Модульна контрольна робота № 2 (приклад) 10 страница

В Україні у 2004 р. за фінансування Міжнародного банку реконструкції та розвитку відбувалося становлення Фон­ду муніципального розвитку, одним з головних завдань якого є надання допомоги органам місцевого самоврядування та їхнім комунальним підприємствам у пи­таннях розробки, визначення пріоритетів і відбору інвестиційних про­ектів. Однак у сучасних умовах сама по собі діяльність Фонду не може розглядатися як панацея, здатна позбавити від більшості проблем у сфері місцевих запозичень. Тому можливість істотних позитивних зру­шень у цій сфері слід пов'язувати насамперед зі здійсненням комплексу взаємоузгоджених заходів з удосконалення як нормативно-правового, так і організаційно-технічного забезпечення системи місцевих запози­чень.

УМОВИ ВИПУСКУ ТА ОБІГУ МІСЦЕВОЇ ПОЗИКИ

Рис. 3.5. Умови випуску та обігу облігацій місцевої позики

Одним з перспективних способів удосконалення інструментарію міс­цевих запозичень може бути кредит, за якого позичальником виступає об'єднання, створене за участю органу місцевого самоврядування та ко­мерційної структури. Як свідчить зарубіжний досвід, таке об'єднання має низку переваг: на якісно вищому рівні здійснюється оцінювання до­цільності інвестицій і можливих ризиків, забезпечується більша ефек­тивність використання фінансових ресурсів. Менеджмент проекту на ста­дії його експлуатації в такому разі перебуває на якісно вищому рівні, що сприяє отриманню коштів для повернення боргу.

Отже, вітчизняна система місцевих запозичень сьогодні перебуває на стадії становлення, її подальший розвиток можливий за умови вирі­шення багатьох питань стосовно функціонування фінансового ринку за­галом, зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самовря­дування, а також удосконалення чинного механізму здійснення запози­чень. З цією метою доцільно:

- надати можливість здійснювати запозичення до бюджету розвит­ку органам місцевого самоврядування усіх рівнів, у тому числі сіль­ським і селищним радам, за умови одночасного удосконалення системи обмежень і запровадження сучасної практики експертизи інвестицій­них проектів;

- оптимізувати чинну систему обмежень обсягу місцевих запози­чень, встановивши ліміт щорічної величини сплати основної суми боргу на рівні 5 – 10 % доходів загального фонду місцевого бюджету без ура­хування міжбюджетних трансфертів;

- замінити процедуру погодження місцевих запозичень Міністер­ством фінансів процедурою їх реєстрації;

- скасувати обов'язковість вимоги щодо присвоєння позицій у кре­дитних рейтингах для всіх позичальників;

- активно стимулювати здійснення проектних запозичень та інших перспективних видів муніципальних позик;

-чітко регламентувати процедуру дефолту органів місцевого само­врядування;

- передбачити можливість використання власних доходів місцевих бюджетів, насамперед доходів бюджету розвитку, як забезпечення муніципальних позик;

- реформувати систему обліку виконання бюджету, замінивши ка­совий метод обліку методом нарахувань.

Удосконалення практики місцевих запозичень в Україні має стати невід’ємним чинником зміцнення матеріально-фінансової бази органів місцевого самоврядування та дасть їм змогу вийти на новий, якісно вищий рівень розвитку відповідно до кращих світових стандартів.

4. Цільові фонди місцевого самоврядування

Одним з важливих джерел формування фінансових ресурсів місцевого самоврядування є різноманітні місцеві позабюджетні фонди грошових ресурсів. Вони нагромаджуються на окремих рахунках у банківських установах і використовуються для фінансування конкретних цільових програм і заходів, які здійснює місцеве самоврядування.

Позабюджетні фонди – специфічна форма перерозподілу та використання фінансових ресурсів, залучених для фінансування деяких суспільних потреб. Головне призначення полягає у фінансуванні цільових заходів за рахунок спеціальних цільових відрахувань та інших джерел.

Процес створення та функціонування позабюджетних фондів відбувається на підставі нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування і регламентують діяльність фондів.

