Соціально-економічнахарактеристика підприємництва

Реферат

На тему: Підприємництво і

Підприємство

Підготував

Учень групи 4Т

Новицький Микола

Соціально-економічнахарактеристика підприємництва

Вивчення сутності підприємницького феномена і змісту підприємницької діяльності вже кілька століть перебуває у центрі уваги економічної і соціологічної науки. Воно має не тільки тривалу, але й неоднозначну історію.

Трактування понять "під-приємець" і "підприємництво"

В умовах здійснення радикальних економічних реформ в Україні інтерес до історичної долі підприємництва, виявлення його ролі у новаторському економічному розвитку набуває не тільки академічного, а й практичного характеру. На жаль, актуальні функціонально-економічні, соціально-психологічні, соціокультурні аспекти підприємницької діяльності залишились поза марксистською теорією, що тривалий час панувала в нашій країні в усіх галузях знань, включаючи радянську економіку. Парадоксально, але факт: жоден з тодішніх енциклопедичних і спеціальних словників не містив навіть тлумачення понять "підприємець" і "підприємництво". Більшість з них обмежується згадкою про "підприємницький дохід" як частину прибутку, що залишається у розпорядженні промислового капіталіста після сплати процентів на взятий у позичку капітал. Незначну допомогу у визначенні етимології і семантики даних термінів надають і тлумачні словники російської та української мов. Як правило, підприємець у них трактується як капіталіст — власник промислового, торговельного або іншого підприємства, ділок, вдалий організатор вигідних угод. Підприємництво ж визначається як діяльність підприємця, схильність до укладання вигідних угод, афер. Зрозуміло, що такі підходи до розуміння й розкриття змісту підприємницької функції не сприяли виявленню важливих управлінських, поведінкових та інших аспектів цього роду діяльності як фактора економічного розвитку і самореалізації індивіда. Більше того, соціалістична ідеологія активно сприяла встановленню негативних стереотипів стосовно підприємництва у масовій свідомості і громадській думці. У сучасних тлумачних словниках англійської мови "підприємець" розшифровується як "особа, що виступає як організатор і керуючий діловим підприємством і бере ризик на себе".

Злам у позитивний бік історії підприємництва, на думку багатьох вчених, настав у 1912 р., коли світ побачила книга видатного австро-американського економіста і соціолога ЙозефаА. Шумпетера (1883—1950) "Теорія економічного розвитку". У ній вчений продовжив традиції М. Вебера щодо вивчення людського фактора капіталізму, поставив фігуру підприємця у центр своєї теорії економічного розвитку, ввів його у сферу виробництва і технології. Й. Шумпетер розглядав підприємницьку діяльність як особливу функцію у соціально-економічному процесі. Він ототожнював її з функцією економічного лідерства і новаторства. Квінтесенцію підприємницької діяльності він вбачав у здійсненні п'яти типів "нових комбінацій" (термін Шумпетера):

1) виробництво нових благ або покращання якості існуючих;

2) впровадження нових способів виробництва або комерційного використання існуючих товарів;

3) відкриття та засвоєння нових ринків збуту;

4) засвоєння нових джерел одержання сировинних матеріалів;

5) здійснення реорганізації у галузі і створення промислових організацій нового типу (монополій).

Шумпетерський підприємець належить до особливого типу "економічної людини". Він принципово відрізняється від "просто господаря" поведінкою і мотивами господарської діяльності, інтелектом і кругозором, інтуїтивним чуттям й вольовими якостями. Як образно писав Шумпетер, підприємець "будує дорогу", "йде проти течії", а просто господар "йде готовою дорогою", "пливе за течією". Просто господар у своїй діяльності обирає вигідний зі звичних, випробуваних на практиці варіантів, а підприємець — кращий з можливих варіантів. Це потребує новаторства. Мотивація підприємницької діяльності варіюється ним від "задоволення потреби шляхом придбання" до бажання "заснувати свою власну імперію".

Й. Шумпетер не ототожнював право власності на засоби виробництва з суттєвою ознакою підприємця. На його думку, "підприємці самі собою не утворюють соціального класу". Буржуазний клас абсорбує їх разом з родиною і близькими. Однак останні через одне-два покоління відсіваються у разі розриву з активним ставленням до справи. Такою є доля спадкоємців підприємця, якщо вони змогли від нього успадкувати лише здобич, але не "мисливську" хватку.

Шумпетерська модель підприємця була значно доповнена, збагачена у працях представників неоавстрійської школи Ф. Хаєка та І. Кірцнера, які розглядали підприємця як ключовий елемент у ринковому процесі. Вони особливо підкреслювали важливість і необхідність своєчасного та адекватного реагування підприємця на коливання попиту та пропозиції, ринкової кон'юнктури за умов конкуренції. Тут підприємницький дух шумпетерського трактування переплітається з менеджеризмом.

