Тема№22 Правове регулювання страхової діяльності

Страхування — це діяльність спеціально уповноважених дер­жавних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які форму­ються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майно­вих інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством (ст. 352 ГКУ).

У ст. 353 ГКУ визначається коло суб'єктів страхової діяль­ності у сфері господарювання. Суб'єкти господарювання — стра­ховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання лі­цензії на право здійснення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визна­чені в ліцензії.

Правове становище учасників страхової діяльності. Статтею 38 Закону «Про страхування» встановлено, що для одержання ліцензії страховик подає Уповноваженому органу за­яву, до якої додаються:- копії установчих документів та копія свідоцтва про реєст­рацію; - довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду; - довідка про фінансовий стан засновників страховика, під­тверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або то­вариства з додатковою відповідальністю;- правила (умови) страхування;- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;- інформація про учасників страховика та ін.

Державний нагляд за страховою діяльністю.

Тема№23 Правове регулювання цін та ціноутворення

Суб'єкти господарювання можуть використовувати в господар­ській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульо­вані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від дер­жавних фіксованих цін.

При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахун­ках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зов­нішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

У ст. 190 ГКУ наводиться визначення поняття вільних цін. Зокрема, вільні ціни встановлюються на всі види продукції (ро­біт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостій­но за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах також за рішенням суб'єкта господарювання.

Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворен­ня, сфери застосування тощо та відповідно до чинного зако­нодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів. За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на: - вільні ціни і тарифи, що, в свою чергу, поділяються на дого­вірні та ціни, що встановлюються самостійно суб'єктами госпо­дарювання; - державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Суб'єкти господарювання, як встановлено ч. 3 ст. 189 ГК, мо­жуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Тема№24 Правові засади бухгалтерського обліку, фінансової звітності та

Статистичної інформації

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ве­деться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та ін­ші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрун­туються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. З Закону).

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінан­сової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів під­приємства (ч. 1 ст. З Закону).

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на певних принципах, під якими розуміють правила, якими на­лежить керуватися при виявленні, оцінці і реєстрації господар­ських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Відповідно до статті 6 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» державне регулювання бухгалтерського об­ліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою: - створення єдиних правил ведення бухгалтерського облі­ку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користу­вачів; - удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звіт­ності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів Украї­ни, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгал­терського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.