Так Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 26 березня 1992 р. встановив, що місцеві ради утворюють позабюджетні, цільові та валютні фонди. Уточнювався перелік джерел позабюджетних і цільових фондів.

Закон України «Про бюджетну систему України» від 29 червня 1995 р. встановив, що централізовані та децентралізовані фонди, утворені ВР АРК, місцевими радами включаються до бюджетів за доходами та видатками. Заборонено використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року надав право органам самоврядування формувати позабюджетні, у тому числі валютні, фонди, кошти яких мають зберігатися на спеціальних рахунках в установах банків.

Бюджетний кодекс України від 22 червня 2001 р. заборонив створювати позабюджетні фонди органами державної влади, влади АРК, місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами.

На сьогодні самостійного місцевого фінансового інституту позабюджетних фондів в Україні немає. Державні цільові фонди такими вважати не можна, тому що вони не функціонують поза бюджетом, а включаються за доходами і видатками до відповідних бюджетів.

Протягом останніх років лише 1,5 % сукупних доходів місцевих бюджетів України формується за рахунок відрахувань до цільових фондів. До їх складу належать:

- фонди охорони навколишнього природного середовища;

- інші цільові фонди місцевих рад;

- цільові фонди, утворені ВР АРК, органами місцевого самоврядування і місцевими органами виконавчої влади.

З 1998 р. до місцевих бюджетів надходить частина зборів на забруднення навколишнього природного середовища. Цей збір є екологічним податком і справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти; розміщення відходів.

Суми збору за забруднення навколишнього природного середовища розподіляються так:

- 20 % – до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів;

- 50 % – до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету АРК, обласних бюджетів;

- 30 % – до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі державного бюджету України.

Загалом механізм формування і використання цільових фондів органів місцевого самоврядування за роки їх існування, як свідчать численні перевірки органів фінансового контролю, виявився недостатньо прозорим. Найпоширенішими недоліками сучасної практики позабюджетних фондів місцевого самоврядування є:

- порушення під час формування фондів. Наприклад, у рішеннях про створення фондів окремі органи місцевого самоврядування та виконавчої влади визначають джерелами їх наповнення платежі, які відповідно до законодавства мають зараховуватися до загального фонду бюджету або залишатися в розпорядженні бюджетних установ як власні надходження (штрафи, плата за оренду майнових комплексів, збори за надання дозволу на розміщення об’єктів торгівлі, плата за реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності тощо);

- застосування примусу щодо підприємницьких структур під час формування фондів. Наприклад, у вигляді відрахування частини прибутку суб’єктів господарювання або частини вартості об’єкта будівництва;

- використання коштів цільових фондів органів місцевого самоврядування не за цільовим призначенням, переважно на преміальні виплати, відшкодування вартості санаторно-курортного лікування для працівників органів влади та управління, ремонт адміністративних приміщень тощо;

- залучення до цільових фондів благодійних надходжень та їх використання державними адміністраціями на власне утримання та утримання органів влади, які фінансуються з державного бюджету;

- застосування тиску на суб’єкти господарювання стосовно «добровільного» перерахування благодійної допомоги на спеціальні рахунки органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з подальшим наданням пільг на сплату податків та інших платежів до бюджету.

Валютні фонди.Законодавство колишнього СРСР забороняло місцевим органам влади мати власні валютні фонди і встановлювало державну валютну монополію. Після запровадження в Україні права на валютні фонди місцевих рад у 1990 р. порядок формування їх досить часто змінювався.

Джерелами, за рахунок яких місцеві ради формували свої валютні фонди, були:

- доходи від власної зовнішньоекономічної діяльності;

- добровільні внески й пожертвування фізичних і юридичних осіб;

- надходження від реалізації товарів, робіт, послуг іноземним юридичним особам і громадянам;

- інші не заборонені законодавством джерела.

Валютні фонди зберігалися на спеціальних рахунках в установах банків,витрачалися за рішенням відповідної місцевої ради і не підлягали вилученню.

