснюють свою діяльність на основі права відання або права оперативного управління.

Суб’єкти господарювання комунального сектору економіки – це суб’єкти, які діють на основі лише комунальної власності, а також суб’єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Підприємства, що належать до комунальної власності, стали невід’ємною складовою економічної системи держави. Більшість об’єктів комунальної власності є неприбутковими підприємствами і утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

У комунальній власності перебуває: житловий і нежитловий фонди та об’єкти зовнішнього благоустрою (парки, сквери, дороги, скульптури, трамвайні колії, тролейбусна, водопровідна і каналізаційна, електрична, газова, теплопровідна мережі).

Об’єктами права комунальної власності є:

- майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

- кошти місцевих бюджетів;

- державний житловий фонд;

- об’єкти житлово-комунального господарства;

- майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування;

- майно комунальних підприємств;

- транспорт;

- системи зв’язку та інформації;

- інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території.

Доходи від об’єктів комунальної власності включають: податок на прибуток підприємств комунальної власності; надходження дивідендів, нарахованих на акції господарських товариств, що є у власності територіальної громади; кошти від відчуження майна, яке перебуває в комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває в комунальній власності; плату за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності; власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету.

У Бюджетному кодексі ці надходження віднесені до складу власних доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу між бюджетних трансфертів.

Формування комунальної власності в Україні має свої особливості:

1) на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, в

Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної власності. У зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване, як правило, шляхом викупу об’єктів приватної власності, а також шляхом створення за рахунок коштів органів місцевого самоврядування;

2) у зарубіжних країнах суб’єктом права комунальної (муніципальної)

власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування, і, відповідно, там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну у містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, у зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної (низової) адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі територіального колективу як суб’єкта місцевого самоврядування;

3) у зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на відміну від

України, до 1996 р. майно комунальної (муніципальної) власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності – власністю територіальних колективів.

Прийняття нової Конституції України, якою не передбачається поділу державної власності на дві форми – загальнодержавну і комунальну, а також закріплення територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування означає зміну економічної природи і правового режиму майна комунальної власності.

Формування комунальної власності в Україні ще не завершено, і воно має свої особливості:

Конституція України визначила принципово нові правові засади функціонування комунальної власності та її економічної природи:

- комунальна власність запроваджена як форма власності, якої до цього

часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади – жителів міста, села та селища або добровільного об’єднання жителів кількох сіл, що утворює окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України;

- суб’єктом права комунальної власності за Конституцією України є

територіальна громада, а від її імені – представницький орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села, селища або об’єднання сіл;

- комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності

поряд з такими, як державна, приватна та ін;

- за своєю економічною природою комунальна власність є колективною

формою власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителям міст, сіл, селищ та об’єднань сіл коштів, об’єктів і майна цієї власності, ставлення до них як до своїх. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу громадян, є колективним власником коштів, об’єктів і майна комунальної власності.