У світлі змін, що відбуваються у західній економіці, підприємець далеко не завжди є власником підприємства. Більшість людей на підставі поверхневих суджень схильна вважати підприємця інвестором, тобто капіталістом, що вкладає свій капітал у підприємство (фірму), тим самим забезпечуючи його діяльність. Однак такий погляд не зовсім правомірний. Адже можна уявити собі, що підприємець заснував і очолив підприємство за допомогою запозичених (взятих у позичку) коштів, тобто капіталу, нагромадженого іншими. Вирішальним для підприємця є не те, що він має власний або чужий капітал, а те, як він цим капіталом розпоряджається.

Поряд з підприємцями-власниками є чимало й тих, хто права власності на підприємство не має. Нині їх називають менеджерами, діяльність яких не залежить від власності. Їх функція — підприємництво у повному смислі цього слова, тобто створення економічного розвитку. Іноді спроба усвідомлення місця підприємця пов'язується з наданням ним робочих місць для найманих працівників. На цьому підґрунті його однозначно сприймають як роботодавця. Але й цей підхід не відображає специфічної місії підприємця. Наприклад, лікарі, адвокати, вчені теж користуються послугами допоміжного персоналу і відповідно їх можна вважати роботодавцями, але не можна вважати підприємцями.

Того, хто за допомогою все новіших і новіших комбінацій факторів виробництва, їх властивостей здійснює реалізацію нововведень і тим самим забезпечує економічне зростання, Шумпетер назвав творчим підприємцем. Це — одне з найвідоміших і найточніших визначень сутності підприємництва (хоча воно і не є вичерпним). Загальновизнано, що підприємець вносить до організації і функціонування підприємства набагато більший внесок, ніж капітал, що інвестується власником. Перш за все внесок підприємця нового типу — це управлінські ноу-хау, готовність до прийняття ризикованих рішень і фінансової відповідальності за їх наслідки.

Важко знайти іншу таку ж складну сферу діяльності, як підприємництво. У ринковому господарстві воно реалізується на перетині економіки, політики, техніки, юриспруденції, психології, етики тощо. Щоб забезпечити оптимальне поєднання факторів виробництва, підприємець повинен стежити за коливанням кон'юнктури ринку, приймати рішення в умовах нестачі інформації, отже, постійно ризикувати.

Підприємництво завжди пов'язано з ризиком. Статистика банкрутств у розвинутих країнах показує, що тут наявна не тільки "гола теорія", але й "поширена" досить хвороблива практика.

Роль та якості підприємця

У чому ж полягає роль підприємця? На перший погляд, визначити це просто, але однозначної відповіді немає. Вона залежить ще й від того, в умовах якої суспільно-політичної системи цінностей він покликаний виконувати відведену йому роль. Підприємцю, природно, доводиться нести відповідальність перед власною совістю за свою поведінку. Разом з тим він відчуває на собі вплив і навіть залежність від системи цінностей, в рамках якої йому потрібно працювати.

Проте є ціла низка критеріїв, що у будь-якому вільному суспільстві визначають роль і місце підприємця. Основним орієнтиром підприємницької діяльності в умовах ринкового господарства залишається рентабельність самостійного підприємства. Щоб вирішити це завдання, підприємець повинен досягти певного рівня прибутку. Одержаний коректним способом, він є показником успішної підприємницької діяльності.

Часто стверджують, що найважливішим мотивом підприємництва є одержання максимального прибутку. На практиці все виглядає інакше. Зрозуміло, без прибутку обійтися важко. Але не він є головним та єдиним спонукальним мотивом підприємця. На думку багатьох авторів, такими мотивами слід вважати: зацікавлений творчий підхід, прагнення до зайняття міцних позицій на ринку, а також громадське визнання. Підприємця, що мислить творчо, цікавить не миттєва максимізація прибутку, а "максимізація ситуації в цілому", де прибуток є тільки одним з компонентів. Взагалі можна сказати, що підприємницька етика передбачає вірне співвідношення прибутку і загального блага у найширшому значенні цього слова. Через раціональність економічної діяльності прибуткове підприємство виявляється передумовою всезагального блага у суспільстві.

Характерні якості підприємливої людини — це здатність і готовність: виявити ініціативу, приймати рішення, йти на ризик, розуміти ринок та його розвиток, прагнути до нововведень, керувати людьми. Передбачається здатність і готовність до соціально лояльного спілкування з іншими людьми: співробітниками, клієнтами, постачальниками і конкурентами, виробничими радами і профспілками та ін. Детальнішу характеристику підприємницьких здібностей дав, за визнанням ділового світу, геній японського менеджменту Коносуке Мацусіта, який сформулював сім цінностей підприємця, або сім головних принципів управління бізнесом: не хитруй, будь чесним; будь господарем на своєму місці; не живи вчорашнім днем, постійно вдосконалюй свої знання; стався з повагою й розумінням до оточуючих; весь час пам'ятай про зовнішній світ, пристосовуйся до законів його розвитку; з вдячністю стався до того, що маєш і одержуєш, — ми все беремо у суспільства в борг; не втомлюйся запитувати: на кого ти працюєш? Відповідь тільки одна: на суспільство. Мацусіта вважав: має бути щось таке (ідея, мрія, курс), що об'єднувало б колектив, зусилля кожного в одному спільному напрямі.