Кардинальні зміни у механізм утворення валютних фондів місцевих рад, які, власне, започаткували припинення практики їх функціонування, вніс Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93. Ним скасовувався порядок формування дохідної частини цих фондів за рахунок надходжень від податку на валютну виручку, а також скасовувався підхід до їх формування за рахунок відрахувань за стабільними довготерміновими нормативами від виручки в іноземній валюті, одержаної суб’єктами господарювання.

Уряду АРК, місцевим державнимадміністраціям, виконавчим комітетам місцевих рад дозволяється формувати відповідно республіканський (АРК) і місцеві валютні фонди через купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах, затверджених ВР АРК і місцевими радами. Не маючи можливостей придбати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку через постійний дефіцит бюджетних ресурсів, після запроваджених змін у 1993 р., органи місцевого самоврядування змушені були припинити практику створення власних валютних фондів.

Резервні фонди. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначає Кабінет Міністрів України.

Формування резервних фондів місцевих рад передбачено в 1990 р. законом "Про бюджетну систему Української РСР". Згідно з ним резервні фонди формувались у складі місцевих бюджетів, зокрема їхніх видатків. Стаття 13 передбачала самостійне утворення місцевими радами резервних фондів за рахунок власних доходів і частини перевищення доходів над видатками бюджетів нижчого рівня. Ці кошти, згідно із законом, могли передаватися на договірних і компенсаційних засадах раді вищого рівня для фінансового збалансування бюджетів нижчого рівня шляхом дотацій і субвенцій.

У республіканському бюджеті АРК, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і в районних бюджетах утворюються резервні фонди уряду АРК, а також виконавчих органів обласних, міських (міст Києва та Севастополя і міст обласного підпорядкування) та районних рад. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Резервні фонди використовуються для фінансування невідкладних заходів, не передбачених відповідними місцевими бюджетами. Ці фонди утворюються за рішеннями відповідних рад. Фінансування з них здійснюється на основі постанови відповідних місцевих виконавчих органів влади.

Уряд АРК, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов'язані подавати щоквартальні письмові звіти про видатки з резервних фондів з обґрунтуванням їхньої необхідності, економічності й ефективності. ВР АРК та відповідні місцеві ради розглядають і приймають рішення щодо схвалення чи несхвалення цих видатків. Вони також можуть приймати рішення про відновлення резервних фондів.

Питання для самостійного вивчення:

1. Зарубіжний досвід створення місцевих позабюджетних фондів

Органи Місцевого самоврядування багатьох зарубіжних країн мають право утворювати позабюджетні фінансові фонди. Ці фонди мають цільовий характер і створюються з метою вирішення конкретних економічних та соціальних проблем.

Місцеві колективи можуть утворювати резервні, страхові, гарантійні та амортизаційні фонди.Так, комунам у Франції за рахунок їхніх субсидій дозволено брати участь у створенні гарантійних фондівпри кредитних установах, котрі надають гарантії з кредитів заново створеним підприємствам. Комуна укладає з кредитною установою угоду, в якій визначаються, зокрема, мета, сума коштів і функціонування гарантійного фонду, а також умови повернення внесених субсидій у разі зміни чи припинення діяльності цього фонду.

У багатьох країнах органи місцевого самоврядування створюють страхові фондидля забезпечення гарантованих умов повернення коштів, залучених від муніципальних позик. Особливо це стосується муніципальних позик під так звані моральні зобов'язання, які не забезпечено повними юридичними гарантіями емітента. Така практика спостерігається, наприклад, у США.

Право на створення цільових позабюджетних фондів на умовах, визначених законодавством, мають представницькі органи місцевого самоврядування Російської Федерації. Законодавство про територіальне самоврядування Республіки Польща не передбачає права гмін на створення позабюджетних фондів. Разом з тим на рівні воєводств тут функціонують позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища.

Є ще один аспект створення спеціальних фондів, пов'язаний з проблемою конверсії та джерел фінансування господарства регіонів, які спеціалізувалися на видобутку сировини, після того, як її запаси вичерпуються. 3 цією метою створюються так звані регіональні цільові фонди.

Ряд зарубіжних країн запровадили механізм нагромадження фінансових ресурсів у цих регіонах для потреб перепрофілювання їхньої економіки, розвитку після згортання виробництва в добувних галузях.

У країнах Близького Сходу в 70-х роках було створено спеціальні нафтові фонди (у Саудівській Аравії – Фонд індустріального розвитку, в Кувейті – Фонд майбутніх поколінь). У провінції Альберта (Канада) було засновано Фонд спадщини, на Алясці (США) – Фонд перспективного розвитку. Нафтовий фонд створено в Норвегії для фінансування заходів, пов'язаних із скороченням у майбутньому видобутку нафти. У Нідерландах організовано фонди розвитку для структурної перебудови та розв'язання проблем зайнятості.Відповідні фонди є і в інших країнах.

Кошти регіональних цільових фондів формуються за рахунок частини доходу від реалізації мінерально-сировинних ресурсів, від рентних доходів. Нагромаджені таким чином кошти дозволяють компенсувати втрати регіонів внаслідок вичерпання запасів їхньої ресурсної бази. Ці кошти є джерелом фінансових ресурсів для:

· диверсифікації економіки добувних регіонів;

· створення нових робочих місць;

· розвитку соціальної сфери.

За своїм статусом регіональний фонд є, як правило, трастом, який, включає до свого складу інвестиційну корпорацію. Трасовий характер фондів дозволяє збільшувати сконцентрований у них капітал. Кошти фондів вкладаються в активи, облігації, в інші цінні папери, в нерухомість і земельні ділянки.

В окремих країнах з метою фінансування інвестицій створюються муніципальні амортизаційні фонди.Такі фонди формуються за рахунок амортизаційних відрахувань муніципальних підприємств і є організаційною формою концентрації фінансових ресурсів для оновлення обладнання в муніципальному секторі економіки.

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте склад і структуру фінансових ресурсів місцевого самоврядування.

2. Які фактори впливають на формування фінансової бази місцевих бюджетів?

3. Яку роль відіграють благодійні, спонсорські внески та пожертвування у власних доходах місцевих органів влади?

4. Як ви розумієте поняття «комунальний кредит» і «місцеві запозичення»? Назвіть основні причини їх функціонування в Україні.

5. Як вплинуло прийняття Бюджетного кодексу України на функціонування вітчизняного ринку місцевих позик?

6. Проаналізуйте зміни в порядку функціонування позабюджетних фондів після прийняття Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 26.03.1992 р.

7. Назвіть основні причини ліквідації позабюджетних фондів місцевих рад.

8. Які зміни в механізмі утворення валютних фондів місцевих рад відбулися після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02 1993 р.?

9. Якими нормативно-правовими документами нині регламентується функціонування цільових фондів органів місцевого самоврядування в Україні?

10. Які напрями реформування цільових фондів органів місцевого самоврядування ви можете запропонувати?

Тести для самоперевірки

1. Визначити складові, які забезпечують матеріальну та фінансову основу місцевого самоврядування:

а) рухоме та нерухоме майно комунальної власності;

б) цільові фонди органів місцевого самоврядування;

в) об’єкти спільної власності територіальних громад;

г) усі відповіді правильні.

2. До органів влади і управління, які мають право випускати місцеві позики, відносять:

а) органи місцевого самоврядування;

б) міські ради;

в) обласні ради;

г) Верховна Рада України.

3. Формами комунального кредиту є:

а) муніципальна позика;

б) комунальний банківський кредит;

в) загальнодержавні грошово-речові лотереї;

г) місцеві грошово-речові лотереї.

4. Залежно від мети випуску, муніципальні позики бувають:

а) проектні;

б) загальні;

в) прибуткові;

г) усі відповіді правильні.

5. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення (осіб):

а) 500 тис.;

б) понад 800 тис.;

в) понад 1 млн.;

г) 200 тис.

6. Стадіями життєвого циклу облігацій муніципальної позики є:

а) емісія;

б) збереження;

в) розміщення;

г) обіг.

7. До фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відносять:

а) доходи місцевих бюджетів;

б) видатки місцевих бюджетів;

в) фінансові ресурси підприємств комунальної власності;

г) благодійні, спонсорські внески, пожертвування.

8. Місцеві позики для фінансування капіталомістких проектів, погашення яких проводиться за рахунок місцевих надходжень і держбюджету, відносять до:

а) прибуткових;

б) неприбуткових;

в) проектних;

г) поточних.

9. Органи місцевого самоврядування відповідальність за зобов’язаннями за запозиченнями держави:

а) не несуть;

б) несуть;

в) відповідають при виникненні надзвичайних обставин;

г) покладаються на вищестоящі органи місцевої влади.

10. Місцеві фінансові ресурси – це:

а) сукупність засобів, що перебувають у розпорядженні органів місцевого самоврядування;

б) сукупність фондів грошових коштів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць;

в) сукупність економічних відносин між міжнародними фінансовими інститутами та органами місцевого самоврядування, при яких останні виступають у ролі позичальника і кредитора;

г) усі відповіді правильні.

Література: 1, с. 34 – 39; 4; 13; 21, с. 138 - 14, с. 2 – 5;

Тема 4. ПЛАНУВАННЯ І ПОРЯДОК ФІНАНСУВАННЯ

ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

1. Теоретичні основи формування видаткової частини місцевих бюджетів.

2. Застосування нормативних підходів у бюджетному плануванні.

3. Кошторисне планування видатків установ, які утримуються з місцевих бюджетів.

4. Бюджетно-цільовий метод бюджетного планування.

5. Виконання місцевих бюджетів за видатками.

1. Теоретичні основи формування видаткової

частини місцевих бюджетів

Бюджетні видатки є джерелом забезпечення суспільних потреб в кожній країні. Видатки бюджету в демократичному суспільстві обов’язково мають бути засобом задоволення колективних потреб населення. Джерелом їх забезпечення можуть бути видатки центрального бюджету держави або місцевих бюджетів. Для того, щоб з’ясувати, які витрати доцільно здійснювати з місцевих бюджетів, потрібно дослідити їх роль у реалізації функцій суспільних фінансів (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Реалізація функцій суспільних фінансів за

допомогою бюджетних видатків

Стабілізаційна функція направлена на зменшення негативних наслідків коливання амплітуди економічних циклів під час зміни доходів і видатків бюджету. Можливість реалізації стабілізаційної функції фінансів на місцевому рівні в умовах відкритості місцевих економік є досить обмеженою. Під час руху товарів, капіталу та робочої сили в межах усієї країни, стимулювання економічного зростання на певній території пошириться на економіку інших регіонів, що значно послабить вплив місцевої бюджетної політики. Ефективність видатків місцевих бюджетів, спрямованих на стабілізацію економічного розвитку, є меншою ще й тому, що у період економічного спаду відбувається зменшення обсягу надходжень цих бюджетів одночасно зі зростанням частки видатків соціального призначення. У цих умовах обмежені можливості дохідної бази місцевого самоврядування не дають змоги збільшувати потрібні видатки з метою стабілізації й покращення економічної ситуації.

Перерозподільна функція направлена на зменшення нерівності доходів населення під час прогресивного оподаткування з однієї сторони і надання трансфертів населенню – з іншої. Перерозподільні заходи вживаються з метою недопущення значних відмінностей між категоріями населення з різними рівнями доходів. Здійснення перерозподільних заходів на місцевому рівні може бути пов’язане з виникненням додаткових стимулів для міграції громадян з однієї місцевості в іншу. Деякі особи, переважно найбідніші, намагатимуться обрати для проживання ті регіони, де призначаються більші обсяги трансфертів населенню. Уникнути цього явища можна завдяки встановленню загальнонаціональних параметрів бюджетних видатків на здійснення перерозподільних заходів. Разом з тим, місцева влада оперує більш повною і достовірною інформацією про фінансове і майнове становище мешканців території, що свідчить на користь здійснення таких видатків місцевих бюджетів.

Алокаційна функція полягає в забезпеченні населення товарами та послугами, які не може надати ринкова економіка в потрібному обсязі. Є окрема категорія суспільних благ, що в звичайних умовах не надаються суб’єктами ринкового господарства. Характерні ознаки суспільних благ: по-перше, неможливість виключення окремого споживача від їх споживання, або наявність значних витрат, пов’язаних із таким виключенням; по-друге, надання послуги додатковому споживачу не збільшує витрати. Добровільне об’єднання громадян із метою фінансового забезпечення таких благ практично неможливе: завжди виявляться особи, які не бажатимуть брати участь у їх фінансуванні, однак відлучити їх від користування послугами буде неможливо. В економічній науці це називають «проблемою безквиткового пасажира». Тоді єдиним джерелом забезпечення цих послуг є бюджет. В окремих випадках інтереси громадян відомі державі краще, ніж самим особам, і широкий спектр видатків має здійснювати безпосередньо держава, а не приватні чи інші особи. Прикладом таких товарів і послуг може бути базова освіта, перша медична допомога, послуги бібліотек тощо.

Приклад [21]. Суспільним благом може бути освітлення міських вулиць. У цьому разі немає можливості встановити плату за надання такої послуги. Крім того, надання цієї послуги для додаткових користувачів не збільшує витрати, що пов’язані з її наданням. Якщо була б можливість отримувати кошти від осіб, які користуються освітленням, то цією діяльністю могли займатися приватні форми і не потрібно було б здійснювати бюджетні видатки.

Надання лікувальних послуг – не суспільне благо, адже є можливість обмежити доступ до цієї послуги тих громадян, які її не оплатили. Крім того, виникають певні витрати під час лікування кожного додаткового пацієнта.

Фінансування суспільних послуг може здійснюватися за рахунок видатків як державного, так і місцевих бюджетів. Тому важливою є проблема розподілу повноважень на здійснення видатків між різними рівнями бюджетів. Основний принцип розмежування видаткових зобов’язань між центральною владою та місцевим самоврядуванням сформулював ще в середині ХVІІІ ст. Адам Сміт, який зазначав[21]: «Витрати, що мають місцеве чи обласне значення, мають покриватися з місцевих чи обласних доходів і не обмежувати собою загальний

дохід суспільства. Несправедливо, аби суспільство в цілому давало кошти на оплату витрат, здійснених на користь лише однієї частини цього суспільства»

Наприкінці ХХ ст. американський вчений Річард Масгрейн, підтверджуючи правильність запропонованого принципу, зауважив: «Забезпечення суспільних послуг має визначатися і оплачуватися тими, хто отримує від них вигоду. Суспільні блага і послуги, користь від яких має все населення країни, мають забезпечуватися і оплачуватися централізовано, тоді як ті, що поширюються тільки на якийсь певний регіон, мають забезпечуватися на місцевому рівні» [21].

У вирішенні питання забезпечення суспільних послуг за рахунок бюджетних коштів слід зважити на те, що при децентралізованому підході є можливість повніше враховувати інтереси споживачів, а при переході до централізованого забезпечення – знизити вартість послуг. Можна навести також інші переваги та недоліки централізації або децентралізації бюджетних видатків (табл. 6).

Теоретичні засади бюджетних видатків тісно пов’язані з принципами формування видаткової частини місцевих бюджетів.

Принцип відповідності є одним з основних у сфері місцевих фінансів. Сутність його полягає в тому, що закріплення видаткових зобов’язань за місцевими бюджетами має відповідати наданим органам місцевого самоврядування повноваженням визначати обсяг і структуру видатків. Тільки у разі дотримання принципу відповідності можна говорити про можливість використання всіх переваг децентралізованого забезпечення усіх благ.

Принцип безперервності означає, що бюджетні видатки потрібно розглядати як безперервний процес руху фінансових потоків. У цьому контексті витрачання коштів бюджету, з одного боку, є кінцевим етапом руху бюджетних коштів, а з іншого, – доходами для працівників бюджетних установ, які отримують заробітну плату, виручкою суб’єктів підприємницької діяльності, котрі постачали товари та послуги для потреб бюджетних установ і т. д.

Принцип раціональності – передбачає необхідність ефективного використання коштів місцевих бюджетів. Вилучаючи із приватного сектору кошти для суспільних потреб, кожного разу владі слід доводити виборцям раціональність їх використання. Бюджетні видатки мають досліджуватися на предмет їх ефективного використання, адже без належного оцінювання результатів діяльності суспільного сектору важко відповісти на запитання про оптимальний баланс між суспільним та приватним секторами.